В Україні перші 16 негативів були відзняті в Одесі у 1851 році фотолюбителем П. Трубецьким. У Києві ж перший фотознімок було зроблено англійцем Берном в 1853 році. Це був вигляд на Дніпро з Ланцюговим Миколаївським мостом (зараз там — міст Метро). А в 1911 році у Києві вже працювало 52 фотографічних салони. Найкращим із них вважалося ательє Франца де Мезера. Цей майстер залишив по собі безліч талановитих учнів і добру пам'ять численних городян. Досить сказати, що за час існування його ательє (1865–1918 роки) у ньому було зроблено понад 1 500 000 фотознімків. Багато киян, які знімалися в Мезера ще дітьми, приходили до нього вже з онуками.
Франц де Мезер не приховував секретів своєї майстерності. Він залишив після себе безліч талановитих послідовників і добру пам'ять городян. Серед його учнів — фотограф В. Світличний. Він зафотографував серію яскравих образів провінційної України. Його пейзажі, жанрові сценки, портрети окремих селян талановито відтворили на склі негатива й потім на фотопапері зріз минулої епохи — кінця ХІX — початку XX століття.
Перші «відкриті листи» або поштівки у Російській імперії, до складу якої тоді входила й Україна, з'явилися на початку 1870-х років. Спочатку вони являли собою прості шматочки картону, без будь-якого декору чи малюнка. А от друкування листівок типографським способом почалася тільки у 1894 році. Це, власне, і вважається роком народження звичної для нас поштової картки.
Спочатку державне поштове відомство друкувало картки монопольно. І лише згодом віддало ініціативу в приватні руки. Поява на початку 1890 років фотографічних поштових карток зчинило у суспільстві певний фурор.
Спочатку фотографічні поштівки завозилися в Україну зі Швеції, Німеччини, Польщі. Слідом за ними в Україну почали прибувати десятки західних фотохудожників, які мали багатий досвід фотографування пейзажів і пасторальних картинок.
Місцеві фотографи на місці також не сиділи. Щоліта вони виїжджали в усі куточки України, що б зафіксувати побут рідної країни. Фотографії з групами селян, що обідають у полі або вітряних млинів, чи торговців на ярмарках — розкуповувалися миттєво. Під час подорожей, по прибуттю на нове місце, уважалося правилом гарного тону відправити з фотолистівкою звісточку рідним.
В 1895 році друкарня С. Кульженка випустила поштівки з видами Києва. Небагато пізніше з'явилися фотолистівки з пейзажами півдня України й великих міст. Це були видові й етнографічні серії («Українські типи й види», «Типи й види Малоросії», «Види українських сіл і хуторів»). Завдяки цьому видавничому проекту їхні автори вписали своє ім'я в історію. Найбільший внесок у зйомку натури зробили фотографи О. Завадський, А. Іваницький, Д. Марков, В. Світличний, І. Хмелевський.
Світова громадськість гідно відзначала роботи українців. Французьке видання «Фігаро» повідомляло, що Франц де Мезер отримав нагороду в області фотографії — Золоту медаль «У великому колі творчості народів». У Брюсселі 1890 року він був обраний членом Академії прекрасних мистецтв і науки, а в Парижі — нагороджений Гран-прі й орденом Почесного легіону. Іншого київського фотографа Г. Лазовського Паризька Національна академія нагородила Великою золотою медаллю, а Академія винахідників — Почесним дипломом.
Фотограф з Полтави Йосип Хмелевський (1849–1924) фотографував село все своє творче життя. Фотороботи Хмелевського на полтавську тематику експонувалися на багатьох російських і міжнародних виставках, зі знімків його надруковані серії поштових листівок «Типи Малоросії», «Краєвиди Полтавщини», які дотепер користуються популярністю в колекціонерів. Він залишив нам також пейзажі, пов'язаних з життям Миколи Гоголя. У нього знімалися письменники Володимир Короленко, Панас Мирний, а також діячі української культури, що приїжджала в Полтаву в 1903 році на відкриття пам'ятника Івану Котляревському: Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Василь Стефаник.
А жанрові сцени роботи Хмелевського з повсякденного життя українських селян радують аматорів фотографії й по сьогодні. Хмелевський отримував нагороди в Парижі (1889, 1900), у Чикаго (1893). А у 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі він отримав відзнаку французького Уряду — орден «Академічних Пальм».
Отже, саме у той час на теренах України з'являються кольорові фотолистівки. Надруковані невеликими тиражами й украй трудомістким способом фототипії, вони були позитивно зустрінуті суспільством. Розквіт індустрії фотолистівок відбувся і в Криму. Місцеві фотографи змагалися, хто швидше зафіксує зваби півострова. Предметами фотографування ставали всі визначні пам'ятки. До нас дійшли чудові фотознімки севастопольських готелів, кораблів на ялтинському рейді, палаців, курортів, природних ландшафтів, археологічні розкопки в Херсонесі й на горі Митридат у Феодосії. При цьому якість місцевих фотолистівок зрівнялася із західними зірками. А пейзажі кримських майстрів збирали цілі юрби глядачів на міжнародних виставках у Парижі.
Таємниче море з місячною доріжкою й абрисами таємничих кипарисів приводила публіку в екстаз. Такі листівки розкуповувалися насамперед. Однак фотографи при цьому не обтяжували себе нічними пильнуваннями. Та й якість фотоматеріалів того часу не дозволяла сфотографувати нічний пейзаж. Секрет полягав у тім, що фотографи ставили перед об'єктивом червоний фільтр. На пластині із чорно-білим зображенням різко піднімався контраст, і картинка виглядала вже нічною! При цьому сонячні відблиски на воді залишалися білими, а блакитне море, небо й листя дерев ставали чорними.
Наприкінці ХІХ століття в Україні з'явилися перші аматорські фотоапарати винахідника Джорджа Iстмена «Кодак № 1». Спочатку негативи були паперові, а після — на целулоїдній основі. Завдяки аматорським камерам фотографія стала доступною в кожній заможній родині. А фотоапарат виявився обов'язковою приналежністю кожного мандрівника. Фотографії з нехитрими картинками селян, що обідають у полі, працюючих вітряних млинів, торговців на ярмарках, міськими пейзажами — розкуповувалися миттєво.
Фотографія почала потрапляти у найвіддаленіші закапелки української провінції. Навіть невеликі містечка — Бердичів або Лубни — вважали за свій обов'язок віддрукувати листівки з місцевими визначними пам'ятками. Як правило, це були банки, палаци місцевої знаті, залізничні вузли, центральні вулички, готелі, окремі вілли. Завдяки ентузіазму фотографів ми можемо бачити, як виглядали ці містечка сто років тому. А популярність листівок була настільки велика, що навіть випускався спеціальний фотопапір: на його підкладці друкувалися слова «поштова картка» і розмітка ліній для написання листа. Тобто фотолюбитель друкував на такому свою фотографію, клеїв марку й відправляв послання поштою як офіційну поштівку.
У великих містах, як Одеса чи Львів, фотосправу взагалі було поставлено на конвеєр. Наприклад, відомо більше 5000 видів тогочасних фотопоштівок з видами одного лише Києва. Фотографи в містах цікавилися не тільки архітектурою. На широкі пластини їхніх фотокамер потрапляли перші трамваї, автомобілі, трактори, побут міщан і селян, навіть інтер'єри деяких будинків.
Окремо від всіх інших сюжетів українських листівок стоїть образ Тараса Шевченко. Жоден тогочасний актор не міг похвалитися такою популярністю. Тема шевченкіани містить сотні саморобних та друкованих листівок із зображеннями Тарасової гори з могилою поета у місті Каневі, зображень пам'ятних місць, пов'язаних з ім'ям поета, фотографій українських кобзарів — духовних братів Тараса Григоровича.