Ветеринарна профілактика
Головними факторами зовнішнього середовища, що зумовлюють вплив на організм свиней, є: санітарно-гігієнічний стан повітря, питної води, підлоги приміщень, стан кормових засобів, способи годівлі та ін. Результатом такого впливу є зниження загального рівня системи захисту організму. З урахуванням цього необхідно приділяти значну увагу профілактичним заходам, спрямованим на попередження виникнення та розповсюдження захворювань.
Основними завданнями ветеринарної профілактики у свинарстві є:
- попередження виникнення та розповсюдження інфекційних, інвазійних та неінфекційних захворювань свиней;
- охорона здоров’я людей від антропозоонозних захворювань;
- більш повне розкриття генетичного потенціалу свиней за рахунок забезпечення достатнього ветеринарного фону;
- забезпечення ветеринарної складової створення зоогігієнічних умов утримання, годівлі та поїння свиней;
- забезпечення отримання здорового, стійкого до захворювань молодняку та створення високопродуктивних здорових популяцій.
Профілактичні заходи в свинарстві розподіляються на загальні та специфічні. При цьому в благополучних господарствах вони спрямовані на підтримання цього статусу - попередження занесення інфекції ззовні. В неблагополучних господарствах спрямованість профілактичних заходів зосереджена на запобіганні активізації епізоотичного процесу.
До загальних профілактичних заходів належить:
- селекція генетично здорових тварин зі спадковою стійкістю до несприятливих зовнішніх факторів;
- повноцінна годівля, забезпечення зоогігієнічних умов утримання та експлуатації тварин;
- регулярність ветеринарних оглядів та диспансеризація тварин з метою своєчасного ізолювання та лікування хворих і своєчасного вживання заходів з ліквідації захворювання;
- регулярна дезінфекція та очищення приміщень та території ферми, підтримання їх у належному санітарному стані;
- обов’язкове карантинування в окремих карантинних приміщеннях тварин, що надходять з інших господарств і особливо з інших країн;
- знищення та утилізація трупів тварин;
- знезараження та раціональне використання гною;
- обов’язкова планова дератизація та дезінсекція;
- загальна висока ветеринарно-санітарна культура господарства.
До специфічних профілактичних заходів належить:
- планове обстеження та діагностичні дослідження тварин на окремі заразні захворювання;
- різноманітні щеплення, дегельмінтизація, застосування хімічних лікарських засобів та антибіотиків;
- оголошення карантинів та ін.
При цьому слід враховувати, що шляхами розповсюдження збудників від хворих до здорових тварин, окрім калу, сечі та секретів, можуть бути інфіковані вода, повітря, корми, приміщення, інвентар, обладнання та персонал.
Спільно з зоотехнічним персоналом спеціалісти ветеринарної служби повинні розробляти програми підвищення стійкості тварин до інфекційних захворювань специфічними та неспецифічними засобами.Серед сільськогосподарських тварин свині найбільш часто піддаються різного роду захворюванням інфекційного та неінфекційного характеру. З числа незаразних захворювань свиней найбільшу шкоду завдають аліментарні анемії, гастроентерити, пневмонії тощо. З інфекційних - чума, рожа, хвороба Ауески, сальмонельози, пастерельоз, лептоспіроз, бруцельоз, ензоотична пневмонія, вірусний гастроентерит, гельмінтози.
Всі захворювання свиней розподіляють на екзогенні (інфекційні, інвазійні та незаразні) й ендогенні (викликаються внутрішніми причинами, зокрема, активацією вже наявних в організмі свиней облігатно-патогенних мікробів). Близько 80–95 % усіх випадків захворювань свиней припадає на незаразні захворювання і лише 5–15 % відноситься до інфекційних та інвазійних. Ці хвороби відрізняються від незаразних наступними особливостями:
- причиною їх є мікроорганізми-збудники;
- загальною ознакою більшості інфекційних захворювань є здатність їх переходити від зараженої тварини до здорової;
- тварини, що перенесли інфекційне захворювання, або щеплені в більшості випадків отримують на певний час імунітет до повторного зараження тим же збудником;
- наявність циклічності протікання інфекційних захворювань з вираженими періодами: інкубаційним, передвісників, клінічним проявом та загасання.
Лікування тварин найчастіше виправдовує витрачені на нього фінанси, за випадком важких захворювань та травм (таких як переломи кінцівок, тривалі мастити тощо), коли доцільніше забити свиней. Разом з тим, витрати на профілактику захворювань у порівнянні з постійним лікуванням дозволяє значно заощаджувати гроші.
Окрім профілактичних заходів, слід увагу приділяти забезпеченню ветеринарно-санітарної культури господарств. Повинна обов'язково дотримуватись регулярність досліджень тварин основного стада на бруцельоз, лептоспіроз, лістеріоз, інфекційний атрофічний риніт, пневмонії та гастроентерити. Також регулярно слід проводити клінічні та капрологічні дослідження.
Поповнення стада: ветеринарні заходи
У господарствах, що спеціалізуються на відгодівлі, та в племінні господарства молодняк повинен надходити лише з місць благополучних за інфекційними захворюваннями. Небажаним є комплектування зі значної кількості господарств. Період карантинування повинен становити не менше 30 діб з обов’язковим клінічним оглядом, термометрією тіла та дотриманням суворих заходів ізольованого утримання. На період карантинування складається план проведення діагностичних досліджень та лікувально-профілактичних обробок, що передбачає підготовку приміщень перед завезенням, клінічний огляд та санітарно-гігієнічну обробку тварин. На 2–3 добу після завезення у всіх тварин відбирають кров для дослідження на бруцельоз, лептоспіроз (не раніше 60 днів після вакцинації), лістеріоз, сальмонельоз та ін. Також проводять дослідження на вірусний (трансмісивний) гастроентерит та дизентерію. У частини тварин (не менше 10–15 %) відбирають проби калу, а за необхідності і зіскоби шкіри з подальшим їх дослідженням на наявність яєць та личинок гельмінтів, кліщів та трихофітії.
По завершенні проведення відповідного комплексу ветеринарної обробки та у разі відсутності хворих завезені тварини переводяться із карантину до виробничих приміщень. Якщо з’явилися підозри на захворювання, терміново вживаються заходи з ізоляції, встановлення діагнозу та ліквідації хвороби. При цьому обов’язково слід підтримувати зворотній зв’язок із підприємством, з якого надійшли тварини.
Догляд приміщень
Для кожного з приміщень та в цілому до території господарств обов’язково повинні бути встановлені санітарні дні, узгоджені між ветеринарною та зоотехнічною службами. Під час санітарних днів у свинарниках необхідна ретельна очистка від пилу, бруду, залишків кормів, павутиння як підлоги, так і стін, стелі, вікон, столів, станків, перегородок, годівниць, автонапувалок та ін.
Вимушений забій свиней слід проводити лише на забійних пунктах господарства. Туші вимушено забитих тварин повинні проходити через ретельну ветеринарно-санітарну експертизу з лабораторними дослідженнями, залежно від яких туша або здається на м’ясопереробне підприємство, або знищується.
Великі свинарські підприємства та комплекси належать до господарств закритого типу, до яких забороняється вільний вхід сторонніх осіб. Вхід та в’їзд на територію господарств сторонніх осіб повинен бути обмежений до мінімуму, що дозволяється лише ветеринарним лікарем та керівником господарства. Вхід має здійснюватись лише через санпропускник, в’їзд через дезбар’єр. Дезінфекційні бар’єри та килимки повинні бути постійно зволоженими дезінфекційними розчинами.
Системою ветеринарного захисту передбачається огородження господарства щільною або сітчастою огорожею та розподіл на дві зони - виробничу (де розміщені приміщення для утримання свиней та технологічні об’єкти) і господарську (адміністративні приміщення та ін.).
Перелік ветеринарно-санітарних правил у господарствах може бути розширений.
Проблема мікотоксинів
В останні десятиріччя імпорт тварин із європейських країн значно зріс, що потребує забезпечення процесу попередження занесення збудників до вітчизняних свинарських підприємств. У зв’язку з цим передусім слід визначати ветеринарне благополуччя країн-імпортерів відносно особливо небезпечних інфекційних захворювань свиней (класична чума свиней, парвовироз, репродуктивно-респираторний синдром свиней, трансмісивний гастроентерит, ящур, хвороба Ауески, африканська чума свиней тощо).
У країнах, що є найбільшими постачальниками до України генетичного матеріалу, протягом останніх десятиріч спостерігається зниження епізоотичної напруги стосовно класичної чуми свиней. Разом з тим, протягом 1999–2005 років відмічений спалах КЧС у Німеччині, Франції, Італії, Люксембурзі, Бельгії, Великобританії, Іспанії, Австрії та РФ.
За рахунок суттєвого подорожчання фуражного зерна та зростання інтенсивності галузі свинарства, значної уваги в останні роки заслуговує проблема ураження зернової бази мікотоксинами, що утворюються внаслідок процесу життєдіяльності ряду мікроскопічних грибів (плісняви).
З 60-х років минулого сторіччя проблема мікотоксинів отримала глобальний характер, що було викликане перш за все зниженням стійкості рослин до фітопатогенів внаслідок порушення екологічної рівноваги за інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та підвищеного вмісту фотооксидантів в атмосфері. Негативний вплив зумовило й використання азотних добрив та пестицидів. Останніми роками проблема мікотоксикозів поступово загострюється за рахунок швидкого пристосування мікроскопічних грибів до нових технологій, сучасних пестицидів та ін. Отже, на цей час відсутні ефективні хімічні способи боротьби з зараженням злакових культур мікотоксинами.
За даними міжнародної організації з сільського господарства та продовольства при ООН, близько 25–30 % зерна, що виробляється у світі, уражене мікотоксинами. Фуражне зерно може бути заражене мікозами у зв’язку з недотриманням технологій вирощування або зберігання. Всього виділено більше 300 мікотоксинів, що виробляються представниками 350 видів мікроскопічних грибів, разом з тим, практичне значення як основні забруднювачі зерна мають близько 20. З них у стандартних лабораторних умовах визначаються лише 10–15 видів мікотоксинів. Основними серед них є наступні:
- афлотоксини B1, B2, G1, G2, M1 (токсини грибів роду Aspergillus);
- трихотеценові мікотоксини - дезоксиниваленол (ДОН) та зеараленон (токсини грибів роду Fusarium);
- охратоксини - цитринін, цитреовиридин (токсини грибів роду Aspergillus та Penicilium);
- алкалоїди споринні, в тому числі лізергінова кислота та аргоклавін.
Слід також враховувати, що наслідком згодовування зерна, ураженого мікотоксинами, окрім захворювання та ураження самих тварин, є також і накопичення мікотоксинів у тканинах та органах свиней. Такі продукти представляють суттєву загрозу здоров’ю людей, адже накопичення у них мікотоксинів відбувається без значного зовнішнього прояву. Разом з тим, поступове отруєння тварин мікотоксинами може відбуватись у прихованій формі та проявлятись у вигляді зниження продуктивності та підвищенні рівня захворюваності.
Продукти життєдіяльності мікроскопічних грибів стійкі до впливу різних фізичних та хімічних факторів, отже, їх дезактивація має суттєве значення. При цьому слід враховувати, що висока температура, заморожування, висушування, вплив іонізуючого та ультрафіолетового випромінювання є низькоефективними та лише частково зменшують вміст мікотоксинів у кормах.
За принципом потрапляння до організму свиней мікотоксини розподіляють на кормові (аліментарні), респіраторні (пневмомікотоксикози) та дермомікотоксикози. Найбільш розповсюдженими є аліментарні кормотоксикози. Пневмомікотоксикози та дермомікотоксикози зустрічаються при утриманні тварин в одному приміщенні з ураженими кормовими засобами тощо.
Найбільш розповсюдженими аліментарними мікотоксикозами свиней є фузаріотоксикози, споротрихиеллотоксикози, фузариограминеаротоксикози, фузаріонивалетоксикози.
Пік прояву мікотоксикозів свиней спостерігається в осінньо-зимовий період. Їхній негативний вплив відображається на тваринах різних статевовікових груп свиней, однак групами найбільшого ризику є поросята та підсвинки 1–6 місячного віку. При цьому летальність може сягати 50–80 %.
Єдиним шляхом вирішення проблеми ураження кормів мікотоксинами є використання мікотоксин-зв’язуючих препаратів, що представлені в Україні достатньо широким арсеналом різних фірм-виробників. Останнім часом, враховуючи високий рівень забрудненості кормових засобів мікотоксинами, такі препарати виробляються на основі багатокомпонентності та багатофункціональності з метою зв’язування більшої кількості мікотоксинів, збереження поживних властивостей кормів та зниження ефектів токсикозів. Здорожчання кормів за рахунок використання подібних засобів є незначним у порівнянні з витратами на знищення уражених мікотоксинами кормів та збитками від їх використання.
Ветеринарія з перших днів життя
На спеціалістів із ветеринарної медицини покладається відповідальність за забезпечення максимальної реалізації генетичного потенціалу свиней у відповідних умовах годівлі та утримання. Одним із найважливіших моментів при цьому є контроль забезпечення відповідної уваги поросятам у перші дні життя, адже при народженні вони є слабо пристосованими до самостійного автономного існування внаслідок відсутності терморегуляції, наявності ахлоргідрії і т. д.
На перші три дні після народження припадає близько 60 % усіх втрат поросят, що суттєво відбивається на загальній економічній ефективності галузі. З метою зменшення смертності поросят спеціалістам із ветеринарної медицини необхідно постійно проводити контроль виконання операторами необхідних заходів. Передусім до них слід віднести наявність сухого чистого лігва для поросят, обладнання для забезпечення додаткового теплового підігріву (додаткові теплові лампи, килимки для підігріву тощо), відповідне забезпечення стандартних потокових операцій у перші три дні після опоросу (сточування іклів, купіювання хвостів та кастрація кнурців). Якщо забезпечення лігвом та додатковим підігрівом поросят - організаційно не складні заходи, то стандартні потокові операції з поросятами потребують досвіду та відповідальності операторів.
Сточування іклів при сучасних технологіях утримання та концентрації поголів'я є обов'язковою операцією у переважній більшості господарств, адже за відсутності цих заходів суттєво зростає ризик травмування сосків свиноматок (ризик подальших складних запалень, що можуть викликати необхідність виведення свиноматки зі стада). Також при побудові ієрархічної піраміди зростає ризик травмування інших поросят, що відображається не тільки на приростах, а й на загальному ветеринарно-санітарному стані в господарстві. Окрім того, травмовані тварини втрачають багато крові, значно слабшають, стають більш схильними до впливу стрес-факторів та можуть навіть загинути.
До цього часу розроблено значну кількість апаратного забезпечення для проведення цієї потокової операції. Найбільш розповсюдженими, окрім використання щипців для скушування іклів, є апарати для їх сточування за рахунок обертання наждачного кола на основі живлення від електромережі чи акумуляторів. Це апаратне забезпечення у порівнянні зі звичайними щипцями дозволяє суттєво спростити процедуру, адже запобігає руйнуванню (відкриттю) зубного каналу та ураженню ясен.
Купіювання хвостів є дієвим заходом запобігання таких негативних явищ, як канібалізм та поява запалень внаслідок відгризання хвостів при сучасних технологіях, що передбачають групове утримання. На сьогодні розроблено значну кількість інструментарію для найефективнішого та при цьому простого проведення цієї технологічної операції. Найбільш розповсюдженими є безкровний метод із використанням спеціального газового ножа для купіювання або спеціальних щипців. Перший метод суттєво знижує ризик занесення інфекції та характеризується високим рівнем санітарії, другий відзначається кращим заживанням рани після купіювання хвостів, однак з-за необхідності стерилізації щипців після кожного поросяти потребує більших витрат праці.
Також обов'язковою операцією при вирощуванні свиней на м'ясо є штучне припинення функцій статевих залоз - кастрація кнурців. Вона у господарстві є економічно-обґрунтованою операцією, що сприяє підвищенню середньодобових приростів боровків та суттєво підвищує якість їх м’ясо-сальної продукції. У більшості господарств практикують ранню кастрацію кнурців - на третій день після народження. Основними перевагами проведення такої потокової операції саме на третій день після народження є:
- забезпечення швидкого загоєння ран за рахунок забезпечення поросят імунітетом із материнським молоком та швидкого їх відновлення;
- мінімальні крововтрати та низька больова чутливість поросят;
- зменшення витрат праці операторів (ветеринарних фельдшерів) за рахунок невеликої живої маси поросят у цей період та легкості доступу до них;
- вираженість сіменників;
- невеликий ризик виникнення пахової грижі внаслідок високого тиску кишковика на область паху.
Разом з тим, можливий варіант, що дозволяє замість механічної кастрації, яка має цілий ряд недоліків, проводити імунокастрацію кнурців. Цей метод ще не отримав в Україні широкого розповсюдження, у той же час в країнах із розвинутим свинарством він використовується вже не перший рік. Порівняно з традиційно-прийнятою в Україні механічною кастрацією кнурців проведення імунокастрації позитивно відображається на витратах праці операторів, збереженні молодняку від народження до здавання на переробку та на інших технологічних та якісних показниках.
Решта статевовікових груп також потребують постійного контролю з боку фахівців із ветеринарної медицини, особливо поросята періоду підсису та свиноматки в період перед, під час і після опоросу.
