Оцінка і добір тварин
Оцінку і добір у скотарстві проводять за фенотипом (розвиток, продуктивність, відтворна здатність) та генотипом (родовід, напівсибси, якість потомства).
Добором називають виділення у стаді окремих груп тварин на основі оцінки їхніх продуктивних та племінних якостей для різного використання у подальшій роботі.
Корів за розвитком оцінюють на підставі даних маси тіла та лінійних розмірів. Маса тіла є узагальнюючим показником розвитку тварини і певною мірою характеризує особливості її формування. Величина корів, яка досягається за рахунок доброго розвитку лінійних розмірів скелета (осьового і периферичного), середньої частини тулуба і грудей, є бажаною ознакою.
При оцінці корів молочних і молочно-м’ясних порід за молочною продуктивністю враховують надій, вміст жиру і білка в молоці за ряд лактацій. Найбільшу точність має оцінка за середніми даними перших трьох лактацій. Проводять також оцінку за прижиттєвим надоєм.Оцінюючи корів за молочною продуктивністю враховують також показники максимальної продуктивності, яка відіграє позитивну роль у селекції при доборі корів як майбутніх матерів бугаїв. При оцінці корів за молочною продуктивністю необхідно враховувати фактори, від яких залежить ця ознака. Вирішальний вплив на величину надоїв має годівля й умови утримання. За різного рівня та повноцінності годівлі від однієї й тієї самої корови можна одержати неоднакову кількість молока. При значній зміні умов годівлі продуктивність корів варіює по-різному. Внаслідок цього змінюється й рангове місце тварин у групі: гірші тварини за добрих умов можуть бути серед кращих і, навпаки, кращі тварини — в числі середніх і навіть гірших.
При оцінці корів за молочною продуктивністю необхідно враховувати й вік тварини. У різному віці корови мають неоднакову молочну продуктивність: дорослі тварини продукують більше молока, ніж молоді. Оцінюючи корів, звертають увагу на поєднаність високого надою і вмісту жиру, надою і вмісту білка та знежиреного молочного залишку. Звертають увагу також і на рівномірність лактації.
Екстер’єр корови повинен відповідати бажаному типу. Знання екстер’єру допомагає відібрати найбільш типових тварин конкретної породи, стада, лінії, родини і певною мірою поліпшити популяцію за міцністю здоров’я та продуктивністю. Недооцінка добору за конституцією може призвести до зниження плодючості й резистентності тварин.
При оцінці корів необхідно враховувати їхню відтворну здатність, тобто кількість одержаного від них приплоду за час їхнього використання. Відтворну здатність можна оцінювати за коефіцієнтом: чим вищим буде цей показник, тим краща відтворна здатність тварин.Оцінку тварин за походженням вважають попередньою генотиповою. Вона визначає ймовірну спадковість тварини і її можна проводити навіть до народження на основі заводських книг, племінних карток, свідоцтв та інших зоотехнічних записів, у яких занесено родовід тварин.
Вивчення родоводу дає можливість не лише прогнозувати рівень продуктивності, вести оцінку тварин, а й допомагає краще розібратись з особливостями стада, виявити ефективність підбору минулих років, визначити наслідки застосування спорідненого парування, провести аналіз прилиття крові другої породи. Родовід дає можливість визначити, як краще використовувати тварин у стаді для того чи іншого типу парування.
Оцінка тварин за походженням ґрунтується на схожості між батьками і їхнім потомством, що дає підставу очікувати від цінніших за своїми якостями батьків порівняно кращого приплоду. У практичній роботі, оцінюючи тварин за походженням, багато уваги приділяють показникам продуктивності матері. Ефективність добору за показниками продуктивності матері підвищується, якщо враховують продуктивність не за одну окремо визначену лактацію, а за кілька.
Ефективність оцінки тварин за походженням підвищується, якщо, крім оцінки за родоводом, враховуються показники продуктивності найближчих родичів, тобто повних сестер і напівсестер (загальний тільки батько або мати). Грунтується така оцінка на генотиповій подібності між тваринами, одержаними від одних і тих же батьків. Оцінка за найближчими родичами порівняно з оцінкою за показниками батьків має навіть деякі переваги, тому що оцінювана тварина може мати кількох повних сестер і тим більше кількох напівсестер.
Проте, оцінюючи тварин за походженням, необхідно пам’ятати, що, незважаючи на важливе її значення, вона є попередньою. Остаточне рішення про цінність тварини може бути прийняте після визначення її продуктивності й оцінки за якістю потомства.
Методи племінного добору
У практичній селекційній роботі з великою рогатою худобою добір завжди спрямований на поліпшення загальної племінної цінності тварини, а не тільки однієї ознаки. Складність селекції за комплексом ознак полягає не лише в тому, що основні господарсько корисні ознаки є поліґенними і мають невисокий ступінь успадкування, а й у тому, що між деякими з них існує негативна кореляція. Розрізняють три основні методи добору за комплексом ознак.
Метод тандемної селекції
Тандемна селекція (від англійського tаndеm — послідовне розміщення) — це послідовна селекція, при якій добір проводять по черзі за кожною ознакою. Добір племінних тварин проводять у два й більше етапи. Спочатку його здійснюють за однією ознакою. Після досягнення задовільного рівня розвитку цієї ознаки починають добір за другою і так до тих пір, поки не буде поліпшено всі ознаки, включені до програми. Пізніше знову ведуть добір за першою, потім за другою ознакою і т. д. Однак тандемний добір вимагає багато часу і, крім того, передбачає, що між окремими ознаками, які поступово поліпшуються, немає суттєвої залежності.
Теоретично очікуваний селекційний ефект при тандемній селекції важко реалізувати на практиці, оскільки між ознаками існує суттєва як негативна, так і позитивна залежність, внаслідок чого поліпшення однієї ознаки часто викликає погіршення іншої.
Метод селекції за незалежними рівнями
При селекції за незалежними рівнями (порогова селекція) встановлюють мінімальні фенотипові вимоги для кожної селекційної ознаки, внаслідок чого усіх тварин, які мають показники, нижчі зазначених вимог, вилучають із подальшого розведення. До подальшого відтворення не допускають тварин, які не відповідають встановленим лімітам хоча б за однією навіть неселекційною ознакою.
Метод селекції за селекційними індексами
При цьому методі добір тварин проводять на підставі селекційного індексу. Селекційний індекс — це показник племінної цінності тварини, який побудований на врахуванні кількох показників господарських і біологічних ознак.
Оцінка за селекційними індексами дає можливість більш диференційовано підходити до племінного використання тварин, вести ретельний їхній добір за селекційними ознаками. У простій формі селекційний індекс (І) визначають за такою залежністю:
І = h2x х (X–X) + h2y (Y —Y), (1.1)
де h2x і h2y — коефіцієнти успадкування селекційних ознак;
X і Y — середні показники по стаду.
Складніший селекційний індекс включає економічні показники та генетичні кореляції між ознаками.
За індексом можна визначити племінну цінність корів у стаді, а за середнім значенням селекційного індексу дочок оцінити племінні якості бугая.
Для оцінки плодючості корів, а також плодючості популяції у цілому багатьма дослідниками запропоновано використовувати методи індексної оцінки.
Однією з переваг індексної селекції є те, що вона відкриває можливість одержати кількісний (математичний) вираз загальної племінної цінності тварини за великою кількістю ознак як її самої, так і її предків, найближчих родичів або потомків. Залежно від використаної в індексах інформації їх розділяють на дві групи: індекси племінної цінності і селекційні індекси. У першому випадку оцінюють одну ознаку добору за показниками родичів і власною продуктивністю, в другому — кілька ознак без урахування показників родичів.
Підбір як метод ведення селекційної роботи
Підбір — це цілеспрямоване парування батьківських пар із відібраних для розведення тварин з метою одержання від них потомства з бажаними якостями. Підбір необхідно розглядати як один з основних засобів удосконалення тварин. Це основний зоотехнічний прийом, яким користуються при розведенні сільськогосподарських тварин. Він тісно пов’язаний із добором, передує йому й завершує його та спрямований на якісне удосконалення існуючих і створення нових порід.
Основні принципи підбору: цілеспрямованість; перевага плідників над матками щодо основних селекційних ознак; максимальне використання найкращих плідників; виявлення й використання найкращих поєднань пар; сувора послідовність у зміні плідників; збереження, закріплення й посилення у потомстві позитивних якостей батьків і водночас виправлення в них недоліків; створення нової комбінації ознак; перетворення якостей визначних тварин (за допомогою розведення за лініями, племінної роботи з родинами) на якості, властиві групам, стадам, породам; поліпшення конституції й екстер’єру; підвищення продуктивності, скороспілості і маси тіла; подовження строку господарського використання тварин.Підбір грунтується на ретельному вивченні родоводів спаровуваних тварин, їхніх екстер’єру та інтер’єру, продуктивності (величина надою, вміст жиру й білка, придатність до машинного доїння, інтенсивність молоковиведення). Для підвищення ефективності підбору важливе значення має тривале (в ряді поколінь) ведення його в одному й тому ж напрямі. При підборі необхідно виконувати одну умову — плідник повинен бути поліпшувачем селекційних кількісних і якісних ознак наступного покоління.
У практиці селекційної роботи розрізняють два основні методи підбору. Перший з них — підбір орієнтовно подібних тварин для збереження характерних властивостей вихідних племінних батьківських форм, підсилення батьківських якостей в одержаному потомстві, створення більшої стійкості спадкової передачі цих позитивних якостей. Такий підбір називають гомогенним, або однорідним.
Другий метод — підбір тварин, які значно різняться між собою за конституційним типом та іншими властивостями й ознаками. Його застосовують з метою зміни типу потомства порівняно з одним або з обома батьками, одержати нові властивості та якості тварин. Такий підбір називається гетерогенним, або різнорідним.
На принципах гомогенного і гетерогенного підборів базується багато методів племінного підбору, які використовують при удосконаленні існуючих та створенні нових порід, типів, ліній та гібридів худоби.
