Водночас потрібно розрізняти поняття вирощування сої за класичною нульовою технологією та напівекспериментальний висів насіння в необроблену стерню. Перший підхід передбачає свідомий вибір технології та кількарічне накопичення пожнивних решток із продуманою сівозміною. Другий підхід часто практикується не від хорошого життя і незрідка спровокований ситуативними чинниками.
Соя доволі непогано почуває себе за таких умов, однак знову ж таки наголосимо, що про стабільну високу врожайність можна вести мову лише за дотримання ключових вимог класичного no-till. Однак, якщо ж ми все-таки вирішили посіяти сою на необробленому полі, де раніше практикували класичну чи мінімальну технологію, то маємо враховувати певні речі.
Передусім необхідно звернути увагу на культури-попередники. Оптимально щоб це були ранні зернові чи кукурудза. Бажано уникати сівби по культурах, які мають спільні захворювання, такі як склеротиніоз (соняшник, ріпак), а також по гороху, люпину та інших бобових.
Заведено вважати, що за технології no-till сою краще висівати суцільним способом, що забезпечує більш сприятливу площу живлення та освітленість рослин. У цьому разі сходи сої швидше ростуть і розвиваються, затіняючи ґрунт. Це підвищує конкурентну спроможність посівів до бур’янів і забезпечує ефективніше і повніше використання вологи і поживних речовин.
Однак це не аксіома, і кожен агроном може самотужки розрахувати оптимальну густоту сівби. Ми ж наголосимо на тому, що на полі, вкритому пожнивними рештками, необхідно збільшити кількість насіння на 10%.
Наявність пожнивних решток на полі, де буде посіяна соя, істотно уповільнює випаровування вологи, що може забезпечити кращі умови для проростання сходів. Натомість треба враховувати те, що земля під шаром соломи прогрівається повільніше, тому сіяти доведеться на декілька днів пізніше, як порівняти з класичною технологією вирощування сої.
Необхідно привести пожнивні рештки до ладу, щоб підвищити схожість насіння. Для цього використовують зазвичай легкі пружинні борони та котки, якими подрібнюють солому та рівномірно розподіляють її поверхнею поля. В інакшому разі на полі утворюватимуться купи соломи, потрапляючи до яких насіння не зможе прорости. Так само акуратно потрібно провадити висів насіння — на невисокій швидкості та під кутом до 20° у напрямку сівби культури-попередника.
Особливістю вирощування сої за нульової технології є вибір ультраранніх, ранніх, максимум середньостиглих сортів. У разі вирощування більш пізніх сортів в умовах Лісостепу є ризик неповного дозрівання врожаю. Звісно, що сорти сої повинні бути районованими та мати певний запас витривалості. Якщо здійснюємо фактично вимушений висів насіння сої без обробітку ґрунту, то маємо розраховувати не на надвисокі показники, а передусім на стабільну врожайність, яка забезпечить певний рівень прибутковості.
При цьому необхідно обирати винятково якісний сертифікований посівний матеріал, обов’язково протруєний фунгіцидним та інсектицидним препаратами та інокульований. Річ у тім, що відмова від механічного обробітку ґрунту спричиняє підвищені ризики загрози для нормальної вегетації рослин з боку бур’янів, шкідників та захворювань сої. Тому, навіть якщо йдеться про кардинальну мінімізацію витрат на вирощування сої, без якісного протруйника та інокулянта не обійтися.
Ключовим моментом вирощування сої за нульової технології є гербіцидний захист посівів. Як відомо, боротьба з бур’янами на сої — це проблема навіть за класичної технології обробітку ґрунту, коли частину з них знищують механічним способом. У тому разі, якщо ми не втручаємося в ґрунт і не можемо через товстий килим пожнивних решток ефективно застосувати ґрунтовий гербіцид, проблема ускладнюється. На такій вологолюбній культурі, як соя, неувага до бур’янів означатиме істотний недобір врожаю.
Саме тому нагально рекомендованим є внесення високої норми гербіциду суцільної дії. Окрім цього, доведеться принаймні один раз, а, швидше за все, двічі вносити страхові гербіциди. При цьому потрібно враховувати надзвичайну чутливість рослин сої до різних стресових явищ. Тому знову ж таки не обійтися без додаткових агрозаходів, таких як додавання до робочої суміші гуматів, амінокислот, мікродобрив та інших препаратів, котрі пом’якшують дію гербіциду.
Мінеральне живлення сої за умови прямого висіву повинно обов’язково передбачати додаткове внесення азоту по стерні культури-попередника. Це може бути розподілення по поверхні поля декількох десятків кілограмів КАС або аміачної селітри для прискорення розкладання соломи. Високу ефективність демонструє також внесення деструкторів стерні. Це дасть змогу запобігти ймовірному азотному голодуванню рослин сої на момент, коли бульбочкові бактерії ще не запрацювали як слід. Втім, на останні не можна покладатися як на панацею, оскільки кількість зафіксованого атмосферного азоту в ґрунті також може бути обмеженою внаслідок різних чинників.
Якщо на полі, де планують сіяти сою в стерню, вносили азотні добрива, то безпосередньо під час висіву насіння необхідно дати стартові фосфоровмісні добрива. Краще, щоб це були швидкорозчинні комплексні гранули. Після появи сходів обов’язково потрібно здійснити листове внесення бору та молібдену разом із сульфатом магнію. Внесення бору слід повторити перед цвітінням.
Наголосимо, що технологія вирощування сої за класичним багаторічним no-till та просто висів насіння у необроблений ґрунт можуть дуже істотно відрізнятися. Втім, останній підхід також має право на життя в тому разі, якщо йдеться про мінімізацію витрат та проведення сівозміни.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
