В принципі така ситуація навіть у мирний час не вважалася нормальною. Адже усі без винятку виробники та продавці сільгосптехніки наполягали на максимально ранніх термінах технічного обслуговування машин та агрегатів. В ідеалі – взагалі у жовтні-листопаді, коли вартість комплектуючих є найнижчою. Чи принаймні – до кінця січня, що давало змогу без поспіху здійснити дефектування, скласти перелік необхідних запчастин, привезти їх та спокійно встановити.
Схожий алгоритм діяв і в плані замовлення самих машин та агрегатів, тим більш тих моделей, котрі безпосередньо використовуються під час посівної кампанії. Одна справа – привезти сівалку у господарство за два місяці до сівби та встигнути її досконально вивчити, і зовсім інша – отримати її сьогодні та зайти в поле нею завтра.
Затримки із постачанням техніки та технічним обслуговуванням в мирний час мали різні причини. Це могли бути як нюанси роботи дилера, так і небажання поспішати з боку самих аграріїв чи банальна відчутність оперативних коштів. Мовляв, ось продамо зерно у лютому, тоді і замовимо…
Так чи інакше, такі алгоритми роботи нині вже не діють. Третій тиждень Україні веде боротьбу з агресором за свою Незалежність, а вітчизняні аграрії активно беруть участь в цій борні та допомагають нашій армії та силам спротиву. Водночас тисячі агровиробників по всій Україні нині опинилися у дуже скрутному становищі: без пального, насіння, добрив, хтось не отримав культиватор, хтось – сівалку тощо. Та якщо одну чи дві одиниці техніки ще можна якось замінити, обійшовшись старим обладнанням, то без нових комплектуючих працювати навряд чи можна нормально. І це справжня проблема, оскільки у середньому господарстві перелік необхідних для початку посівної запчастин міг становити сотні позицій.
Де їх взяти, якщо морська логістика України практично відрізана, а західний суходільний напрямок сьогодні перевантажений, і навіть військові та гуманітарні вантажі доходять із великими труднощами і затримками?....
Розглянувши коментарі представників виробників та продавців сільгосптехніки, робимо висновок, що наразі компанії-постачальники, які мали місткі склади комплектуючих, поки що можуть задовольняти потреби аграріїв. Однак запас запчастин у них не поповнюється.
Дещо кращими є справи у фермерів Західної України, які широко використовують сільгоспмашини польського виробництва. Ймовірно, найближчим часом їм так чи інакше вдасться налагодити канали постачання комплектуючих. Хоча поки що це не факт.
На такому тлі досить позитивно виглядає діяльність тих компаній-продавців, які мали велику кількість завезеної сільгосптехніки. Наприклад, «Агсолко» продовжує постачати китайські машини своїм партнерам, очевидно, із накопичених раніше запасів.
На нашу думку, якщо впродовж найближчих двох-трьох тижнів ситуація в Україні істотно не зміниться, то очікувати якихось великих партій комплектуючих до сільгосптехніки з-за кордону не варто. Можливі хіба що, якісь епізодичні надходження.
Тому настійно радимо звернути увагу на те, що вже наявне в Україні. Це можуть бути, по-перше, вітчизняні культиватори та сівалки, а по-друге, якісь робочі органи, виготовлені «в гаражах», олива та фільтри-аналоги.
У першому випадку маємо порадіти, що вітчизняне сільгоспмашинобудування дуже добре розвивалося впродовж останніх 5-6 років. Відповідно, якщо імпортна сівалка для соняшнику і кукурудзи не працює, то її достойно замінить українська.
У другому – приватна ініціатива є доречною. «Гаражне» виробництво в нашій країні завжди процвітало, і практично у кожному містечку чи селищі є потужності та умільці для того, щоб щось виточити та підлаштувати замість оригіналу відомого бренду. Це потрібно зараз використовувати та чекати, поки розблокуються постачання із Заходу. Затягувати немає чого – потрібно сіяти хліб.
