Коли і як дефіцит фосфору проявляється на рослинах?
Брак фосфору з’являється переважно на виснажених ґрунтах, за дуже кислих або лужних умов, на вапняних і багатих карбонатами землях, а також коли у ґрунт було внесено одностороннє азотне добриво, особливо в нітратній формі. Перші симптоми недостатнього фосфорного живлення помітні на старих листках, які набувають інтенсивного темно-зеленого забарвлення.
Нестача цього елементу перешкоджає перетворенню продуктів фотосинтезу у складні вуглеводи, такі як крохмаль і целюлоза. Внаслідок високої концентрації простих цукрів відбувається синтез антоціанів, і на листках з’являються фіолетові плями. Класичний приклад такого явища — кукурудза. Хоча причиною тимчасового недостатнього живлення у цьому випадку найчастіше є не стільки брак фосфору у ґрунті, скільки неможливість його прийняти через низькі температури, до яких теплолюбна рослина дуже чутлива.
Наявність у ґрунті
Збалансоване живлення фосфором базується на забезпеченні потреб рослин на рівні, який, з одного боку, гарантує досягнення очікуваного врожаю бажаної якості, а з іншого, є безпечним для ґрунту та навколишнього середовища. Ці вимоги неможливо виконати без належного поводження із фосфором. Засвоєння жодного іншого компонента не визначається такою кількістю ґрунтових і рослинних факторів.
По-перше, умовою доброго засвоєння фосфору є оптимальний рівень рН ґрунту — від 5,5 до 7,0. Поза межами цього діапазону наявний фосфор швидко зазнає деградації і стає тимчасово недоступним для рослин. Порівняно з іншими елементами, він не дуже мобільний у ґрунті. Тісно зв’язаний із частинками ґрунту, а у неправильному діапазоні рН швидко трансформується у водонерозчинні форми. Тому його засвоєння, навіть за оптимальних умов, не перевищує 30%.
Фосфор рухається до коріння на основі дифузії, та інтенсивність цього процесу швидко зменшується зі зниженням вологості й температури ґрунту. Окрім того, він потребує кисню, тому часто виникають труднощі з його засвоєнням на надмірно вологих та ґрунтах із пошкодженою структурою. Також фосфорний дефіцит може виникнути і під час внесення аміачної селітри.
Стратегія живлення
Основний принцип полягає у збагаченні та підтримці кількості фосфору на рівні, що межує із середнім та високим показниками вмісту (див. табл.). За цих умов можна розраховувати на оптимальне забезпечення компонентом як рослин із низькою потребою у фосфорі, так і з високою, незалежно від погодних умов.
Таблиця. Показники вмісту фосфору у ґрунті
Важливо також розуміти, що у пошуках води та поживних речовин коренева система рослин часто сягає значно глибше орного шару. До глибоко вкорінених рослин, зокрема, належать цукровий буряк, ріпак, кукурудза та бобові. Дрібну ж кореневу систему утворюють зернові, особливо ячмінь та пшениця — понад 85% їхньої кореневої маси розташовані в орному шарі. Проте куди б коріння не дійшло, якщо є достатній рівень вологи — відбувається поглинання поживних речовин.
Фосфор дуже погано пересувається у ґрунті. Фактично він залишається у тому місці і на тій же глибині, де його внесли. Тому для ефективного удобрення фосфором його варто вносити за глибокої оранки, рівномірно перемішуючи по всьому орному шару.
Слід пам’ятати, що фосфор, навіть із водорозчинної фракції та у вологих умовах, може переміститися максимум на кілька сантиметрів впродовж року. Тому підживлення ним не дуже ефективне і виправдане лише у виняткових ситуаціях. Йдеться переважно про багаторічні культури або озимі, яким потрібна додаткова порція для відновлення зимових втрат.
Фахівці радять обирати фосфорне добриво з дуже високим рівнем водорозчинності фосфору і застосовувати його з кількатижневим випередженням, позаяк щоб фосфор працював, він спочатку повинен розчинитися, а потім дійти до зони активного поглинання. Фермери, які вносять фосфорні добрива навесні, повинні розуміти, що за неглибокої оранки або розпушування ґрунту, тим паче у разі використання фосфору поверхнево, вони підживлюють не ту культуру, яку вирощують сьогодні, а ту, що вирощуватимуть наступною на цій ділянці.
Асортимент фосфоровмісних добрив
Сьогодні на ринку дуже великий вибір фосфорних добрив, проте можна виділити лише кілька форм, які суттєво відрізняються за способом дії.
Поодинокий (простий) суперфосфат є найвідомішим та історично найдавнішим штучним фосфорним добривом. Залежно від виробника, він містить 16–20% P2O5, який добре розчинний у воді (85%). Таке добриво також є хорошим джерелом сірки і кальцію, які підтримують засвоєння азоту, а згодом і його трансформацію у рослині. Ці елементи у формі сульфату кальцію, який не належить до легкорозчинних сполук. У цьому є свої плюси і мінуси. З одного боку, це обмежує швидку доступність компонентів, з іншого — повільне вивільнення є цінним джерелом компонентів впродовж усього вегетаційного періоду. Поодинокий суперфосфат деякі виробники використовують для виробництва комплексних добрив.
Простий суперфосфат порівняно з іншими фосфорними добривами є швидкодійними. Він добре працює під час живлення рослин, вирощених на ґрунтах із низьким вмістом фосфору. Є добрим рішенням для постійних багаторічних пасовищ. Годиться як для стартового живлення, так і для підживлення.
Частково підкислені фосфати містять фосфор у вигляді неповністю підкисленої фосфатної породи і можуть бути як односторонніми, так і багатокомпонентними добривами. Залежно від кількості використовуваної кислоти (10–50%), отримують продукти з різним вмістом фосфату дигідрогенфосфату, сульфату кальцію та фосфориту.
Активність цієї групи добрив універсальна, але їх здебільшого рекомендують застосовувати для ґрунтового підживлення рослин із тривалим вегетаційним періодом або тих, які мають здатність підкислювати ризосферу (квасоля, озимий ріпак, гірчиця, капуста). Завдяки вмісту водорозчинного фосфору, що виділяється поступово, можливе постійне надходження компонента до рослини впродовж усього вегетаційного періоду. Це узгоджується із динамікою активного споживання фосфору рослинами, оскільки періоди критичної його потреби припадають на дві віддалені одна від одної фази росту — сходи та дозрівання. У першому періоді рослина використовує водорозчинний фосфор, тоді як у другому (за умови здатності підкислювати ризосферу) — менш розчинні сполуки. Крім того, ці добрива є джерелом сірки та кальцію.
Амофоси й амофоски є третьою важливою групою фосфорних добрив. Вони утворюються у результаті реакції фосфорної кислоти з аміаком і характеризуються дуже доброю водорозчинністю (92%). Крім фосфору, вони містять також азот у формі амонію. Це дуже гарний дует, який працює за принципом синергії.
Водночас поглинання катіону амонію спричинює підкислення прикореневої зони, що збільшує доступність ґрунтового фосфору. Такі особливості роблять цей тип добрив вдалим вибором для стартового живлення і за необхідності — локального підживлення рослин. Хоча в інших випадках вони також будуть ефективними. Продукти на основі фосфату амонію — це група комплексних добрив, які є основою для виробництва амофосів. Прикладом є відомі на ринку поліфосфати.
Нітрофосфати (нітрофоси) отримують у результаті обробки фосфатів азотною кислотою. На відміну від амофосу, вони містять дві форми азоту та водорозчинний фосфор у формі орто- та поліфосфатів. Такий склад дуже важливий з точки зору швидкості та ефективності добрив. Гарна розчинність добрива зумовлена вмістом високогігроскопічного нітрату кальцію, завдяки якому гранула добрива дуже добре поглинає воду, а це прискорює розкладання гранули. Вважається, що поліфосфати менше зв’язуються із ґрунтом і є більш мобільними, відповідно, довше доступними для рослин.
Добрива типу нітрофос слід використовувати, як і інші джерела фосфору, в ґрунті, рівномірно перемішуючи. Тоді їхня ефективність буде найбільша. Через добру розчинність такі добрива часто рекомендують для підживлення рослин фосфором та іншими компонентами. Однак і в цьому разі живлення слід проводити щонайменше за два тижні до дати, коли рослини повинні почати отримувати живлення, щоб компоненти дійшли до прикореневої зони. Важливо, що у разі дефіциту води здебільшого буде рухатися азот, а фосфор і калій залишаться на поверхні ґрунту.
Наталя КУЗЬО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
