Особливості підживлення ріпаку та розрахунок його реальних потреб

Якщо глянути поверхнево на можливість розрахування оптимальних доз добрив, то все начебто цілком пристойно.

Для розрахунку доз добрив потрібно зробити чотири простих і зрозумілих кроки:

• визначити винос NPK на запланований урожай (3 т/га)
• N — 150-180 кг/га (середній 165 кг/га)
• P₂О₅ — 60–75 кг/га (середній 68 кг/га)
• K₂О — 120–180 кг/га (середній 150 кг/га)
• визначити наявність рухомих форм NPK у ґрунті й за допомогою коефіцієнтів використання розраховувати реальну кількість поживних речовин, які рослини можуть засвоїти з ґрунтом (уміст у шарі 0–30 см), становить:
  • N — від 40 мг/1 кг до 120 кг/га
  • P₂О₅ — від 65 мг/1 кг до 195 кг/га
  • K₂О — від 200 мг/1 кг до 600 кг/га

З урахуванням коефіцієнтів використання рослини можуть засвоїти:

• N — 120 × 0,2 = 24 кг/га
• P₂О₅ — 195 × 0,08 = 16 кг/га
• K₂О — 600 × 0,3 = 180 кг/га
• визначити дефіцит NPK, який потрібно компенсувати внесенням добрив. У нашому прикладі дефіцит по азоту становить: 165 – 24 = 141 кг/га;
  по фосфору: 68 – 16 = 48 кг/га; по калію — дефіциту нема.
• розрахувати дози азотно-фосфорних добрив з урахуванням коефіцієнтів використання з добрив:
  • азот 141 ÷ 0,5 = 282 кг/га (734 кг/га NH₄NO₃)
  • фосфор 48 ÷ 0,17 = 282 кг/га (1410 кг/га суперфосфату).

Не потрібно багато переконувати читача, що такі норми добрив важко назвати оптимальними, бо вони в рази перевищують ті, що визначено експериментально! Чому ж, задавалось би, цілком логічний і обґрунтований підхід не забезпечує визначення оптимальної дози?

Тут логічно перерахувати помилки на всіх ланках розрахункового ланцюга:

• уміст у ґрунті не буває точним, бо не враховує сезонної динаміки речовин;
• винос на утворення одиниці врожаю — величина нестабільна й коливається в рази;
• коефіцієнти використання NPK із ґрунту по роках і для різних ґрунтів коливаються у дуже широкому діапазоні;
• рівень урожайності, на який ми розраховуємо, в більшості випадків не є фактичним.

Таким чином, помилки зростають, накладаючись одна на одну, досягаючи абсурдних значень. Ми розуміємо, що не так багато фахівців погодяться з нами, бо надто довго й однозначно в аграрній науці існувало уявлення, що розрахункові дози — це найсучасніший спосіб оптимізації та живлення. Проте, якщо погодитися з нашими опонентами, то виникає запитання: навіщо вивчати ефективність добрив у дослідах, якщо всього можна досягти шляхом розрахунків?

Насправді процес живлення рослин має набагато складніший алгоритм, який не можна описати арифметичними розрахунками. Мається на увазі імпульсивність поглинання поживних речовин протягом кожного етапу органогенезу. Цю імпульсивність не можна передбачити, бо вона цілковито залежить від умов життя. Тому єдиним способом контролю процесу живлення є внесення добрив відповідно до вимог фітоценозу. Закладаючи польовий дослід із добривами, ми ставимо рослинам запитання: яка доза для них є оптимальною? Рослини безпомилково відповідають на це запитання рівнем урожайності. Але навіть у такий спосіб визначати оптимальні параметри потрібно постійно, бо зміна сортотипів, застосування нових форм добрив, коливання кліматичних характеристик, нова техніка і технологія внесення препаратів — усе це, безумовно, впливає на інтегрований результат.

Однак повернемося до озимого ріпаку, який поглинає поживні речовини з шару ґрунту щонайменше 80–90 см, а не 30 см, як передбачено розрахунковим методом. Тому за рівних умов озимий ріпак здатен задовольнити свої потреби в поживних речовинах умістом їх у ґрунті суттєво вищому, ніж зернові культури. Якщо процес споживання азоту і фосфору протягом вегетації представити у вигляді діаграми, то отримаємо такий результат (рис.).

Рис. Динаміка споживання ріпаком азоту й фосфору протягом вегетації

Як бачимо, використання фосфору відбувається більш-менш рівномірно з коливаннями по міжфазних періодах від 6–8 кг/га (початок і кінець вегетації) до 12–24 кг/га в решті періодів. Водночас близько 70% азоту ріпак споживає під час формування і розвитку генеративних органів. Висновок із цієї особливості зрозумілий: фосфор можна вносити один раз під основний обробіток ґрунту (або якщо за технологіями no- та strip-till, то під час здійснення робіт посівного комплексу); азот доцільніше дати у вигляді одного-двох підживлень на початку формування генеративних органів.

На наш погляд саме у цьому є секрет неоднозначності реакції ріпаку на азот. Часто буває, що дози 60–80 кг/га діючої речовини забезпечують значно вищий приріст урожаю, ніж дози 120–150 кг/га. Для степової зони України на південних чорноземах і темно-каштанових ґрунтах у типові за зволоженням роки загальна доза азоту становитиме 120–130 кг/га, у той час як фосфору достатньо внести 45 кг/га діючої речовини. Внесення калію зазвичай не забезпечує одержання позитивного результату, й тому від цього елемента в системі удобрення ріпаку доцільно відмовитися.

Таким чином, навіть на підставі безпосередніх польових дослідів дати конкретні рекомендації щодо удобрення ріпаку є справою, пов’язаною з ризиком припуститися помилки. Саме тому наведені нами дози є орієнтовними.

Серед метаелементів для озимого ріпаку особливе значення має сірка. Для утворення врожаю насіння 3 т/га винос сірки ріпаком досягає 50 кг/га. Типові симптоми браку сірки — це поява жовтих плям на листках між жилками, слабке цвітіння й утворення дрібних стручків і насіння. Тому за внесення азоту треба продумати доцільність і ефективність унесення сірчанокислого амонію: 1 кг (NH₄)₂SO₄ містить 280 г сірки, з якої 20% (56 г) може бути засвоєно рослинами. Таким чином, загальна потреба сірки (50 кг/га) буде задоволена внесенням 50 000 ÷ 56 = 89 кг сірчанокислого амонію.

Щодо мікроелементів на перше місце для ріпаку можна поставити бор. Ріпак засвоює бору у 8 разів більше, ніж зернові культури. Загальний винос бору для утворення 3 т насіння становить 0,8–0,9 кг/га. Сучасні препарати з хелатними формами мікро­елементів здатні повною мірою задовольнити потреби озимого ріпаку. Наші дослідження показали, що внесення препарату «Вуксал» дозволяє одержати додатково 7–9% урожаю.

На сучасному етапі розвитку агротехнологій важливим елементом підвищення ефективності добрив стало застосування мультифункціональних препаратів, які водночас мають стимулювальну дію, здатні завдяки бактеріям-антагоністам проявляти фунгіцидний ефект, забезпечують рослини мікроелементами та посилюють антистресову здатність рослин. Сучасний ринок таких препаратів має широкий спектр продуктів, серед яких можна побачити як визнані світові бренди, так і відверті підробки. У разі застосування сертифікованих препаратів відбувається не лише позитивна дія окремих компонентів, а й посилюється мінеральне живлення, що в результаті призводить до зростання продуктивності. Як приклад, наводимо результати досліджень Є. О. Домарацького, які проведено в Миколаївській області у 2012–2015 рр. (таблиця).

Таблиця. Вплив взаємодії добрив і мультифункціонального препарату Хелафіт на врожайність озимого ріпаку

*препарат вносили двічі за вегетацію дозою 1 л/га: 1 — восени на 30-й день вегетації; 2 — початок бутонізації.

Тут простежується не лише позитивна дія препарату Хелафіт комбі, а й спостерігається синергізм за комбінації цього препарату з високими дозами добрив, що без препарату є малоефективними, порівнюючи з помірними дозами. І справді, ефект від взаємодії N₁₂₀P₆₀ та Хелафіту, як бачимо, досягає рівня 1,06 т/га, а сума пофакторіальних ефектів дорівнює 0,32 + 0,68 = 1,0 т/га. Це і є синергізм.

Таким чином, озимий ріпак відрізняється наявністю великих розбіжностей у споживанні поживних речовин за зонами, за роками та фазами вегетації. Тому цей процес треба вважати не до кінця вивченим і тому визнати його як актуальний напрям досліджень у технологічному циклі. Проте одне зрозуміло вже нині — дози добрив за виносом для утворення врожаю суттєво перевищують оптимальні, і їх можна певною мірою підвищувати тільки в разі комплексного застосування з багатофункціональними препаратами.

В. Я. ЩЕРБАКОВ, д-р с.-г. наук, професор Одеського ДАУ
В. В. ГАРМАШОВ, д-р с.-г. наук Одеської дослідної станції
І. М. КОГУТ, канд. с.-г. наук, доцент, Одеського ДАУ