До нас вона потрапила більш ніж 300 років тому, але до останнього часу вирощувалася виключно корейцями як грядкова городня культура. Довгий час її можна було побачити у вигляді вузьких захисних смуг, якими обсівали рисові поля, адже її сильний запах здатний відлякувати домашніх тварин. Але вже в ХІХ столітті почалося вирощування цієї культури і на насіння. Місцеві жителі кустарним способом переробляли його на олію, що використовувалася у харчових та лікувальних цілях.
За радянських часів вивчення культури проводилося багатьма сільськогосподарськими інститутами з перемінним успіхом. Попри те що в Україні любительські посіви були ще наприкінці ХІХ століття, вивчення її на серйозному рівні почалося лише в 20-30-х роках минулого сторіччя. До Великої Вітчизняної війни колгоспи України збирали насіння перили по 8-10 ц/га, а окремі ланки - по 13,5 ц/га. Ще вищі урожаї збирають на сортодільницях - від 10 до 17 ц/га.
Подальші розробки агротехніки, виведення нових і скоростиглих сортів дали можливість різко підвищити врожайність цієї культури і привернути увагу до неї.
Найбільш поширені два культурні види перили - Перила базилікова (Perilla ocymoides або Perilla frutescens) та Перила нанкінська (Perilla nankinensis). На Далекому Сході існує безліч сортів перили: з малиновим або зеленим листям. Листя перили, що має темно-зелене забарвлення зверху і пурпурне знизу, має анісовий смак із відтінком лакриці. Зелена перила схожа за смаком на лимонну траву і має насичений лимонний аромат. Пурпурні різновиди іноді нагадують базилік із відтінком кориці.
Ботанічна характеристика та біоекологічні особливості
Перила олійна базилікова, васильковидна, або судза (су-цза) - однорічна трав'яниста рослина з великою вегетативною масою.
Стебло, листя й насіння мають характерний для перили різкий ароматичний запах, зумовлений вмістом ефірної олії.
Вегетаційний період перили триває 100-130 днів. У період вегетації вона проходить фази: сходи, чотири пари листків, утворення суцвіть (бутонізація), цвітіння, дозрівання насіння. Виділяють також стан достигання плодів.
На відміну від інших рослин, насіння перили дуже скоро втрачає схожість, тому висів насінням 2-3-річного віку недопустимий.
Сходи з'являються на 8-10 день після посіву. У перші фази, до утворення 4-5-ї пар листочків, ріст рослин відбувається дуже повільно, а починаючи з фази гілкування (через 30-35 днів після сходів), ріст стебла проходить більш інтенсивно. Період від сходів до початку цвітіння становить 65-75% часу від усього періоду вегетації культури. Цвітіння настає через 75-80 днів після сходів, розповсюджуючись по рослині знизу вгору. Тривалість цвітіння у межах суцвіття за температури 30-35°С сягає в середньому 8-12 днів, а при понижених температурах тривалість цвітіння збільшується у 2-2,5 разів.
Перила - в основному самозапильна рослина, цьому сприяє як розташування тичинок і маточок у квітці, так і розтріскування пиляків до розкривання бутона. Але при надмірному зволоженні і понижених температурах повітря дозрівання пилку затягується, і розтріскування пиляків може відбуватися вже після розкриття бутонів. У цих випадках не виключене перехресне запилення бджолами, осами та іншими комахами, яких приваблює запах ефірної олії та наявність нектарників у квіток.
Від цвітіння до дозрівання насіння проходить 25-30 днів.
Перила - теплолюбна рослина, але до тепла менш вибаглива, ніж арахіс, кунжут, рицина та інші теплолюбні культури. Насіння починає проростати при 6-8°С, але дружні сходи з'являються при 13-14°С. Сходи витримують приморозки до -2°С, дорослі рослини гинуть при -1-2°С. Температура вище 28°С і посуха в період утворення репродуктивних органів спричиняють зниження урожаю насіння. У перший період вегетації, коли відбувається ріст вегетативної маси, посуха для перили менш шкідлива.
Перила вибаглива до вологості ґрунту, особливо в перший період розвитку, до цвітіння. У більш пізній період вона менш вибаглива в цьому відношенні, але посуху, особливо суховії, не переносить, знижуючи в цих умовах урожай насіння.
Перила є рослиною вибагливою до родючості ґрунту. При врожайності повітряно-сухої біомаси 40 ц/га перила виносить з ґрунту: 22,5 кг фосфору, 19,6 кг калію, 60 кг азоту. Тому внесення добрив сприяє різкому підвищенню врожаїв. Добре плодоносить перила на ґрунтах із достатньою водопроникністю і багатих на поживні речовини. Найвищі врожаї перила забезпечує за висівання її на звичайних та вилугуваних чорноземах, на супіщаних і наносних річкових ґрунтах, які після весняних дощів не утворюють кірки.
Ґрунти засолені й заболочені, піщані та безструктурні, що легко запливають, непридатні для цієї культури, позаяк вона не переносить навіть часткового застою води на поверхні ґрунту, особливо під час сходів.
Перила - рослина короткого дня, який сприяє більш швидкому утворенню репродуктивних органів і прискорює проходження нею фази бутонізації; зменшення тривалості дня різко скорочує вегетаційний період у цілому. При пізніх весняних і літніх посівах вона різко скорочує проходження фаз, за винятком цвітіння і достигання; із просуванням посівів у північні райони вегетаційний період її збільшується.
Виходячи з біоекології перили, її вимогам до умов життя відповідають ґрунтові і кліматичні умови України районів північного Степу, південно-східного та північно-західного Лісостепу, південних районів Полісся. Найпридатнішими районами для вирощування її в Україні є Полтавська, Черкаська, Вінницька, Київська, Хмельницька та південь Житомирської областей.
Сортів перили не багато. Кращим із них є сорт Українська 30, виведений на Український станції олійних культур (нині Інститут олійних культур НААН України). Це рослини 62 см заввишки. Кущ компактний, досить розгалужений. Стебло та гілки зелені, перед достиганням з антоціановим забарвленням. Листки середньої величини. Квітки білі. Насіння темно-коричневе, дрібне. Маса 1000 насінин становить 2-3 г. Вміст олії у насінні -від 42,8 до 48,1%. Сорт середньостиглий. Посухостійкість середня. Порівняно добре витримує ранньовесняні приморозки.
Технологічний процес вирощування перили складається з таких самих поопераційних прийомів вирощування, як і для інших просапних дрібнонасінних культур у відповідній грунтово-кліматичній зоні, наприклад маку олійного. Але при складанні схеми зонального мінімалізованого агрокомплексу, технологічного проекту та карти вирощування перили слід врахувати особливості технології її вирощування. Приміром, перила -просапна дрібнонасінна культура, для рівномірного загортання насіння під час сівби поле перед сівбою слід закоткувати гладким котком; на фоні високого забезпечення перили фосфором і калієм на сірих опідзолених ґрунтах та на звичайних чорноземах північного Степу необхідно вносити й азотні добрива; нерівномірне достигання, обсипання насіння зумовлюють певні особливості збирання тощо.
Якщо розробляється технологічна карта вирощування перили, то необхідно за встановленою методикою зробити енергетичний аналіз її ефективності.
Особливості агротехніки.
Кращими попередниками перили є озимі зернові, оборот пласту багаторічних трав, зернові бобові та просапні культури. Вона чутлива до внесення гною (30 т/га) і мінеральних добрив (N45Р60К45) під зяблеву оранку.
Основний обробіток ґрунту під перилу проводять так само, як під інші просапні ярі культури. Весною до посіву зяб боронують, проводять одну-дві культивації (на 8-10 і 5-6 см) із боронуванням і допосівним прикочуванням гладкими котками.
Сіють перилу рано, при прогріванні ґрунту на глибині 5 см до 10-12°С. Досліди, проведенні в Україні, показали, що кращим строком сівби перили в північному Степу і південно-східній частині Лісостепу є ранній - одночасно з сівбою ранніх колосових культур і не пізніше першої декади від початку весняних польових робіт. При пізніших строках сівби насіння потрапляє у верхній підсушений шар ґрунту, що зумовлює зрідженість сходів і зниження урожаю.
У районах північно-західного Лісостепу і на Поліссі при вологій і прохолодній весні кращим строком сівби перили є більш пізній, у кінці другої декади від початку весняних польових робіт.
Сіють перилу широкорядним способом шириною міжрядь 45-60 см. Найвищі врожаї її збирають, коли на одну рослину припадає від 600 см2 (північний Степ) до 250 см2 (Полісся) площі живлення. Цього досягають встановленням відповідної норми висіву: 6 кг/га для районів Степу, 7 кг/га для Лісостепу і 8 кг/га для Полісся. Глибина заробки насіння: на структурних і легких ґрунтах при достатній їх вологості становить 3-4 см, а на важких суглинках - не більш як 2 см.
До появи сходів при утворенні ґрунтової кірки використовують ротаційні мотики або легкі зубові борони. З метою знищення проростків бур'янів сходи перили у фазі 2-3 пар листків можна боронувати легкими боронами. Міжряддя культивують 3-4 рази на глибину 4-5 і 6-8 см. При перших обробітках застосовують захисні пристосування проти присипання ґрунтом сходів перили.
Шкідники та хвороби перили і боротьба з ними.
Найбільших втрат урожаю перили завдають шкідники: піщаний мідляк, гусениці перилової та бавовникової совок, павутинний кліщик. Піщаний мідляк пошкоджує насіння під час проростання або перегризає стебло. Ефективним засобом боротьби є розкладання отруйних принад.
Совки: гусінь виїдає у китицях насіння, доросла гусінь пошкоджує листя та стебла. Найефективнішим засобом боротьби є біологічний - випускання трихограми в період, коли совка відкладає яєчка.
Павутинний кліщик висмоктує із листочків сік, поселяючись на нижній його частині. Пошкоджені листки засихають і відмирають. Засоби боротьби - обпилювання рослин необхідними препаратами.
Пошкоджується перила також і вовчком.
Серед хвороб перили найбільш небезпечними є в'янення та плямистість. В'янення (фузаріоз і вертицильоз) уражує всю рослину. Уражені рослини буріють, листки скручуються, внаслідок чого вона гине. Частіше всього хвороба проявляється в жарку, посушливу погоду.
Плямистість спостерігається переважно перед цвітінням. Хвороба уражує краї листкової пластинки, які буріють і засихають. Уражені рослини відстають у рості і знижують урожай.
Дотримання високого рівня агротехніки - найголовніший профілактичний засіб боротьби з хворобами.
Збирання урожаю.
Перила дозріває нерівномірно, насіння легко обсипається, тому збирають її роздільним способом. Перилу збирають тоді, коли 20% насіння набуває нормального забарвлення. Насіння досить легке, середня маса 1000 шт. становить 2-4 г. До збирання приступають на початку дозрівання насіння, коли приблизно 20% його набуває коричневого або сірого кольору і сітчастого малюнку, а загальна маса насіння має жовтуватий колір з дещо помітним сітчастим малюнком. Обмолот валків проводять комбайнами, обладнаними пристосуваннями для збирання дрібнонасінних культур. Обмолочене насіння очищають і висушують до 8-9% вологи. Урожайність насіння становить від 8-10 ц до 15 ц з 1 га.
Господарська цінність. Перила (або судза) - дуже цінна олійна культура. Вирощується заради насіння(дрібні горішки округлої форми), в якому міститься, залежно від сорту і ґрунтово-кліматичних умов, 44-58% технічної швидковисихаючої олії (йодне число 181-206).
Жирнокислотний склад олії перили практично ідентичний льняній олії і становить: міристинова кислота <0,1%, пальмітинова - 4-8%, пальмітолеїнова <1%, маргаринова <0,3%, маргаролеїнова <0,3%, стеаринова - 1,0-3,0%, олеїнова - 11-18%, лінолева - 12-20%, альфа-ліноленова 44-68%, арахідинова <0,5%, айкозенова <0,8%, бегенова кислоти <0,5%.
Високий показник йодного числа обумовлений чималим вмістом у складі перилової олії ненасичених жирних кислот, що свідчить про її цінні технічні якості. Висихаюча здатність перилової олії вища від льонової та лялеманцієвої і наближається до найкращої технічної олії - тунгової.
Особливу цінність перилова олія має у лакофарбовій промисловості. Виготовлені з неї лаки і фарби при висиханні забезпечують найкращу по тонкості і пластичності плівку, що не дає при деформації тріщин, тому її широко застосовують в авіаційній, суднобудівній, автомобільній, автотракторній, електротехнічній, поліграфічній вагонобудівній, гумовій, технотканній, медичній та інших видах промисловості.
Олія має прекрасні ізоляційні властивості, а просочені тканина і папір є сировиною при виготовленні плащів, що не промокають, та ізоляційних матеріалів.
У країнах Східної Азії олію перили після обробки використовують і в харчовій промисловості. Застосовують для ароматизації цукерок, а також як добавку в зубні препарати. В Японії олію застосовують для приготування підсолоджуючих препаратів, оскільки одна з двох ізомерних форм оксимів перилового альдегіду солодша цукру в 2000 разів, сахарину в 4-8 разів.
Перила - добрий медонос.
У свіжому листі перили міститься від 5 до 33 мг вітаміну С, невелика кількість каротину, заліза, ніацину, рибофлавіну, тіаміну та близько 0,2% ефірних олій, які мають широкий склад. Листя також містять 0,3% білка.
З листя перили виробляють ефірну олію, яку використовують у кондитерській промисловості (в Японії), свіже листя застосовують у приготуванні салатів. Ефірну олію отримують паровою відгонкою висушеного при низькій температурі листя протягом двох тижнів. Склад олії, як і у багатьох споріднених спецій, залежить від умов вирощування. До основних компонентів належить а-пинен, лимонен (9%), периловий альдегід (до 50%).
Макуха після віджимання масла є цінним кормом для тварин, вона має такий хімічний склад: 11,7% жиру, 37,6% білка, 19,4% безазотистих екстрактивних речовин, 16,3% клітковини, 7,9% золи, і 7,1% води. Макуху перед використанням на корм треба добре пропарювати в гарячій воді, від чого звітрюється ефірна олія і майже зовсім зникає неприємний запах.
Широко використовується перила і в східній кулінарії. Листя перили багате ефірними маслами і при дозріванні плодів виділяють сильний лимонний аромат. Тому частіше перилу застосовують для приготування і сервірування рибних страв та овочевих салатів.
В'єтнамські кухарі використовують листя перили в пряних сумішах до супів, рису, локшини, смаженого м'яса та морепродуктів. Корейці заквашують і загортають у них гімбап (корейський варіант японських ролів) - рисові рулети з овочами. В японській кухні червоний різновид перили називається акадзісо, зелена - аодзісо.
Використовують рослини також і в фармацевтичному виробництві при виготовленні різних медичних препаратів для лікування хвороб печінки, жовчного міхура, ниркокам'яної хвороби, енурезу.
