Добирайте стійкі сорти
Пірикуляріоз
Симптоми хвороби появляються протягом вегетації рослин спочатку на листках і листкових піхвах, пізніше на стеблах, вузлах, волоті. Вирізняють три форми прояву хвороби: листкову, вузлову і волотеву.
На листках утворюються сірі крапки, які розростаються та подовжуються вздовж жилок листка, утворюючи еліпсоподібні некротичні світло-бурі плями, 3–4 см завдовжки з темно-коричневою облямівкою. Уражена тканина у вологу погоду покривається рясним темно-сірим нальотом — конідіальними спороношенням збудника хвороби. Некротичні плями розростаються, листки засихають і відмирають.
На стеблах утворюються видовжені бурі або темно-коричневі вдавлені плями, вузли його чорніють і розм’якшуються, внаслідок чого стебла надламуються.
На волоті уражуються вісь, гілочки, ніжки, колоскові лусочки, які набувають буро-коричневого забарвлення. Уражені зернівки щуплі, невиповнені, часто втрачають схожість. Іноді спостерігається пустозерність волоті або окремих колосків. При сильному ураженні піхв листків волоті можуть не з’являтися, і тоді рослини набувають вигляду обпалених.
При створенні сприятливих умов для розвитку пірикуляріозу на рослинах можна спостерігати одночасно дві чи усі три форми прояву хвороби — листкову, вузлову і волотеву.
Збудником хвороби є сумчастий гриб Magnaporthe grisea, який у циклі свого розвитку формує конідіальне і сумчасте спороношення.
Конідії гриба проростають за температури від 7-40°С (оптимум 23-24°С) і відносній вологості повітря понад 98% (найактивніше за наявності краплинної вологи). Інкубаційний період розвиту хвороби, залежно від температури, коливається у межах 2-11 діб.
Гриб уражує багато видів злаків, у тому числі пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу, просо, сорго, суданку, могар, а також більше 30 видів дикоростучих злаків. У патогена ідентифіковано більш ніж 30 фізіологічних рас, які відрізняються вірулентністю і агресивністю щодо окремих сортів рису.
Інтенсивний розвиток хвороби відбувається на очереті, який часто утворює цілі зарослі навколо зрошуваних каналів і в місцях заболочення грунтів. Всі ці рослини являють собою осередки інфекції пірикуляріозу рису. Сприяють розвитку хвороби загущені посіви рису.
Шкідливість пірикуляріозу полягає у тому, що збудник уражує всі надземні органи рослини — живителя, викликаючи відмирання тканин. У хворих рослин, в порівнянні зі здоровими, підвищується у 2,5-3 разів дихання, а це призводить до надмірної витрати пластичних органічних речовин, які необхідні для формування урожаю. Хворі рослини більш інтенсивно поглинають із грунту азот, однак метаболіти патогенів утруднюють рослинам засвоювати калій і фосфор, а це призводить до зниження стійкості рослин до інших хвороб, особливо до нематод.
У хворих рослин різко знижується вміст нуклеінових кислот, кремнієвої кислоти, хлорофілу. В результаті ураження частина рослин гине, що призводить до суттєвого зрідження посівів, формується менша кількість зерен в колосках, які в більшості випадків недорозвинені або щуплі, знижується схожість насіння. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби недобір урожаю становить 20-50% , а в роки епіфітотійного розвитку 60-70%.
Основне джерело інфекції — уражені післяжнивні рештки і насіння, на яких збудник хвороби зберігається у формі грибниці. Додатковим джерелом інфекції є уражені рослини культурних і дикоростучих злаків.
Захисні заходи
Добір сортів, які менше уражуються хворобою; дотримання сівозміни та просторової ізоляції між рисовими полями і посівами культур, які уражуються збудником пірикуляріозу; використання як попередника багаторічні бобові трави і зернобобові культури; протруєння насіння; збалансоване живлення рослин; знищення бур’янів-резерваторів інфекції; обприскування посівів фунгіцидами; ретельне загортання післяжнивних решток у грунт.
Чітко дотримуйтесь сівозміни
Фузаріоз
Фузаріоз проявляється протягом усієї вегетації рослин. Уражуються проростки, сходи і рослини. Уражені проростки жовтіють, скручуються і засихають, не виходячи на поверхню грунту. На сходах спостерігається загнивання кореневої шийки — у таких рослин листки жовтіють і починають відмирати, спочатку нижні, а пізніше й верхні. Уражені рослини легко вириваються з грунту.
На дорослих рослинах вузли стебла чорніють і загнивають, пізніше ламаються. Уражуються також волоті, лусочки та зернівки. На уражених частинах рослин у вологу погоду з’являється білуватий, блідо-жовтий або червонуватий наліт. Фузаріоз рису найчастіше викликають гриби із роду Fusarium spp., частіше F. oxysporum f. sp.oryzae, який, окрім мікро- і макроконідій, утворює велику кількість безбарвних хламідоспор і темних мікросклероціїв.
Під час вегетації рослин гриб поширюються макро- і мікроконідіями. Оптимальна температура для розвитку патогена 23-25°С, мінімальна — 10°С, максимальна — 35°С, оптимальна вологість грунту — 40-70%, кислотність грунту, рН — 4,0-7,5.
Гриби, розвиваючись на рослинних рештках, можуть зберігати життєдіяльність у грунті 3-4 роки. Вони поширені у грунтах всіх типів, але уражують переважно ослаблені рослини, які вирощують за несприятливих умов — низького рівня агротехніки, посухи, сильних морозів.
Фузаріоз дуже шкідливий у фазі проростків, уповільнює їх ріст і розвиток. У період вегетації хвороба викликає в’янення і відмирання рослин, викликаючи суттєве зрідження посівів. Частина уражених стебел утворює недорозвинену волоть зі щуплим насінням. Зерно в уражених рослин часто легке, щупле, часто повністю втрачає схожість, або при його висіванні в грунт формуються проростки з ознаками фузаріозної кореневої гнилі. У багатьох уражених рослин колоски у волоті є стерильними. Недобір урожаю від фузаріозу може сягати 10-15% і більше.
Основне джерело інфекції — уражені рештки і заражене насіння. Конідії збудників можуть бути життєздатними протягом одного року, хламідоспори і склероції — до 2-3 років.
Захисні заходи
Дотримання сівозміни; вирощування після кращих попередників; сівба здоровим протруєним насінням; збалансоване живлення рослин; збирання урожаю в стислі строки; просушування і ретельна очистка вороху зерна; своєчасне і ретельне загортання рослинних решток.
Інфекція криється у насінні
Коричнева плямистість
Коричнева плямистість (гельмінтоспоріоз) проявляється як на сходах, так і на дорослих рослинах. Прикоренева частина стебла й корені загнивають, рослина в’яне і відмирає. На листках, стеблах і колосових лусочках з’являються дрібні еліпсоподібно-видовжені коричневі плями з сіро-оливковим бархатистим нальотом. За інтенсивного розвитку хвороби листки засихають, стебла ламаються.
Збудником хвороби є гриб Cochliobolus miyabeanus (анаморфа: Нelminthosporium oryzae), який у період вегетації рослин поширюється конідіями. Основне джерело інфекції — уражені післязбиральні рештки і насіння, на яких збудник хвороби зберігається у вигляді грибниці та конідій.
Шкідливість захворювання полягає у загибелі сходів, випаданні окремих рослин в період вегетації, відставанні рослин у своєму розвитку, ламкості стебел та вилягання посівів. У хворих рослин формується менше насіння у волоті, воно, як правило, недорозвинуте, щупле, з низькою енергією проростання і схожістю. Заражене насіння характеризується низькими харчовими якостями.
Захисні заходи
Проти коричневої плямистості ефективні всі заходи, які проводяться проти пірикуляріозу.
Знищуйте бур’яни — резерватори хвороби
Альтернаріоз
Альтернаріоз проявляється у фази наливання та дозрівання рису. На фізіологічно відмираючих листках і стеблах рослин з’являється оливковий або бурий оксамитовий бархатистий наліт — конідіальне спороношення збудників хвороби. Уражені квіткові і колоскові лусочки чорніють, зав’язь часто відмирає і перетворюється на чорну масу. Вся волоть стає темно-сірою. Уражене зерно, особливо зародок, чорніє, а під час проростання вкривається темно-сірими дернинками.
Збудниками хвороби є мітоспорові гриби із роду Alternaria spp.: A. alternat, A. oryzae, A. tenuissima та ін., які в своєму циклі розвитку формують конідіальне спороношення. Під час вегетації рослин гриби поширюються конідіями. Особливо посилюється розвиток хвороби за надмірної вологості грунту і повітря. Збудники хвороби зберігаються на насінні й уражених рештках рослин у вигляді грибниці і конідій.
Шкідливість хвороби виявляється у зниженні технологічних і насіннєвих якостей насіння, відставанні рослин в рості й розвитку, ураженні їх кореневою гниллю, відмиранні продуктивних стебел, зниженні урожаю.
Захисні заходи
Заходи, які проводяться на посівах рису проти пірикуляріозу, є ефективними і проти альтернаріозу.
Використовуйте в ролі попередника бобові трави
Септоріоз
Усі надземні органи рослин рису часто уражуються септоріозом. На молодих листках з’являються спочатку слабо помітні жовтуваті плями, які поступово поширюються вздовж жилок листка і набувають бурувато-сірого кольору. Уражена тканина вкривається чорними крапками — пікнідами збудника хвороби. Вони, як правило, розташовуються скупчено або лінійними рядами. Такі ж плями виявляються на стеблах, колоскових лусочках і плівках насіння. При сильному розвитку хвороби листки жовтіють, засихають і передчасно відмирають. Стебла в місцях ураження ламаються.
Збудник хвороби — мітоспоровий гриб Septoria oryzae, який в циклі свого розвитку формує пікнідіальне спороношення. У період вегетації гриб поширюється пікноспорами за допомогою дощу, вітру і комах. Проростають вони за наявності краплинної вологи.
Джерелом інфекції є уражені рештки рослин, на яких зберігаються пікніди гриба з пікноспорами, і заражене насіння, в якому знаходиться грибниця.
Захисні заходи
Проти септоріозу ефективні всі заходи, які проводяться на посівах рису проти пірикуляріозу.
Забезпечте збалансоване живлення рослинам
Аскохітоз
Аскохітоз проявляється на всіх органах рослин: на листках — у вигляді дрібних хлоротичних плям, які пізніше розростаються, стають овальними або подовженими. Центр плями більш світлий, а на межі здорової і ураженої тканини утворюється темна облямівка. У місцях плям під епідермісом формуються пікніди гриба у вигляді чорних крапок. Вони розміщуються скупчено або поодинці. Уражені листки жовтіють, некротизуються і відмирають. На стеблах, колоскових лусочках і плівках зерна також виявляються коричневі плями з пікнідіальним спороношенням.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Ascochyta oryzae. У чорних пікнідах гриб утворює видовженої форми світло-жовті пікноспори. В період вегетації гриб поширюється пікноспорами.
Шкідливість хвороби полягає у зниженні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зниженні продуктивності рослин. За високої вологості насіння гриб інтенсивно розвивається і викликає суттєве зниження їх схожості. Джерелом інфекції є заражене насіння і уражені рештки рослин, на яких зберігаються грибниця і пікніки патогена.
Захисні заходи
Проти аскохітозу ефективні всі заходи, які проводяться на посівах рису проти пірікуляріозу та інших хвороб.
Обприскуйте посіви фунгіцидами
Нігроспороз
У другій половині вегетації рослин і особливо під час дозрівання зерна на листках, волоті і насінні проявляються нігроспороз у вигляді чорного порошкоподібного нальоту.
Збудником хвороби є гриб Khuskia oryzae (анаморфа: Nigrospora oryzae), який поширюється конідіями, що за допомогою вітру, крапель дощу, комахами розносяться на значні відстані. Після незначного періоду спокою вони проростають і викликають на рослинах нові зараження. Гриб заселяє спочатку відмерлу або сильно ослаблену тканину, а потім, виділяючи токсини, викликає відмирання сусідніх клітин і тканин й поширюється на них.
Збудник хвороби здатний розвиватись у широкому температурному діапазоні. Оптимальний розвиток хвороби відбувається за достатньої вологості і температури повітря 20-25°С. Інтенсивне ураження рослин нігроспорозу відбувається на пізніх посівах рису.
Сприяють розвитку хвороби низька агротехніка вирощування рису, наявність механічних пошкоджень на рослинах, викликаних градом, шкідниками, робочими органами машин з догляду за рослинами, пізні строки збирання культури.
Основне джерело інфекції — уражені рослинні рештки та насіння, на яких патоген зберігається у вигляді конідій і грибниці.
Шкідливість хвороби полягає у тому, що за умов інтенсивного розвитку хвороби ураженість волоті може сягати до 50% і більше. Насіння з ураженої волоті під час проростання сильно пліснявіє, має знижену схожість, проростки його відмирають до появи на поверхні грунту. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби недобір урожаю може сягати 1-2 ц/га і більше.
Захисні заходи
Своєчасне збирання урожаю; збір насіння з найменш уражених ділянок; його ретельна очистка, калібрування, сушка і завчасне протруєння; глибоке загортання у грунт післяжнивних решток; вирощування стійких сортів.
Своєчасно проводьте усі агротехнічні заходи
Пліснявіння
Пліснявіння насіння поширене у всіх районах вирощування рису. Захворювання проявляється як у фази наливання-достигання зерна, так і під час зберігання зерна при підвищеній вологості. Залежно від збудників хвороби, проявляється у вигляді сіро-зеленого, темного і рожевого пліснявіння.
Сіро-зелене пліснявіння викликають численні гриби із родів Penicillium spp., Aspergillus spp., Botrytis spp., Mucor spp. Уражене насіння має затхлий запах цвілі. Більшість збудників сіро-зеленого пліснявіння починають розвиватися за температури 5-8°С, а окремі види навіть — за 2-3°С, що дає їм можливість пригнічувати розвиток інших грибів, які находяться на зернівках гречки. Особливо це спостерігається при використанні посівного матеріалу поганої якості, за сівби насіння у холодний грунт і за прохолодних погодних умов під час проростання. Захворювання викликає зрідження сходів у результаті не проростання інфікованого насіння, відмирання уражених проростків у грунті, які не досягли його поверхні, затримці росту і розвитку рослин. Ураженість рису збудниками сіро-зеленого пліснявіння знаходиться в прямій залежності від кількості пошкоджених зерен.
Темне пліснявіння зернівок рису зумовлюють гриби із родів Cladosporium spp., Alternaria spp., Nigrospora spp. та ін. Ураження зернівок рису темним пліснявінням зазвичай починається у місцях механічних пошкоджень їх насіннєвих оболонок і за температури не нижче 12°С. Завдяки таким екологічним особливостям збудники темної цвілі не завжди витримують конкуренції з іншими грибами, які находяться на зернівках гречки.
Рожеве пліснявіння викликається грибами з родів Trichothecium spp., Sporotrichum spp., Cephalosporium spp. та ін. Інтенсивний розвиток збудників рожевого пліснявіння відбувається під час дозрівання рослин у вологу погоду, находження вологого насіння в буртах на токах, в зерносховищах, в грунті — за підвищеної вологості і температури 8-10°С. Заселення зернівок рису збудниками рожевої цвілі розпочинається за його вологості 19% і вище.
Шкідливість пліснявіння варіює залежно від ступеня зараженості насіннєвого матеріалу і родючості грунту. Чим вищий відсоток зараженого насіння висівається у грунт, тим більше хворих рослин буде під час проростання. Хвороба викликає загнивання зернівок, а за незначного ураження різко знижується енергія проростання і схожість, що робить їх непридатними для посіву. За слабкого ступеня зараженості насіння схожість рису знижується на 3-6%, за сильного — на 17-30%. Уражене насіння непридатне для переробки на крупу і корм тваринам.
Основне джерело інфекції — уражені післязбиральні рештки, в яких зберігається грибниця патогенів і заражене насіння.
Захисні заходи
Посів рису проводити лише високоякісним протруєним насінням; чергування культур у сівозміні; збалансоване живлення рослин; сівба в оптимальні строки; своєчасне проведення всіх агротехнічних заходів, які сприяють швидкому проростанню насіння і кращому розвитку рослин.
Глибоко загортайте в грунт післяжнивні рештки
Бактеріальний опік
Бактеріальний опік проявляється у всіх фазах розвитку, але частіше у фазі викидання волоті. Хвороба належить до типових судинних захворювань. На нижніх листках вздовж серединної жилки з’являються маслянисті плями, які просвічуються, потім перетворюються у смужки, жовтіють, стають темно-прозорими.
Пізніше плямистість виявляється на верхніх листках, стеблах і колосках. На колоскових лусочках і зерні з’являються розпливчасті плями. На плямах і смугах, частіше вранці або ввечері, виступають білі каламутні крапельки бактеріального ексудату, який при підсиханні перетворюється у янтарно-жовті зернятка. Нерідко листя скручується і всихає. Сильно уражені рослини в’януть і гинуть.
Захворювання викликають бактерії Xanthomonas oryzae pv. oryzae. В період вегетації рослин бактерії поширюються механічним шляхом, разом з дрібненькими шматочками, або пилом сухої ураженої тканини. Вони легко проникають у рослину через продихи, механічні пошкодження сім’ядоль, листків, стебел, коренів.
В інфікованій тканині бактерії поширюються міжклітинно, потрапляючи в судинну систему, розносяться по всій рослині. Накопичуючись у провідній системі, бактеріальні клітини часто склеюються, утворюють в судинах бактеріальні глеї (подібні на тромбів), які перекривають рух води з поживними речовинами до листків, і відтік органічних синтезованих речовин до коренів. Крім того, бактерії в процесі своєї життєдіяльності виділяють токсини, які згубно діють на клітини рослини. В результаті цього інфікована рослина жовтіє, в’яне і засихає.
Особливо сильно розвивається хвороба за підвищеної вологості. Розвитку хвороби сприяють внесення високих доз азотних добрив, надмірний вміст у грунті магнію і кремнію, дефіцит фосфору і калію. Інтенсивний розвиток хвороби спостерігається у вологу погоду, коли середньодобова температура повітря сягає вище 24°С.
Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки рослин та заражене насіння. Шкідливість хвороби виявляється у зрідженні посівів рису в результаті відмирання сильно уражених рослин, зниженні енергії проростання і схожості насіння, значному недоборі урожаю зерна, який коливається у межах 10-30%, а інколи і 50%.
Іншою бактеріальною хворобою рису є гниль піхв листя. Хвороба проявляється у фазі цвітіння-початку молочної стиглості зерна. На піхвах листків, стеблі, міжвузлях, волоті і зерні спочатку з’являються темні, сіро-зелені плями довжиною 1-2 мм, які поступово збільшуються, стають коричневими, а пізніше темніють і всихають. Уражені волоті набувають іржастого вигляду або чорніють.
Збудником хвороби є бактеріїї Pseudomonas oryzicola. Хвороба викликає щуплість зерна, а іноді воно зовсім не утворюється.
Джерелом інфекції є заражене насіння і неперегнилі уражені рештки.
Захисні заходи
Проти бактеріальних хвороб ефективними заходами є вирощування стійких сортів; дотримання сівозміни; виконання всіх агротехнічних і профілактичних заходів, що сприяють швидкому росту і розвитку рослин; протруєння насіння; своєчасне збирання врожаю; ретельне глибоке загортання післяжнивних решток у грунт.
Дотримуйтесь просторової ізоляції між полями рису та зерновими злаковими
Штрихуватість
На молодих листках з’являється штрихувата хлоротичність або вздовж всього листка витягнуті сірі смуги. Листки ненормально видовжуються та поникають, вони стають вужчими і бліднішими, ніж здорові. На піхвах листя виявляють світлі дрібні плями і штрихи. Такі ознаки має штрихуватість.
У дорослих рослин нові листки хлоротичні, не повністю виходять із піхв, скручуються і поникають. Уражені рослини часто карликові. Волоті у них стерильні або й взагалі не утворюються.
Збудник хвороби — вірус Rice stripe virus (RSV), який поширюється персистентним способом різними видами цикад, переважно темною цикадкою (Delphacodes striatellus М.). Найбільш активні переносники — самки. Вірофорність цикадок після їх живлення на хворих рослинах настає через три доби. Зараження відбувається протягом 5-30 хв. перебування вірофорної комахи на здоровій рослині.
Встановлено, що вірус штрихуватості рису може знаходитись і в яйцях комах, і передаватися відродженим личинкам. Окрім рису, вірус штрихуватості уражує бур’яни родини злакових: просо північне, мишій сизий, очерет звичайний та багато ін. Джерелом інфекції є уражені багаторічні злакові бур’яни, в соку яких зберігається вірус, може зберігатися у яйцях цикад.
Карликовість
Карликовість проявляється на молодих листках спочатку у вигляді невеликих жовтих або білих плям, які розташовуються вздовж жилок. Пізніше плями подовжуються і утворюються переривчасті смужки.
Хворі рослини надмірно кущаться, повільно ростуть, мають укорочені міжвузля, утворюють розетки і набувають карликового вигляду. Корені уражених рослин недорозвинені і розташовуються горизонтально у верхньому шарі грунту, волоть недорозвинена, зерно утворюється щупле. При дозріванні рису більшість уражених рослин зберігає зелений колір.
Збудник хвороби — вірус Rice dwart mosaic virus (RDMV), який поширюється цикадами персистентним способом. Цикадці достатньо живитися на хворій рослині 5 хв., щоб передати вірус наступній здоровій рослині.
Вірус карликовості уражує пшеницю, жито, овес, а також лисохвіст, півняче та посівне просо, тонконіг та інші трави, які можуть бути резерваторами інфекції. Віріони можуть зберігатися у яйцях комах і передаватись личинкам.
Шкідливість вірусних хвороб полягає у недорозвиненості кореневої системи, карликовості рослин, суттєвому зниженню хлорофілу в листках, гибелі частини інфікованих рослин у період вегетації,зниженні урожаю і його якості.
Захисні заходи
Проти вірусних хвороб рису ефективними заходами є дотримання сівозміни з мінімальним насиченням зерновими злаковими культурами, просторової ізоляції між полями рису і зерновими злаковими культурами; ретельне і своєчасне знищення бур’янів — резерваторів інфекції; проведення захисних заходів проти шкідників-переносників вірусної інфекції.
