При ураженні дорослих рослин на листках та бобах утворюються дрібні, округлі або неправильної форми (до 1 см у діаметрі), червоно-коричневі плями з темно-коричневою облямівкою. Нерідко вони зливаються і тоді набувають більшого розміру. На плямах, особливо у вологу погоду, з'являється сіро-білий наліт, який поступово коричневіє.
Найбільш сильно уражується насіння, на поверхні якого з’являються світло-або темно-пурпурні плями, які інколи охоплюють всю поверхню насіння. Насіннєва оболонка розтріскується вздовж і стає шорсткою. На насінні добре помітні світлі, а пізніше темно-пурпурові плями, що нерідко охоплюють всю їх поверхню. У такого насіння шорстка оболонка здебільшого тріскається.
Збудник хвороби вузькоспеціалізований мітоспоровий гриб CercosporakikuchiiM.Mats., який уражує тільки сою. Його конідієносці сіро-коричневого кольору, колінчасті, зібрані у пучки, на кінцях яких утворюються безбарвні, видовжені, колінчасті конідії. Біля основи вони тупі, на верхівці загострені, з численними перетинками.
Під час вегетації рослин патоген розповсюджується конідіями. Джерелом інфекції є уражене насіння, в якому зберігається грибниця і післяжнивні уражені рештки, на яких патоген зберігається грибницею і конідіями.
Шкідливість пурпурового церкоспорозу виявляється передусім у зниженні посівних якостей насіння, часто їх схожість не перевищує 15–25 %, у зрідженні посівів, зниженні асиміляційної поверхні рослин, що негативно впливає на продуктивність рослин. Недобір урожаю насіння сої може сягати до 30 % і більше.
При виявленні захворювання слід звернутися у карантинну лабораторію фітосанітарної інспекції для підтвердження діагнозу і прийняття карантинних заходів, що обмежують поширення хвороби на території України.
Рак, або опік стебел (фомопсис)
Хвороба відноситься до об’єктів зовнішнього карантину. Розвивається поступово протягом усієї вегетації. У фазі сходів захворювання проявляється на сім’ядолях, стеблах і коренях паростків у вигляді невеликих червоно-коричневих плям і виразок. Вони розростаються, вдавлюються і охоплюють значну частину поверхні стебла. Уражена тканина темніє, загниває, проросток гине.
Пізніше ознаки хвороби виявляються на листках, черешках листків, стеблах і коренях сої. Спочатку на них з'являються бурі або червоно-коричневі плями, які пізніше набувають вигляду вдавлених. У міру розвитку рослин у нижній частині стебла на висоті не менше восьмого вузла утворюються червоно-коричневі виразки, які охоплюють стебло. Уражена тканина пізніше вкривається цілими рядами чорних крапок-пікнід гриба. На поперечному розрізі стебла помітне потемніння серцевини. Уражені рослини відстають у рості, вони в'януть і засихають. Стебла висохлих рослин легко ламаються.
Плямистість бобів і стебел проявляється у другій половині вегетації. Спочатку хвороба виявляється на черешках нижніх листків і на нижніх вузлах, біля яких з'являються чорні смужки. Вражаються і боби. Листки засихають, але не обпадають. Уражені стебла повільно засихають. У хворих рослин боби дозрівають швидше. Часто уражені рослини не утворюють боби. На відмерлих тканинах стулок бобів пікніди розташовуються рядами або розкидані по всій поверхні. За сильного ураження боби всихають, розтріскуються і опадають.
Сильно уражене насіння зморшкувате, з буро-фіолетовими плямами, і часто покрите білим нальотом, у той час як незначно уражені насінини не відрізняються за зовнішнім виглядом та формою від здорових. У вологу погоду уражене насіння пліснявіє, загниває, втрачає схожість і харчові якості. Рослини з механічними пошкодженнями більш сприйнятливі до захворювання.
Збудником хвороби є сумчасті гриби Diaporthephaseolorum Sacc.var.sojaeWehn (анаморфа: Phomopsisphaseoli Grovevar. sojaeWehm.), D.phaseolorum Sacc.var.caulivora Kulik (анаморфа: Ph. Phaseoli Grovevar. Caulivora Kulik), які, крім сої, уражують також квасолю.
Під час вегетації рослин гриби розвивається у пікнідіальній стадії, яка представлена кулястими пікнідами з широкою основою, в середині яких утворюються безбарвні, одноклітинні пікноспори.
Протягом вегетації гриби поширюється за допомогою пікноспор.
На уражених рештках після перезимівлі гриби статевим шляхом утворюють сумчасту стадію у вигляді сферичних перитеціїв, які формуються у стромі групами від 2 до 12, в середньому 3–5, у середині яких утворюються сумки з сумкоспорами. Сумки булавоподібні, з вісьмома сумкоспорами. Останні двоклітинні, безбарвні, еліптичні.
Джерелом інфекції є уражені рештки, на яких патогени зберігаються у формі пікнід і перитеціїв, і заражене насіння, в якому зберігається грибниця. Уражене насіння відіграє основну роль у виникненні первинних вогнищ інфекції, а рослинні залишки з пікнідами і дозріваючими в перитеціях сумкоспорами слугують для подальшого розширення ареалу хвороби.
Гриби вимогливі до підвищеної вологості і температури, оптимум біля 25 оС. Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається на посівах сої, які розміщені на полях багатих органічною речовиною. Навесні після кожного дощу відбувається вихід частини пікноспор і сумкоспор, за допомогою яких гриб поширюється протягом вегетації. Інкубаційний розвиток хвороби триває 25–35 днів.
Найбільш інтенсивне ураження сої хворобою спостерігається при частих чергуваннях вологої погоду і засухи під час вегетації рослин.
Шкідливість захворювання полягає у зменшенні кількості бобів до 40 %, маси насіння з однієї рослини до 50 насінин і маси 1000 — до 15 %, зниженні схожості насіння до 12 %. При сильному ураженні сої вміст олії у насінні зменшується до 2,5 %. Найбільшу шкоду хвороба наносить сої у фазі утворення бобів. Недобір урожаю насіння сої, як і квасолі, залежать від часу прояву хвороби. Іноді вони досягають до 50 %. Насіння з уражених бобів часто не дає сходів.
При виявленні на рослинах сої раку стебел проводять ті ж самі карантинні заходи, що і проти пурпурового церкоспорозу.
Фітофтороз сої
Хвороба належить до об’єктів зовнішнього карантину рослин. Уражує рослини протягом усієї вегетації. Захворювання проявляється у вигляді кореневої та стеблової гнилей, уражує сходи, дорослі рослини, боби і насіння.
У фазі сходів ознаки захворювання виявляються на стрижневому корені і бокових корінцях у вигляді коричневих плям, під якими тканина загниває. Плями швидко розростаються, охоплюють здорові тканини, внаслідок чого корені відмирають, порушується водний обмін. На зрізі уражених рослин виявляються темно-коричневі провідні судини кореневої системи. Рослини з ураженими коренями зупиняються у своєму рості й розвитку, спочатку в’януть, верхівка схиляються до поверхні грунту, а потім вся рослина гине.
Листя молодих уражених рослин мають вид ошпарених окропом, спочатку вони жовті, водянисто-прозорі. Пізніше на листках проявляються бурі плями, які обмежені з боків жилками листкової пластинки, уражена тканина в’яне, буріє і засихає. Листові пластинки стають крихкими, легко ламаються.
На стеблах утворюються бурі плями, які швидко розростаються, охоплюють значні ділянки його поверхні, уражена тканина загниває і рослина поступово гине. Спочатку жовтіють нижні листки, а верхні мають хлорозний вид. В'янення поширюється знизу вгору.
Збудником хвороби є нижчий вузькоспеціалізований гриб Phytophthorasojae Kaufm. etGerd. (син.Ph. megasperma Drech.var. sojaeHildeb), який уражує тільки сою. Гриб формує у міжклітинниках тканин рослини одноклітинну грибницю, у якої гіфи гілкуються під прямим кутом і мають пухлинноподібну будову. Часто поряд зі збудником Ph. megaspermavar. sojae можуть бути виділені Rhizoctoniasolani Kunn і деякі види роду Pythium.
У період вегетації сої збудник хвороби утворює нестатеве спороношення у вигляді простих або розгалужених слабких гілок, на верхівках яких утворюються кулясті або лимоноподібні зооспорангії.
Проростають зооспорангіі вегетативною ростковою гіфою або з утворенням 12–40 дводжгутикових бобовидних зооспор.
Розвиток гриба відбувається у температурному режимі 5–35 оС (оптимум 23–25 оС) і вологості грунту 60–80 % від повної вологоємності. За наявності сприятливих погодних умов на поверхні ураженої тканин рослин з'являється білий наліт нестатевого спороношення. Наліт формується через 15–30 год. після поливу сої або випадання рясних дощів. Зооспори гриба пересуваються в грунті на великі відстані, викликаючи зараження коренів.
У фази формування бобів-дозрівання насіння зооспорангії гриба переносяться краплями дощу, комахами, вітром на боби, патоген проникає всередину стулок, уражує незріле насіння.
При статевому розвитку гриб утворює товстостінні бурі кулясті ооспори, які частіше виявляються у міжклітинниках паренхіми, рідше в судинній тканині рослин.
Фітофтороз особливо небезпечний для сприятливих до хвороби сортів, більша частина рослин яких при захворюванні гине, а врожай може знижуватися до 50 %. Недобір урожаю залежить від типу грунту, кількості опадів, агротехніки і сорту. Найсильніше уражується соя на важких за механічним складом грунтах і погано дренованих. Можуть бути уражені посіви сої і на більш легких грунтах, із важким за механічним складом підорним шаром. Засуха до і після посіву сильно обмежує поширення хвороби.
Джерелом інфекції є уражене насіння, у якому зберігається грибниця патогену і уражені післяжнивні рештки, на яких гриб зберігається у формі ооспор. В грунті інфекція життєздатна протягом 5–7 років. Зараження рослини відбувається у грунті через коріння.
Шкідливість хвороби виявляється у випаданні сходів і дорослих рослин, зниженні схожості насіння і врожаю зерна на 25–40 %.
При виявленні фітофторозу на посівах сої слід ретельно виконати всі рекомендації і приписи, що стосуються карантинних об’єктів. У країнах, де поширене захворювання, ефективними заходами проти фітофторозу є дотримання сівозміни, видалення або заорювання післяжнивних залишків. Велике значення мають також своєчасний збір насіння з незаражених ділянок, їх протруєння та обприскування рослин фунгіцидами в період вегетації.
Сім'ядольний бактеріоз, або бактеріоз насіння і сходів сої
Захворювання поширене у всіх районах вирощування сої, але більшу шкідливість виявляє у Лісостепу. Так, в останні роки в цій зоні хвороба виявляється на 10–60 % обстежених площ культури, при ураженості 5–30 % рослин і розвитку хвороби в межах 3–12 %.
У фазі сходів хвороба проявляється на сім’ядолях проростків у вигляді світло-жовтих, світло-бурих або темно-коричневих масляних плям і виразок різної форми і розмірів. У вологу погоду уражена тканина ослизнюється і вкривається бактеріальним ексудатом різних кольорів і відтінків. Пізніше слиз поступово перетворюються у клеєподібну масу з неприємним запахом. Часто уражені сім’ядолі залишаються недорозвинутими. Підсім'ядольне коліно уражених проростків потовщується, на його поверхні з’являються коричневі, червоно-бурі або коричневі штрихи і смуги, які після злиття утворюють видовжені виразки, наповнені бактеріальним ексудатом. Більшість уражених проростків гине.
Збудниками хвороби є різні види бактерій з родів Ralstonia, Pseudomonas, Xanthomonas, Erwiniа.
У період вегетації рослин бактерії поширюються механічним шляхом. Вони легко проникають у тканину рослин за наявності механічних пошкоджень насіння, коренів, а також через продихи. Поширенню інфекції сприяють різні комахи, випадання частих дощів з поривчастим вітром, прохолодна погода. Джерелом інфекції є уражене насіння.
Уражене сім’ядольним бактеріозом насіння за зовнішнім виглядом не завжди можливо відрізнити від здорового. Частіше на ураженому насінні ознаки хвороби виявляються у вигляді різних за розміром і форм вдавлених білуватих або матових плям, виразок та тріщин. Інколи на насінні утворюються великі розпливчасті плями, що займають більше половини поверхні насінини. Характерною діагностичною ознакою ураженого насіння сім’ядольним бактеріозом є набухання і ослизнення поверхні, після його витримування у вологій камері.
Сильно уражене насіння, як правило, не проростає, а загниває. При незначному уражені насіння дає проростки, які часто загнивають.
Розвиток сім’ядольного бактеріозу відбувається зазвичай на рослинах, ослаблених діями низьких температур при проростанні насіння, та грунтовими і повітряними посухами у післясходовий період.
Шкідливість хвороби виявляється у загибелі сходів, яка може сягати до 70 % і більше.
Кутаста плямистість, або бактеріальний опік
Хвороба поширена повсюди, де вирощують сою, але більш шкідлива у зоні Степу і Лісостепу, де вона виявляється на більш ніж 70 % обстежених площ, на яких уражено 15–55 % рослин за розвитку 3–18 %.
Зовнішні ознаки хвороби проявляються на всіх надземних органах (сім’ядолях, листках, стеблах, бобах і насінні), але найбільш інтенсивно уражуються сім’ядоля і листки.
На сім'ядолях з'являються жовтуваті плями з коричневою облямівкою. На листках захворювання виявляється у вигляді дрібних, світло-коричневих або майже чорних кутастих плям із жовтою маслянистою облямівкою. Пізніше плями зливаються, утворюючи великі за розмірами ураження відмерлої тканини. У суху погоду уражена тканина в місцях плям випадає. На черешках листків хвороба виявляється у вигляді чорних смуг; на бобах — у вигляді округлих вдавлених плям.
На насінні плями невеликі, вдавлені, з темною облямівкою. На всіх уражених органах рослин у місцях плям утворюється біло-сірий ексудат бактерій. Уражене насіння ослизнюється, при проростанні дає проростки з бурими плямами на сім’ядолях, які пізніше гинуть.
Збудником хвороби є бактерія Pseudomonas savastanoipv. Glycinea Gardanetal. (син. P. syringae pv. Glycinea Youngetal.; P. glycineum Coerper.), у якої клітини представлені у вигляді рухомих поліморфних паличок, із заокругленими кінцями і з кількома полярними джгутиками. Бактерія формує капсули, належить до факультативних анаеробів.
Сприяє розвитку хвороби тривала висока вологість повітря і грунту. За вологої та теплої погоди захворювання проявляється протягом усієї вегетації.
Найбільш шкідлива хвороба при ранньому ураженні рослин, що призводить до загибелі сходів. Підвищену стійкість до хвороби виявляють сорти сої: Ворскла, Легенда, Говерла, Одеська 151 А, Монада, Ятрань та ін.
Основне джерело інфекції — неперегнилі уражені рештки і насіння, в оболонці якого зберігаються бактерії.
Пустульний бактеріоз, або іржасто-бура плямистість
Хвороба проявляється на всіх органах рослин, частіше проявляється у другій половині їх вегетаціїі уражує в основному листки. На сім'ядолях утворюються масляні плями темно-коричневого кольору різної форми і розміру.
На листках хвороба виявляється у вигляді невеликих червоно-рижуватих або зеленувато-коричневих масляних плям, які розкидані по листковій пластинці. Пізніше плями поступово збільшуються, їх поверхня трохи здувається вверх, утворюючи пустули. Плями набувають червоного- або сіро-коричневого забарвлення і зазвичай слабо просвічуються. Уражена тканина у суху погоду інколи розтріскується і випадає.
На стеблах з’являються поздовжні коричнюваті смуги, уражена тканина руйнується, стебла надламуються. На бобах плями округлі, темно-бурі.
Збудником хвороби є бактерія Xantomonas axonopodis pv. Glycines Vauterinetal. (син. X. campestris pv. рhaseoli Voung et al; X. рhaseoli var. sojense Starr et Burkh), у якої клітини паличкоподібні рухомі клітини з одним-двома полярними джгутиками, спор не утворює, аероб.
Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається у сухе жарке літо. Найбільшої шкоди сої хвороба наносить у районах недостатнього зволоження.
Пустульним бактеріозом менше уражуються сорти сої: Величава, Поема, Шарм, КСБ 938.
Основне джерело інфекції — післязбиральні уражені неперегнилі рештки і насіння.
Бактеріальне в’янення
Захворювання поширене повсюди, де вирощується соя, але найбільшої шкоди завдає у південних областях, де ураженість рослин становить 2–5 %. Зовнішні ознаки хвороби проявляються у вигляді повільного або раптового в’янення рослин, чи окремих її органів.
В'янення рослин часто починається з країв листкових пластинок, на яких з'являються зелено-коричневі або бурі плями з хлорозною облямівкою. Плями краще виражені з верхнього боку листкових пластинок, тканина в місцях ураження часто розтріскується та випадає. Уражені стебла в’януть, листки втрачають тургор, стають жовтими, пізніше скручуються, некротизуються і обпадають. На поперечному чи поздовжньому зрізі уражених стебел виявляється некроз судин. Іноді поверхня уражених стебел вкривається темними плямами та смугами. Уражені рослини недорозвинуті, часто набувають карликового вигляду. Хвороба часто проявляється у посівах у вигляді окремих осередків.
При раптовому повному в’яненні зав’ядає швидко зелена рослина, без поновлення тургору в нічні години, пізніше засихає і відмирає.
Збудником хвороби є бактерія поліфаг Ralstonia solanacearum (Smith) Yabunchi et al. (син.Pseudomonas solanacearum Smith), у якої клітини рухомі, паличкоподібні, з одним-трьома полярними джгутиками, спор не утворює, аероб. Бактерія уражує понад 200 видів культурних і дикоростучих рослин у тому числі сою, арахіс, баклажан, квасолю, махорку, перець, соняшник, томат, тютюн, паслін, щирицю та ін.
Оптимальна температура для розвитку бактерій — 20–30 оС.
В інфікованій тканині бактерії інтенсивно розмножуються, проникають у провідну систему і по судинах легко поширюються по всій рослині. Накопичуючись у провідній системі, бактеріальні клітини часто склеюються, утворюючи в судинах бактеріальні глеї (подібні на тромбів), які перекривають рух води з поживними речовинами до листків і відтік органічних синтезованих речовин до коренів. Крім цього, патоген виділяє у рослинні тканини токсини. В результаті цього інфіковані рослини чи окремі їх листки в’януть і засихають.
Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки рослин і насіння.
Шкідливість хвороби полягає в ураженні судинної системи, в'яненні та загибелі рослин. Величина недобору урожаю залежить від фази розвитку рослин на момент зараження, стійкості сорту та погодних умов і може сягати до 50 % і більше.
Зморшкувата мозаїка
Хвороба поширена скрізь, де вирощують сою. Ураженість рослин у посівах заселених сисними шкідниками становить в середньому 2–38 %.
Найбільш типові зовнішні ознаки хвороби проявляються на рослинах у вигляді посвітління жилок листків і появи вздовж них темно-зелених здуттів, які є слабо інфікованими ділянками тканини «зелені острівці» і чергуються зі світлими ділянками листкової пластинки, які наводнені вірусними частками. Встановлено, що у світлих ділянках міститься у 250 разів більше вірусних часток і вчетверо менше хлорофілу, ніж у темно-зелених. Внаслідок затримки росту тканин світлих ділянок виникають деформації заражених листків — пухироподібні здуття на листках, їх зморшкуватість внаслідок більш глибокого розташування жилок, а в деяких випадках руйнування листкової паренхіми, яка зберігається тільки в безпосередній близькості від жилок. Часто краї листків скручуються вниз, стають ложкоподібними, уражена пластинка потовщується, зморщується, стає крихкою, шкірястою.
При високій температурі повітря (30 оС і вище) характерні симптоми хвороби маскуються.
Інфіковані вірусом рослини відстають у своєму розвитку, на них менше зав’язується бобів, ніж на здорових. Уражені боби деформовані, часто вигнуті у вигляді серпа, вони блискучі, неопушені, мають строкату пігментацію (особливо у жовтозерних сортів). Насіння в уражених бобах пігментоване, крапчасте.
Збудником хвороби є вірус Bean wrinkle mosaic virus (BWMV), син. Bean mosaic virus (BMV), у якого вірусні частки ниткоподібні. Вірус уражує тільки сою.
Протягом вегетації рослин вірус передається інокуляцією соком, багатьма видами попелиць і насінням.
Зморшкувата мозаїка сої є одним із найбільш шкідливих хвороб. Вірус спричиняє різке зниження продуктивності рослин. Недобір урожаю може сягати до 40 % і більше, в ураженому насінні знижується вміст білка до 20 %, вміст олії — до 2,5 %.
Основним джерелом інфекції є заражене насіння, у якому інфекція зберігається впродовж двох років. Чим більше пігментованого насіння у посівному матеріалі сої, тим інтенсивніше уражені сходи зморшкуватою мозаїкою. При висіві зараженого насіння отримуємо уражені сходи сої у вигляді затримки росту й розвитку проростків, недорозвиненості сім’ядоль, сильного здуття листкових пластинок між жилками трійчастих листків.
Проти зморшкуватої мозаїки сої ефективними заходами є відбір здорового насіння, (насіння зі строкатою пігментацією у жовтозерних сортів є непридатним для сівби), своєчасне видалення уражених рослин на ранніх фазах їх розвитку, ранні оптимальні строки сівби, своєчасне проведення хімічних заходів проти попелиць-переносників вірусної інфекції, впровадження у виробництво стійких сортів.
Жовта мозаїка сої
Хвороба поширена у всіх грунтово-кліматичних зонах України. Поширення на заселених сисними шкідниками плантаціях сої коливається по роках у межах 8–35 %.
Характерні симптоми хвороби виявляються на листках у другій половині вегетації рослин у вигляді суцільно яскраво-жовтих плям. Захворювання також проявляється у вигляді жовто-зеленої крапчастості або жовтуватих смуг, які межують із жилками, або розкидані по всій поверхні листкової пластинки. Деформації пластинок уражених листків при цьому не спостерігається. Пізніше листки жовтіють, стають ламкими, крихкими, засихають і відмирають.
Збудником хвороби є вірус жовтої мозаїки квасолі — Bean yellow mosaic virus (BYMV), у якого вірусні частки (віріони) ниткоподібні. Вірус уражує всі бобові культури.
У період вегетації рослин вірус передається різними видами попелиць (більше 20 видів), може передаватися інокуляцією соком хворих рослин.
Джерелом інфекції вірусу є заражене насіння зернових бобових культур: сої, гороху, кормових бобів, квасолі, люпину, сочевиці, нуту, чини, вики, конюшини та інших видів.
Місцем резервації вірусу є багаторічні бобові трави, цибулини гладіолусів, різні види осотів, в соку яких вірус може зберігатися до поновлення вегетації сої.
Шкідливість жовтої мозаїки виявляється у зниженні продуктивності рослин. Недобір урожаю насіння може сягати до 30–40 %, суттєво знижується якість отриманого врожаю. Вміст білка у насінні із хворих рослин знижується до 15 % і більше.
Підвищеною стійкістю до жовтої мозаїки характеризуються сорти сої: Аура, Анастасія, Галина, Даная, Легенда, Таврія та ін.
Проти жовтої мозаїки ефективні всі заходи, які проводяться проти зморшкуватої мозаїки сої.
