Так, наприклад, у результаті ураження рослин сажковими хворобами відкриті і приховані втрати врожаю становлять 10–20 %, недобір урожаю жита в результаті ураження стебловою лінійною іржею може сягати 50–70 %; жовтою іржею - 15–20 %; бурою іржею, облямівковою плямистістю, септоріозом - до 30 %. Борошно із зерна жита з домішкою ріжків до 0,5 % непридатне для випікання хліба або на корм тваринам, тому що може викликати отруєння людей і тварин. Якість вирощеної продукції повинна відповідати вимогам стандартів ДСТУ 4138–2002; ДСТУ 4522:2006.
Сажки
Тверда, або смердюча сажка
Хвороба виявляється повсюди, де вирощують жито. Перші ознаки з’являються у фазі молочної стиглості зерна. Уражені рослини дещо відстають у рості, колос у них сплющений, має інтенсивне синьо-зелене забарвлення. Лусочки колосків, як правило, розсунуті в результаті розвитку в зерні збудника хвороби.
При роздавлюванні уражених зернівок у фазі молочної стиглості з них виділяється сіра рідина із запахом триметиламіну (запах гнилих оселедців), у зв’язку з чим іноді тверду сажку називають «смердючою».
В уражених колосках замість зерна утворюються соруси збудників хвороби. Вони мають овальну форму, а на верхівці дещо загострені. У сорусах замість ендосперму розвивається темна маса спор із неприємним запахом. Маса сорусів значно менша, ніж здорового насіння у зв’язку з чим до початку повної воскової стиглості уражений колос залишається прямостоячим, тоді як здорові під масою налитого насіння нахиляються.
Під час достигання рослин різниця у забарвленні уражених і здорових колосків поступово зменшується і повністю зникає у фазі воскової стиглості.
Основним джерелом інфекції є заспорене насіння. Тип інфекції - поверхневий.
Проростки жита сприйнятливі до зараження протягом 1–8 днів після проростання зернівки, а потім вони стають стійкими проти інфекції.
Додатковим джерелом інфекції можуть бути теліоспори збудника хвороби, які потрапили в грунт у випадку, коли жито сіють після жита в Лісостепу і на Поліссі. Основна ж маса теліоспор, які потрапили в грунт, під дією вологи і мікроорганізмів гине протягом 1–3 тижнів, проте окремі з них можуть зберігатися у грунті до двох років.
Заспорення насіння жита теліоспорами патогена може відбуватися також від заспореної тари, сівалок та іншого інвентаря.
Взимку збудник твердої сажки зберігається у вигляді грибниці в інфікованих живих рослинах жита озимого. Для жита ярого основним джерелом інфекції є заспорене насіння. Тип інфекції - поверхневий.
Шкідливість твердої сажки виявляється у вигляді відкритих недоборів урожаю в результаті утворення спорової маси замість зерна в колосі, так і прихованим недобором урожаю через зрідження посівів внаслідок відмирання уражених рослин.
Приховані недобори урожаю зумовлюються тим, що маса надземної частини у рослин, які одужали від хвороб, часто зменшується на 30–40 %, відповідно розмір стебла і колоса на 15–20 % в порівнянні із неінфікованими рослинами; у колосі на 10–15 % формується менше зернин, зменшується маса 1000 зернин. Приховані недобори урожаю інколи удвоє-четверо перевершують відкриті недобори урожаю. За сильного ураження рослин недобір урожаю може становити 15–20 % і більше.
Летюча сажка
Летюча сажка виявляється рідко на поодиноких рослинах жита на нижній частині колоска у вигляді руйнування частини колосочків, які перетворюються у порошисту чорну спорову масу теліоспор. Інколи на ураженій частині колоска залишаються не зруйнованими окремі колоскові лусочки. У здоровій верхній частині колоска, як правило, насіння не формується.
Зараження рослин збудником летючої сажки відбувається під час цвітіння. Потрапляючи на приймочку квітки, теліоспора проростає, утворюючи диплоїдні гіфи, які проникають у зародок насінини. При цьому грибниця не перешкоджає нормальному формуванню зародка і насіння. Інфіковане насіння за формою, кольором, виповненістю і масою не відрізняється від здорового. При достиганні насіння гіфи гриба можуть бути виявлені не лише в зародку, а також й у перикарпії, ендоспермі, алейроновому шарі, насінній оболонці. Грибниця патогена знаходиться у насінні у стані спокою і може зберігатися понад три роки. Таким чином, основним джерелом інфекції хвороби є заражене насіння. Тип інфекції - внутрішній.
Уражені летючою сажкою рослини не утворюють зерна, надземна маса їх на 30–40 % менша, ніж здорових. Існують також і приховані недобори: деякі рослини одужують, але якість і кількість врожаю знижуються, підвищується сприйнятливість до інших хвороб.
Стеблова сажка
Поширена хвороба на Поліссі. Захворювання проявляється на стеблах, переважно на верхніх міжвузлях, листкових піхвах, рідше на листках у вигляді поздовжніх свинцево-сіруватих смуг різної довжини, які спочатку прикриті епідермісом, а пізніше епідерміс розтріскується й оголюється чорна спорова маса теліоспор. Уражені стебла втрачають пружність, згинаються, повисають, утворюючи петлі різного діаметру. Інколи уражуються недорозвинені колоски у піхві верхніх листків. З місць ураження висипається чорна спорова маса.
Зараження рослин відбувається з моменту проростання насіння до формування першого листка. Окремі рослини уражуються і у фазі кущення. Грибниця патогена активно поширюється у верхніх частинах стебла рослин, викликаючи відмирання тканин.
Основне джерело інфекції - заспорене насіння. Теліоспори життєздатні у грунті не більше року, тому основним джерелом інфекції за умов дотримання правильної сівозміни є лише заспорене насіння.
Шкідливість стеблової сажки жита дуже велика. Недобір урожаю від захворювання відповідає відсотку уражених рослин.
Захисні заходи
Проти сажкових хвороб жита ефективними заходами є дотримання вимог насінництва, використання здорового насіннєвого матеріалу, обов’язкове передпосівне протруєння насіння, сівба в оптимальні строки, дотримання оптимальної глибини загортання насіння, вирощування стійких сортів.
Іржі
Лінійна (стеблова) іржа
Хвороба більш поширена у західних районах Полісся України. Захворювання проявляється у фазі цвітіння або на початку молочної стиглості рослин у вигляді іржасто-бурих продовгуватих уредіній на стеблах, листкових піхвах і листках, які часто зливаються у довгасті розірвані смуги. Іноді пустули формуються на колоскових лусочках і остюках. У кінці вегетації у місцях ураження утворюються чорні теліопустули (телії).
Оптимальна температура для зараження рослин і розвитку хвороби 21–25оС. Ураження рослин більш інтенсивне на ранніх посівах озимого та пізніх посівах ярого жита.
Джерелами інфекції є уражені рештки злаків (теліоспори), уражені посіви озимого жита та інших культурних і дикорослих злаків (уредініогрибниця в живій тканині рослин).
Жовта іржа
Хвороба поширена повсюди, де вирощується жито, проте найбільш інтенсивно у західному Поліссі.
Уражуються сходи і дорослі рослини. На листках рослин з обох боків утворюються великі групи жовтих уредіній, які розташовуються у вигляді пунктирних ліній довжиною до 10 см поміж жилками листка. Нерідко уредінії з’являються на піхвах листків і стеблах, іноді на колоскових лусочках, остюках і зерні.
Збудник хвороби - базидіальний гриб Puccinia striiformis West, який уражує культурні і дикоростучі злаки. На житі він може поширюватись із посівів пшениці, інших злакових культур і навпаки. Додатковим резерватором інфекції можуть бути дикорослі злаки і пирій, на яких хвороба виявляється дуже часто.
Бура іржа
Хвороба значно поширена в поліських районах України. За характером ураження рослин бура іржа жита схожа на буру іржу пшениці. Проявляється на листках і їх піхвах спочатку у вигляді жовто-бурих, хаотично розкиданих по листовій пластинці уредіній, а згодом чорних із глянцевим відтінком телій. Злиття уредіній на листовій пластинці не спостерігається, але часто виявляється хлороз і некроз навколо груп уредіній. Темно-бурі пустули-телії утворюються переважно на нижньому боці листка під епідермісом. Вони добре просвічуються.
Збудник хвороби - гриб Puccinia recondita Rob. et Desm. f. sp. recondita Roberge, який є дводомним.
Проміжними живителями є кривоцвіт (Zycopsis arvensis L.) і воловик (Anchusa officinalis L.), на яких формуються спермогоніальна та еціальна стадії. Збудник розвивається як за повним, так і за скороченим циклами. Теліоспори майже не мають періоду спокою і проростають відразу після їх утворення. Після зараження базидіоспорами на проміжних живителях утворюються еції з еціоспорами, які поширюються на посіви жита, викликаючи первинне зараження рослин. Але гриб може розвиватися і без еціальної стадії за скороченим циклом в одній уредініостадії. Уредініоспори формуються на житі протягом літа й можуть легко потрапляти на рослини самосіву і нові сходи жита, де проростаючи і уражуючи рослини, утворюють нові уредініогрибниці з уредініями.
Збудник зимує уредініогрибницею на уражених рослинах озимого жита. Часто перезимовують і уредініоспори гриба, а в період між збиранням жита і появою нових сходів культури збудник розвивається на самосівах (падалиці) в уредініостадії.
Расовий склад P. recondite f. sp. recondita недостатньо вивчений, але є дані про неоднакові прояви бурої іржі на різних сортах жита, що свідчить про наявність біологічних рас у цього гриба.
Шкідливість іржастих хвороб на житі виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин у результаті передчасного відмирання уражених листків. Формуючи уредінії і телії, гриб розриває епідерміс і, таким чином, наносить рослині численні рани, на зарубцювання яких вона витрачає значний запас енергетичних і пластичних речовин, при цьому суттєво знижується її продуктивність.
Захисні заходи
Радикальним заходом захисту жита від іржастих захворювань є вирощування стійких сортів, внесення збалансованих доз органічних і мінеральних добрив, знищення самосівів жита, проміжних живителів патогенів і злакових бур’янів-резерваторів інфекції, ретельне загортання решток рослин у грунт з метою швидкої їх мінералізації, за необхідності - своєчасне проведення профілактичних обприскувань посівів дозволеними фунгіцидами.
Ріжки жита
Характерною ознакою хвороби є утворення у колосках під час наливання і достигання злаків спочатку фіолетово-синіх, пізніше чорних ріжків (склероціїв) замість зерна. Склероції у кілька разів перебільшують розмір насіння і виступають за межі колоскових лусочок, їх наявність у колосі дуже легко виявити.
Рослини жита уражуються під час цвітіння сумкоспорами, які розносяться вітром. Окремі з них потрапляють на квітки рослин і проростають. Гіфи гриба проникають крізь приймочку у зав’язь і швидко розростаються. На грибниці гриб утворює конідіальне спороношення і одночасно з цим виділяє липку рідину, що нагромаджується на поверхні зав’язей у вигляді дрібних краплин, в яких плавають конідії. Ця рідина має солодкуватий смак і медяний запах, тому її називають «медяна роса». Солодкувата рідина приваблює комах, які механічно переносять конідії на інші здорові квітки рослин. Частина конідій може розноситися по полях вітром і краплями дощу. Потрапляючи на здорові квіти, конідії проростають, і від них, як і від сумкоспор, формується нова грибниця, яка розвивається до моменту достигання зерна, потім твердіє, утворює одну із видозмін вегетативного тіла і перетворюється у склероції.
Основне джерело інфекції - склероції у грунті, які можуть зберігатися понад два роки. Склероції, які перебувають у грунті на глибині 6–8 см, або зовсім не проростають, або проростають, але головки строми не досягають поверхні грунту, і тому їх сумкоспори не можуть бути джерелом інфекції.
На посівах зернових культур більше уражуються рослини, розміщені край поля при дорозі. У середині поля ріжки, як правило, не виявляються.
Шкідливість хвороби полягає у зниженні продуктивності рослин. Борошно із зерна з великою домішкою ріжків непридатне для випікання хліба або на корм тваринам, бо може викликати отруєння людей і тварин.
Захисні заходи
Дотримання сівозміни, старанне очищення зерна від склероціїв гриба, сівба високоякісним насінням і в стислі строки. Обкошування полів край доріг до початку основного збирання хлібів. Обкоси слід обмолочувати окремо і очищати зерно від ріжків. Після збирання хлібів ретельне загортання післяжнивних решток у грунт, глибока оранка.
Кореневі гнилі
Хвороба викликається напівпаразитними грибами, які уражують кореневу систему і прикореневу частину рослин, а також провідну систему, внаслідок чого рослини стають недорозвинутими з жовтими або плямистими листками. У хворих рослин часто відмирають продуктивні стебла або спостерігається ламкість стебел, пустоколосість, щуплість зерна. В Україні на житі найбільш поширені кореневі гнилі: звичайна, фузаріозна, офіобольозна, церкоспорельозна, ризоктоніозна.
Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль (темно-бура плямистість)
Хвороба поширена переважно в лісостеповій зоні. Більш інтенсивний розвиток захворювання спостерігається у посушливі роки, особливо на житі ярому. На корінцях і листках проростків жита з’являються поздовжні темні смуги і витягнуті бурі плями, спостерігається побуріння і гниль колеоптиле, пожовтіння і пліснявіння листків.
На листках рослин у фазі кущення спочатку з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються у довжину до 1,5 см, в центрі темно-бурі або темно-сірі, по краях бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба.
В основі стебла хвороба за незначного розвитку проявляється у вигляді витягнутих темно-коричневих некротичних смуг, забарвлення яких поступово переходить у здорову тканину, тобто вони не мають чіткої межі між здоровою і ураженою тканиною. При інтенсивному розвитку хвороби основа стебла чорніє і загниває аж до нижнього вузла стебла. У хворих рослин темніють і піхви листків.
У фазі наливання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їх остюки темно-бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно щупле, часто із чорним зародком.
Крім жита патоген уражує пшеницю, ячмінь, кукурудзу, просо і багато диких злаків, всього близько 90 видів рослин із 30 родів.
Збудник хвороби має багато штамів, які проявляють неоднакову патогенність до різних видів і генетичних груп жита.
У період вегетації рослин гриб поширюється конідіями, поширенню інфекції в навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода.
Для зараження рослин необхідне зволоження поверхні рослини не менше 16 годин. За температури вище 20оС інкубаційний період розвитку хвороби становить 6–8 діб. Оптимальна температура для розвитку гриба знаходиться в межах 22–28оС. Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, недотримання сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами.
Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у формі грибниці, конідій, сумкоспор, а також грибницею в ураженому насінні (чорний зародок). Інфекція зберігається у грунті більше одного року.
Фузаріозна коренева гниль
Хвороба поширена повсюди, де вирощують жито озиме і яре. Зовнішні ознаки хвороби дуже подібні до ознак звичайної кореневої гнилі. На сходах захворювання виявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких помітні бурі або коричневі смуги. Пізніше вони розростаються і часто зливаються. У більш пізні фази розвитку рослин хвороба виявляється у нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якій у вологу погоду утворюється блідо-рожевий наліт. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на піхвах листків і міжвузлях.
Інфіковані колоски або частина колосся набувають білого забарвлення, в той час як здорова тканина лусочок залишається зеленою. У вологу погоду на колоссі формується рожево-червоний наліт спороношення збудників хвороби.
Основне джерело інфекції - грунт, в якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор і склероціїв. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.
Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35оС (оптимум 15–22оС) та вологості грунту понад 40 %.
Офіобольозна коренева гниль
Хвороба виявляється переважно в районах з достатнім зволоженням у західному регіоні поліської та лісостепової зон.
На рослинах у фазі сходів-кущення захворювання проявляється у вигляді почорніння кореневої системи. У зв’язку з цим у багатьох країнах вона отримала другу назву - чорна ніжка.
На пізніших фазах розвитку збудник хвороби уражує придаткові корені і основу стебла, що призводить до почорніння кореневої шийки. Стебла і корені рослин спочатку буріють, пізніше чорніють і загнивають. Коренева система часто відпадає біля вузла кущення. Перед колосінням і пізніше під піхвою першого листка стебло темніє і покривається буро-чорним нальотом, який легко знімається. На прикореневій частині стебла за інтенсивного ураження виявляється чорний глянцевий наліт.
Наліт має вигляд поверхневої грибниці і скупчення псевдоперитеціїв збудника хвороби. Уражені рослини легко виймаються з грунту, в них часто спостерігається ураження провідної системи, вони передчасно відмирають. У більшості випадків в уражених рослин насіння щупле, недорозвинуте, проявляються білостеблість та білоколосиця.
Рослини уражуються у грунті переважно грибницею патогена. Цим і пояснюється осередковий характер прояву захворювання у посівах жита. Оптимальними для росту гриба є температура +19–24оС та підвищена вологість. Ураженню сприяє волога і прохолодна погода навесні, теплий і сухий початок літа, висока вологість у період дозрівання рослин, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години.
Спочатку збудник проникає у тканину кореня, згодом в його провідну систему. Гриб краще розвивається у вологому грунті з нейтральною або слабо-лужною реакцією за температури +12–20оС.
Слід зазначити, що озимі зернові злаки уражуються інтенсивніше збудником хвороби, ніж ярі. Епіфітотійний розвиток хвороби спостерігається за надмірного насичення сівозміни зерновими злаковими культурами, коли частка озимих становить 50 % і більше, ущільнення грунту, наявності твердої поверхневої кірки. Крім зернових злаків, патоген інтенсивно розмножується і зберігається на костриці лучній, пирію повзучому та інших дикоростучих злаках.
Основне джерело інфекції - уражені рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами. Інфекція зберігається у грунті до десяти років (оптимально до трьох років). З уражених залишків грибниця патогена поширюється в грунті на незначну відстань, при контакті з кореневою системою проникає у корені рослин зернових злаків.
Церкоспорельоз (гниль кореневої шийки; очкова плямистість стебел; ламкість стебел)
Хвороба поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу. Розвивається протягом усієї вегетації рослин жита.
У фазах сходів-кущення хвороба проявляється на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді медово-коричневих плям із розмитою облямівкою у формі «очка». Характерною ознакою є «зіниця» у центрі плями або під нею.
На рослинах у пізніші фази розвитку хвороба виявляється найчастіше на нижньому міжвузлі, рідше - на другому і третьому міжвузлі у вигляді еліпсо-очкоподібних медово-коричневих плям із розмитою каштановою облямівкою, яка поступово переходить у здорову тканину. В кінці вегетації на плямах появляється темно-сірий або димчастий наліт - конідіальне спороношення збудника хвороби.
Формування спороношення і зараження рослин протікає при вологій прохолодній погоді: від 2оС до 15оС, оптимум 9оС. В кінці вегетаційного періоду збудники на ураженій тканині формують відкриті плодові тіла - апотеції.
Зимують збудники хвороби на уражених рештках у вигляді грибниці, мікросклероціїв, конідій і сумчастого спороношення. Найбільш інтенсивне поширення інфекції восени (жовтень-листопад) і весною (березень-квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у грунті до трьох років і більше.
Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Хвороба викликає безладне вилягання рослин та ламкість стебел біля основи. Внаслідок захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Збудники хвороби закупорюють провідні судини, чим блокується проходження води та мінеральних речовин до надземної частини рослини, що суттєво зменшує масу зерна.
Ризоктоніозна (гостро облямівкова плямистість) прикоренева гниль
Найбільш інтенсивно хвороба проявляється у районах достатнього зволоження.
У фазі сходів жита хвороба проявляється на колеоптиле і листкових піхвах у вигляді окоподібних плям із чітко виразною червоно-коричневою облямівкою. Середина плями світліша, ніж при ураженні церкоспорельозом, але найчастіше має характерний «дірчастий вигляд».
У пізніші фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. На піхвах листків спостерігаються «водяні знаки», які є важливою діагностичною ознакою. Протягом вегетації рослин забарвлення плям змінюється від червоно-коричневого до солом’яного. Симптоми хвороби виявляються на всіх міжвузлях, аж до четвертого. За сильного ураження порожнина соломини заповнена попелясто-білою грибницею. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них утворюються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше ніж церкоспорельоз.
Збудником ризоктоніозу (прикореневої гнилі) пшениці є базидіальний гриб Ceratobasidium gramineum Van der Hoev. (анаморфа: Rhizoctonia serealis Van der Hoev). Гриб уражує жито, пшеницю, ячмінь. Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відзначається у фазі трубкування рослин, коли в ній активно формуються генеративні органи, тому ураження у цей період негативно впливає на продуктивну кущистість, кількість зерен у колосі.
Збудник хвороби частіше зустрічається на легких грунтах, інтенсивний розвиток захворювання відбувається у жарку погоду.
Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються у грунті до 5 років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення грунтової кірки.
