Загальна стратегія проведення весняно-польових робіт передбачає:
- максимально ефективне використання зимово-весняних запасів вологи;
- обов’язкове підживлення озимих;
- проведення робіт у максимально стислі строки та виконання декількох операцій за один прохід;
- забезпечення повного хімічного захисту посівів (проти бур’янів, хвороб та шкідників) ;
- обов’язкове протруювання насіння ярих культур;
- активне застосування мікроелементів та регуляторів росту і розвитку рослин.
Значення вологи
Для реалізації генетичного потенціалу інтенсивних сортів та гібридів озимих зернових культур запаси продуктивної вологи у метровому шарі ґрунту навесні мають становити 180-200 мм.
Потреба пшениці озимої у волозі за весняно-літню вегетацію в умовах Лісостепу дорівнює 230-330 мм. Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500, у сприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі — підвищується до 600-700. Він також знижується при внесенні достатньої кількості фосфорно-калійних добрив, які сприяють розвитку кореневої системи та роздрібному внесенню азотних добрив.
Дефіцит вологи в фазі кущіння зменшує загальну кущистість, у фазі трубкування — продуктивну кущистість, у колосінні-цвітіні — озерненість колоса, під час формування і наливу зерна призводить до дрібнозерності і щуплості зерна.
Пересівати: варто чи ні?
При визначенні площ підсіву чи пересіву озимих слід враховувати насамперед густоту і розвиток рослин час відновлення вегетації і початку польових робіт, зволоженість ґрунту.
Пересівати озимину перш за все доцільно пшеницею ярою, при більш пізньому пересіві — кукурудзою задля збереження зернового клину, а підсівати — тритикале ярим або ячменем. Підсів повинен проводитись якомога раніше, щоб забезпечити якісне загортання насіння в ґрунт.
Поля, визначені до пересіву ранніми зерновими культурами, необхідно пересіяти за 72 години.
Проте при вирішенні питання доцільності і обґрунтованості пересіву озимих, крім загальної кількості живих розкущених або нерозкущених рослин на одиниці площі, слід враховувати також запаси ґрунтової вологи, здатність сорту до весняного кущення та регенерації кореневої системи. Вирішувати ці питання повинен агроном, який враховує також місцеві умови кожного поля.
Азотне підживлення особливо актуальне
У зв’язку з фактами значного вимиванням поживних речовин у глибші шари ґрунту проведення весняного азотного підживлення посівів озимих культур у сумарній дозі 100-130 кг/га д.р. є надзвичайно актуальним та обов’язковим заходом.
Після відновлення весняної вегетації пшениці озимої важливо створити для рослин сприятливі умови живлення, перш за все — підживити азотом ще до початку переходу їх до четвертого етапу органогенезу, коли відбувається закладка колоскових бугорків. Підживлення сприяє кращому кущенню рослин, інтенсивному відростанню, збільшенню кількості колосків, озерненості колосся, особливо за умов оптимального зволоження ґрунту і помірних температур.
Передусім варто підживлювати неудобрені восени посіви з оптимальною густотою стеблостою, які можуть забезпечити найбільшу віддачу.
На жаль, теплі погодні умови зими унеможливили проведення азотного підживлення озимини по мерзлоталому ґрунту.
Для ранньовесняного підживлення рекомендується використовувати аміачну селітру, ефективність якої на 15-20 % вище, ніж карбаміду. Це пов’язано з тим, що при поверхневому застосуванні аміачна селітра досить швидко розчиняється та проникає у верхній шар ґрунту, азот у нітратній та аміачній формах після відновлення вегетації відразу використовується рослинами озимої пшениці.
Слід наголосити, що гранули карбаміду також розчиняються на поверхні ґрунту, хоча повільніше за селітру. Без загортання карбаміду у ґрунт втрати азоту з карбонату амонію у вигляді аміаку можуть сягати 70 %. Азот у амідній формі відразу не може засвоюватися рослинами, для його трансформації у аміачну форму за допомогою уробактерій необхідний певний час та відповідний температурний та водний режими ґрунту.
На ґрунтах, бідних на рухомі сполуки сірки, напровесні доцільно застосовувати сульфат амонію в нормі 1,0-1,5 ц/га. В прикореневе підживлення можна рівноцінно вносити як аміачну селітру, так і карбамід.
Останнім часом значного поширення набуває застосовування рідких азотних добрив типу карбамідо-аміачної суміші (КАС), азот яких добре засвоюється рослинами. Залежно від співвідношення карбаміду та аміачної селітри КАС містить від 28 до 32 % азоту. Рідка суміш має низку переваг перед твердими азотними добривами. При застосуванні КАС забезпечується повна механізація процесів транспортування, зберігання та внесення в ґрунт. Скорочуються непродуктивні втрати азоту пов’язані із звітрюванням в атмосферу та фільтрацією до ґрунтових вод. Підвищується ефективність добрив за рахунок більш рівномірного внесення їх по полю. КАС легко комбінувати із засобами захисту рослин, регуляторами росту, мікроелементами тощо. При сумісному їх внесенні економічний ефект вищий завдяки скороченню енергетичних витрат і трудових ресурсів.
Конкретна доза азотних добрив при проведенні весняного підживлення визначається багатьма факторами (попередник, стан посівів, рівень основного удобрення) і перш за все запасами мінерального азоту в шарі ґрунту 0-60 см та вмістом рухомих форм фосфору і калію в шарі ґрунту 0-30 см.
Для одержання зерна озимої пшениці, що відповідає вимогам 1-2 класу якості, необхідне оптимальне азотне живлення на початку вегетації та особливо в період, коли відбувається інтенсивний синтез білків у зернівці. Основне застосування добрив та ранньовесняне підживлення сприяють одержанню приросту врожаю, але у більшості випадків вони недостатньо забезпечують рослини азотом для формування і наливу високобілкового зерна. Поліпшити якість зерна можна за рахунок позакореневого підживлення рослин розчином карбаміду або КАС в дозах N15-N20, що дозволяє збільшити вміст сирої клейковини на 1,0-1,5 %. Для істотного збільшення вмісту сирої клейковини в зерні (на 2,5-3,5 %) доза азоту має становити 40 кг/га д.р. з нормою витрати робочого розчину 400 л/га. Доза азоту в позакореневе підживлення визначається станом рослин, зокрема вмістом валового азоту в верхніх листках, та рівнем основного і весняного удобрення. Оптимальним строком для проведення позакореневого підживлення озимої пшениці є період після закінчення фази цвітіння до початку фази молочної стиглості зерна.
Варто звернути увагу аграріїв на використання рідких добрив з мікроелементами по вегетуючих рослинах (Наномікс, Вермістим, Вимпел, Вермібіомаг, Літовіт, Оазис та ін.), а також стимуляторів росту.
Для позакореневого внесення доцільно застосовувати мікродобрива, що сприяють поліпшенню фотосинтетичної функції рослин, позитивно впливають на врожайність і якість зерна. Встановлено, що для рослин мікроелементи найбільш ефективні у формі комплексонатів (хелатів) металів (Нутрівант, Мікрокат, Наномікс). Вони містять як макро-, так і мікроелементи (бор, цинк, магній, марганець, мідь, молібден та ін.), які неможливо замінити іншими речовинами.
Ефективним також є застосування регуляторів росту нового покоління (Біоглобін), які посилюють обмінні процеси в рослинних організмах, підвищують їх стійкість до несприятливих погодних умов (нестача вологи в ґрунті, підвищення або зниження температури), сприяють додатковому використанню закладеного в них потенціалу та поліпшенню якості зерна.
Таким чином, сумарна доза азоту в весняне та позакореневе підживлення на неудобрених посівах озимини має становити не менше 70-80 кг/га д. р., на фоні основного застосування помірних доз фосфорно-калійних добрив (P50-60K50-60) — 90-100 кг/га д. р., а при застосуванні підвищених доз фосфорно-калійних добрив (P80-90K80-90) — 110-120 кг/га д. р.
Озимий ріпак на одиницю врожаю виносить із ґрунту азоту, фосфору, калію і сірки удвічі, а кальцію уп’ятеро більше, ніж озима пшениця.
Фосфорно-калійні добрива застосовуються з осені, краще під оранку. Перевагу слід надавати формам добрив, що містять сірку: суперфосфат, калімагнезія, Суперагро марки N16P16K8S8, N13P13K13S10, N16P8K8S16. Оптимальні дози мінеральних добрив під озимий ріпак на ґрунтах із середнім рівнем забезпеченості поживними речовинами становлять N60-80P40-60K40-60, на бідних ґрунтах — N90-100P60-80K60-80.
Азотні добрива частково застосовуються з осені (N20-30), обов’язково у випадках, коли попередником ріпаку були зернові культури — для кращого розкладання залишків соломи. Більшу частину азоту (N40-60) слід застосовувати у перше підживлення на початку відновлення весняної вегетації. Друге підживлення проводять через 14-20 днів на початку росту пагонів (N20-50). Для цього рекомендується застосовувати аміачну селітру, КАС або сульфат амонію.
Нестача сірки, а також бору обмежує кількість стручків на рослині, а також насінин в стручку ріпаку. Для зниження дефіциту сірки та мікроелементів у період бутонізації посіви ріпаку слід позакоренево підживити водорозчинними комплексними добривами Наномікс, Вимпел, Реаком, Нутрівант, “Новоферт”, Інтермаг та ін. У цьому випадку позакореневе підживлення можна поєднати з обробкою інсектицидами або регуляторами росту.
На сьогодні ефективне застосування технологій у рослинництві є запорукою досягнення позитивного кінцевого результату. Тому ефективне наукове забезпечення реалізації стратегічних напрямів «Комплексної програми інноваційно-інвестиційного розвитку АПВ Харківської області на період до 2020 року» є дієвим виробничим ресурсом, на який з боку виробництва в останні роки стійко зростає попит.
У 2015 р. в ЦНЗ АПВ Харківської області здійснюються системні заходи та регіональна перепідготовки спеціалістів АПВ за напрямами методологічного забезпечення галузі рослинництва.
