У загальній структурі виробництва зерна в Україні, що склалася останніми роками, можна вважати достатньо перевіреною практикою і такою, що відповідає ринковій кон’юнктурі. Зокрема, аналіз структури зернового клину за 2012–2016 рр. свідчить, що провідні позиції посідають дві культури — озима пшениця й кукурудза. При цьому питома вага посівів озимої пшениці у структурі зернового клину України в середньому за 2012–2016 рр. становила 40,9%, а кукурудзи — 29,9%.
Взаємозв’язок собівартості виробництва та урожайності зерна
Дослідження і аналіз, проведені вітчизняними науковцями, свідчать, що диференціація показників урожайності зернових культур у розрізі областей була досить значною. Наприклад, у торік найнижча врожайність спостерігалась у господарствах Запорізької, Дніпропетровської та Миколаївської областей — відповідно, 29,7, 31,9 і 32,7 ц/га, а найвища — у Вінницькій (64,2 ц/га), Черкаській (62,1 ц/га) та Полтавській (61,8 ц/га). Доведено, що рівень урожайності та забезпечення її подальшого зростання є необхідною умовою підвищення ефективності галузі зерновиробництва. З цього приводу досить наглядними є дані групування сільськогосподарських підприємств степової зони України (табл. 1).
Таблиця 1. Економічна роль зростання рівня урожайності та інтенсифікації при вирощуванні озимої пшениці й кукурудзи в умовах степової зони України (2015 р.)
Аналіз цих даних підтверджує те, який суттєвий вплив має показник урожайності на економічний рівень виробництва озимої пшениці і кукурудзи. Так, результати групувань 3220 сільськогосподарських підприємств зони Степу за рівнем урожайності озимої пшениці доводять, що з його підвищенням поліпшуються всі економічні показники: знижується собівартість, збільшується сума виручки і прибуток у розрахунку на одиницю площі.
Зокрема, в господарствах першої і другої груп при найнижчій урожайності зерна собівартість була найвищою і, як наслідок, виробництво пшениці у 1463 сільськогосподарських підприємства було низькорентабельним.
Отже, рівень урожайності культур у галузі зерновиробництва є динамічним фактором.
Собівартість зерна й оптимальні строки жнив
Особливої уваги потребує модернізація системи машин зернового комплексу для підготовки ґрунту під окремі культури протягом 2–3 днів, сівби озимих і ярих — не більше 5 днів, та збирання врожаю — за 10–12 днів тощо.
Численними дослідженнями Інституту зернових культур НААН України встановлено, що тільки в перші 5–7 днів після дозрівання урожайність озимої пшениці не знижується. У наступні дні спостерігається зворотній процес: збирання через 15 днів після настання повної стиглості призводить до втрат 5–7% зерна на кожному гектарі, а через 20 — від 11,2 до 13,5%. Втрати врожаю негативно позначаються на показниках собівартості та прибутковості отриманої продукції (рис. 1). Зокрема, при затягуванні строків збирання до 15 днів лише через зростання собівартості зерна за ціни 4700 грн/т виробник недоотримає 528–704 грн прибутку в розрахунку на гектар посіву.
Рис. 1. Зміна продуктивності та собівартості зерна озимої пшениці залежно від строків проведення збиральних робіт в умовах 2017 року (при очікуваних рівнях урожайності 30 та 40 ц/га)
На жаль, як свідчать дані статистики, у виробничій практиці останніми роками тривалість збирання в окремих господарствах значно варіює і досягає 28–36 днів. А це, як свідчать розрахунки на прикладі сільськогосподарських підприємств зони Степу, може призвести до втрат 16,5–17,0% зерна від його середньорічного валового збору в цьому регіоні.
Важливою умовою економічно обґрунтованого використання техніки на збиранні зернових культур є визначення способу збирання для конкретного поля. При роздільному збиранні, з точки зору економного витрачання енергоресурсів і коштів, найбільш доцільним є застосування широкозахватних жаток і хедерів. Збільшення ширини захвату жаток значно підвищує продуктивність праці і прискорює строки проведення робіт.
Крім того, серед заходів, які сприяють підвищенню урожайності й ефективності виробництва, поліпшенню якості зерна, важливе місце посідає захист рослин від шкідників, хвороб та бур’янів. Зокрема, проблема знищення бур’янів сьогодні набуває першочергового значення, оскільки висока забур’яненість посівів призводить до непродуктивних втрат 2–3-місячних запасів вологи та 80–140 кг/га д. р. поживних речовин у ґрунті. Втрати врожаю при сучасному стані забур’яненості посівів становлять 8–15% для зернових колосових культур і до 25–40% для кукурудзи. Такі масштаби втрат зерна можливі у випадку, коли комплекс агротехнічних та хімічних заходів знищення бур’янів у посівах пшениці озимої, ячменю ярого, кукурудзи буде зведений до мінімуму.
За наявних фінансових можливостей у господарствах лише 30–40% посівних площ зернових культур охоплено повномасштабними заходами знищення бур’янів. Щоб вийти на рівень валових зборів зернових культур 75–80 млн т, необхідно обробляти гербіцидами 60–70% посівів колосових культур і 90% — кукурудзи.
За складної фітосанітарної ситуації, коли розповсюдження хвороб і шкідників перевищує поріг шкодочинності, втрати врожаю зернових культур становлять не менше 30%. Наприклад, кожна гривня, вкладена в захист посівів сильної і твердої пшениці, забезпечує у середньому 3,1–3,9 грн чистого прибутку. За відсутності цих агрозаходів одержують відповідно таку ж суму збитків.
Доведення системи захисту рослин до більш досконалих форм одночасно сприятиме оздоровленню фітосанітарної ситуації і зростанню валових зборів зерна на 9,5–10 млн т.
Важливим заходом підвищення ефективності виробництва зернових культур є розміщення їх у сівозміні після кращих попередників, які забезпечують оптимальні умови для росту й розвитку рослин та формування високого рівня продуктивності. Наприклад, за результатами досліджень ДУ Інституту зернових культур було встановлено, що раціональна організація системи сівозмін і правильний підбір попередників істотно впливають на результативні показники ефективності виробництва зерна пшениці озимої. Оптимізація структури попередників пшениці озимої, як правило, не потребує додаткових капіталовкладень, при цьому раціональне використання фактора зумовлює не лише підвищення урожайності культури, але й збільшення окупності витрат на виробництво продукції.
Узагальнення результатів агротехнологічних та економічних досліджень, проведених в ДУ Інститут зернових культур та його дослідних станціях (табл. 2), дає підстави для наступних прогнозів: собівартість тонни зерна, одержаної з посівів пшениці озимої після різних попередників, може становити: по чорному пару при урожайності 4,5 та 6,0 т/га, відповідно, 2307 і 1946 грн, по зайнятому пару при урожайності 3,0 і 4,5 т/га — 2980 і 2378 грн і після непарових попередників (кукурудзи на силос) при урожайності 2,0 і 3,5 т/га — 4044 та 2815 грн.
Таблиця 2. Залежність ефективності виробництва зернових культур від рівня ресурсного забезпечення, урожайності та ціни реалізації в умовах 2017 року
Нормативна собівартість виробництва зерна ячменю ярого при урожайності від 2,5 до 4,0 т/га варіює, відповідно, від 2578 до 2042 грн/т, а собівартість виробництва кукурудзи на зерно, залежно від рівня урожайності, становить: 3,5 т/га — 2880 грн/т, 4,5 т/га — 2528 грн/т, 5,5 т/га — 2303 грн/т, 6,0 т/га — 2194 грн/т.
Володимир РИБКА, Вікторія КОМПАНІЄЦЬ, кандидати економ. наук
Алла КУЛИК, голов. фах., ДУ Інститут зернових культур НААН України
