Про це повідомляє Суспільне.
Олександр пішов добровольцем на фронт у 2014-му. Коли повернувся після участі в бойових діях, прийняв рішення – залишити життя в Одесі. Попри успішну кар’єру до війни та дві квартири в місті, він обрав спокій і сім’ю.
«Війна розставляє всі цінності на свої місця. Я зрозумів, що життя 24/7 із родиною цінніше за ті тисячі доларів зарплати. Я хочу прокидатися поруч із дружиною та жити без поспіху. Тому вирішив: ми не повертаємося у квартиру в Одесі, а починаємо налагоджувати своє життя в селі», – розповідає Олександр.
Олександр називає свої сири «брутальними». У його сховищах – близько 2,5 тонни продукту, від копчених сирів на щепі черешні до старих чеддерів, що кришаться, як пармезан.
«Я не знаю, який сир вийде, коли заливаю молоко у каструлю. Відчуваю природу зерна, і на це впливає все – від тиску повітря до настрою сировара», – пояснює він.
Читайте також: Крафтове виробництво: у Вінниці пройшов перший фестиваль
Частину рецептур Олександр вивчив у пастухів Каталонії, інші – у Швейцарії, Франції, Італії, Нідерландах.
«Ми варимо всього два типи сиру – твердий і пліснявий. Молоко зранку – сир зранку. Без охолодження, стабілізаторів чи хлориду кальцію. Як це робили 300 років тому», – пояснює сировар.
Попри плани працювати на міста-мільйонники, основними клієнтами Олександра стали села та містечка. А найбільше продаються – плісняві сири.
«Українці – гурмани. Вони розуміють смак. Перший ляпас мені, як людині, яка звикла до аналітики та прогнозування – це те, що плісняві сири розходяться краще за тверді. Другий – це те, що більше продажів не у великих містах, а в маленьких містечках і селах», – зізнається сировар.
