Небезпека парнокопитних: поширення
Надалі небезпечну хворобу, яка проявляється утворенням пороків розвитку плодів та мертвонародженими у великої рогатої худоби, овець та кіз, було зареєстровано іще у семи інших країнах Європейського союзу: Бельгії, Франції, Нідерландах, Люксембурзі, Італії, Великобританії та Іспанії. Є дані про виявлення збудника захворювання у Данії. За даними німецького інституту епідеміології у Вустерхаузені, який розробив систему звітності по хворобах худоби, було встановлено, що чутливими до збудника є жуйні парнокопитні тварини незалежно від віку, у яких захворювання може проявлятися у вигляді розладів травлення, загального нездужання та різкого падіння продуктивності, а також, що стало основним симптомом хвороби, ураженням плоду у вагітних самиць іще під час внутрішньоутробного розвитку.
За походженням вірус Шмалленберга належить до родини Bunyaviridae, роду Ortobunyavirus, серогрупи Simbu. За власними ознаками він є дуже подібним до вже давно відомих небезпечних вірусів - збудників хвороб Акабане та Найробі. Відомі й інші представники цієї вірусної родини, до частини з яких чутливою є людина. Не можна стверджувати, що всі збудники однієї родини вірусів ідентичні. Однак можливості зараження вірусом Шмалленберга людини вчені також не виключають, хоча і розцінюють її як мало імовірну. До вірусів серогрупи Simbu чутливі жуйні тварини. При цьому перезараження худоби відбувається через кровосисних комах - комарів та мошок.
Так, безпосереднім переносником вірусу Шмалленберга вважають Culicoides midges (моркеці), з яких було виділено вірус і надалі ідентифіковано у культурі клітин. Стійкість збудника в природі доволі низька: вірус є термолабільним і гине вже за температури 56 °C та під впливом ультрафіолетового опромінювання; він чутливий до дії жиророзчинників, детергентів та кислот, завдяки чому може легко інактивуватися звичайними дезінфектантами. Німецькі вчені встановили, що вірус Шмалленберга містить одноланцюжкову РНК і складається із трьох сегментів геному S, M, L різної довжини. Завдяки тому, що Ortobunya-віруси мають сегментований геном, вони можуть порівняно швидко утворювати нові генні комбінації, що дозволяє їх певною мірою порівнювати з мінливістю вірусу грипу і може відповідним чином ускладнювати боротьбу та профілактику хвороби.
За даними дослідників, основним ареалом вірусів родини Bunyaviridae є Африка, де вони були виявлені вперше, а також Австралія та країни Азії. Однак певна частина збудників вже кілька десятиліть циркулює у країнах Європи, де донедавна вони не викликали значних проблем, і через це мало вивчені. До таких збудників відноситься і вірус Шмалленберга.
Хоча основним шляхом передачі вірусу вважають горизонтальний - через укуси кровосисних комах, вертикальний шлях - від матері до плоду в ході внутрішньоутробного розвитку - представляє найбільшу економічну небезпеку через втрату або народження нежиттєздатного молодняку. Також не можна повністю виключити можливий третій шлях передачі збудника - ятрогенний - коли перезараження відбувається під час проведення ветеринарно-профілактичних та діагностичних заходів, а також інші можливі шляхи поширення захворювання (аерогенний або аліментарний).
Діагностика захворювання
У великої рогатої худоби захворювання протікає легше, порівняно з вівцями та козами. З початку у дорослих корів спостерігають підвищену стомлюваність, погіршення апетиту і підвищення температури, зниження надоїв та прояви діареї. Більш специфічними для хвороби Шмалленберга є передчасні отелення, випадки абортів у другій половині тільності та народження мертвих телят. Зазвичай більша частина дорослого стада доволі швидко видужує, зникають ознаки хвороби, однак частина тварин може гинути.
Прояви захворювання для дрібної рогатої худоби мало відрізняються, однак спостерігається більший процент загибелі тварин. У дорослому стаді захворюваність може сягати до 70 % поголів’я. Вівці та кози більшою мірою виснажуються, можуть розвиватися ураження репродуктивних органів у маток. У всіх чутливих до хвороби Шмалленберга тварин народжується молодняк із вадами розвитку: уроджені дефекти суглобів, зрощування кінцівок, гідроцефалія, перекручування шиї тощо. Худоба може народжуватися сліпою, з вадами нижньої щелепи, паралічем кінцівок та викривленнями хребта, водянками порожнин тіла. Такі прояви захворювання можуть проявлятися у 20–50 % всього новонародженого молодняку по стаду, який гине майже одразу після народження. Зрозуміло, що через вади плодів у дорослих тварин спостерігаються часті ускладнення проходження отелення чи окоту, які вимагають лікарського втручання.
За спостереженнями вчених, на виникнення вад розвитку вагомий вплив здійснює час інфікування вагітних тварин. Так, імовірно найбільш небезпечними для овець є 28–36 дні кітності, а для корів 75–110 дні тільності. При інфікуванні вагітних маток у цей період від них народжується молодняк із недорозвинутими та викривленими суглобами, закручуванням шиї та порушеннями роботи центральної нервової системи. Практично всі ці тварини є нежиттєздатними і при гуманному підході підлягають евтаназії.
Не дивлячись на те, що часто ознаки хвороби є очевидними, підтвердити її специфічну вірусну природу не завжди вдається. Питання обов’язкової реєстрації хвороби Шмалленберга в країнах ЕС активно дискутується, при цьому при підозрі на неї - народженні молодняка з вадами розвитку - матеріал рекомендується без зволікань відправляти на безкоштовне дослідження. Якщо в господарстві було підтверджено хоча б один випадок захворювання, викликаного вірусом Шмалленберга, подальші дослідження подібних випадків більше не потрібні, діагноз вважається встановленим.
З діагностичною метою успішно застосовують PCR-тест. Це метод, заснований на полімеразній ланцюговій реакції, яка дозволяє виявляти в біологічному матеріалі фрагменти нуклеїнових кислот збудника. Такий тест є дуже ефективним при необхідності виявлення збудників, яких важко культивувати у лабораторних умовах, або мікроорганізмів, котрі викликаю приховано перебігаючі форми інфекції. PCR-діагностика є ефективним методом виявлення вірусів із високою антигенною мінливістю, до яких також належить вірус Шмалленберга, не кажучи вже про можливість застосування як діагностичного зразка не тільки тваринного матеріалу, а й навколишніх предметів - води, кормів, ґрунту, тощо.
Зазвичай як зразок на дослідження відправляють цілі трупи молодняка або мертвонароджені, чи абортовані плоди. Від загиблих дорослих тварин доцільно відбирати головний мозок, вміст кишечнику, проби крові та внутрішньочеревної рідини. З іншого боку, PCR-тест як діагностичний підхід має свої обмеження, пов’язані перш за все з високою ціною дослідження, його складністю та тривалістю, що не дозволяє застосовувати цей метод поза межами спеціалізованих лабораторій.
На жаль, такий поширений метод діагностики вірусних хвороб, як ELISA-тест, який зазвичай дозволяє виявляти антитіла до вірусу у крові тварин після їхнього зараження й ождуження навіть протягом багатьох місяців або років потому, не може наразі застосовуватися для хвороби Шмалленберга. Тож вчені знаходяться у пошуку більш простих та дешевих методів діагностики.
Шляхи подолання: профілактика та захист
На думку дослідників, на створення ефективної вакцини проти вірусу Шмалленберга знадобиться іще кілька років, тож на перше місце виходять інші неспецифічні заходи профілактики. Так, враховуючи найбільш поширене горизонтальне розповсюдження захворювання через кровосисних комах, найбільшого значення набуває боротьба з ними. Цей підхід також пояснює певну сезонність хвороби, пов’язану з часом основного лету небезпечних комах із квітня по листопад. Зараження благополучних щодо хвороби стад в інший час є мало імовірним.
Вводити додаткові запобіжні обмеження у господарствах не доцільно, бо на горизонтальний шлях передачі вони впливатимуть лише опосередковано. Вибраковувати заражених тварин вважають теж нераціонально, оскільки основне джерело збудника знаходиться у популяції комах. Очікують, що перехворілі тварини з часом утворюватимуть у себе природний імунітет до вірусу, хоча механізм імунної відповіді при хворобі Шмалленберга ще точно невідомий і підлягає подальшому вивченню. Враховуючи те, що основний шкідливий вплив від захворювання спрямований на ще ненароджений молодняк, попередити або вилікувати зміни, що з ним відбуваються в утробі матерів, не можливо.
Наразі для попередження наступної сезонної хвилі захворювання вчені рекомендують створювати для тварин максимально сприятливі умови утримання та забезпечувати повноцінну годівлю. Найбільша увага приділяється недопущенню масового розмноження комах-переносників вірусу, проти яких рекомендують застосовувати специфічні хімічні препарати.
Велику увагу приділяють моніторингу здоров’я обслуговуючого персоналу та інших спеціалістів, які мали безпосередній контакт із хворою худобою. Якщо вірус успішно перезимовуватиме в комахах, то дуже імовірно, що хвороба Шмалленберга з часом доповнить список звичайних сезонних захворювань. Враховуючи сучасні загальні потепління клімату та практично неможливість повністю усунути з тваринницьких комплексів небезпечних комах, такий сценарій, на думку вчених, є доволі імовірним. Таким чином, навряд чи вдасться уникнути значних економічних збитків, викликаних хворобою Шмалленберга, цього року. Надійний захист тут зможе забезпечити тільки вакцина, однак на її створення потрібен ще час.
