Часом, коли розпитуєш про врожайність озимини, навіть не віриш, що це насправді так. Часто-густо трапляється, що звична норма врожайності не перевищує 25–30 ц/га. Якщо взяти до уваги, скільки коштують добрива, ЗЗР і пальне, усвідомлюєш, що на розвиток господарства не лишається майже нічого.
Саме тому сьогодні варто вивчати досвід тих господарств, де навчилися отримувати за посушливих умов стабільну врожайність на рівні принаймні 40–50 ц/га. Ключовою тут є саме стабільність, позаяк варіант «минулого року — 6 тонн, а нині — 2 тонни» — це не вихід.
Показовим є досвід таких господарств, як, скажімо СТОВ «Гарант», розташованого у Лозівському районі, що на Харківщині. Три з половиною тисячі гектарів загалом родючих ґрунтів тут вкрай рідко і нерегулярно отримують вчасні опади. До того ж із настанням високих температур вже у квітні — травні посіви потрапляють у своєрідну суху «сауну», що додатково ускладнює їх нормальну вегетацію. Відповідно, головному агрономові СТОВ «Гарант» Вадиму Косінову доводиться щороку боротися з несприятливими погодними умовами. Себто, вдосконалювати технологію, приймати миттєві дієві рішення і, ясна річ, застосовувати по-справжньому ефективні препарати.
Головний агроном СТОВ «Гарант» Вадим Косінов
Втім, у господарстві стійко дотримують традиційної технології обробітку ґрунту, використовуючи як класичну оранку, так і глибоке рихлення.
Якщо взяти статистичні дані, то в нас має бути більш-менш нормально з вологою — приблизно 400 мм опадів на рік. Однак продуктивних опадів мало, та й випадають вони вкрай нерегулярно. За все літо може не випасти ані краплі. Тому мусимо чітко контролювати рентабельність вирощування сільгоспкультур. З одного боку — закладати мінімум витрат на міндобрива, з іншого — планувати систему захисту рослин так, щоб досягти «золотої середини» за рентабельністю виробництва. І заощаджувати на оригінальних препаратах не можна — в цьому ми неодноразово мали змогу переконатися, — стверджує Вадим Вікторович.
Як нескладно здогадатися, найбільші площі у СТОВ «Гарант» засіяні тими культурами, які більш-менш нормально почуваються за посушливих умов. До 1500 га — озима пшениця, 200–300 га — озимий ячмінь, до 1000 га соняшнику — ці культури наразі є основою економіки кожного господарства, що працює в зоні недостатнього зволоження. Однак разом з цим тут вирощують до 300 га гороху, до 200 га кукурудзи і 350–400 га цукрових буряків.
Озима пшениця — ключова культура для СТОВ «Гарант». Нею тут щороку засівають не менш ніж третину оброблюваних площ. Її врожайність — у межах 6 т/га — також вражає з огляду на специфіку кліматичних умов регіону. При цьому для весняного підживлення озимини тут вносять лише 200 кг селітри або КАС — помітно менше порівняно з більш зволоженими регіонами.
За моїми спостереженнями, запорукою отримання високих стабільних врожаїв у господарстві є агрономічна майстерність, помножена на технологію вирощування із застосуванням широкої гами оригінальних препаратів. Це і протруйники, і триразова обробка фунгіцидами, й інсектицидна обробка посівів. У результаті напрацювали по-справжньому ефективну систему захисту, яка дає змогу уникнути втрат урожаю внаслідок впливу бур’янів, збудників, захворювань і шкідників. При цьому оригінальні препарати застосовують не після появи проблеми, а з профілактичною метою.
Тож досвід СТОВ «Гарант» свідчить, зокрема, й про те, що не варто мінімізувати технологію до абсурду, навіть за таких умов, вважаючи застосування високоякісних препаратів завеликою розкішшю. За умови правильного внесення вони себе обов’язково окуплять.
Господарство «Зоря», розташоване у південно-західній частині Одеської області, також вирощує сільгоспкультури і, ясна річ, озиму пшеницю. У технології, що воно застосовує, слід виділити два ключових моменти. Це регулярне внесення перегною на поля, себто, збагачення мінерального складу ґрунтів і посилення їх вологоутримувальних властивостей. А також — підвищена увага до обробітку ґрунту. Наприклад, у господарстві практикують періодичну глибоку оранку площ, а віднедавна готують поле до сівби за допомогою агрегата для вертикального обробітку ґрунту. Це дає змогу одночасно підготувати посівне ложе, зберегти вологу і пришвидшити розкладання пожнивних решток культури-попередника.
Власним секретом успішного вирощування озимини з нами поділилися ще в одному господарстві, розташованому у посушливій зоні Харківської області. Це дотримання унікальної, як на наш час, сівозміни. А саме: чергування 16 (!) культур, серед яких значний відсоток посідають кормові. У господарстві функціонує потужний тваринницький комплекс на 2500 голів ВРХ, а також свиноферми. Тому вони мають змогу вносити найбільш дефіцитну сировину у рослинництві — органічне добриво, тобто гній. Завдяки цьому, а також тому, що у сівозміні постійно вирощують приблизно 1000 га бобових культур, підвищується родючість ґрунтів.
Цікаво, що всі добрива під озиму пшеницю, в тому числі й азотні, вносять винятково восени. Річ у тім, що в Степу поняття мерзлоталий ґрунт вже давно стало архаїчним, тому дедалі більше аграріїв переходять саме на таку технологію. У згаданому господарстві орієнтуються здебільшого на внесення на пшениці КАС у нормі 150 кг, помітивши набагато вищу ефективність рідких видів добрив порівняно з гранульованими.
Загалом ця степова технологія, яка дає змогу досягти високої рентабельності виробництва, є достатньо розмаїтою. Спочатку провадять неглибоке дискування стерні й одразу, якомога швидше — сіють. При цьому вносять 150 кг NPK 10:26:26. Таку саму норму цього добрива застосовують вже під час сівби. За місяць після висіву сходи пшениці підживлюють КАС у нормі до 150 кг. А лишень випаде сніг, найчастіше у січні, на нього вносять 150 кг селітри. Востаннє підживлюють КАС (якщо дають змогу погодні умови) наприкінці березня — у квітні.
Сьогодні для отримання хороших стабільних урожаїв озимини у степовій зоні я бачу два головних чинники, вага яких поступово зростатиме. Це застосування насправді якісних добрив і ЗЗР із точно розрахованою доступністю елементів живлення і профілактичною дією. А також — паралельний розвиток тваринницької галузі й багаторічне поліпшення ґрунтів шляхом внесення органічних добрив. Якщо не брати до уваги зрошення, це єдиний реалістичний варіант збереження і розвитку традиційного землеробства у зоні, де воно є ризикованим.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
