Впродовж вегетації рослини озимого ріпаку на формування врожаю витрачають набагато вищу кількість поживних речовин у порівнянні з зерновими культурами. З кожною тонною врожаю насіння з гектару ріпаку виноситься приблизно в середньому 60 кг азоту, 25–30 кг Р2О5 і 40 кг К2О.
Це означає, що ця культура потребує потужного внесення мінеральних добрив під час основного обробітку грунту. Особливо ж це стосується фосфору, який вже не можна дати навесні ефективно розкидним способом.
Також ріпак є критично чутливим до забезпеченості бором, молібденом, магнієм та особливо ж сіркою. Тому бажано використовувати комплексні мікрогранули, які містять ці елементи живлення, безпосередньо під час сівби.
Однак не менш важливим агрозаходом є весняна підгодівля посівів озимого ріпаку. Що стосується азоту, то за умови інтенсивної технології вирощування здійснюється у три прийоми. Таке дробне розподілення має на меті запобігання загрозі полягання рослин, а також покращення хімічного складу насіння.
Потрібно враховувати, що за надто раннього внесення азотних добрив можливі також значні втрати азоту за рахунок вимивання його з опадами і неактивної весняної вегетації за низької плюсової температури повітря.
Перша підгодівля озимого ріпаку проводиться ранньої весни за перших ознак поновлення весняної вегетації рослин. Залежно від попередника, рівня родючості грунту і планованого врожаю норма першої весняної підгодівлі становить від 80 до 120 кг/га д. в. азоту. Її слід завершити протягом п’яти днів. Другу підгодівлю азотними добривами виконують у фазі початку бутонізації, третю — у фазі повної бутонізації.
Особливу увагу потрібно звертати якраз на перше підживлення. Найбільш розповсюдженою при цьому помилкою є те, що фермери інколи прагнуть заощадити, суттєво знижуючи норму д. в. азоту — до 50 кг. Цього не варто робити, оскільки з початком відновлення весняної вегетації рослини ріпаку особливо гостро потребують доступного азоту. Парадоксально, однак тих 50 кг/га вони можуть просто не «помітити», то краще дати не менш аніж 90 кг/га.
Важливим залишається питання вибору добрив для ранньовесняного підживлення озимого ріпаку. Селітра — це селітра, її ніхто не відмінить, і це відмінне гранульоване добриво для швидкого забезпечення рослин азотом розкидним чи іншим способом. Водночас нам потрібно пам’ятати, що ріпак гостро потребує сірки, надто ж навесні. Цей елемент живлення сприяє покращеному засвоєнню азоту, а також захищає рослини від вилягання, підвищуючи їх стійкість до стресів.
Тому варто поєднувати внесення селітри з таким легкорозчинним азотно-сірчаним добривом, як сульфат амонію у нормі від 100 до 150 кг/га. Ще одним відмінним варіантом для ранньовесняного підживлення озимого ріпаку є застосування КАС із домішкою сірки у нормі 1 до 8.
Використання цих різних видів добрив дає змогу скомпонувати ефективну трикрокову технологію підживлення ріпаку. Так, у перше підживлення вноситься сульфат амонію, у друге — аміачну селітру і в третє — КАС із домішкою сірки. Таким чином, рослини отримають легкодоступне і пролонговане азотне живлення, а також достатнє забезпечення сіркою.
Цікаво, що якщо усі види азотних добрив не рекомендується вносити по снігу, оскільки це призведе до їх вимивання, то сульфат амонію можна розсипати за умови товщини снігового покриву до 5 см. Сульфат амонію немовби «пропалює» сніг, потрапляючи до зони розміщення кореневої системи сходів.
При цьому слід пам’ятати, що ріпак є доволі чутливим до забезпеченості магнієм. Цей елемент живлення можна внести трохи згодом позакореневим способом у вигляді сульфату магнію. Або ж як варіант — використати імпортне швидкорозчинне сірчано-магнієве добриво під час весняного підживлення, внісши його водночас із селітрою. Останній варіант потребує істотного вдосконалення технології вирощування та внесення, тому застосовувати його потрібно поступово.
У деяких господарствах практикують використання для ранньовесняного підживлення посівів озимого ріпаку фосфоровмісних добрив розкидним способом. Мета такого агрозаходу є зрозумілою — дати рослинам фосфор, необхідний для гарного розвитку кореневої системи. Однак цього робити не варто, принаймні розкидним способом. Адже фосфор є дуже малорухливим елементом у грунті, і він залишиться там, де його кинули — на поверхні. Відповідно, коренева система рослин ріпаку розвиватиметься не вглиб, а навпаки — вгору, вишуковуючи «крупинки» фосфору. Із настанням посушливих умов це може не просто негативно вплинути на врожайність, а взагалі призвести до загибелі частини посівів.
Тому такий елемент живлення, як фосфор краще дати у належній нормі і в доступній формі з осені — під передпосівний обробіток чи одночасно з висівом насіння. Це якраз дасть змогу забезпечити нормальний розвиток кореневої системи ще з осені, посиливши його з відновленням весняної вегетації. Якщо ж усе таки конче необхідно внести фосфор навесні, то краще це здійснити внутрішньогрунтовим способом або ж позакоренево. Звісно, що ці обидва методи у випадку з фосфором мають очевидні недоліки (малорухливість у грунті, повільна розчинність, неможливість дати відчутну норму позакоренево), тому оптимально потурбуватися про належне забезпечення ріпаку цим елементом живлення ще з осені.
І, звісна річ, не варто використовувати для ранньовесняного підживлення ріпаку мінеральні добрива на кшталт нітроамофоски. Вони для цього не призначені і банально не зможуть стати доступним для кореневої системи рослин. Це просто витрачені намарне кошти. Це стосується і карбаміду, який розрахований винятково на заробляння у грунт чи внесення у розчиненому вигляді для позакореневих підживлень. Будучи розкиданим на поверхні, карбамід починає стрімко втрачати азот внаслідок випаровування.
Наприкінці наголосимо на тому, що існують два діаметрально протилежні підходи до підвищення урожайності озимого ріпаку.
Перший — основи врожайності цієї культури закладаються з осені, тому якщо правильно було закладено основне внесення добрив, то підживлення слугують лише підтримувальним агрозаходом.
Другий підхід говорить про те, що прорахунки за ранньовесняного підживлення посівів озимого ріпаку можуть коштувати не менш аніж 30% майбутнього врожаю.
Нам видається, що істина тут, як і у більшості випадків, знаходиться десь посередині. Не можна нехтувати якістю жодного агрозаходу, який використовується під час вирощування озимого ріпаку. У всякому разі не зайвим буде проведення невеликих внутрішніх експериментів для визначення ефективності того чи іншого виду підживлення посівів озимого ріпаку.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
