Вимоги до умов вирощування
Соняшник добре росте на чорноземах різних типів та на каштанових ґрунтах, погано — на важких глинистих, схильних до заболочування, та піщаних і супіщаних. Сприятливими для росту рослин є інтервал рН 6,0-6,8.
Соняшник досить вибаглива рослина до кількості доступних для живлення поживних речовин у грунті. На 1 м2 посіву насіння він виносить з грунту: азоту — 5-6 кг, фосфору — 2-2,5 кг і калію 10-12 кг.
Соняшник порівняно з іншими — теплолюбна культура. Насіння починає проростати за температури 2-5°C, однак сходи за таких умов з’являться на 25-28 день. А за температури 20°C насіння сходить на 6-й день.
Висівання соняшнику у непрогрітий грунт призводить до відставання рослин у рості, а тому період вегетації культури подовжується.
Сходи добре переносять тимчасові приморозки до -7-8°C, але потребують при цьому інтенсивного освітлення. Середньодобова температура повітря у першій половині вегетації повинна бути близько 22°C, а у фазі «цвітіння-дозрівання» — 24-25°C. Соняшник дуже вибагливий до інтенсивного сонячного освітлення. Це рослина короткого дня. Для її дозрівання необхідна сума ефективних температур у межах 2300-2700°C.
До вологи соняшник досить вимогливий, хоча вважають його рослиною посухостійкою. Транспіраційний коефіцієнт — у межах 470-570. Насіння соняшнику під час проростання поглинає 70-100% вологи від своєї маси. Загальна витрата вологи з грунту під час вегетації з одного гектара становить 3900-5800 м3. Рослини використовують вологу з глибини до 3 м, висушуючи іноді повністю 1,5-метровий шар грунту.
Детальний аналіз фахівців у царині соняшникової індустрії в Україні показав, що найбільш доцільно вирощувати соняшник у Дніпропетровській, Кіровоградській і Харківській областях. Також високий рейтинг за співвідношенням основних показників урожайності культури, її площі сівби і валового збору насіння мають Донецька, Полтавська, Запорізька, Черкаська, Вінницька, Миколаївська та Київська області, тобто підтвердили доцільність поширення соняшнику в північних регіонах країни.
Місце соняшнику в сівозміні
Вирощування соняшнику буде забезпечувати вагомі результати за умов дотримання науково обґрунтованих сівозміні. На одному і тому ж місці у сівозміні соняшник можна висівати не раніше, ніж через шість років, інакше у грунтi будуть нагромаджуватися збудники хвороб і негативно вплинуть на рівень врожаю. Тому його розміщують у сівозміні після таких найбільш бажаних попередників: ярі і озимі зернові, а також кукурудза. Оскільки багаторічні трави, люцерна та буряки цукрові виснажують ґрунт на значну глибину, то після них соняшник висівати не рекомендують. Квасоля, соя, горох і ріпак — теж невідповідні попередники, оскільки у цих культур є спільні з соняшником захворювання (біла та сіра гниль, фомоз, склеротиніоз). А після соняшнику поле краще на якийсь час залишати під паром.
Багаторічний досвід вирощування соняшнику в Україні свідчить про те, що у сівозміні він має повертатися на попереднє поле не раніш як через 8 років. Це дає можливість значно знизити поширеність хвороб та шкідників, зменшити засміченість посівів бур’янами, істотно поліпшити водний та поживний режими рослин. Виробничі і наукові досліди з вирощування гібридів Всеукраїнського наукового інституту селекції свідчать про можливість повернення ряду їх на те саме поле через 5-6 років, а нові гібриди Армагедон, Аттіла, Ауріс та Заграва, які мають високий ступінь стійкості до різних патогенних організмів, в окремих випадках можуть вертатися на четвертий рік.
Вирощування ж соняшнику через 4-5 років призводить до значного ураження рослин шкідниками і хворобами (вовчок, гниль біла й сіра, несправжня борошниста роса та ін.), що зумовлює зменшення урожайності й погіршення якості насіння. У беззмінних посівах соняшник значно пошкоджується шкідниками, хворобами та бур’янами-паразитами. Результати досліджень засвідчують, що за висівання соняшнику по соняшнику ураження рослин вовчком зростає до 86% проти 13% у сівозміні. Тому соняшник розміщують у просапному полі сівозміни так, щоб він повертався на попереднє місце вирощування не раніше ніж через 8-10 років. За такого дотримання технологічної дисципліни можна майже повністю уникнути ураження посівів культур хворобами і шкідниками.
З точки зору агротехнології науковці зазначають, що розширення посівних площ під соняшником не є позитивним показником, це пов’язано з його біологічними властивостями як сільськогосподарської культури. Він вкрай виснажує ґрунт, у зв’язку з чим його доцільно повертати на попереднє поле лише через декілька років. Проте виробники соняшнику — з метою збільшення доходів в умовах високих цін на цю культуру — часто нехтують вимогами агротехніки, що призводить до значного зменшення урожайності культури та погіршення стану ґрунту. За ринкових відносин в аграрному секторі вплив економічних факторів на сівозміну помітно зростає, і вони часто стають домінуючими порівняно з агроекологічними причинами.
За повідомленням А. Андрієнка (ТОВ «Лімагрейн Україна»), за насичення ланки сівозміни на 100 % соняшником його урожайність знижується до рівня 1,44 т/га за умов постійного традиційного обробітку та до 1,17 т/га за оранки після прямої сівби. Неприпустимо низький рівень продуктивності соняшнику у беззмінних посівах формувався за прямої сівби після попередника — 0,47-0,67 т/га. Результати досліджень урожайності традиційного гібрида соняшнику показали, що кращим попередником для соняшнику є соя та кукурудза на зерно. За цих попередників за різних систем обробітку ґрунту можливо використовувати традиційні гібриди соняшнику. Мінімізація основного обробітку ґрунту під час вирощування соняшнику після сої, кукурудзи та у повторних посівах не зменшує продуктивності культури. За прямої сівби відмічено недобір урожаю: після сої — 0,09 т/га, кукурудзи — 0,13 т/га, соняшнику — 0,2 т/га, пшениці озимої — 0,9 т/га.
У той же час, є публікації, у яких автори стверджують не тільки про негативний, а, навпаки, про позитивний вплив соняшнику на родючість грунту у полях сівозмін і за беззмінного вирощування на Кіровоградщині (А. Андрієнко, І. Семеняка, О. Андрієнко, 2011).
