Особливо уражуються ранні посіви
Так, саме лінійна, або стеблова іржа, яка найчастіше поширена в північних та західних областях, добре розвивається на площах ранніх посівів озимого та пізніх посівах ячменю ярого. Симптоми прояву хвороби на ячмені такі самі, як і на пшениці та житі. На стеблах, листкових піхвах, остюках і колоскових лусочках з’являються іржасто-бурі, видовжені подушечки уредінії з уредініоспорами, які розміщуються на рослині у вигляді бурих розірваних смуг епідермісу. В кінці вегетації рослин у місцях утворення уредіній і поряд з ними з’являються чорні продовгувато-випуклі телії, які зливаються в суцільні чорні лінії.
Збудником хвороби є той же самий іржастий гриб, що і на пшениці — Puccinia graminis Pers. Ячмінь переважно уражують форми: f. sp. secalis Eriks & Henn і f. sp. tritici Eriks & Henn.
Джерелами інфекції є уражені рештки злаків, на яких зберігаються теліоспори гриба, може зимувати гриб також уредініогрибницею в уражених рослинах ячменю озимого, пшениці озимої, жита озимого та інших злакових культур.
Збудник перезимовує на рослинах
Жовта іржа проявляється на рослинах у прохолодні роки вегетації. Зовнішні ознаки хвороби на ячмені ідентичні проявленню хвороби на пшениці та інших злаках. На листках, піхвах, остюках, колоскових лусочках, а іноді на стеблах і зерні з’являються лимонно-жовті, смугасті, пунктирні лінії, заповнені дрібними уредініями. Пізніше в місцях ураження утворюються темно-бурі або майже чорні телії.
Збудником хвороби є той же самий іржастий гриб Puccinia striiformis West, що і на пшениці й житі.
Основним джерелом інфекції є ячмінь озимий, пшениця озима та інші озимі злаки, на яких гриб перезимовує у вигляді уредініогрибниці. Додатковим джерелом інфекції є уражені багаторічні злакові трави та злакові бур’яни.
Суттєво знижує зимостійкість
Карликова іржа поширена майже в усіх районах вирощування ячменю, але більш інтенсивно розвивається в областях, в яких вирощуються обидві його форми: озима і яра.
На ячмені озимому хвороба інтенсивно розвивається на сходах рослин, на рослинах ячменю ярого вона починає проявлятися лише з фази молочної стиглості і продовжується до повної стиглості зерна.
Основні діагностичні ознаки хвороби: на листках і піхвах з’являються дрібні світло-жовті або світло-бурі подушечки — уредінії, які безладно розкидані на листковій пластинці. Під час достигання з нижнього боку листкової пластинки в місцях ураження під епідермісом закладаються чорні телії.
Збудником хвороби є дводомний базидіальний гриб Puccinia hordei G. Otth. Проміжним живителем є різні види рястки (Ornithogalum), на яких формується спермогоніальне і ецидіальне спороношення, а всі інші стадії — на ячмені.
Уредініоспори проростають і заражають рослини за наявності краплинної вологи і температури повітря 10–25°С (оптимум 15–18°С). Інкубаційний період від моменту зараження до прояву нового уредініоспороношення залежно від температури становить 4–11 днів. При наявності сприятливих погодних умов для зараження протягом кількох діб розвиток хвороби може набути епіфітотійного характеру.
Збудник хвороби може розвиватися як за повним, так і за скороченим циклом. Основне джерело інфекції — уредініогрибниця, яка перезимовує на уражених рослинах озимого ячменю і падалиці і весною дає початок новому поколінню уредініоспор. Додатковим джерелом інфекції є теліоспори на уражених рештках.
Карликова іржа менш шкідлива порівняно з іншими іржастими хворобами. Найбільш інтенсивний розвиток відбувається у районах значного поширення проміжного господаря — рястки і вирощування ячменю озимого. За сильного ураження карликовою іржею зимостійкість ячменю озимого різко знижується.
Захисні заходи
Вирощування стійких до іржастих захворювань сортів, періодична заміна сортів новими, більш стійкими до різних видів іржі. Своєчасне знищення падалиці ячменю, злакових бур’янів, проміжних господарів-живителів, передусім біля доріг і лісосмуг, дотримання просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами, між ярою і озимою формами, протруєння насіння системними препаратами, які стримують ураження сходів протягом 3–4 тижнів, оптимальні строки сівби озимої і ярої форм, збалансоване живлення рослин, правильний режим зрошення, за необхідності обприскування рослин дозволеними фунгіцидами.
Особливо небезпечне захворювання восени
Борошниста роса особливо небезпечна у період осінньої вегетації, адже внаслідок пошкодження нижніх прикореневих листків восени відбувається загибель уражених та пошкоджених рослин.
Поширена хвороба переважно в Поліссі і західному регіоні, де розвиток хвороби по роках коливається у межах 3–20 %. Захворювання проявляється протягом вегетації рослин. На ячмені хвороба проявляється так само, як і на пшениці та житі.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Blumeria graminis Speer f. sp. hordei Em. Marchal. Зараження молодих рослин здійснюється конідіями, які формуються на падалиці, та сумкоспорами в температурних межах від 3 до 31°С (оптимум 15–20°С) та відносній вологості повітря 50–100 %. Особливо сприятливі умови для розвитку хвороби при температурі повітря 18–22°С і за частих чергувань теплих і вологих днів. Інкубаційний період хвороби, залежно від температури, становить 3–11 днів. Епіфітотії борошнистої роси поширюються у вологозабезпечені роки. Хвороба розвивається у першу чергу на затінених рослинах і слабкому освітленні.
Внесення у грунт під пшеницю повного мінерального добрива з підвищеними дозами калію і фосфору підвищує стійкість рослин проти хвороби. Надмірне внесення азотних добрив різко сприяє інтенсивному ураженню рослин борошнистою росою, суттєво скорочує її інкубаційний розвиток, стимулює формування конідіального спороношення патогена.
Розвитку хвороби сприяють також рання сівба ячменю озимого і пізня — ярого, густий стеблостій при завищених нормах висіву насіння, вирощування сприятливих до хвороби сортів ячменю озимого і ярого на сусідніх полях, вирощування культури в низинних місцях, які погано провітрюються, часті тумани. На озимих культурах збудник борошнистої роси зимує у вигляді поверхневої грибниці, переважно у піхвах листків. Додатковим джерелом інфекції є клейстотеції на уражених рослинних рештках.
Шкідливість борошнистої роси полягає у зменшенні асиміляційної поверхні листків, руйнуванні хлорофілу та інших пігментів, в результаті цього зменшується інтенсивність фотосинтезу. При інтенсивному уражені уповільнюється розвиток кореневої системи, знижується продуктивне кущення рослин, затримується колосіння, прискорюється дозрівання. Недобір урожаю від хвороби становить 10–15 %, а інколи 20 %. Недобір урожаю пшениці від борошнистої роси є значним за умови інтенсивного ураження прапорцевого і другого листка зверху рослини.
Захисні заходи
Проти хвороби ефективним заходом є дотримання сівозміни, просторової ізоляції між озимою і ярою формами, між насіннєвими і товарними посівами ячменю, оптимальні строки сівби і норми висіву, вирощування стійких сортів, збалансоване живлення, ретельне загортання пожнивних рештків у грунт, своєчасне знищення падалиці, обгрунтоване і своєчасне застосування фунгіцидів.
Шкодочинність зростає у посушливі роки
За свідченням останніх досліджень, через кореневі гнилі втрати врожаю становлять від 3 до 20 ц/га, а тому дуже важливо уникнути цього захворювання. На ячмені, як і на пшениці проявляються різні типи кореневих гнилей. Значно поширені на озимому ячмені звичайна, або гельмінтоспоріозна (збудник Cochliobolus sativus Drechsler ex Dastur (анаморфа: Drechslera sorokiniana Subram. & Jain), фузаріозна (гриби з роду Fusarium) та комплексна хвороба від змішаних інфекцій: фузаріозно-гельмінтоспоріозна. В західних областях виявляється також церкоспорельозна (гриби з роду Oculimacula; анаморфа: Pseudocercosporella herpotrichoides) і фузаріозно-церкоспорельозна. Найбільш інтенсивне поширення церкоспорельозної гнилі спостерігається восени (жовтень-листопад) і весною (березень-квітень). Офіобольозна коренева гниль (гриб Gaeumannomyces graminis v. Arx. et H. Olivier var. tritici J. Walker (син. Ophiobulus graminis Sacc.) має осередково розсіяний розвиток у вигляді білоколосості та пустозерності переважно в посівах західних і північних областей. В південних областях зустрічається ризоктоніозна коренева гниль (гриб Ceratobasidium cereale D. Murray & L. L. Burpee; анаморфа: Rhizoctonia сerealis Van der Hoev).
У посівах ячменю ярого у всіх зонах вирощування домінують звичайна та гельмінтоспріозно-фузаріозні гнилі.
Основним джерелом інфекції кореневих гнилей є грунт, в якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор, мікросклероціїв і сумчастого спороношення. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння. Тривалість життєздатності патогенів у грунті, залежно від виду збудника хвороби, становить 2–3 роки і більше.
Фузаріозна коренева гниль дуже шкідлива у фазі проростків, уповільнюючи їх ріст і розвиток. У період вегетації хвороба викликає зріджування посівів і відмирання продуктивних стебел. Частина уражених стебел утворює недорозвинений колос із щуплим насінням, інколи спостерігається пустоколосість. Збудники фузаріозної кореневої гнилі, заселяючи колоски пшениці та інших злаків викликають хворобу, яка отримала назву — фузаріоз колосу.
Шкідливість звичайної кореневої гнилі полягає в порушенні фізіолого-біохімічних функцій рослини, послабленні мінерального живлення, затриманні росту. Це призводить до зниження продуктивності рослин, погіршення якості зерна. У посушливі роки шкідливість звичайної кореневої гнилі суттєво зростає.
Офіобольозна коренева гниль у фазі сходів призводить до суттєвого зниження маси коренів і проростків рослин, порушується водний баланс, уповільнюються процеси засвоєння поживних речовин з грунту, закупорюється провідна система. Інфіковані рослини відчувають гострий дефіцит вологи і поживних речовин. Окремі хворі рослини гинуть, інші затримаються у рості і розвитку, передчасно дозрівають, часто спостерігається білоколосість, пустоколосість. Висока ступінь ураження рослин спостерігається у фазах молочної та молочно-воскової стиглості рослин, коли у них припиняється формування нових коренів. Величина недобору урожаю залежить від фази розвитку, коли відбулось зараження рослин, факторів зовнішнього середовища.
Шкідливість церкоспорельозної кореневої гнилі полягає в тому, що хвороба викликає безладне вилягання рослин та ламкість стебел біля основи. Внаслідок розвитку захворювання руйнується провідна та опорна системи стебла. Збудники хвороби закупорюють провідні судини, чим блокується проходження води та мінеральних речовин до надземної частини рослини, що суттєво зменшує масу зерна. Недобір урожаю зерна від церкоспорельозу, залежно від інтенсивності розвитку хвороби і фази, в якій відбулося зараження рослини, може сягати 20 % і більше.
Захисні заходи
Проти кореневих гнилей ефективними заходами є дотримання сівозміни з помірним насичення зерновими колосовими культурами, строків сівби, норм висіву та глибини загортання насіння, внесення збалансованих доз мінеральних добрив, здоровий насіннєвий матеріал, протруєння насіння, уникнення ущільнення грунту під час вегетації рослин, за необхідності обприскування посівів пшениці рекомендованими фунгіцидами, ретельне загортання післяжнивних решток в грунт.
