Норма висіву - це старе і вічно нове головне питання технології. Ще в ХІІІ ст. чеський король Пршемисл Отакар ІІ постановив, що на бідних грунтах норми висіву повинні бути вищі, ніж на добрих. П. Кресцентій на початку XIV ст. застерігав проти завищення норми висіву, щоб хліба не були "великими і бідними". М. Кулешов вважає, що збільшенням норми висіву можна досягти необхідного числа рослин на відповідній площі, але ним неможливо досягти повної сили рослин.
Урожай зменшується як при зрідженому, так і при загущеному стоянні рослин. У загущених посівах внаслідок недостатньої освітленості на початку стеблування значна частина пагонів і цілих рослин відмирає, а в тих, що збереглися, сповільнюється розвиток, формується щупле зерно і в кінцевому результаті - зменшується урожайність. Збільшення норми висіву призводить до сильнішого ураження хворобами. У загущених посівах рослини витягуються, схильні до вилягання. Вони погано загартовуються, більше пошкоджуються шкідниками. Різко зменшується активність фотосинтетичної діяльності рослин.
Всі ці несприятливі чинники разом взяті, а також взаємне пригнічення рослин у процесі росту зменшують загальне виживання до моменту збирання, продуктивність окремих рослин і посівів у цілому.
Необгрунтоване збільшення норм висіву зменшує реалізацію потенціальної продуктивності злаків. Формуються нерівномірні за густотою стояння посіви: або загущені, або зріджені в місцях випадання рослин. При цьому чим вища норма висіву, тим гірша рівномірність стояння рослин.
На зріджених посівах урожайність зменшується внаслідок неповного використовування площі живлення і більшої забур’яненості посівів. При малих нормах висіву внаслідок сильного кущення можливе утворення великої кількості підгонів і підсідів, які не дають зерна або дають недорозвинуте зерно.
Досі немає єдиної думки щодо норми висіву на бідних і родючих грунтах, на високих і низьких фонах добрив, після кращих і гірших попередників. Як зазначав ще Д. Прянишников, чим кращі умови росту, тим нижчою повинна бути норма висіву. Результати дослідів і практика вирощування озимої пшениці підтверджують цю думку, оскільки на родючих грунтах оптимальна густота стеблостою формується за рахунок інтенсивнішого кущення і кращого виживання.
Але є й інша думка, яка на практиці широко використовується, - про необхідність на високому агрофоні збільшувати норму висіву, оскільки при кращому забезпеченні поживними речовинами можна виростити більшу кількість рослин на одиниці площі.
Причина розходжень відносно норм висіву залежно від родючості грунту полягає у тому, що досліди проводились у різних грунтово-кліматичних умовах і при неоднаковій технології вирощування.
Змінюється норма висіву і залежно від попередника. В цьому питанні теж висловлюються протилежні погляди. Норма висіву після кращих попередників (багаторічних бобових трав) зменшується, а після гірших зростає. Вона залежить від грунтово-кліматичних умов: збільшується у вологих районах і зменшується у сухих південних.
На важких грунтах, де польова схожість насіння менша, норму висіву підвищують, а на структурних чорноземах, які забезпечують кращу схожість, норму висіву доцільно дещо зменшити.
Норма висіву безпосередньо пов’язана зі строками сівби. При сівбі в ранні строки рослини добре кущаться і формують нормальний стеблостій при менших нормах висіву. На пізніх посівах для створення оптимального числа продуктивних стебел на одиниці площі норму висіву необхідно збільшувати.
Напевно, найбільш близькі до істини дослідники, які беруть до уваги пластичність рослин хлібних злаків - їх здатність регулювати кількість стебел за допомогою кущіння залежно від забезпеченості поживними речовинами, світлом, вологою, теплом, тобто тими чинниками, які дозволяють вирощувати зернові культури за різних норм висіву.
Продуктивний стеблостій та норми висіву. Якою б не була норма висіву, рослини за допомогою кущення чи утворення стерильних колосів зводять густоту стеблостою до постійної величини. За нашими даними, густота продуктивного стеблостою знаходиться у межах 580- 600 шт./м2 за норм висіву від 2 до 5 млн/га.
Дослідження Інституту зернового господарства свідчать, що за якісної підготовки грунту та оптимальної вологості норми висіву 3; 4; 5; 6 млн/га давали однаковий урожай. За даними І. Фолтин, у Європі одержують майже однакові врожаї при сівбі 2,5 і 5 млн схожих насінин на 1 га. В Англії збирають до 60 ц/га зерна навіть за густоти стояння 60 рослин на 1 м2. За іншими даними, при нормі висіву 100 кг/га навесні формується майже 700 продуктивних стебел.
Як бачимо, урожайність меншою мірою залежить від кількості рослин на 1 м2, а більшою - від кількості продуктивних стебел. Тому пропозиція М. Савицького, щодо визначення норми висіву за оптимальним стеблостоєм, зроблена ще в 50-х роках і до цього часу нереалізована, заслуговує більшої уваги.
Густота рослин є не тільки каркасом просторової побудови надземної частини рослин, а й їх кореневої системи. Тому посіви, оптимізовані за кількістю та рівномірністю розміщення рослин і стебел, мають найкращі умови грунтового, світлового і повітряного живлення. Це має особливо велике значення у зменшенні екологічної напруги при вирощуванні за інтенсивними технологіями.
За даними окремих науково-дослідних установ і сортодільниць, оптимальні норми висіву сортів озимої пшениці коливаються у межах 4-6 млн/га.
Серед причин такої завищеної витрати насіння можуть бути низька якість сівалок, недостатній рівень технологічної дисципліни. До цього слід додати і деякі наукові рекомендації, що закликають до збільшення норми висіву з метою підвищення врожайності.
У перші роки освоєння інтенсивних технологій, однією з вимог якої є необхідність мати 500-700 продуктивних стебел на 1 м2, широко поширилась думка, що вказану густоту можна формувати збільшенням норми висіву. Це призвело до того, що стали висівати 5-6 млн/га, або 300 кг/га насіння і навіть більше. Такі норми висіву не є науково обгрунтованими. Вони не тільки не впливають на зростання урожайності, але й значно погіршують його якість, збільшують кількість використовуваних пестицидів і собівартість зерна.
Тому частина дослідників вважає кращими менші норми висіву - 3,5-4,5 млн/га. За інтенсивної технології вирощування, коли створюються більш сприятливі умови росту, формування оптимального стеблостою раціональніше здійснити шляхом використання здатності озимої пшениці кущитись, а не збільшенням норми висіву.
При забезпеченні високої польової схожості (90%) і продуктивної кущистості (2,2-2,5 до 3), норма висіву може зменшитись до 2-3 млн/га внаслідок підвищення індивідуальної продуктивності рослин. Менша густота рослин компенсується інтенсивним кущенням і формуванням крупнішого колоса.
За менших норм висіву підвищується стійкість до вилягання, збільшена за рахунок пагонів коренева система ефективніше використовує мінеральні добрива, поліпшується індивідуальний розвиток кожної рослини, фітосанітарний стан посівів, зменшується внутрівидова боротьба між рослинами, підвищується польова схожість, зимостійкість, загальне виживання. Все це сприяє формуванню високопродуктивних посівів і одержанню високоякісного зерна при високих показниках економічної ефективності.
Оптимальну норму висіву, поряд з іншими агротехнічними чинниками, А. Ничипорович розглядає як спосіб утворення максимально досконалої оптико-фізіологічної системи посівів для формування урожаю. Проблема формування високопродуктивних посівів передусім пов’язана із завданням створення на полі стеблостою оптимальної щільності. Під оптимальним стеблостоєм розуміють таку кількість продуктивних стебел на одиниці площі, яка дає повне змикання рослин і дозволяє з найбільшою ефективністю використовувати площу живлення й освітлену поверхню листків, що забезпечує найвищу продуктивність фотосинтезу і максимальну врожайність у цих умовах.
За даними багаторічних досліджень, проведених на дослідному полі кафедри технологій у рослинництві Львівського національного аграрного університету, при вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією необхідно застосовувати малі норми висіву.
На першому етапі досліджень вивчався діапазон норм висіву, рекомендований для зони - 4; 4,5; 5; 5,5 млн/га. У всіх сортів вищий урожай формувався при нормі висіву 4 і 4,5 млн/га. Збільшення норми висіву до 5 і 5,5 млн/га призводило до значного зменшення урожаю.
Оскільки оптимальними нормами висіву виявились 4 і 4,5 млн/га, в наступні роки виникла необхідність дослідити норми висіву, менші за 4 млн/га.
Як видно з табл. 1, у сорту Миронівська 65 найвища врожайність була у варіантах із нормою висіву 3 і 3,5 млн/га - відповідно 59 ц/га і 59,6 ц/га. Збільшення норми висіву понад 3,5 млн/га позначається на зниженні продуктивності посівів. Так, на варіанті з нормою висіву 4 млн/га урожайність зменшилась, порівняно з нормою висіву 3,5 млн/га, на 1,3 ц/га.
Таблиця 1. Урожайність озимої пшениці сорту Миронівська 65 залежно від норми висіву
При висіві 4,5 млн/га урожайність становить 57,1 ц/га, або менш як на 2,5 ц/га, при 5 млн/га зменшилась на 3,3 ц/га і при 5,5 млн/га - на 4,6 ц/га, порівняно з найурожайнішим варіантом - 3,5 млн/га. Виявлено тісну обернену кореляційну залежність (r = - 0,957) між показниками врожайності і нормами висіву озимої пшениці.
Необхідно зазначити, що ці дані одержано при вирощуванні за традиційною інтенсивною технологією, розрахованою на великі норми висіву. Азотні добрива восени не застосовували, що зменшувало коефіцієнт кущення. Тому перевагу мали густі посіви. Основну частину азоту (N60) вносили на ІV етапі органогенезу, коли азот не міг вплинути на інтенсивність кущення, а використовувався на формування вегетативної маси і продуктивності колоса наявних стебел.
Третє підживлення (N30) на VIII етапі підвищувало масу зернівок і показники якості. Зі 120 кг/га діючої речовини азоту на формування продуктивного стеблостою використовувалися тільки N30, внесених у перше підживлення після відновлення вегетації.
Зрозуміло, що при застосуванні технології, розрахованої на малі норми висіву (3-4 млн/га), урожайність у цих варіантах зросте ще більше порівняно з нормами висіву 4,5-5,5 млн/га. Крім того, навіть за рівної урожайності у варіантах із висівом 3-4 млн/га одержують зерно значно нижчої собівартості в результаті економії посівного матеріалу (до 1 ц/га), а кращий фітосанітарний стан посівів сприяє зменшенню обсягів застосування пестицидів.
Якість зерна підвищувалась також на варіантах із меншою нормою висіву (табл. 2). Скловидність зростала із 77% при висіві 5,5 млн/га до 86% при нормі висіву 3 млн/га. Маса 1000 зерен на цих варіантах становила відповідно 42,3 і 44,2 г, вміст білка і клейковини підвищився на 1%.
Таблиця 2. Якість зерна озимої пшениці сорту Миронівська 65 залежно від норми висіву
За допомогою цілеспрямованих заходів можна значно підвищити врожайність у варіантах із меншими нормами висіву. Формування площі живлення у вигляді квадрату і рівномірне розміщення насіння на площі дає змогу зменшити норму висіву до 2-3 млн/га. Як показують дані дослідження, при відповідній технології посіви з нормою висіву 80-100 кг/га (2 млн/га) формували вищий урожай порівняно з варіантами, де висівали 280-300 кг/га (6 млн/га) насіння.
Встановлення оптимальних норм висіву показало, що з меншої кількості рослин легше зробити оптимальну густоту продуктивного стеблостою, ніж з великої. Оптимальною нормою висіву озимої пшениці в умовах достатнього зволоження у Західному Лісостепу України у більшості випадків є 3-4 млн схожих насінин на 1 га, або 130-150 кг/га (3 млн/га) і 160-200 кг/га (4 млн/га).
