Унормувати шкодочинність бур’янів

Післяжнивні рештки містять багато органічних кислот і фенолів, які пригнічують проростання насіння та ріст молодих рослин деяких бур’янів. Так, солома і полова пшениці за їх маси понад 5 т/га можуть значно (інколи до 80%) зменшити чисельність лободи білої та щириць, післяжнивні рештки кукурудзи — лободи білої та мишіїв. Вважається, що кожна тонна подрібненої побічної продукції озимих зернових колосових культур, яку залишають на полі, потенційно здатна зменшити кількість сходів бур’янів на 12–14%.

Під час мульчувального обробітку сходи бур’янів весною в окремі роки з’являються на 3–6 днів пізніше, ніж після оранки. Гальмують проростання насіння наступні чинники: затінення ґрунту післяжнивними рештками, повільніше його прогрівання, низький вміст мінерального азоту, менше надходження сонячної радіації. Більшою мірою це явище спостерігали за вологої холодної погоди та наявності на поверхні понад 3 т/га листостеблової маси попередника.

Досить чутливими на поліпшення азотного живлення виявились лобода біла, види щириць, фосфорного — гречка березкоподібна, гірчиця польова, комплексного (NPK) — амброзія полинолиста, просо куряче, мишій сизий. Цілком очевидно, що мінеральні добрива, зокрема азотні, є засобом провокації сходів бур’янів. Так, у середньому за 2011–2015 рр. на ділянках із мульчувальним обробітком під час внесення під передпосівну культивацію N₃₀P₃₀K₃₀ та N₆₀P₃₀K₃₀ за період від сівби кукурудзи до першого прополювання міжрядь зійшло і було знищено, відповідно, 15,4 та 19,7 шт./м² дикорослих видів проти 10,2 шт./м² у варіанті без добрив. У підсумку за рахунок взаємодії низки факторів (гермінаторний ефект туків, гербістатний вплив післяжнивних решток, хімічні та механічні прийоми знешкодження бур’янів, поліпшення умов живлення і підвищення біологічної конкурентоспроможності культурних рослин) досягли низького рівня засміченності посівів на час збирання урожаю і на органо-мінеральному фоні (солома + N₆₀P₃₀K₃₀) отримали 5,62 т/га сухого зерна.

Контролювання фітосанітарного стану агроценозу кукурудзи стає менш складним, більш прогнозованим та ефективним за ранньої вологої і теплої весни, коли паростки і сходи бур’янів у великій кількості видалялись із поля іще до початку посівних робіт, за роздрібного (основне — припосівне — підживлення) внесення туків, пролонгації строків сівби (друга декада травня), використання екологічно безпечних гербіцидних формуляцій, які гарантовано знищують першу хвилю забур’янення посівів, мінімізації шкоди від повторного засмічення пізніми ярими бур’янами (види щириці, мишій, куряче просо) шляхом удосконалення сортової агротехніки вирощування просапної культури (гібридний склад, густота стояння рослин, рівномірність розподілу насіння по площі та глибині).

Забур’яненість посівів і продуктивність кукурудзи у сівозміні

У річному циклі розвитку бур’янів інтенсивність проростання їх насіння суттєво залежить від рельєфу, зокрема експозиції схилу. На більш зволоженому північному схилі кількість сходів зростала восени (після збирання попередника) і в посівах до міжрядних культивацій, на південному — від початку весняних польових робіт до сівби кукурудзи. При цьому у першому випадку під час догляду за посівами приживалось 10–12% зрізаних рослин, у другому — вони гинули повністю внаслідок швидкого висихання.

У вологі роки (один із чотирьох) дещо більша рясність бур’янів реєструвалась на сонячних схилах у зв’язку з сумаційним впливом факторів температури і вологи. Однак навіть за цих умов вегетативна маса їх на схилах південних румбів виявилась меншою, ніж на північних.

Строкатість рельєфу, не­однорідність мікроклімату та родючості змитих грунтів на схилах зумовлюють відмінності видового складу бур’янів, а також специфічні конкурентні відносини в агрофітоценозі кукурудзи. Як порівнювати з оранкою (25–27 см), за чизельного (10–27 см) та плоскорізного (12–14 см) мульчувальних обробітків на холодному схилі спостерігали зростання у посівах (на 6,1–12,5%) частки щириці звичайної і зменшення (на 2,6–3,9%) кількості лободи білої. Це пояснюється, головним чином, позитивною реакцією першої на мілке загортання насіння, а другої — поганим проростанням в ущільненому ґрунті, особливо за нестачі вологи у верхньому шарі 0–5 см.

Проведення чизелювання та мілкого безполицевого розпушення ґрунту на схилі північно-східної орієнтації сприяло зниженню питомої ваги злакових однорічних видів (до 4,4–11,1% проти 16,3% на контролі). У цьому разі проявляється негативний вплив на проростки фітотоксинів, які вилуговуються із соломи або є продуктами життєдіяльності мікроорганізмів під час розкладання (трансформації) великої кількості післяжнивно-кореневих решток.

На схилових землях зниженню засміченості посівів кукурудзи однорічними бур’янами за мілкого мульчувального обробітку сприяло проведення восени перед настанням стійкого похолодання додаткового фонового щілювання ґрунту на глибину 40–45 см за схемою 2 х 140 см через 4–6 м. У разі виконання агроприйому до 20% насіння дикорослої флори просипалось у шпарини, тріщини та розломи в зоні деформації скиби. Частина його, особливо з малою питомою масою і високою плавучістю, транспортувалась у середину щілин низхідним потоком води під час весняного сніготанення. Як наслідок, у середньому за вегетацію зернової культури на цьому агрофоні зійшло бур’янів на 16–28% менше, ніж за глибокого (25–27 см) обробітку ріллі.

Домінантним багаторічником у зоні проведення дослідів був осот рожевий. Головна складність боротьби з цим бур’яном полягає у тому, що він має глибоко розташовану, добре розвинену кореневу систему зі значними запасами поживних речовин (інуліну) та великою кількістю бруньок відновлення, розташованих на горизонтальних і вертикальних коренях на різній глибині. Це дає можливість з’являтися на поверхні грунту новим пагонам осоту навіть після багаторазового підрізування його ґрунтообробними знаряддями.

За даними Інституту зернових культур у рослин першого року життя, що виросли з насіння, бруньки утворюються на глибині від 0,5 до 6 см, а на коренях дво-трирічних рослин брунькування відбувається переважно (54,6%) на глибині від 11 до 20 см. У старіших особин пагони можуть відростати з глибини 50–100 см, а в окремих випадках навіть із глибини 150–170 см.

У разі застосування мульчувальних технологій під кукурудзу знешкодження коренепаросткових бур’янів найбільш ефективне в полях після стерньових попередників. Тут за рахунок дво-триразового пошарового лущення стерні важкими протиерозійними культиваторами або комбінованими агрегатами плоскорізального типу є можливість виснажити кореневу систему осоту рожевого і зменшити засміченість посівів майже у 2,5 разів.

Враховуючи високу життє­стійкість багаторічника і здатність посиленого розмноження вегетативним способом, на заосочених полях за здійснення основного обробітку ріллі велике значення мають глибина підрізування головного кореня і ступінь подрібнення горизонтальних відгалужень.

Для того щоб підземна частина стебла не відновлювала паростків, його необхідно підрізати нижче місця з’єднання з коренем, практично глибше 15–20 см. Тобто надмірна мінімізація глибини мульчувального розпушення ґрунту восени може сприяти інтенсивному відростанню розеток осоту з бруньок відновлення материнської рослини. Доведено, що в цьому разі він формує горизонтальні корені ближче до поверхні ґрунту і витрачає менше розчинних вуглеводів для відновлення надземних органів, утворюючи щільні осередки (куртини) з критичною шкодочинністю для кукурудзи.

З точки зору покращення фітосанітарного стану посівів на мульчувальному зябі пріоритет мають фронтальні плоскорізні знаряддя для суцільного обробітку та діагональні розпушувачі ґрунту. Останні, завдяки криволінійності стояків у поперечно-вертикальній площині, рівномірно кришать скибу по всій ширині захвату з формуванням незначної хвилястості дна борозни. За глибини обробітку 25–27 см вони забезпечують високу ступінь сепарації насіння бур’янів вниз по профілю орного шару і якісне підрізання коренів багаторічних рослин. Внаслідок цього забур’яненість кукурудзяного поля тут не відрізнялась від такої на оранці навіть за тривалого застосування у сівозміні з чистим паром.

Використання чизельних знарядь, які працюють у режимі смугового розпушування ґрунту, призводить до просторової строкатості в забур’яненості посівів за рахунок концентрації переважної більшості насіннєвого фонду однорічних і пагонів багаторічних бур’янів на мілкооброблених смугах та гребеневих елементах рельєфу. Відновлювальна здатність коренепаросткових видів (берізка польова, осоти рожевий і жовтий) суттєво зростала за пізніх строків основного обробітку, особливо за умов високої зволоженості орного шару ґрунту та підвищеної температури повітря.

За середньої та високої засміченості ділянок багаторічними коренепаростковими бур’янами (2–5 і більше шт./м²) слід поєднувати механічні та хімічні методи боротьби.

Обсяг використання хімічних засобів можна значно зменшити, визначивши ступінь засміченості ділянки. Для цього досить надійним є метод лабораторно-польового пророщування насіння бур’янів. Суть його полягає у тому, що заздалегідь відібраний по діагоналі поля із верхнього (0–10 см) шару в 10–20 точках середній зразок ґрунту масою 2–3 кг поміщають у дерев’яний ящик шаром 6–7 см і ущільнюють. Температура пророщування становить + 25–27ºС, а вологість ґрунту підтримують шляхом поливу на рівні 70% від ГПВ (гранична польова вологоємність). Через кожні 3–5 днів підраховують сходи бур’янів і виривають їх. Підсумовуючи одержані дані за весь період пророщування (20–30 днів), визначають засміченість верхнього шару грунту. Внесення гербіцидів планується у випадку, коли є небезпека перевищення чисельності бур’янів у посівах порогу економічної шкодочинності для кукурудзи.

Кількісні та якісні зміни бур’янового угрупування на кукурудзі значною мірою залежать від попередників та віддаленості культури від парового поля. Під час вирощування її у сівозміні після парової озимої пшениці у трьох випадках із п’яти спостерігали зниження засміченості посівів на мульчувальному агрофоні, як порівнювати з полицевим. Це пояснюється тим, що очищений від насіння бур’янів верхній шар ґрунту в пару за наступного безполицевого зяблевого обробітку під кукурудзу, на відміну від оранки, не загортається вниз, а залишається на поверхні. Різниця щодо покращення фітосанітарного стану агроценозу на користь мульчувального обробітку зростала у посушливі і нівелювалась у сприятливі за зволоженням роки.

Зростання конкурентоспроможності та насіннєвої продуктивності бур’янів за мульчувального обробітку в посівах другої озимої пшениці після пару (схил 3–4º) призводило до суттєвої засміченості ділянок кукурудзи, особливо на початку її вегетації. Виникає необхідність застосування інтегрованої системи захисту рослин, яка включає внесення гербіцидів та культивацію міжрядь із використанням загортачів суцільного забору ґрунту. В цьому разі кількість і маса бур’янів на мульчувальному фоні на час завершення догляду за посівами прирівнювались до показників оранки і не перевищували допустимих величин (11,7 шт./м²; 2,1 г/м²). Нарощування вегетативної маси бур’янового угрупування на пізніх етапах вегетації культурних рослин не мало негативних наслідків.

У разі вирощування кукурудзи після ячменю ярого в останньому полі сівозміни (рівнина) в усі строки обліків відстежували тенденцію щодо більшої рясності бур’янів у посівах на тлі мілкого загортання побічної продукції попередника. І хоча розвиток їх не набув загрозливого характеру, однак ця особливість потребує системного моніторингу фітосанітарних умов, застосування універсальних гербіцидних композицій пролонгованої дії, удосконалення сортової агротехніки зернової культури.

Сталою закономірністю, яка не була прямо пов’язана з чинником «забур’яненість посівів», слід вважати підвищення урожайності зерна кукурудзи за полицевого обробітку грунту у вологі роки (посилення біологічного потенціалу чорнозему) і за мульчувального обробітку ріллі у посушливі роки (покращення вологозабезпеченості рослин).

Збільшувалась засміченість посівів кукурудзи за обробітку без обертання скиби і під час розміщення її після пізнозібраних сорго, проса, сої і соняшнику, що йдуть третьою і наступними культурами після чистого пару. Розташоване у верхньому шарі ґрунту насіння бур’янів у такому випадку, в зв’язку зі зміною характеру і тривалості дії факторів середовища, як правило, не встигає вийти зі стану біологічного спокою і восени дати сходи. Внаслідок цього воно інтенсивно проростає у посівах, особливо коли перша половина весни холодна або суха, а дощі випадають після появи паростків кукурудзи.

Запровадження мульчувального обробітку ґрунту із залученням у біологічний колообіг великої кількості післяжнивних решток створює специфічні агроекологічні умови для проростання і розвитку бур’янів, що призводить до зміни їх видового складу, рясності та шкодочинності в агрофітоценозі кукурудзи на рівнині та схилах.

З метою реалізації переваг ґрунтозахисного землеробства, підвищення продуктивного потенціалу зернової культури, запобігання надмірної засміченості посівів та забруднення довкілля хімічними речовинами пропонуються наступні заходи:

• раціональне використання фактору сівозміни (розміщення кукурудзи після кращих попередників із мінімальною віддаленістю від чистого або зайнятого пару);
• пошарове лущення стерні важкими протиерозійними мульчувальними культиваторами або комбінованими агрегатами плоскорізного типу, оснащеними ротаційними пристроями (за рахунок оптимального кута злому скиби забезпечують повне підрізання багаторічників, залишають незагорнутими 60–70% післяжнивних решток, які підсилюють фітотоксичність ґрунтового середовища, обмежують надходження світлової енергії до поверхні ґрунту, гальмують проростання насіння бур’янів і створюють фізичну перешкоду для їх паростків);
• заміна (за середньої та високої засміченості поля коренепаростковими видами бур’янових рослин) другого лущення стерні обприскуванням їх гербіцидами із групи гліфосатів;
• помірний або глибокий основний обробіток ріллі фронтальними плоскорізами та діагональними розпушувачами з функціями силового і позиційного контролю (забезпечують суцільне зрушення грунтового пласта, сепарацію насіння однорічних бур’янів вниз по профілю орного шару, знищення багаторічних рослин);
• оптимізація доз, форм, строків і способів внесення мінеральних добрив (провокація сходів першої хвилі домінантних бур’янів із наступним знешкодженням їх у часовому проміжку «початок весняних польових робіт — завершення догляду за посівами», зниження ризику повторного забур’янення за рахунок підвищення конкурентоспроможності рослин кукурудзи).
  
  

Володимир СУДАК, Андрій ГОРБАТЕНКО,
Володимир ЧАБАН, Наталія СУДАК,
кандидати с.-г. наук
Сергій СЕМЕНОВ
ДУ Інститут зернових культур НААН України