Ріпак - це культура великих можливостей
Посівні площі ріпаку в Україні, після рекордного 2008 року (1380 тис. га), почали поступово знижуватися. З одного боку, частково спрацювала нічим не обґрунтована антиріпакова пропаганда серед населення країни - мовляв, зростання посівних площ під ріпаком через декілька років призведе до повного виснаження родючих чорноземів України та їх деградації, а з іншого,- несприятливі погодні умови останніх років у період осінь-зима-початок весни, що обумовлювали масове вимерзання рослин озимого ріпаку. Торік посівні площі ріпаку знову наблизилися до 1 млн га.
Хочеться заспокоїти населення України, в тому числі й аграріїв, що ріпак - це культура великих можливостей. Це цінна високоприбуткова олійна культура, важливе джерело дешевої рослинної олії, високоякісної макухи, шроту, екологічно чистого біодизельного палива, мастил тощо.
Ріпак - важливе джерело родючості грунту. У зв’язку зі скороченням виробництва, внесенням органічних добрив та непомірно високими цінами на мінеральні добрива використання проміжних посівів ріпаку як сидерального добрива стає визначальним фактором збереження родючості грунту.
Заорювання 20–25 т зеленої маси цієї культури прирівнюється до внесення 10–15 т гною на гектар. При цьому підвищується не тільки родючість грунтів, а й продуктивність орних земель за рахунок збільшення вмісту гумусу.
Ріпак є одним із найкращих попередників багатьох сільськогосподарських культур, особливо для озимої пшениці та інших зернових колосових культур. За його вирощування формується суцільний рослинний покрив, який запобігає вітровій та водній ерозії, підвищується біологічна активність грунту, поліпшується його повітряний і фізико-хімічний режим, зменшується забур’янення полів, запобігається потрапляння нітратів у грунт і грунтові води, покращується структура грунту.
Після збирання ріпаку на 1 га грунту залишається близько 60 ц кореневих решток, які еквівалентні 20 т гною, це ушестеро-семеро більше, ніж після озимої пшениці та удвічі більше, ніж після конюшини. З кореневими залишками озимого ріпаку, який вирощували на насіння, у грунті на кожному гектарі залишається 60–70 кг азоту, 30–35 кг Р2О5, 60–70 кг К2О, 60–70 кг кальцію і 10–12 кг сірки.
Коренева система ріпаку - могутній розрихлювач підґрунтя, що має важливе значення для пониження ущільнювальної дії на нього сільськогосподарських машин. Кореневі виділення рослинами ріпаку згубно діють на збудників кореневих гнилей озимої пшениці та інших зернових культур, знижуючи їх розвиток утроє-четверо. Крім того, ріпак як попередник швидко звільняє поле, поліпшує агрофізичні властивості грунту, фітосанітарний стан посівів і грунту, сприяє нагромадженню органічної речовини та підвищує урожайність наступних культур. Досліди показують, що прибавка врожаю зернових після озимого ріпаку становить від 3 до 6 ц/га і більше без додаткових витрат.
Вибір попередника та місце в сівозміні
Зимостійкість озимого ріпаку залежить від багатьох елементів технології вирощування: вибору попередника, якості проведення передпосівного обробітку грунту, норми висіву, строків сівби, системи удобрення, вибору сорту чи гібрида, використання фунгіцидів-ретардантів, регуляторів росту рослин тощо.
Наукове обргунтування включення озимого ріпаку в певну сівозміну має вирішальне значення для отримання високих і стабільних урожаїв культури. Основну увагу слід приділити вибору попередника, повернення ріпаку на попереднє поле, а також максимально допустимій частці культури у сівозміні. Чергування культур базується на потребах постійного підвищення родючості ґрунту, обмеженні шкідливості потенційних, переважно спеціалізованих шкідників, хвороб і бур’янів.
Високі врожаї ріпаку можна отримати при запровадженні спеціалізованої ріпакової сівозміни, в якій частка ріпаку займає до 15–20%. Насичення сівозміни культурою до 33% призводить до значного збільшення ураження рослин хворобами. Крім того, впровадження таких сівозмін дає можливість виключити ріпак із бурякових сівозмін, суттєво зменшити шкідливість бурякової нематоди на обох культурах, обмежити розповсюдження хвороб. Вибір попередника насамперед визначається часом його збирання і відсутністю загальних шкідників та збудників хвороб. Це особливо стосується озимого ріпаку, який вимагає у силу своїх біологічних особливостей значного проміжку часу між збиранням попередньої культури і підготовкою грунту до його сівби.
Основні вимоги до попередників озимого ріпаку:
- вони мають швидко звільняти площі;
- залишати поле чистим від бур’янів;
- залишати в грунті достатню кількість поживних речовин, необхідний запас доступної для ріпаку вологи і добру структуру грунту.
Таким вимогам сповна відповідають у ролі попередника люцерна, конюшина після першого укосу, зернобобові культури, зернобобові суміші на зелений корм, рання картопля, удобрена органічними добривами. До задовільних попередників належать озимий та ярий ячмінь, озима пшениця, озиме жито.
За відсутності таких сівозмін озимий ріпак слід розміщувати з таким розрахунком, щоб повертався він на попереднє місце не раніше, як через 4–6 років, а розрив між ріпаком і цукровими буряками становив не менше 5 років.
При розміщенні ріпаку необхідно також враховувати, що ця культура перехреснозапильна, а тому потребує просторової ізоляції не менше 500 м від інших капустяних культур, або від решти сортів ріпаку, які відрізняються вмістом ерукової кислоти.
Добрива
Забезпечення рослин озимого ріпаку основними поживними речовинами є одним із визначальних факторів доброго їх розвитку і високої продуктивності. Ріпак добре реагує на мінеральні добрива. Для одержання урожаю насіння у межах 30 ц/га і більше під озимий ріпак необхідно внести на гектар: 140–160 кг азоту, 70–90 кг фосфору, 190–220 кг калію діючої речовини. Величину дози добрив розраховують залежно від родючості ґрунту, стану посівів та отримання запланованого урожаю.
На ґрунтах із високою родючістю азотні добрива під озимий ріпак восени зазвичай не вносять, а на бідних ґрунтах рекомендується вносити з осені до 25% від сумарної потреби. За внесення високих доз азоту рослини ріпаку переростають і входять у зиму з високим ризиком вимерзання. Навесні азот вносять у два строки: 2/3 частини повної норми до початку відновлення весняної вегетації, а решта - у фазі стеблування-бутонізація рослин.
Слід зазначити, що за розміщення ріпаку після зернових попередників і значної кількості загорнутої у грунт подрібненої соломи рослини ріпаку відчувають в осінній період дефіцит азоту. За таких умов рослини уповільнюють ріст і розвиток, розеткові листки набувають червоно-фіолетового забарвлення, суттєво знижується зимостійкість рослин. Тому щоб зняти ці негативні ризики, після таких попередників під озимий ріпак слід внести біодеструктор стерні (1,0–1,5 л/га) та азотні добрива з розрахунку N15 на 1 т рослинних решток.
Фосфорні і калійні добрива повною мірою вносять під основний або передпосівний обробітки ґрунту озимого ріпаку, які підвищують не лише зимостійкість і засухостійкість рослин, а й опір рослин до ураження хворобами: пероноспорозом, альтернаріозом, фомозом, циліндроспоріозом, білою плямистістю тощо.
Ріпак у більшості випадків потребує кальцію, магнію, бору, марганцю і сірки утричі більше, ніж зернові культури. Тому в разі необхідності грунт поповнюють фосфорними добривами у вигляді борного або марганізованого суперфосфату, а сірку навесні - внесенням азотних добрив у вигляді сірчанокислого амонію або сульфат калію. На грунтах, які потребують магнію, вносять калімагнезію. В останні роки встановлено високу ефективність проведення позакореневого підживлення посівів ріпаку одним із комбінованих макро- і мікроелементів.
Обробіток грунту
У різних грунтово-кліматичних зонах України під озимий ріпак застосовують диференційований обробіток грунту, при якому поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток із використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших грунтообробних знарядь.
Підготовка грунту під озимий ріпак - найважливіший агрозахід, який направлений на створення оптимальної будови орного шару грунту і його структурного стану для ефективного регулювання повітряного, водного, теплового і поживного режимів, має забезпечити обов’язкове усідання грунту після оранки, збереження вологи, вирівнювання верхнього шару з дрібно грудкуватою структурою для рівномірного загортання насіння ріпаку озимого на оптимальну глибину, ефективну боротьбу з бур’янами. Вчасне і високоякісне проведення цього заходу забезпечує збереження вологи в грунті, появу своєчасних рівномірних сходів, розвиток міцної кореневої системи і, як наслідок, добру перезимівлю рослин.
Способи підготовки грунту під озимий ріпак залежать від типу грунту, його механічного складу, попередників, видів добрив, засміченості бур’янами. Обробіток ґрунту у зоні достатнього зволоження після збирання ранніх попередників (зернових, зернобобових та інших культур) починають із лущення стерні (зернові) або дискування після інших попередників.
Після збирання пізнього попередника одразу проводять глибоку оранку в агрегаті з боронами і катком для прискорення осідання ґрунту. Подібний обробіток грунту оправданий і в зоні нестійкого зволоження після попередника озимої пшениці. Після збору врожаю поле звільняють від соломи або вносять
біодеструктор стерні й необхідну кількість азотних добрив, проводять оранку (бажано оборотним плугом) або глибоке дискування водночас із прикотуванням грунту важкими котками.
Зимостійкість, регенераційна здатність та врожайність ріпаку визначаються за формуванням кореневої системи. З метою проникання коренів рослин у глибокі горизонти грунту підорний шар має бути не ущільненим, оскільки корінь ріпаку нездатний самостійно розпушити його. Тому на грунтах, схильних до перезволоження, а також із щільним підорним горизонтом перед оранкою проводять глибоке щілювання або розпушення на глибину 30–40 см плоскорізами-щілиноутворювачами та грунторозпушувачами. Наявність довгого стержньового кореня у ріпаку, який обходить ущільнення грунту та інші перешкоди, дає йому можливість протягом п'яти тижнів проникнути на глибину до 1 м й отримувати вологу з нижніх горизонтів грунту.
Глибина оранки проводиться у більшості випадків на глибину орного шару або, залежно від попередника, вона може становити: після зернових - 20–25 см; конюшини, злакових трав і люцерни, конюшинно-злакових травосуміші - 25–30 см; ранньої картоплі та гороху –20–22 см.
У сівозміні пшениця-жито-ріпак: під озимий ріпак глибина оранки - до 30 см, що дає змогу запобігти утворенню плужної підошви, якісному заорюванню у грунт значної кількості соломи. Від швидкості виконання цієї операції залежить вчасне збереження вологи в грунті.
Одна з основних умов одержання високих врожаїв при інтенсивній технології вирощування озимого ріпаку полягає у ретельному передпосівному обробітку грунту. До неї приступають через 20–25 днів після оранки поля. Основне завдання цього заходу полягає у підготовці дрібногрудочкуватої структури грунту та утворенню посівного ложе, що має велике значення для дрібнонасіннєвих культур за відсутності у них придаткових коренів на початкових етапах росту й розвитку культури. Якісне виконання передпосівного обробітку грунту буде сприяти отриманню дружніх сходів ріпаку при мінімальній нормі висіву насіння, підвищенні ефективності застосованих гербіцидів.
Верхній орний шар грунту під озимий ріпак можна розпушити до дрібно грудкуватого стану, вирівняти й ущільнити перед сівбою площу, використовуючи для цієї цілі різні в наявності в господарстві комбіновані ґрунтообробні агрегати типу «Європак», «Резидент», «Кардинал» та ін. Вони повністю забезпечують ту якість грунту, яка вимагається для дрібнонасінних культур, а саме: підготовують добре вирівняний, якісно роздрібнений, товщиною до 6 см грунт, формують тверде ложе для насіння, забезпечують помірно ущільнений грунт на більш значній глибині, що сприяє нормальному росту розвитку стержньового і бічних коренів рослин ріпаку.
Надмірне роздроблення грунту також небажане: з'являється небезпека запливання й утворення поверхневої міцної кірки, що сприяє інтенсивному ураженню сходів чорною ніжкою. Передпосівний обробіток слід здійснювати лише впоперек або по діагоналі запланованого напрямку сівби й одночасно проводити сівбу озимого ріпаку або з розривом у часі не більше 2-х годин, що дасть можливість максимально зберегти вологу в грунті на глибині загортання насіння.
Уникнути вимерзання
Ріпак вважається холодо-стійкою волого- і світлолюбивою культурою. Озимий ріпак здатний витримувати морози під сніговим покривом до –30оС, а без нього - до –12–14оС (окремі гібриди - до –16оС), за умов, що рослини перед входом у зиму успішно пройшли дві фази загартування (перша - за температури +5–7оС впродовж 2–3 тижнів до настання зими і друга - за температури –6–8оС протягом одного тижня зими). За умов, коли восени сніг випадає на не промерзлий ґрунт, і рослини зникають під його твердим покривом, ріпак випріває.
Рослини досить чутливі і до весняних заморозків. Щоб уникнути ризику вимерзання рослин, слід дотримуватися у кожній грунтово-кліматичній зоні оптимальних строків сівби озимого ріпаку, аби перед входом у зиму рослини сформували розетку з 6–8 листків, щоб точка росту не піднімалась над поверхнею грунту, діаметр кореневої шийки становив 0,8–1,2 см, а стрижневий корінь проникав у грунт на глибину 50–100 см і більше. Такий оптимальний розвиток рослини озимого ріпаку досягається у більшості випадків за 105–110 днів від дати його висіву. В такому стані рослини достатньо розвинуті для того, щоб перенести холодну і навіть безсніжну зиму.
За ранніх строків сівби рослини зазвичай переростають, формуючи розетку з 12 листків і більше, точка росту виноситься над поверхнею грунту на 3–6 см і вище, що призводить до їх вимерзання за зниження температури до –6–10оС. Весни 2011–2012 років наглядно підтвердили ще раз на практиці, що рослини озимого ріпаку, які входили в зиму надто розвиненими (понад 12–14 листків), мали найбільший відсоток загибелі. Разом з тим, рослини у фазі 6–10 листків та з нормально розвиненою кореневою шийкою перезимували якнайкраще.
За пізніх строків сівби рослини встигають сформувати ро-зетку лише із 3–4 листків, вони не повністю загартовуються і також схильні до вимерзання за незначного зниження температури (-6–8оС). Такі рослини навесні недорозвинені, мало гілкуються.
Загальновідомо, що строки сівби озимого ріпаку на практиці коригуються залежно від наявності вологи в грунті, випадання дощів у цей період. Посів культури під час опадів досить часто практикується останнім часом у більшості господарствах, які вирощують ріпак, котрі мають певний досвід ретельного управління посівом і очікування на рясні дощі перед сівбою чи після неї. Отже, залежно від часу їх випадання кожному товаровиробнику необхідно максимально прораховувати всі можливі ризики розвитку культури до входу в зиму, а вже потім приймати остаточне рішення про проведення сівби ріпаку. Слід пам’ятати, що технологію вирощування озимого ріпаку в одному господарстві, регіоні чи грунтово-кліматичній зоні не можна повністю скопіювати на всі 100% в іншому, її можна лише адаптувати під грунтово-кліматичні умови свого господарства, окремого поля та умов, що складаються у передпосівний та післяпосівний періоди культури.
Отже, вибір строків сівби озимого ріпаку не завжди співпадає із рекомендованим оптимальними для певної зони, основним критерієм є наявність вологи в грунті та висока якість його підготовки після збирання попередника. За надранніх та ранніх строків сівби озимого ріпаку, з метою зменшення ризику переростання ранніх посівів, норми висіву насіння слід знизити на 15–20%, до 45–40 схожих насінин на 1 м2, і обов’язково проводити декілька обробок рослин восени, починаючи з фази 3–4 листка одним із рекомендованих фунгіцидів, які мають ретардантні (рострегулюючі) властивості (табл. 1).
Таблиця 1. Фунгіциди-ретарданти, дозволені для використання на озимому ріпаку проти хвороб та для інгібування росту рослин, підвищення стійкості до екстремальних погодних умов
За умов використання препарату Карамба у фазі 3–4-х листків норма витрати становить 0,4–0,5 л/га, друге обприскування проводять у фазі 6–8 листків із нормою 0,6–0,8 л/га. Своєчасно оброблені рослини ретардантами уповільнюють свій ріст і розвиток, при цьому точка росту не піднімається над поверхнею грунту, збільшується накопичення цукрів, які відходить із листків у корінь, що суттєво підвищує стійкість рослин до вимерзання й забезпечує дружній старт розвитку рослин весною після поновлення вегетації, обумовлює одночасність цвітіння та підвищує засухостійкість рослин. Інтенсивний розвиток рослин навесні з рясним гілкуванням, дружнім цвітінням рослин і формування стручків є запорукою отримання високого та якісного урожаю культури.
Для забезпечення ефективної сівби останнім часом пропонується використання спеціальних висівних агрегатів для точного висіву дрібнонасінних культур, таких як Kverneland, Kuhn, Monocem та ін. Насіння у рядку висівається рівномірно, відстань між ними повинна бути не менше 5 см.
Практика минулих років показала, що норма висіву для оптимальних умов за ранніх строків сівби була завищеною, в результаті чого частина гібридів озимого ріпаку переростала навіть за умов застосування різних регуляторів росту та ретардантів, які не зупиняли ріст рослин на бажаному рівні. Причинами вимерзання озимого ріпаку було також запізнення із внесенням регуляторів росту рослин, вибір їх норми та препарату, а також часто неправильний підбір гібридів для ранніх строків сівби.
Насіннєвий матеріал: обираємо правильно!
Правильний вибір гібриду чи сорту, його адаптивні можливості до використання за умов ранніх і пізніх строків сівби, стійкості рослин до хвороб, засухостійкості, вилягання, розтріскування стручків під час дозрівання тощо є гарантом отримання високих урожаїв озимого ріпаку.
Заслуговують на увагу районовані в останні роки гібриди озимого ріпаку, які характеризуються комплексним поєднанням високого рівня продуктивності з доброю якістю продукції та стійкістю до найбільш поширених хвороб, стресових факторів середовища та технологічністю у виробництві: ЕС Нептун, ЕС Гідромель, ЕС Артіст, ЕС Алонсо, ЕС Меркурій, Елвіс, Астрада, Мерано, Брентано, Фінес, ПР46W10, ПР46W14, ПР46W15, ПР46W20, ПР44W22, ПР45ДО1, ПР45ДО3, Артур, Кронос, Ксенон, Трабант, Таурус, НПЦ 9800, Абакус, Вісбі, Адріана, ДК Седона, ДК Секюр, ДК Серенада, Екзотік, ДК Екстаро, Ксенон, КС 36262, НК Петрол, НК Технік, Токата, Палац, Венді тощо.
Восени за наявності падалиці культури зернового попередника в посівах озимого ріпаку слід провести своєчасне її знищення, тому що ріпак не може успішно конкурувати із падалицею, рослини відстають у рості й розвитку, суттєво знижується їх зимостійкість. Слід проводити регулярний фітосанітарний моніторинг посівів озимого ріпаку на виявлення хвороб, бур’янів та шкідників і за потреби вживати своєчасні захисні заходи.
