Хвороби можуть спричинити значний недобір урожаю та суттєве зниження якості зеленої маси і насіння ріпаку. Так, під впливом розвитку пероноспорозу, альтернаріозу, фомозу, циліндроспоріозу в уражених листках рослин підвищується вміст каротину, сухої речовини, клітковини, золи, проте істотно знижується вміст вітаміну С, протеїну, жиру, цукру. Сума амінокислот в уражених листках ріпаку залежно від інтенсивності розвитку хвороб знижується в 1,4-2,7 разів, в тому числі незамінних амінокислот 1,5-2,9 і замінних - в 0,13-2,6 разів.
Недобір урожаю насіння від хвороб залежно від сорту та технології його вирощування коливається від 15 до 70% і більше, значно погіршуються при цьому його посівні та технологічні якості. При ураженні стручків ріпаку вміст олії у насінні залежно від збудника хвороби знижується в 1,3-3,4 разів, істотно підвищується питома вага пальметинової, стеаринової, ерукової, ейкозинової, ліноленової кислот за зниження питомої ваги олеїнової і лінолевої.
Розповсюдження більшості хвороб залежить від погодних умов вегетаційного періоду та технології вирощування озимого і ярого ріпаку.
Аналіз фітосанітарного стану посівів ріпаку в останні роки в основних районах його вирощування свідчить про високу ураженість рослин хворобами. Поширення несправжньої борошнистої роси протягом 2006-2010 років у Лісостепу і Поліссі становило 36-80% зі ступенем ураження від 4 до 17%, альтернаріозом 50-100% і 15-30%, фомозом 5-66% і 0,5-17,0% відповідно. В роки епіфітотій поширення хвороб сягало 90-100% за інтенсивності розвитку 20-40% (табл. 1).
Порушення технології вирощування культури сприяє поширенню сірої і білої гнилей, фузаріозного і вертицильозного в’янення, снігової плісені, чорної ніжки, кили вірусних і фітоплазмових хвороб. Нижче наводимо діагностичні ознаки найбільш поширених хвороб ріпаку та біоекологічні особливості їх збудників.
Пліснявіння насіння
Захворювання розповсюджене у всіх районах вирощування озимого і ярого ріпаку і проявляється на насінні під час його проростання у вигляді темно-коричневого, темно-бурого, сіро-зеленого, білого, рожевого нальотів. Пліснявіння насіння спостерігається також при його зберіганні з підвищеною вологістю, особливо при несвоєчасному очищенні і просушуванні свіжо зібраного ріпакового снопка.
Збудникам темно-бурого, темно-коричневого пліснявіння насіння ріпаку є гриби із родів Alternaria, Cladosporium, Acremonium, Rhizoctonia, які формують грибницю і конідіальне спороношення, в першу чергу, у місцях механічного пошкодження насіння. Серед грибів роду Alternaria, представників внутрішньої інфекції насіння ріпаку, найбільшу питому вагу займає A. brassicicola (до 80%), A. brassicae (до 20%). Розвиток хвороби спостерігається за температури 8-12оС і вологості грунту вище 70%.
Сіро-зелене пліснявіння викликається грибами родів Phoma, Aspergillus, Penicillium, Botrytis, Mucor, Rhizopus, більшість їх починає розвиватися за температури понад 8оС, а представники роду Penicillium - при 3оС.
Рожеве пліснявіння обумовлене грибами родів Trichothecium (перш за все T. roseum Lk.) і Fusarium. Серед грибів роду Fusarium, представників внутрішньої інфекції насіння ріпаку, найбільшу питому вагу займає F. solani (до 50%), F. culmorum(до 30%).
Білий, блідо-сірий пліснявий наліт на поверхні насіння ріпаку формується у результаті ураження насіння грибами Sclerotinia sclerotiorum (d.By.) Korf. et Dumont, Cylindrosporium concentricum Grev., деякими видами грибів із роду Fusarium.
В результаті прояву захворювання насіння ріпаку не проростає або формує інфіковані проростки, більшість яких гинуть ще в грунті. Пліснявіння насіння може бути причиною чорної ніжки сходів ріпаку.
Джерелом інфекції є заражений грунт, який містить різні спочиваючі форми патогенів. Додатковим джерелом інфекції є сформоване заражене насіння у стручках в період вегетації рослин та інфіковане насіння при його зберіганні з підвищеною вологістю.
Шкідливість хвороби проявляється у різкому зниженні енергії проростання та схожості ураженого насіння. При глибокому проникненні інфекції насіння взагалі не проростає, що призводить до зрідження густоти сходів ріпаку. При розвитку хвороби під час зберігання уражене насіння суттєво втрачає технологічні і посівні якості.
Заходи захисту. Своєчасне збирання урожаю, ретельна очистка, сушіння, зберігання насіння при вологості не вище 8-10%. Обов’язкове протруювання чи інкрустація насіння перед сівбою дозволеними протруйниками.
Чорна ніжка (ризоктоніоз)
Проявляється хвороба під час проростання насіння у вигляді потемніння гіпокотіля, внаслідок чого тканина зморщується, утворює ниткоподібний перехват (тяж), проростки чорніють, гинуть. У фазі сходів сім’ядолі і розеткові листки жовті, рослини відстають у рості, лягають на поверхню грунту (рис. 1). В суху погоду вони в’януть, засихають, а у вологу - загнивають. Уражені рослини легко висмикуються із грунту. У вологу погоду на ураженій тканині з’являється ніжний павутиноподібний білий наліт.
Збудниками хвороби є Rhizoctonia solani Kuehn, Olpidium brassicae (Wor.) Dang., а також гриби із родів Pythium Pringsh., Alternaria Nees тощо. В основному всі збудники є ґрунтовими патогенами, які розвиваються на органічних рештках і уражують ослаблені сходи ріпаку. Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких R. solani зберігається у формі склероціїв, O. brassicae - у формі спочиваючих спор, гриби із родів Pythium - у формі ооспор, гриби із роду Alternaria - товстостінними гіфами і конідіями. Додатковим джерелом є заражене насіння, у якому патогени зберігаються у вигляді грибниці.
Розвиток чорної ніжки спостерігається на загущених посівах, перезволожених ділянках поля, за наявності міцної поверхневої кірки на важких за механічним складом грунтах під час сходів ріпаку, на кислих і солонцюватих грунтах, за прохолодної дощової погоди, за сівби непротруєним насінням, частим повертанням культури на попереднє поле.
Захисні заходи. Обов’язкове протруєння чи інкрустація насіння, дотримання оптимальних норм його висіву, загортання насіння на оптимальну глибину (до 3 см), дотримання сівозміни, своєчасне знищення поверхневої кірки під час сходів ріпаку, оптимальне живлення рослин.
Снігова пліснява (тифульоз)
Хвороба розповсюджена у всіх грунтово-кліматичних зонах, де вирощують озимий ріпак. Проявляється захворювання весною після танення снігу, як правило, осередками на перезволожених ділянках, де рослини тривалий час знаходилися під сніговою або дощовою водою. На пожовклому листі ріпаку, які лежать на поверхні грунту, з’являється білий, рожевий або брудно-білий войлокоподібний наліт. Тоненькі гіфи грибниці у вигляді тяжів пронизують тканину листка і входять у глибину грунту. Уражені листки немовби приклеєні до поверхні грунту. Рослини поступово жовтіють, в’януть і стають бурими.
Збудниками хвороби є базидіальні гриби із роду Typhula: T. incarnata (Fr.) Jasch., T. ishikariensis Imai, T. sclerotioides Remsber і сумчастий гриб Monographella nivalis (Schaffnit) E.Muller. Збудники хвороби зберігаються у грунті у вигляді склероціїв. Первинне зараження рослин здійснюється гіфами грибниці або пророслими базидіоспорами патогенів. Спочатку уражуються ослаблені рослини і їх відмерлі окремі органи, а потім вони заселяють і більш міцні здорові.
Снігову плісень викликає також факультативний сумчастий гриб із вираженими сапрофітичними властивостями - Calonectria graminicola Wr. (у конідіальній стадії - Fusarium nivale Ces), який формує білу грибницю з численними макроконідіями і червонувато-цегляного кольору перитеціями, в яких знаходяться сумки із сумкоспорами. Зараження рослин ріпаку відбувається від сумкоспор, макроконідій і шматочків гіф гриба. Джерелом інфекції є перитеції і грибниця патогенна в грунті. Участь у розвитку патологічного процесу беруть також гриби F. culmorum Sacc, F. avenaceum Sacc. тощо.
Розвитку снігової плісені сприяють випадання снігу восени на не промерзлий грунт і тривале його знаходження на рослинах, часті відлиги взимку, надмірне зволоження грунту та знаходження рослин весною під талою водою на низинних ділянках поля.
Шкідливість хвороби обумовлена відмиранням уражених рослин весною і значним зрідженням посівів озимого ріпаку, інколи це призводить до повної загибелі рослин і вимушеного пересівання площі іншою сільськогосподарською культурою.
Заходи профілактики. Найбільш ефективними заходами, які обмежують поширення та знижують шкідливість хвороби, є вирощування стійких сортів, сівба озимого ріпаку в оптимальні строки, ранньовесняне підживлення рослин азотними добривами (найкраще аміачною селітрою), боронування посівів.
Несправжня борошниста роса (пероноспороз)
Найбільш шкодочинне захворювання у районах з достатнім зволоженням (рис. 2.1–2.3). Хвороба проявляється восени і навесні після появи сходів на сім’ядолях і листках озимого та ярого ріпаку у вигляді буро-зелених, жовтих розпливчастих плям, на нижньому боці яких з’являється у вологу погоду слабкий ніжний білий наліт, який пізніше набуває сіро-фіолетового відтінку. На стеблах і стручках плями округлі або видовжені, світло-бурі, злегка вдавлені в тканину, пізніше покриваються сіро-фіолетовим нальотом - конідіальним спороношенням гриба.
Збудником хвороби є гриб Peronospora parasitica (Pers.ex Fr.) Fries (син. P. brassicae Gaeum). Патоген формує впродовж вегетації ріпаку декілька генерацій конідіального спороношення. В ураженій тканині рослин патоген утворює ооспори статевим шляхом.
Крім ріпаку збудник хвороби уражує всі капустяні культури, особливо суріпицю звичайну.
Сприяють розвитку захворювання висока вологість повітря (80-100%), дощова прохолодна погода (8-160С), випадання рясних рос і тривале їх знаходження на рослинах, загущені посіви, надмірне азотне живлення рослин.
Шкідливість хвороби на озимому ріпаку виявляється в інтенсивному уражені розеткових листків восени, рослини менш підготовлені до входу в зиму і при незначних коливаннях температури часто гинуть. Передчасне відмирання уражених листків у період вегетації призводить до суттєвого зменшення асиміляційної поверхні рослини і зниження їх насіннєвої продуктивності. Недобір урожаю насіння внаслідок розвитку захворювання може становити 10-30%.
Основне джерело інфекції - уражені восени рослини озимого ріпаку, інших озимих капустяних культур та заражене насіння, у яких зимує грибниця патогенна. Додатковим джерелом інфекції є уражені рослинні рештки, в яких зберігаються ооспори.
Заходи захисту. Вирощування стійких до хвороби сортів і гібридів, дотримання сівозмін, систем основного і передпосівного обробітку грунту, оптимальних строків сівби. Не варто допускати надмірного удобрення рослин азотними добривами, обов’язковою є інкрустація насіння перед сівбою дозволеними протруйниками. При потребі доцільним є обприскування рослин рекомендованими фунгіцидами, знищення рослинних решток.
Чорна плямистість (альтернаріоз)
На сім’ядолях та листках ріпаку утворюються чорно-бурі або темно-сірі різко обмежені зональні округлі плями. На стеблах і гілках плями різні за величиною і формою, переважно витягнуті, темні, блискучі, часто зливаються, охоплюючи значну частину поверхні стебла або гілок (рис. 3.1–3.5).
На стручках з’являються дрібні блискучі чорні плями або глибоко-вдавлені чорні виразки значних розмірів, стручки в місцях уражень деформуються, насіння у них щупле, недорозвинуте, стручки передчасно розтріскуються.
Збудниками хвороби є гриби із роду Аlternaria: A. brassicicola (Schn.) Wilts.; A. brassicae (Berk.) Sacc. В останні роки доказано, що хворобу можуть викликати також гриби A. cheiranthi (Fr.) Bolle; A. consortiale (Thuem) Hughes і A. tenuis Nees et Fr. Під час вегетації гриби поширюються конідіями. Часті зливові дощі з вітром за температури 17-25оС у фазі цвітіння і дозрівання ріпаку є оптимальними умовами для поширення інфекції та розвитку хвороби.
Ураження ріпаку альтернаріозом суттєво зростає при пошкоджені рослин ріпаковим квіткоїдом та насіннєвим прихованохоботником.
Недобір урожаю насіння може сягати до 30%, а в роки епіфітотійного розвитку хвороби до 50% і більше.
Збудники хвороби зберігаються у формі грибниці і конідій на уражених рослинах озимого ріпаку; на рослинних рештках капустяних культур і насінні. Гриби не втрачають своєї патогенності при поверхневому ураженні насіння до 2 років, а при внутрішньому - до 12 років.
Заходи захисту. Використання стійких сортів і гібридів, дотримання вимог зональної технології вирощування ріпаку (обробіток грунту, система удобрення, строки сівби і норми висіву насіння, обов’язкова інкрустація насіння дозволеними протруйниками, профілактичні обприскування рослин фунгіцидами), своєчасне збирання урожаю, знищення післяжнивних решток.
Рак стебла, некроз кореневої шийки (фомоз)
Захворювання проявляється на сходах і дорослих рослинах. На молодих рослинах хвороба викликає почорніння нижньої частини, в місцях ураження кора світліє, стає сірою і покривається чорними крапками. Стебло проростка висихає, стає трухлявим і, рослина гине.
На листках світло-сірі, частіше округлі плями, на черешках і стеблі видовжені плями, а згодом виразки з темно-коричневою облямівкою вкриті численними чорними крапками. Плями і виразки поступово розростаються навколо і повністю охоплюють стебло. Така форма прояву хвороби отримала поширену назву - рак стебла(рис. 4.1–4.4).
Найбільш поширена форма прояву фомозу на міжвузлях стебла рослин, як правило, вище п’ятого вузла. Протягом 2-3 тижнів вони розростаються довжиною до 5-10см, охоплюючи навколо майже половину поверхні стебла, набувають світло-сірого кольору. Ураження стебла на рівні поверхні грунту (кореневий рак шийки, некроз шийки) проявляється у вигляді некротичних темно-коричневих плям, сухих трухлявих виразок, які часто поширюються і на кореневу систему рослини, викликаючи суху гниль стрижневого кореня та бокових корінців.
На стручках злегка вдавлені сірі сухі плями з концентричною зональністю і чорними пікнідами, уражені стручки розтріскуються. В уражених стручках насіння дрібне, зморшкувате, щупле, матового забарвлення або без зовнішніх ознак ураження.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Leptosphaeria maculans (Desm.) Ces. et de Not); у пікнідіальній стадії - Phoma lingam (Tode ex Fr.) Desm.
Сумкоспори L. maculans проростають за низьких температур 4-8оС і через 8 годин формують ростові трубки, а пікноспори гриба проростають при 16оС й утворюють інфекційні гіфи лише після 24 год.
Найбільш інтенсивний розвиток хвороби на сім’ядолях ріпаку спостерігається за температури 24-28оС, розвиток захворювання на стеблах у вигляді ракових виразок відбувається при 16-20оС; за температури 4-8оС він уповільнюється, а при 28-32оС симптоми хвороби відсутні.
За температури 25оС інкубаційний період розвитку хвороби сягає 5-6 днів, а при 9-10оС він розтягується до 23 днів. Зараження рослин і розвиток хвороби найбільш сприятливо протікає при 100% відносній вологості повітря та наявності краплинної вологи на рослинах.
Зберігається збудник хвороби грибницею на уражених рослинах озимого ріпаку, в ураженому насінні, на уражених рештках капустяних культур у грунті до 2-3 років. Гриб перезимовує також псевдотеціями з сумками і сумкоспорами.
Під час вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами, переважно восени, і пікноспорами протягом вегетації капустяних культур.
Ураженню рослин фомозом сприяють пошкодження рослин комахами (хрестоцвітими блішками, ріпаковим квіткоїдом тощо), спричинення механічних пошкоджень рослинам під час проведення весняного боронування посівів та проходження техніки по полю, виконання технологічних операцій по догляду за рослинами.
Доведено, що надранні посіви озимого ріпаку і пізні ярого уражуються фомозом значно інтенсивніше, ніж за сівби в оптимальні строки. Загущені посіви ріпаку уражуються фомозом сильніше, ніж зріджені, оскільки інтенсивність ураження рослин знаходиться у прямій кореляційній залежності від діаметра стебла. Чим тонше стебло рослини, тим інтенсивніший на ньому розвиток хвороби.
Шкідливість хвороби виявляється у зрідженні сходів, зменшенні асиміляційної поверхні рослин, зниженні кормових якостей зеленої маси ріпаку, суттєвому знижені маси 1000 насінин, посівних і технологічних якостей насіння. Із ураженого насіння формуються проростки з явними ознаками фомозу на колеоптиле, кореневй шийці, на сім’ядолях. Недобір урожаю від хвороби може становити до 50% і більше.
Заходи захисту. Вирощування стійких до хвороби сортів і гібридів ріпаку, дотримання сівозмін, просторової ізоляції між капустяними культурами, оптимальних строків сівби і норм висіву насіння. Ранньовесняне боронування посівів озимого ріпаку варто проводити лише у разі крайньої необхідності та обґрунтованій доцільності заходу. Важливе своєчасне проведення захисних заходів проти шкідників і бур’янів, знищення падалиці ріпаку, обов’язкове протруювання насіння.
Біла гниль (білостеблість, склеротініоз)
Хвороба поширена у всіх районах вирощування ріпаку. На проростках, сім’ядолях, листках молодих рослин, стеблах і стручках дорослих рослин з’являються слизисті мокрі плями, у вологу погоду вони вкриваються ватоподібним білим нальотом. У суху наліт зникає, уражені листки в’януть і відмирають, а стебла і гілочки в місцях ураження часто ламаються, на них формуються недорозвинені стручки або вони зовсім на них відсутні (рис. 5.1–5.4).
Найбільш типові ознаки хвороби проявляються при ранньому зараженні стебла в нижній його частині, частіше між 5 і 8 міжвузлями, в результаті цього уражена тканина на стеблі знебарвлюється, розмочалюється, верхня частина рослини над місцем ураження набуває спочатку світло-зеленого, а згодом білого кольору, відбувається передчасне дозрівання. Стебло ураженої рослини має біле забарвлення, тому хворобу часто називають білостеблістю ріпаку. Такі симптоми прояву захворювання спостерігаються по закінченню фази цвітіння рослин.
Збудник хвороби - сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary, який уражує понад 360 видів, котрі відносяться до 225 родів і 64 родин однодольних і дводольних культурних і дикоростучих рослин.
У циклі розвитку гриб утворює одну із видозмін грибниці - склероції, що формуються всередині стебла і стручків.
Склероціії при обмолоті рослин попадають на грунт або залишаються в уражених стеблах і потім заорюються. Слід зазначити, що склероції гриба проростають у грунті лише ті, які знаходяться у верхньому шарі грунту, завглибшки до 5 см, при більш глибокому знаходженні вони не проростають, проте зберігають свою життєздатність до 7-10 років.
Склероції гриба проростають за температури 11-15оС і вологості вище 80% від ПВ протягом 14 діб, формуючи відкриті плодові тіла - апотеції, у яких формуються сумки із сумкоспорами.
Протягом вегетації рослин патоген розповсюджується сумкоспорами, а у вологу погоду - і шматочками грибниці, тоді хвороба в посівах ріпаку проявляється у вигляді окремих вогнищ. Початок розсіювання сумкоспор гриба в повітрі співпадає із фазою цвітіння рослин озимого ріпаку.
Найкращим субстратом для проростання сумкоспор і формування інфекційних гіф є фізіологічно старі пелюстки квітів ріпаку, які при обпаданні прилипають до вологої поверхні стебла, особливо в місцях прикріплення черешків листків та в місцях розгалужень гілочок. Доведено, що патоген спочатку розвиває інфекційні гіфи в пелюстках, а потім проникає у тканину стебла, черешків листків, гілочок.
Джерелом інфекції є склероції гриба на рослинних рештках у грунті, склероції у вигляді домішок, які висіваються у грунт разом з насінням. Додатковим джерелом є заражене насіння, в якому зберігається грибниця патогенна.
Недобір урожаю обумовлюється випаданням молодих рослин, передчасним дозріванням насіння і розтріскуванням стручків, зниженням маси тисячі насінин.
Сприяють поширенню інфекції і розвитку хвороби висока вологість повітря, вітряна дощова погода, тривалі густі тумани під час цвітіння ріпаку, посів культури після льону, коноплі, соняшнику, бобових, гречки, огірків, капусти, моркви та інших, коротка ротація культур у сівозміні, внесення надмірних доз азотних добрив, загущені, забур’янені посіви, температура повітря 16-26оС.
Заходи захисту. Використання стійких сортів і гібридів ріпаку до початку хвороби, правильний вибір попередника, своєчасне знищення бур’янів, падалиці ріпаку, при обґрунтованій доцільності проведення профілактичних обприскувань посівів ріпаку дозволеними фунгіцидами, своєчасне збирання урожаю, ретельне очищення насіння, доведення його до посівних і товарних кондицій, забезпечення вологості товарного насіння перед закладанням до 7-8%, насіннєвого до 8-10% і зберігання за температури 10-15оС.
Сіра гниль (ботрідіоз)
Досить поширена хвороба на озимому і ярому ріпаку у вологі роки, уражуються рослини протягом всієї вегетації. На проростках, сім’ядолях, листках, а також біля основи стебла молодих рослин спостерігаються буруваті мокрі плями, неглибокі виразки, на яких у вологу погоду формується густий сірий наліт, котрий на дотик легко порошить. Уражені проростки гинуть, сім’ядолі загнивають, листки в’януть, жовтіють і відмирають.
На стеблі утворюються світло-бурі плями різної форми і величини, які часто його обвивають, займаючи значну площу, у вологу погоду покривається сірим пухким нальотом, який легко розпорошується. Згодом в уражених місцях формуються дрібні чорні склероції (рис. 6.1–6.3).
Ознаки хвороби у вологу погоду можна виявити також на суцвіттях, на гілках суцвіть і квітконіжках, на стручках у вигляді побуріння тканини й утворення сірого пухкого нальоту.
Збудником захворювання є сумчастий гриб Botryotiana fuckeliana (de Bary) Whetzel (конідіальна стадія - Botrytis cinerea Fr.), який відноситься до факультативних паразитів, що проникають у рослину через механічні пошкодження, кутикулу, продихи. Гриб уражує понад 400 видів рослин різних родин. У циклі свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, конідіальне і сумчасте спороношення.
Ураженню рослин ріпаку сірою гниллю і поширенню інфекції сприяють висока вологість повітря, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години, тривалі тумани під час дозрівання ріпаку, коротка ротація культур у сівозміні, відсутність просторової ізоляції між культурами, що уражуються збудником хвороби, загущені, забур’янені посіви, температура повітря у межах 17-24оС.
Шкідливість хвороби проявляється у зрідженні посівів ріпаку; розтріскуванні уражених стручків у суху погоду, що призводить до значних втрат урожаю; зниженні насіннєвих і технологічних якостей насіння. Недобір урожаю може становити до 20% і більше.
Джерелом інфекції є склероції і грибниця патогена на уражених рештках у грунті, які зберігають свою життєздатність декілька років, засмічений посівний матеріал склероціями гриба і заражене насіння, у якому зберігається грибниця.
Збудник сірої гнилі, як і білої здатний продовжувати розвиток і під час зберігання вологого насіння ріпаку, викликаючи його псування.
Заходи захисту, які проводяться на ріпаку проти білої гнилі, є також ефективними і проти сірої гнилі.
Світла плямистість (циліндроспоріоз)
Поширена хвороба повсюди де вирощується ріпак, проте більш шкідлива у північно-західному регіоні України, а у вологі роки також і в інших місцевостях.
Восени у прохолодну погоду перші ознаки захворювання проявляються на верхньому боці сім’ядоль і розеткових листків озимого ріпаку спочатку у вигляді дрібних світло-зелених, а потім сріблясто-матових до бронзового відтінку розпливчастих плям, діаметром 1-1,5 мм. Сріблясто-бронзове забарвлення плям відбувається у результаті відділення кутикули від епідермісу і заповнення утворених порожнин повітрям грибницею збудника хвороби. Згодом плями розростаються, часто зливаються, набувають коричнево-рижуватого до іржастого забарвлення.
При подальшому розвитку захворювання її симптоми проявляються і з нижнього боку уражених органів. У центрі уражена тканина відмирає і навколо світло-коричневих нечітко обмежених, хаотично розкиданих плям, діаметром понад 1 см з’являються дрібненькі білі крапочки-подушечки, які розміщуються у вигляді білого віночка - конідіального спороношення збудника хвороби. В суху погоду білі подушечки зникають, і ураження листових пластинок стає дуже подібним до опіків від добрив чи морозів. Кутикула на ураженій тканині розтріскується на поздовжні смужки, пластинки продірявлюються, хворі листки деформуються, набувають темно-брудного забарвлення, в’януть і відмирають (рис. 7.1–7.5).
На стеблах і квітконосах з’являються видовжені до декількох сантиметрів коричневі або бежеві плями з більш темною облямівкою, завдовжки до 15 см і шириною до 2 см, з тріщинами кутикули. При сильному ураженні стебла, гілок, квітконосів ріст їх зупиняється, вони деформуються і засихають.
При уражені квіткових бутонів і квітів вони темніють, бутони, як правило, не розкриваються і обпадають.
На стручках спочатку невеликі, згодом значні витягнуті смуги бежевого кольору з темною облямівкою, пізніше вони набувають коричнево-іржастого забарвлення, у вологу погоду з білим, біло-рожевим мохнатим нальотом на межі ураженої і здорової тканини. Уражені стручки скручуються, розтріскуються, а при утворенні перехватів на квітконіжках - відриваються і обпадають.
Інтенсивність ураження стебел, гілок і стручків знаходиться у прямій залежності від ступеня ураження листків рослини.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Pyrenopeziza brassicae B. Sutton et Rawlinson (у конідіальній стадії - Cylindrosporium concetricum Grev).
Патоген між кутикулою і клітинами епідермісу розвивається у вигляді розгалуженої септованої грибниці, товщина гіф сягає майже 8 мкм. Міцелій розростається під кутикулою до 2 см навколо місця проникнення інфекційної гіфи і згодом формує конідіальне ложе округлої форми білого кольору розміром 100-200 мкм. При дозріванні кутикула розривається довгими лоскутами, і на поверхні ураженої тканини з’являється від білого до світло-коричневого забарвлення подушечка, яка складається із конідієносців і конідій патогенна.
Конідії одноклітинні, безбарвні, циліндричні, інколи зігнуті, на кінцях закруглені, розміром 8,5-15 х 2,5-5,5 мкм, у неправильних ланцюжках.
Сумчаста стадія утворюється на уражених рештках у вигляді відкритих плодових тіл апотеціїв, які розташовуються групами або поодиноко, краї темно-сірі, покриті білим нальотом, тканина темно-бурого кольору розміром 150-450 мкм, у яких формуються сумки зі сумкоспорами. Сумки булавоподібні, поступово звужуються до основи, гиалінові, розміром 80-100 х 7-9,5 мкм, містять 8 сумкоспор. Сумкоспори циліндричні, на кінцях закруглені, безбарвні, 1-2-х клітинні, розміром 13,5 х 2,5-3,0 мкм.
Конідії гриба поширюються вітром і краплями дощу, особливо у вітряну погоду. Доведено, що інфекція поширюється повітрям на віддаль до 2 км і більше. Для проростання конідій і сумкоспор потрібна краплинна волога. Оптимальна температура для зараження рослин і формування конідіального спороношення - 10-15оС, вологість повітря вище 85%. При жаркій сухій погоді спостерігається депресія захворювання.
Джерелом первинної інфекції є уражені рослинні рештки капустяних культур, на яких патоген зберігається більше 1 року у формі сумчастого спороношення. Апотеції гриба на рослинних рештках є джерелом первинної інфекції. У цій формі патоген зберігається за несприятливих умов жаркого сухого літа. Сумкоспори із апотеціїв уже викидаються через 1 год. після зволоження уражених рослинних решток. Інтенсивність викидання сумкоспор не залежить від температури і швидкості вітру. Воно зростає при достатньому освітленні і різко знижується у темноті.
Додатковим джерелом інфекції є уражені рослини озимого ріпаку і заражене насіння, у якому зимує грибниця патогенна, формуючи весною конідіальне ложе на ураженій тканині рослин - вторинну інфекцію. Доказано, що при проростанні інфікованого насіння грибниця патогенна дифузно через тканину колеоптеле досягає сім’ядоль і нижніх черешків розеткових листків та формує конідальне ложе на їх поверхні.
Шкідливість захворювання виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, у результаті ураження листків і передчасного їх відмирання, обпаданні уражених бутонів, квіток, стручків, передчасному дозріванні, розтріскуванні та обпаданні уражених стручків, що призводить до втрат насіння, зниженні технологічних та посівних якостей насіння.
Недобір урожаю від циліндроспорозу може становити 30% і більше.
Заходи захисту. Вирощування стійких сортів і гібридів ріпаку до хвороби. Дотримання сівозміни, просторової ізоляції між капустяними культурами, знищення рослинних решток, протруєння чи інкрустація насіння дозволеними протруйниками. Під час вегетації при загрозі інтенсивного розвитку хвороби доцільно провести обприскування посів ріпаку дозволеними фунгіцидами.
Біла плямистість (кільцева плямистість або сіростеблість)
Поширена у всіх районах вирощування ріпаку. На листках хвороба спочатку проявляється у вигляді дрібненьких крапчастих біленьких плям, 1-2 мм у діаметрі, з дуже вузенькою коричневою облямівкою на зелено-бронзовому фоні. Згодом плями розростаються від 5 до 15 мм у діаметрі, в центрі білі, біло-рожеві, рожеві з темно-зеленою або темно-фіолетовою облямівкою, згодом стають буро-сірими, сірувато-буро-коричневим або сірими. Уражена тканина всихає, некротизується, хворі листки обпадають (рис. 8.1–8.3).
На стеблах утворюються продовгуваті, чітко обмежені коричневою вузенькою лінією, злегка вдавлені темно-бурі, сірі, сіро-фіолетові крапчасті плями, більш світлі в центрі, які досить часто зливаються і утворюють значні повздовжні смуги. Такий розвиток хвороби подібний до симптомів прояву циліндроспоріозу на стеблах ріпаку, проте при останньому плями чітко не обмежені (не окільцьовані) від здорової тканини, як у випадку з білою плямистістю. У місцях ураження збудник захворювання під епідермісом формує численні мікросклероції сірого забарвлення, у результаті чого уражені стебла стають сірими, звідки пішла назва хвороби - сіростеблість.
На стручках з’являються продовгуваті сітчасті темно-коричневі до чорних злегка вдавлені плями зі світло-бежевим до рожевого кольору центром. Плями розростаються, можуть навколо охоплювати частину або весь стручок, у центрі уражена тканина набуває сірого забарвлення із темно-каштановою облямівкою. Уражені стручки передчасно дозрівають, у суху погоду розтріскуються.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Mycosphaerella capsellae Inman et al. (в конідіадьній стадії: Pseudocercosporella capsellae (Ell. et Ev.) Deighton).
Збудник хвороби уражує всі капустяні культурні і дикоростучі види рослин. В ураженій тканині рослини гриб розвивається у вигляді септованої міжклітинної або внутрішньоклітинної грибниці. Молоді гіфи безбарвні, проте згодом стають темними. В ураженій тканині патоген формує 2 типи коричневих стром: одні - розміром 65х50 мкм виявляються безпосередньо в ураженій тканині, в яких формується сумчасте спороношення; другі - значно менші, утворюються, як правило, під продихами. На цих стромах формуються у вигляді пучка 1-6 безбарвних коротких конідієносців, висотою до 13 мкм, які виступають через продихи або через кутикулу. На їх верхівках утворюються безбарвні, прямі або злегка скривлені циліндричні, закруглені на кінцях багатоклітинні конідії, розміром 32-120 х 2-3 мкм Конідії частіше з 1-3 перетинками.
Розповсюджується збудник хвороби в основному конідіями за допомогою крапель дощу і вітром. Сприяють розвитку захворювання відносна вологість повітря вище 80%, часті дощі з вітром, тривале зберігання роси на рослинах, температура повітря у межах 14-20оС. Інкубаційний період розвитку хвороби за температури 12оС становить 48 год., за 18оС - 32 год.
За сприятливих погодних умов інтенсивний розвиток хвороби спостерігається через 15-20 днів по закінченню цвітіння рослин і триває до жовтої стиглості стручків ріпаку.
Мікросклероції, які гриб формує в ураженій тканині капустяних культур, зберігають свою життєздатність у грунті більше одного року. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння капустяних культур, в якому гриб зберігається грибницею. При проростанні зараженого насіння інфекція виноситься на сім’ядолі і розеткові листки сходів.
Шкодочинність хвороби проявляється у передчасному відмиранні уражених листків, що призводить до зменшення асиміляційної площі рослин і зниження її насіннєвої продуктивності, зменшення кормових якостей зеленої маси; при ураженні стручків - погіршення технологічних і посівних якостей насіння. Недобір урожаю насіння може становити 15% і більше.
Захисні заходи. Використання стійких сортів і гібридів ріпаку до хвороби. Додержання правильної сівозміни. Дотримання просторової ізоляції між капустяними культурами. Обов’язкове протруювання насіння, а при необхідності - обприскування посівів дозволеними фунгіцидами. Знищення післязбиральних решток ріпаку.
Борошниста роса
Хвороба проявляється на листках, переважно з верхнього боку, на стеблах, рідше на стручках. Спочатку з’являються білі павутинні плями, потім вони вкриваються густим борошнистим нальотом, який згодом стає сірувато-брудним із численними темно-коричневими до чорних крапочками - клейстотеціями гриба (рис. 9.1–9.2). Уражені листки жовтіють і відмирають.
Збудник хвороби - сумчастий гриб Erysiphe cruciferarum Oxiz et Junell. (син. E. communis Grev. f. brassicae Hammare), який уражує всі капустяні культури. Грибниця патогена багатоклітинна, розташовується на поверхні органів рослин, у середину епідермісу відсилає гаусторії, за допомогою яких і засвоює поживні речовини. Спочатку гриб утворює конідіальне спороношення, а під кінець вегетації рослин - сумчасте.
Конідієносці розташовані вертикально на грибниці і несуть безбарвні одноклітинні еліптичні конідії розміром 30-36 х 10-18 мкм. Конідії спочатку зібрані в ланцюжки, згодом вони розпадаються і поширюються у навколишньому середовищі. За період вегетації рослин збудник формує декілька генерацій конідіального спороношення.
Сумчасте спороношення формується у вигляді закритих плодових тіл - клейстотеціїв, у яких знаходяться сумки зі сумкоспорами. Клестотеції темно-коричневі, кулеподібні, 65-180 мкм, у середньому 90 мкм у діаметрі. В кожному із них утворюється 4-8 грушеподібних сумок, котра має по 4-8 еліптичних безбарвних сумкоспор розміром 19-25 х 9-14 мкм.
Джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патоген зберігається у вигляді клейстотеціїв. Первинне зараження рослин відбувається весною-на початку літа сумкоспорами, вторинне - конідіями.
Сприяють розвитку хвороби суха спекотна погода або чергування тривалих засух із короткочасними дощами, тривала втрата тургору листків.
Борошниста роса не викликає значних недоборів урожаю ріпаку. Проти хвороби ефективним заходом є своєчасне знищення уражених решток, дотримання сівозміни і просторової ізоляції між капустяними культурами.
Вертицильозне в’янення
На початку формування стручків на одному боці стебла з’являються світло-коричневі смуги. Перед збиранням урожаю вона набуває темно-сірого з голубим відтінком забарвлення. У нижній і середній частині стебла, а також на коренях під епідермісом або під корою можна виявляти за допомогою лупи дуже дрібні і густо розташовані чорні крапки - мікросклероції збудника хвороби. Вони майже в половину більші в діаметрі порівняно з пікніками збудника фомозу - P. lingam(рис. 10.1–10.2).
Уражені рослини в’януть, на листках з’являються хлорозні плями, які згодом зливаються, листова пластинка має жовто-бурий колір, некротизується, листки обпадають, а рослина передчасно закінчує вегетацію. Стебла і гілки уражених рослин знебарвлюються, стають світло-жовтими до сірувато-брудних. Насіння у стручках формується щупле, з низькими технологічними і посівними якостями.
У фазі наливу насіння і побуріння стручків здорові рослини нахиляються під масою верхніх гілок зі стручками, в той час хворі стирчать гілками вверх і відрізняються від здорових світло-зеленим, світло-жовтим забарвленням.
На поперечному зрізі стебла чи кореня уражених рослин добре проглядаються потемніння судинних пучків.
Збудник хвороби - недосконалий гриб Verticillium dahliae Kleb., який відноситься до ґрунтових фітопатогенів, поліфаг, уражує понад 700 видів рослин, котрі відносяться до різних родин.
Патоген формує безбарвну, септовану грибницю, товщина гіф сягає 2-4 мкм, ріст апікальний. На грибниці формуються конідієносці з мутовками, які складаються із 3-4 гілок, направлених вверх під гострим кутом. Мутовки на конідієносці розташовані по спіралі, їх кількість коливається у межах 1-3, вони знаходяться одна від однієї на відстані 30-40 мкм. На мутовках утворюються конідії, об’єднані між собою у кулі, що швидко руйнуються.
Конідії еліптичні, в основному одноклітинні, розміром 3-6 х 1,5-2 мкм, за допомогою їх збудник поширюється у навколишньому середовищі. Крім конідій, гриб, у результаті сегментації, ділення і розпаду гіф, утворює оідії, які легко розносяться по судинній системі рослини і викликають системне ураження.
За несприятливих умов для росту і розвитку гриб формує спочиваючу стадію - тверді темно-бурі до темно-коричневого кольору мікросклероції, продовгувато-округлої форми, довжиною до 212-225 мкм, частіше 30-60 мкм у діаметрі.
Мікросклероції починають проростати за температури 7оС. Оптимальною для їх проростання, росту і розвитку є температура 24-26оС, вологість грунту 60-70%. При наявності рослинних решток у грунті та сприятливих умовах температури і вологості патоген розвиватися як сапофіт, формуючи численні мікросклероції у грунті, проте, коли з грунту гриб попадає у рослину, він себе починає проявляти як паразит.
Останніми дослідженнями встановлено. що верицильозне в’янення озимого і ярого ріпаку викликає також ґрунтовий патоген V. longisporum (C. Stark) Karapapa et al. Його біоекологічні особливості і джерела інфекції аналогічні V. dahliae.
Рослини в основному уражуються через кореневу систему, за наявності механічних пошкоджень, в першу чергу, через кореневі волоски. Грибниця патогена поширюється по судинах рослини. Розповсюджується гриб знаряддями обробітку грунту, дощовою та талою сніговою водою, ґрунтовим пилом при вітровій ерозії.
Найбільш уразливий озимий ріпак до ураження вілтом у фазі цвітіння-формування насіння у стручках, особливо за низької вологості повітря і грунту. Стійкість ріпаку проти вертицильозного в’янення значно знижується при внесенні ґрунтового гербіциду - трефлану.
Заходи захисту. Проти вертицильозного в’янення ефективним заходом є чергування ріпаку з культурами, що не уражуються збудником хвороби, насичення сівозміни ріпаком не більш як 25-30%, збалансоване внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування кислих грунтів, знищення уражених решток.
Фузаріозне в’янення
Хвороба проявляється на сходах і дорослих рослинах. Сім’ядолі й листки жовтіють, на окремих з’являється жовта сітчастість листової пластинки, рослини в’януть і гинуть. На поперечному розрізі черешків добре видно світло-коричневе кільце уражених судин. Під мікроскопом на зрізі в просвітах судин помітна тонка багатоклітинна грибниця. Інколи спостерігається ураження кореня, проростків, внаслідок чого рослини гинуть до розкривання сім’ядолей.
У пізніші фази розвитку рослин, крім симптомів на листках, спостерігається загальне в’янення рослин. Стебло або його частина, окремі гілки набувають світло-зеленого, згодом жовтого забарвлення, інколи спостерігається бура штрихуватість стебла, уражені гілки відмирають, стручки недорозвинуті, відбувається передчасне дозрівання рослин. У вологу погоду на нижній частині стебла засохлих рослин з’являється рожевий пухкий наліт (рис. 11.1–11.3).
Збудником хвороби є трахеомікозний гриб, поліфаг Fusarium oxysporum Schl. f. conglutinas Bilai (син. Fusarium conglutinas Wr.). У циклі розвитку патоген формує макро- і мікроконідії, хламідоспори, інколи мікросклероції.
Макроконідії циліндричні, веретено-серпоподібні, верхні і нижні клітини поступово рівномірно звужуються, частіше з трьома і рідше з п’ятьма перегородками, розміром 28-34х3,2-3,7 мкм. Мікроконідії здебільшого одноклітинні, рідше з однією перетинкою, розміром 6-15х2,3-6 мкм. Хламідоспори одно-двоклітинні, 8-10 мкм у діаметрі.
Розвиток хвороби спостерігається при 12-18оС. Мінімальною температурою грунту для розвитку захворювання є 16-17оС, а максимальною -35оС. Розвиток хвороби посилюється при дефіциті в грунті калію. Більш інтенсивного перебігу вона набуває на перезволожених кислих грунтах, а також при вирощуванні ріпаку після картоплі, льону, соняшнику.
Джерелом інфекції є заражений грунт, в якому хламідоспори і мікросклероції гриба можуть зберігатися до 11 років. Додатковим джерелом інфекції є уражене насіння, в якому зберігається грибниця патогена.
Шкідливість хвороби значною мірою залежить від фази ураження рослин. Всі рослини, котрі уразилися у фазі розетки і стеблування, як правило, гинуть. Відмирає більша частина рослин у разі виявлення захворювання на початку цвітіння. Найбільші недобори урожаю насіння обумовлені ураженням рослин у фазі цвітіння. У хворих рослин достовірно знижується кількість насінин у стручку, маса 1000 зерен. Залежно від ступеня ураження рослин польова схожість насіння знижується у 1,7-2,1 разів, різко знижуються технологічні якості насіння.
Захисні заходи. Заходи, які проводяться на ріпаку проти вертицильозу, є ефективними і проти фузаріозного в’янення.
Кила
Хвороба поширена на кислих грунтах, переважно на Поліссі в низинних місцях, заплавах. Проявляється на коренях молодих і дорослих рослин у вигляді наростів неправильної бульбоподібної до округлої форми, або пальцеподібних потовщень, від 1 мм до 5 см в діаметрі (рис. 12). Внутрішні тканини наростів білі з коричнево-чорною мармуровістю.
Під час вегетації ріпаку ознаки хвороби більш чітко проявляються у фазі цвітіння, уражені рослини мають пригнічений вигляд, вони відстають у рості й розвитку, листки набувають жовто-зеленого, жовтого забарвлення, за сухої спекотної погоди рослини в’януть, поникають і гинуть, вони легко висмикуються з грунту. На більш пізніших фазах розвитку стручки на уражених рослинах недорозвинуті або зовсім відсутні.
При сильному ураженні наприкінці осені й особливо на початку весняної вегетації рослини озимого ріпаку засихають, коренева система відмирає, нарости загнивають.
Збудником хвороби є внутрішньоклітинний облігатний гриб Plasmodiophora brassicae Wor., який уражує всі капустяні культури. Цикл розвитку патогена дуже складний. В інфікованих клітинах рослин гриб розвиває спочатку амебоїди, які поширюються по камбію, серцевинних променях і паренхімі вторинної кори, після чого декілька амебоїдів зливаються, і утворюється багатоядерний плазмодій, який повністю займає всю клітинну. Згодом вміст плазмодія разом з ядрами ділиться, в результаті чого формуються диплоїдні спочиваючі спори.
Під впливом ґрунтових мікроорганізмів нарости руйнуються, і спори гриба потрапляють у грунт, який і є джерелом інфекції. Спочиваючі спори за несприятливих умов можуть зберігати свою життєздатність до 6-7 років.
Спори починають проростати з утворенням одножгутикових зооспор заи температури 6-28оС. Оптимальними умовами для проростання спор, зараження рослин і розвитку хвороби є температура 18-25оС, вологість грунту 75-90%. Спори патогена інтенсивніше проростають у слабокислому грунті (рН 5,2-5,8), ніж з підвищеною лужною реакцією. Зараження рослин відбувається у грунті через кореневі волоски.
Шкідливість захворювання виявляється у пригніченні рослин, оскільки корені не забезпечують надземну масу достатньою кількістю води і поживних речовин. Втрати урожаю можуть сягати до 10% і більше.
Заходи захисту. Вапнування кислих грунтів, як правило, восени під попередник. Дотримання технології вирощування ріпаку.
Бактеріоз коренів
Поширена хвороба у всіх зонах вирощування озимого ріпаку, проявляється восени в кінці вересня-впродовж жовтня. Біля кореневої шийки утворюються порожнини, в результаті чого спочатку серцевина, а потім і деревина набувають бурого кольору. Ззовні на рослинах восени ознаки хвороби виявити дуже важко. Діагностувати її можна лише при повздовжньому розрізі кореня. Навесні, після зими з різкими коливаннями температури, корені в уражених рослин ослизнюються і розм’якшуються, розетка листків легко відокремлюється від кореня, рослини в’януть, жовтіють і гинуть (рис. 13).
Інколи уражені рослини починають формувати нові листки за рахунок запасу органічних речовин у головці кореня, але вони не досягають нормальних розмірів, в’януть і засихають. При сприятливих умовах зимівлі уражені рослини плодоносять, проте знижують урожайність на 30-40%.
Порожнини в середині коренів ріпаку утворюються у результаті нерівномірного забезпечення водою рослини, що порушує ріст паренхімної тканини кореня і сприяє заселенню пустот фітопатогенними бактеріями.
У місцях бактеріальної інфекції часто виявляється супутня мікрофлора, найчастіше з’являється коричнева цвіль із темними склероціями, на нижній частині ураженого стебла утворюються спочатку білі, а пізніше коричневі плями.
Збудниками хвороби є бактерії Хanthomonas campestris pv. campestris Dowson; Pseudomonas fluorescens Migula pv. napi Peresypkin. Вони уражують усі культурні та дикоростучі види капустяних культур. Бактерії передаються механічним шляхом. Їхніми переносниками можуть бути також ріпаковий пильщик, капустяна муха, клопи тощо.
Джерело інфекції - неперегнилі уражені рештки капустяних культур. Насінням бактерії не передаються.
Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відбувається на вологих кислих суглинкових грунтах (рН 5,2-5,8) за температури грунту 19-25оС, а також при вирощуванні ріпаку після капустяних культур.
Сприяють розвитку хвороби ранні строки сівби, оголення кореневої шийки, яке спостерігається після висіву насіння у пухкий, не прикоткований грунт, надмірне азотне живлення рослин з осені, незадовільний стан рослин, що входять у зиму, утворення притертої льодової кірки взимку та на початку весни.
Бактеріоз коренів - одна з основних причин незадовільної зимостійкості ріпаку. Шкідливість захворювання виявляється у зрідженні посівів, зниженні кормових якостей зеленої маси, внаслідок чого відбувається суттєве зниження урожаю насіння. Недобір урожаю становить до 30-50%, а нерідко досягає повної його загибелі.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, просторової ізоляції між капустяними культурами, збалансоване живлення рослин макро- і мікроелементами, оптимальні строки сівби озимого ріпаку, сівба з обов’язковим коткуванням грунту, своєчасне знищення бур’янів-резерваторів інфекції та проведення заходів проти шкідників - переносників інфекції, знищення рослинних решток.
Слизовий бактеріоз
Хвороба поширена у всіх районах вирощування ярого ріпаку. Захворювання вперше описано на ріпаку І.Л. Марковим у 1991 році. Типові ознаки хвороби виявляються, починаючи з фази бутонізації рослин. На стеблах у місцях прикріплення черешків листків або в місцях розгалужень гілочок тканина стає водянистою, ослизнюється і загниває. На листках, розміщених на стеблах вище місця ураження, з’являються світло-зелені, згодом білі великі за розміром плями, тканина підсихає, стає тонкою і прозорою, листки в’януть і відмирають (рис. 14.1–14.2).
Іноді гниль охоплює все стебло або гілочку, верхня уражена частина його відвалюється, а верхівки залишків стебла ослизнюються. На хворих стеблах знову починають формуватися нові бокові гілки, які потім також загнивають. Хворі рослини пахнуть пріллю, дріжджами.
Збудниками хвороби є бактерії із роду Erwinia: E. caratovora Holland pv. caratovora Bergey et al.; E. aroide Holland; Pseudomonas fluorescens Mig, котрі поширюються механічним шляхом шматочками ураженої тканини, краплями дощу, вітром. Розповсюдженню бактерій у посівах ріпаку сприяють капустяна муха, рослинні клопи та інші шкідники. Джерело інфекції - неперегнилі уражені рештки капустяних культур.
Найбільш сприятливими умовами для зараження рослин і розвитку хвороби у фазі бутонізації є температура у межах -20-25оС, яка триває впродовж 4-5 днів, вологість повітря - вище 80%, часті дощі та випадання на рослини рясних рос.
Шкідливість хвороби залежить від інтенсивності її розвитку на рослинах. При ранньому й інтенсивному ураженні рослини гинуть. Розвиток хвороби у більш пізні фази призводить до засихання або обпадання уражених частин стебла і плодоносних гілок разом із недорозвиненими стручками. Недобір урожаю насіння становить до 10-30%, а в роки епіфітотійного розвитку - до 50%.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, насичення сівозміни ріпаком не більш ніж 20%, забезпечення просторової ізоляції між капустяними культурами, збалансоване живлення рослин макро- і мікроелементами, своєчасне знищення бур’янів-резерваторів інфекції та проведення заходів проти шкідників - переносників інфекції, знищення рослинних решток.
Крім описаних хвороб на ріпаку мають незначне поширення в окремі роки біла іржа, зморшкувата мозаїка, чорна кільцева плямистість, позеленіння квіток тощо.
Методи визначення поширення і розвитку хвороб та обгрунтування доцільності проведення хімічного захисту рослин
Для вчасного виявлення захворювань на рослинах ріпаку та вжиття ефективних захисних заходів щодо обмеження їх шкідливості необхідно систематично проводити фітосанітарну оцінку посівів (табл. 2).
Оскільки більшість хвороб розвиваються одночасно, то обстеження ріпакових площ слід проводити у відповідні періоди вегетації рослин. Розташування облікових майданчиків на полі визначають методом рендомізації.
Основними елементами статистичного обліку захворювань є два показники: поширення і розвиток.
Поширення хвороби (П) визначається відношенням кількості хворих рослин (або окремих органів) до загальної кількості рослин (органів) у пробі. Цей показник визначають за формулою:
де
П - поширення на рослині (органах) хвороби, %,
n - кількість хворих рослин (окремих органів) у пробі, шт.,
N - загальна кількість облікових рослин (окремих органів) у пробі, шт.
Якщо необхідно визначити поширеність хвороби у ширших масштабах, її розраховують за формулою:
де
Пс - поширеність хвороби середньозважена, %,
Si - площі окремих посівів у районі, області, зоні, га,
Пі - поширеність хвороби на відповідних площах, %,
∑Si*Пі - сума добутків від множення окремих обстежених площ на відповідний (середньозважений) відсоток уражених рослин,
∑Si - загальна площа посівів, га.
Ступінь або інтенсивність ураження рослин ріпаку визначають візуально у відсотках поверхні рослин чи її окремих органів, вкритої плямами, нальотами та іншими патологічними утвореннями. Для оцінки ступеня ураження використовують бальні шкали (табл. 3).
Розвиток хвороби - показник, який включає її поширення і ступінь ураження рослин. Він визначається за формулою:
де
Р - розвиток захворювання у балах (середній бал), %,
∑(a*b) - сума добутків кількості уражених рослин (окремих органів) на відповідний їм бал ураження,
N - загальна кількість рослин (окремих органів) у пробі, шт.
Для визначення розвитку хвороби на посівах ріпаку у межах району, області, зони чи всіх посівних площ культури вираховують середньозважений бал аналогічно розрахункам середньої поширеності хвороби.
Проти насіннєвої інфекції збудників хвороб, ґрунтових і наземних шкідників сходів ріпаку ефективним заходом є передпосівна обробка насіння фунгіцидами й інсектицидами.
Протруювання або токсикація насіння - це найбільш раціональний технологічний, економічний та екологічний спосіб застосування фунгіцидів й інсектицидів. Суть його полягає у здатності системних препаратів проникати через оболонку насіння та кореневу систему паростків у тканини рослин, завдяки чому сходи рослин стають токсичними проти хвороб, що передаються із насінням через грунт та фітофагів.
Важливим є те, що цей спосіб створює сприятливі передумови комбінованого застосування у єдиному технологічному процесі фунгіцидів, інсектицидів, мікроелементів, регуляторів росту рослин. Проте і цей спосіб не позбавлений недоліків: він має більш профілактичну направленість, в умовах дефіциту вологи в грунті препарати можуть проявляти фітотоксичність. У разі масового розмноження шкідників сходів або ґрунтових шкідників і розтягнутості їх виходу із зимівлі не забезпечує гарантований захист. Ефективність цих способів значною мірою залежить від якості проведення заходів.
Для протруєння насіння ріпаку використовують машини ПС-10, ПС-10А, СТ2-10; СТ 5-25; ПК-20; ПКС-20; ПС-30, ПСШ-5; ПНШ-3 «Фермер», ПШ-5; ПНШ-5; «Мобітокс» та інші.
Найважливішим показником якості протруювання є повнота протруювання (П), яку визначають відношенням маси фактично нанесеного на насіння препарату (Х) до встановленої норми його витрати (Н).
Повнота протруювання має становити ±10%
Однією з основних умов якості протруєння насіння є дотримання норми витрат препарату і води для обробки певної кількості насіння. Протруювання насіння поєднують із обробкою їх інсектицидами для захисту сходів від ґрунтових шкідників і хрестоцвітих блішок у рекомендованих нормах витрат. Витрати робочої рідини на одну тонну насіння становлять 10 л, куди входять пестициди і вода. Кількість протруйника (М), необхідного на одну повну заправку протруювача, визначають за формулою:
де
V - об’єм баку машини,
H - норма витрати робочої рідини на тонну насіння (10 л),
g - норма витрати протруйника на тонну насіння, (л, кг).
При виборі протруйника перше місце займають відомості про джерела інфекцій, час ураження рослин та швидкості наростання інфекцій.
Проти збудників хвороб, що знаходяться на поверхні насіння і в грунті, можна використовувати протруйники контактно-захисної дії, які володіють значною стійкістю. Якщо інфекція знаходиться у середині насіння, необхідний препарат системної дії, який добре переміщується уверх по рослині акропотально. При цьому перевагу слід віддавати препарату широкого спектру дії, а також із декількома діючими речовинами.
Сучасний асортимент пестицидів, що використовується на ріпаку, включає певну кількість інсектицидів, фунгіцидів і гербіцидів, більшість з яких належить до різних груп органічних сполук.
З метою підвищення стійкості рослин проти хвороб і підвищення насіннєвої продуктивності протруєння насіння поєднують з обробкою одним із регуляторів росту рослин: Біотрансформатор, гр., (10 гранул/т); Вермістим К, р., (3-5 л/т); Біосил (Емістим С), в.р., (10 мл/т); Дорсай, р., (0,25 л/т); Радостим, р., (250 мл/т).
Обробку насіння ріпаку слід проводити також комбінованими рідким добривами, куди входять необхідні макро- і мікроелементи: Гумекс, р. (0,05-0,1 л/т); Оракул, р. (1-3 л/т); Реаком Плюс, р. (3-4 л/т); Сократ, р. (1-3 л/т); Біопрепарати: Альбобактерин, р. (50 мл на гектарну норму насіння).
Показник ЕПШ прийняття рішення застосування фунгіцидів на посівах ріпаку непридатний, тому що за інтенсивного ураження рослин хворобами оптимальний строк обприскування ріпаку буде упущений.
Відповідно для визначення оптимального строку обприскування рослин фунгіцидами слід враховувати два критерії: оцінювати поширення хвороби і ступінь їх ураження та короткостроковий прогноз їх розвитку. Ці умови доцільності обробки посівів озимого ріпаку фунгіцидами проти найбільш поширених захворювань наведені у табл. 4.
До застосування фунгіцидів на посівах ріпаку, як правило, вдаються при досягненні критичного рівня ураження бодай однією з комплексу основних поширених хвороб (альтернаріоз, фомоз, пероноспороз, циліндроспороз) за сприятливої для її подальшого розвитку погоди. Терміни обробок посівів ріпаку фунгіцидами мають збігатися з найуразливішими фенологічними фазами розвитку рослин з урахуванням дотримання періоду очікування до збирання урожаю насіння.
Частота і кратність наступних обробок залежить від розвитку хвороб, погодних умов і тривалості зберігання фунгіцидів у рослині, тому при наступних обробках перевагу слід віддавати системним препаратам. Препарат добирають із урахуванням видового складу збудників хвороб (табл. 5).
З метою підвищення технічної ефективності фунгіцидів і насіннєвої продуктивності рослин до робочих суспензій чи емульсій додають один із дозволених до використання на ріпаку біостимуляторів росту рослин.
На озимому ріпаку восени, у фазі 4-6 розеткових листків, за необхідності та обґрунтованої доцільності проти бактеріозу коренів, снігової плісені, альтернаріозу, фомозу, циліндроспорозу, сірої та білої гнилей проводять обприскування посівів ріпаку одним із фунгіцидів на основі діючих речовин метконазола, 60 г/л тебуконазола, 250 г/л; пропіконазола, 250 г/л та суміші діючих речовин протіоконазола, 80 г/л + тебуконазола, 160 г/л.
На ярому ріпаку в період стеблування-бутонізації рослин проти комплексу хвороб і сприянні кращого галуження бічних пагонів стебла проводять обприскування посівів вищезгаданими фунгіцидами - інгібіторами росту рослин, які використовують восени на озимому ріпаку.Ці обробки бажано поєднувати з позакореневим підживленням рослин мікроелементами. Захід особливо ефективний при запізненні сівби ярого ріпаку, коли вегетація рослин відбувається в умовах довгого дня, при цьому уповільнюється розгалуження стебла і формування бічних пагонів.
