При цьому, за різними даними, до 20 мільйонів тонн кукурудзи, пшениці та соняшнику минулого урожаю очікують свого часу на елеваторах та в коморах аграріїв. Поки що не зрозуміло, яким чином його вдасться експортувати на зовнішні ринки, де на це зерно мають спожити сотні мільйонів мешканців країн Азії та Африки.
Зокрема, почалися перевезення зерна залізничним транспортом через територію наших західних сусідів. Окрім цього, тривають перемовини щодо експорту українського зерна через порти Румунії. Та, на превеликий жаль, цих потужностей, вочевидь, недостатньо – вагони є вагони, це не кораблі-зерновози. Додамо до цього, мінування рашистами акваторії Чорного моря, якраз вздовж узбережжя торгових суден від Одеси. Навряд чи багато власників суден ризикне їх послати за українським зерном, навіть до Румунії.
В зв’язку із цим вже сьогодні потрібно думати, як розпорядитися десятками мільйонів тонн зерна майбутнього врожаю. Для цього, по-перше, необхідно облікувати усі наявні потужності у не зачеплених активними бойовими діями регіонах України, аби розуміти, який обсяг зерна можна закласти на зберігання бодай впродовж кількох місяців у кожному районі. По-друге, варто подумати над розгортанням тимчасових сховищ північноамериканського типу – тентованих чи поліетиленових рукавів для зберігання. У такому разі це дасть змогу виграти бодай кілька місяців, поки реалізується зерно попереднього врожаю.
В будь-якому разі цю потенційну проблему слід вирішувати вже сьогодні.
