Вже традиційно сівба озимих зернових здійснюється здебільшого або прямо в стерню, або відразу після провокації сходів і лущення стерні. Це дає змогу заощадити пальне та виграти дорогоцінний час. Однак при цьому втрачається можливість провадити основне внесення добрив під осінній обробіток поля. Тому передбачливі агрономи розраховують посилені норми добрив під культуру-попередник. Відповідно, зростає цінність ранньовесняного внесення легкодоступного азоту, правильне здійснення якого буквально ставить виснажені зимою посіви «на ноги».
Втім, хоча ця процедура давно відома і перевірена часом, вона містить низку важливих нюансів, які потрібно враховувати. Недостатньо просто насипати декілька сотень кілограмів селітри чи вилити аналогічну норму КАСу: це потрібно здійснити таким чином, аби рослини отримали доступний азот у ключові фази розвитку. І ясна річ, аби не втрати значну частину діючої речовини.
Почнімо усе ж таки із пізнього літа чи ранньої осені, коли більшість господарств висівають озиму пшеницю. Якщо хтось зміг виорати площі під неї і дати необхідну норму фосфорно-калійних добрив — це чудово. Однак якщо ні, то маємо дати дещицю азоту під дискування, аби компенсувати потенційну втрату цього елементу живлення під час мінералізації рослинних решток культури-попередника. Частина цього азоту також піде на стартове живлення сходів озимини. В принципі за усередненої за критерієм інтенсивності технології вирощування озимини достатньо буде внести 70–100 кг карбаміду. Втім, це залежить від строків сівби. Якщо ми висіваємо озимину у серпні, то маємо достатньо часу, аби дати саме карбамід із його пролонгованою дією. Якщо ж ми сіємо пшеницю у другій-третій декаді вересня, то тут слід діяти обережніше, аби не «розігнати» розвиток рослин безпосередньо перед настанням заморозків. У всякому разі, якщо ми розраховуємо на високі врожаї, то незайвим буде застосування регуляторів росту на озимій пшениці.
Якщо ж ми провадимо прямий висів у стерню, використовуючи відповідні посівні агрегати, то необхідно дати стартові добрива безпосередньо під час сівби. Це можуть бути або азотно-фосфорні добрива, або класичне NPK — вологи, що накопичуватиметься впродовж осінньо-зимового періоду повинно бути достатньо, аби навесні спрацювали навіть важкорозчинні добрива.
Ближче до кінця зими кожен агроном не відводить очей від посівів озимини, намагаючись вловити той момент, коли потрібно заходити в поле, і вносити селітру по мерзлоталому ґрунті. В ідеалі, ми маємо вичекати таких погодних умов, коли вночі температура опускається нижче нуля, а вдень перевищує +3. В цьому разі, у міру розтавання залишків снігу та криги, селітра на поверхні поля поволі розчинятиметься і потраплятиме на глибину розташування кореневої системи озимини.
Завдяки тому, що азот у класичній аміачній селітрі перебуває у двох формах — амонійній та нітратній, така операція забезпечить нормальне живлення сходів і дасть змогу їм плавно відновити вегетацію. Традиційна усереднена норма у цьому випадку становить 100 кг селітри у фізичній вазі. Слід наголосити, що для цього завдання оптимально застосовувати саме селітру, а не скажімо, карбамід. Річ у тім, що за поверхневого внесення перший вид добрив втрачає лише 2–3% азоту внаслідок випаровування, у тому разі, коли карбамід може «вихолоститися» більш ніж наполовину.
Доречним буде і внесення КАС, хоча ступінь його випаровування буде дещо сильнішим у порівнянні з селітрою. До того ж слід враховувати і той момент, що класичний КАС-32 кристалізується вже за температури –2°С. Тому його краще або не використовувати у підживленні посівів озимих зернових по мерзлоталому ґрунті, віддавши перевагу селітрі, або ж застосовувати КАС-28 чи КАС-30, що характеризуються нижчою температурою кристалізації.
При цьому слід враховувати, що якщо ми працюємо із КАСом по мерзлоталому ґрунті, то маємо усвідомлювати реальну прохідність нашого самохідного обприскувача. І не тільки прохідність: це повинна бути відносно легка, бажано повнопривідна машина з широкими шинами. Інакше обприскувач в’язнутиме у землі, особливо під час роботи у вранішній час доби. Після 9–10 ранку взагалі краще забрати машину із поля.
Натомість КАС видається значно більш доречним у здійсненні наступних етапів підживлення озимих зернових. Весняне сонечко досить підступне, і буквально два-три дні без опадів ставлять агронома перед неприємним фактом: верхній шар ґрунту вже фактично сухий. І коли ж воно встигло… Селітру вносити ніби можна, та й дощики ж якісь ще підуть, може навіть сніг, проте все одно неприємно. А от КАС піде в ґрунт без питань, і посіви гарантовано отримають належну азотну поживу.
Друге підживлення посівів озимої пшениці, яке ще називають продуктивним, провадиться у той момент, коли рослини входять у фазі виходу в трубку, себто на четвертому етапі органогенезу. Вважається, що саме від другого внесення найбільшим чином залежить майбутній урожай, оскільки за умови його ефективного проведення покращується ріст бокових стебел, підвищується озерненість колоса та зростає його продуктивність. Норма другого підживлення регулюється залежно від першого і становить зазвичай близько половини усієї діючої речовини азоту, що вноситься навесні.
І нарешті, третє азотне підживлення озимої пшениці (так зване якісне) виконується у фазі колосіння-наливання зерна. Завдяки йому продовжується вегетація верхніх листків на рослинах і зростає інтенсивність протікання фотосинтезу. Тому воно також істотно впливає на майбутню врожайність, а особливо на якість продукції та масу 1000 насінин.
Ми не вестимемо мову про норми внесення азоту під час кожного з підживлення, оскільки вони визначаються різними чинниками, в тому числі й такими, що мають неагрономічний характер. Натомість наголосимо на тому, що за можливості під час другого і третього внесення бажано використовувати якісний КАС, причому із домішкою сірки. Остання відіграє визначальну роль у азотному живленні рослин, і від її достатньої кількості багато в чому залежить повноцінне засвоєння внесеного нами на посіви пшениці азоту.
Якщо мова йде про інтенсивну технологію вирощування озимої пшениці, то нам у жодному разі не обійтися без позакореневих підживлень рослин. По-перше, рекомендованим є чотириразове підживлення посівів робочим розчином, до складу якого входить карбамід та сульфат магнію: в фази кущення, виходу в трубку, колосіння та молочної стиглості. По-друге, слід враховувати той момент, що за низької температури ґрунту фосфор банально не засвоюється. Разом із тим, потреба у ньому залишається високою, особливо в плані формування потужної кореневої системи, котра дасть змогу сходам пережити нестачу вологи в травні-червні. Тому доречним буде позакореневе внесення фосфоровмісних мікродобрив. Навіть дещиця доступного фосфору буде для пшениці безцінною. І нарешті не можна забувати про високу потребу цієї культури в таких мікроелементах, як мідь, марганець тощо, не буде зайвим і внесення препаратів, що містять амінокислоти, які сприятимуть підвищенню стійкості рослин до стресових явищ.
У будь-якому разі, навіть коли ми плануємо мінімальний бюджет на весняне підживлення озимої пшениці, головну увагу слід звернути саме на якісне споживання азоту рослинами. Тому рекомендується вчасне застосування легкорозчинних азотних добрив, і бажано у поєднанні із сіркою.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
