Розподілення зерна на сухе, середньої сухості, вологе і сире зумовлено здатністю зерна до зберігання у звичайних умовах. Сухе зерно є найстійкішим, його можна закладати на тривале зберігання. Зерно середньої сухості в теплий період потребує особливих умов зберігання та ретельного спостереження, вологе зерно можна зберігати тільки охолодженим, сире зерно без попереднього сушіння закладати на зберігання не допускається.
Режим зберігання сухим є найсприйнятливішим для довгого зберігання зернових мас. Систематичне спостереження за станом партій сухого зерна, достатня ізоляція від навколишніх зовнішніх впливів дозволяють зберігати зерно з мінімальними тратами протягом кількох років. Вимоги щодо зберігання сухого зерна контролюються одним найважливішим чинником — умістом у ньому вологи.
За недотримання умов зберігання виникають втрати зерна. Наприклад, у результаті тривалого зберігання сирого зерна (зокрема, на відкритих майданчиках) до сушіння; за зберігання зерна, що заражене шкідниками; за порушення режимів післязбиральної обробки й зберігання зерна; за перевезення в неспеціалізованих транспортних засобах тощо.
Загалом усі втрати сільськогосподарської продукції під час зберігання поділяють на дві групи: втрати у вазі та у якості.
Втрати можуть бути біологічного та механічного походження. Біологічні втрати у вазі виникають унаслідок:
• дихання як характерної ознаки життєдіяльності зерна;
• проростання зерна;
• розвитку мікроорганізмів;
• самозігрівання;
• пошкодження шкідниками й кліщами;
• знищення гризунами.
Механічні втрати виникають унаслідок:
• травмування зерна (за транспортування й навантажувально-розвантажувальних робіт, що призводить до пошкодження зерна);
• розпилювання (в результаті стирання частин зерна за багаторазового переміщення);
• просипання (за транспортування й навантажувально-розвантажувальних робіт).
Втрати якості зернової маси насамперед відбуваються під впливом:
• дихання (оскільки воно супроводжується виділенням теплоти і, як наслідок підвищенням температури, зміною хімічного складу, технологічних і посівних властивостей);
• проростання (супроводжується зміною хімічного складу і технологічних властивостей);
• розвитку мікроорганізмів (супроводжується активізацією дихання зерна, накопиченням токсинів, зниженням технологічних і посівних властивостей);
• розвитку шкідників і кліщів (залежно від ступеня зараженості в зерні можуть знизитися технологічні властивості або воно може взагалі стати непридатним для переробки).
Періодичність перевірки температури зерна в складі
Для забезпечення збереженості зерна після збирання доцільно дотримуватись таких заходів:
До закладання на зберігання допускається насіння, доведене за показниками вологості та наявності домішок до стандартного рівня. Розміщення партій насіння проводять з урахуванням сортових і посівних якостей. Репродуктивне насіння можна зберігати насипом. Висота насипу для зернових і зернобобових культур не має перевищувати 2 м (за активної вентиляції — до 3 м), олійних — 1 м. Засік не досипають на 15–20 см до стіни.
Елітне та насіння вищих репродукцій слід тарувати в мішки, які штабелюють на дерев’яних піддонах етикетками назовні. Відстань мішків від підлоги має становити не менше як 15 см, від стін сховища та між штабелями — 70 см, технологічні проходи між партіями насіння 1,5 м. Гранична кількість рядів мішків (у висоту) в штабелі за зберігання в холодний період року становить: для пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, гороху, вики, кукурудзи — 8, проса — 6, ріпаку та сої — 5; льону довгунця — 12, люцерни, конюшини, тимофіївки — 5.
Зернову масу, призначену для тривалого зберігання, висушену до вологості нижчої від критичної, зберігають сухою. Висота насипу не має значення. Температура зберігання сухого зерна хоч і несуттєво, але впливає на інтенсивність його дихання, тому завжди краще, коли вона нижча (у сховищах, під навісами тощо). Тимчасово або постійно (наприклад, зерно ячменю пивоварного) зберігають вологим (15–16%) в охолодженому режимі (з температурою нижчою за 10 °С). Зернову масу вологістю понад 19% краще охолоджувати до 5–6 °С.
За зберігання зерна в результаті втрат поживних речовин на його дихання відбувається зменшення його маси — це природні втрати. Самозігрівання зерна, вплив на нього пліснявих грибів, пошкодження комахами, кліщами, поїдання гризунами — є чинниками недбайливого господарювання. Втрати під час зберігання на складі не мають перевищувати встановлені норми природних втрат зерна.
Завдання зі зберігання зерна та заходи з їх реалізації
Погіршення якості насіння під час зберігання може відбуватися від самозігрівання, розвитку комах, кліщів, мікроорганізмів тощо. Уникнути негативного впливу вказаних явищ можна за правильної підготовки складських приміщень і насіння, раціонального розміщення його у сховищах, підтримання оптимального режиму зберігання.
Унаслідок конденсації водяних парів на насінні під час зберігання утворюється водяна плівка, що значно впливає на розвиток мікроорганізмів. За вологості нижчої й не значно вищої за критичну спорові бактерії в насінні розвиваються тільки тоді, коли є конденсована вода.
Свіжозібране зерно нерідко має підвищену вологість, внаслідок чого інтенсивно дихає, що сприяє його самонагріванню. Цей процес інколи починається через 1–2 год після вивантаження насіння з автомашини, і навіть невеликий ступінь самонагрівання негативно позначається на придатності його до зберігання.
За вологості зерна 16% самонагрівання не спостерігається, а за вологості 18% відбуваються процеси, що супроводжують активний ріст плісеневих грибів. За вологості зерна 25% на п’яту добу температура сягає 65 °С.
Партії зерна, які хоча б один раз частково самозігрівались, стають нестійкими під час зберігання навіть за усунення цього процесу. Мікрофлора, яка є в наявності, за найменших сприятливих умов знову активізується і швидко призводить до підвищення температури зернової маси.
Подальше самозігрівання (температура підвищується до 34–38 °С — це триває 3–7 днів) призводить до суттєвих змін у якості й властивостях зернової маси. У такому насінні можуть відбутися біохімічні перетворення, які сприятимуть скороченню його довговічності. Низька вологість поєднана з низькою температурою — ідеальні умови зберігання зерна.
Природні втрати зерна під час зберігання, %
Збереження зернопродуктів у коморах забезпечить постійний контроль за їхнім фітосанітарним станом і вчасні ефективні заходи захисту від комірних шкідників. В Україні поширено 116 видів комірних шкідників. Серед них кліщів — 34%, комах — 60 (жуків — 51, метеликів — 9), мишоподібних — 6%. Потенційну загрозу можуть становити також карантинні шкідники, які потрапляють на територію нашої країни. За даними ФАО, втрати зерна і зернопродуктів за зберігання щороку становлять 10–15 %. Приміром, у світі від комірних шкідників втрачається стільки зерна, що ним можна було б прогодувати 135 млн осіб. Кожен третій гектар зернових у світі засівається задля підтримання життєдіяльності шкідливих організмів.
Зараженість шкідниками партій будь-якого зерна, незалежно від їх цільового призначення, стандартами не допускається. Партії зерна, заражені шкідниками, уважаються некондиційними. Наявність шкідників не допускається навіть обмежувальними кондиціями. Як і показники свіжості, її визначають у першу чергу. У разі виявлення в зразку зерна хоча б одного живого шкідника хлібних запасів (крім кліщів), партія до приймання не допускається.
Щодо пошкодження комірними шкідниками вирізняється показник зараженості та забруднення хлібних запасів. Зараженість свідчить про наявність живих шкідників й оцінюється технологічно відповідно до ДСТУ. Зараженість визначається кількістю екземплярів живих шкідників в 1 кг зерна (мертві — належать до сміттєвої домішки й за визначення зараженості не враховуються). В документах, що характеризують якість зерна, обов’язково зазначають показник зараженості. Якщо в наважці не знайдено живих шкідників, то таке положення фіксують, як «зараженість не виявлено».
Забруднення як гігієнічний показник характеризує кількість живих і мертвих комірних шкідників і придатність зернопродуктів для продовольчих потреб. Обидва цих показники враховують за визначення сумарної щільності зараження (забруднення) (СЩЗ). За сумарної щільності шкідників у межах 90 екз./кг зерно вважається непридатним для споживання. Якщо СЩЗ не перевищує 90 екз./кг, то таке зерно змішують із чистим від шкідників і доводять за кількістю шкідників до максимально припустимих рівнів (МПР) і відповідно використовують.
Шкідливі комірні комахи, маючи високу потенційну здатність до розмноження, за тривалого зберігання зернопродуктів і сприятливих для їхнього розвитку умов можуть накопичитись у значній кількості. Так, науковці дослідили, що в лабораторних умовах дві пари жуків комірного й рисового довгоносиків у зерні пшениці за дев’ять місяців розвитку дають потомство, відповідно, 6211 і 7978 особин.
Комірні шкідники дуже ненажерливі. Потомство однієї самиці млинової вогнівки за чотири місяці розвитку знищує 17,5 кг борошна, а одного комірного довгоносика — один кілограм зерна пшениці за рік. Живлячись зерном, шкідники забруднюють його шкірками від линянь, загиблими особинами, екскрементами, павутиною. Заражене шкідниками борошно склеюється в грудочки, ущільнюється, в ньому підвищується температура й вологість. Воно змінює колір, запах і смакові якості.
Прогризене та пошкоджене зерно набагато швидше заселяють плісняві гриби, що, проростаючи, псують його, виділяючи шкідливі речовини. Ці гриби насамперед представники роду Fusarium спричиняють отруєння — мікотоксикози людей і тварин. Тому не можна використовувати зіпсоване, запліснявіле зерно для виготовлення хлібопродуктів або на корм худобі. З такого зерна не буде якісного борошна та доброго хліба.
Великої шкоди завдають комірні шкідники насіннєвому матеріалу, знижуючи його кондиційні показники. Так, пошкоджене насіння пшениці та кукурудзи може втратити 27–75% схожості.
Одним зі способів боротьби з комірними шкідниками є охолоджування й проморожування зерна з перемішуванням вороху в холодну пору року. За зниження температури зерна до –5…–10 °С забезпечується знищення шкідників.
Для дезінсекції комірних приміщень, токів, зерна насінного і продовольчо-фуражного призначення застосовують хімічні засоби захисту. Обробку комор можна провести інсектицидами Фастак (0,02 л / 100 м² поверхні складу) або Актеллік (0,1 л / 100 м²).
На 100 м² поверхні з металу витрачають 2,5 л робочого розчину, з цегли — 7 л, з бетону та дерева — 5 л. Ретельно обробляють щілини, стики, вентиляційні люки та інші місця, де можуть ховатися комахи.
Актеллік проявляє не лише контактну дію, а й має фумігантний ефект. Тривалість захисної дії може сягати року. Для фумігації зернових запасів норма використання Актелліку та Фастаку становить 16 мл/т зерна.
Дезінсекцію аерозольними обробками та фумігацію виконують спеціалізовані сертифіковані організації з дотриманням правил безпеки.
Віталій ІЩЕНКО, д-р с.-г. наук, заступник
директора з наукової роботи ІСГС НААН,
експерт-дорадник з питань рослинництва
Галина КОЗЕЛЕЦЬ, канд. с.-г. наук, завідувачка
лабораторії селекції та насінництва зернових
і технічних культур ІСГС НААН, експертка-
дорадниця з питань рослинництва
Олег ГАЙДЕНКО, канд. техн. наук, старш.
наук. співроб., учений секретар, завідувач
науково-технологічного відділу маркетингу та
наукового забезпечення трансферу інновацій
ІСГС НААН, дорадник з питань механізації
сільського господарства та економіки
сільськогосподарського виробництва
