Високе живлення у перші дні росту
Високий вміст елементів живлення у рослинах рису на перших етапах органогенезу свідчить про необхідність створення сприятливих умов живлення в перші дні їх росту. На початкових стадіях розвитку рослин особливе значення має забезпечення їх фосфором, який сприяє доброму розвитку кореневих систем, збільшення у подальшому співвідношення зерна до соломи, формування більш виповненого зерна. Починаючи з ІV-VI етапів органогенезу концентрація елементів живлення зменшується і досягає мінімуму в кінці вегетації. Максимальну концентрацію елементів живлення рослини накопичують до початку формування і наливу зернівки: в кінці вегетації, починаючи з VIII-X етапів органогенезу і закінчуючи повним дозріванням.
Азотне живлення: головне зберегти баланс
Отримання високих врожаїв рису не можливе без забезпечення його необхідними поживними елементами. В традиційних зонах його вирощування на каштанових залишково солонцюватих ґрунтах рис найбільш чутливий до азоту.
При нестачі азоту сповільнюється ріст і розвиток рослин рису, не утворюються бокові пагони, зменшуються розміри та кількість репродуктивних органів, що призводить до зниження продуктивності посівів в цілому.
В той же час, надлишок азотного живлення провокує порушення процесів обміну в рослинах, збільшення стерильності пилку при заплідненні, в результаті чого збільшується пустозерність, знижується маса 1000 зерен. При цьому зростає питома вага соломи в загальній біомасі рослин, що викликає їх вилягання, знижується стійкість до ураження збудником пірикуляріозу, затягується вегетація рису.
В специфічних анаеробних умовах затоплюваного ґрунту слід використовувати ті форми, які містять азот в амонійній і амідній формах: сульфат амонію із вмістом азоту 20,5-21,0 %, сечовину (46 % азоту), а також вуглеамонійні солі (ВАС), які містять 17 % азоту, 50 % вуглекислоти і являють собою суміш карбонату і гідрокарбонату амонію. Саме амонійна форма азоту закріплюється ґрунтовим поглинаючим комплексом та постачає рослини рису цим поживним елементом впродовж вегетаційного періоду. Нітратний азот здебільшого вимивається з водою у нижні горизонти ґрунту або відновлюється до вільного азоту в процесі денітрифікації і також втрачається.
Фосфорне живлення необхідне протягом усієї вегетації
В затопленому ґрунті створюються сприятливі умови для мобілізації доступних форм фосфору. Рис потребує фосфорного живлення протягом усієї вегетації, але особливо важливо забезпечити рослини цим елементом живлення у початковий період їх росту. Нестача фосфору в цей період гальмує розвиток кореневої системи, що не компенсується посиленим фосфорним живленням у наступні періоди. Дефіцит цього поживного елементу на більш пізніх етапах розвитку викликає затримку росту, пригнічує кущіння, цвітіння та дозрівання.
На ґрунтах із достатніми запасами валового фосфору фосфорні добрива на рисі малоефективні. Проте останнім часом спостерігається тенденція значного зниження вмісту як валових, так і рухомих форм фосфору в ґрунтах рисових сівозмін, що пов’язано з тривалим припиненням внесення фосфорних добрив. Джерелом поповнення фосфору в ґрунті є добрива: суперфосфат простий порошкоподібний (19,0-20,0 Р2О5), простий гранульований (19,5-20,9 % Р2О5), подвійний (40,0-50,0 % Р2О5) та складне добриво амофос (46-50 % Р2О5 і 11-12 % N).
Калій гарантує міцність клітинним стінкам
Ефективність калійних добрив також незначна, незважаючи на те, що винос калію урожаєм є найбільшим, порівняно з іншими елементами живлення. Це пов’язано з тим, що вміст валового калію у каштанових та лугово-каштанових середньо-суглинистих ґрунтах досить високий, а хімічні та фізико-хімічні властивості ґрунтів рисових сівозмін сприяють накопиченню доступних рису форм калію. Потреба в калії зростає на високому фоні азотного живлення. Калій забезпечує міцність клітинним стінкам, сприяє збільшенню площі листка і вмісту хлорофілу в ньому, затримує старіння та покращує ефективність фотосинтезу, сприяє формуванню колосків у волоті, виповненню зернівок. Калій підвищує стійкість рослин до вилягання і до ураження їх хворобами. Під рис використовуються: калійна сіль (30-40 % К2О), хлористий калій (58,1-62,5% К2О).
Особливості внесення добрив
Азотні добрива у вигляді сульфату амонію або ВАС вносять до сівби рису розкидачами типу 1 РМГ-4, РУМ-8 за перехресною схемою, що забезпечує їх рівномірний розподіл по поверхні чеків.
Мінеральні добрива, особливо азотні, загортаються у ґрунт одразу після їх внесення культиваторами різних модифікацій, зубовими боронами, іншим знаряддям. Здебільшого цю операцію поєднують із передпосівною культивацією. Розрив у часі між внесенням азотних добрив і затопленням чеків має бути найкоротшим у зв’язку з тим, що в сухому ґрунті амоній, який входить до складу сульфату амонію, переходить у нітратну форму, і при затопленні чеків вимивається з фільтраційними водами. В незатопленому ґрунті через 20 діб після внесення майже весь амонійний азот сульфату амонію переходить у нітратну форму.
З метою попередження непродуктивних витрат азотних добрив, їх загальну розрахункову норму рекомендується вносити в два строки: 50-75% в основне допосівне внесення та 25-50% в підживлення у фазі кущіння рису та у фазі трубкування, після знищення бур’янів хімічними засобами.
Слід зазначити, що на стан забезпеченості посівів азотним живленням протягом вегетаційного періоду впливає значна сукупність факторів як біотичного, так і абіотичного характеру, що потребує індивідуального підходу до кожного конкретного поля або навіть чеку. Роздрібне внесення азотних добрив у два і навіть три прийоми слід застосовувати як ефективний засіб регулювання продуктивності агрофітоценозів рису, спрямований у конкретний час та на конкретній ділянці поля. При цьому враховують той факт, що як нестача поживного елементу, так і його надлишок призводять до значного зниження урожайності. У зв’язку з цим вегетаційне підживлення краще проводити за листковою або тканинною діагностикою. За вмісту загального азоту в листо-стебельній масі рослин у фазі повного кущіння (7 листків) понад 2,8-2,9 % посіви азотного підживлення не потребують.
Вегетаційне азотне підживлення посівів рису проводять переважно карбамідом, оскільки добриво має фізіологічно нейтральну реакцію і не викликає опіків наземної частини рослин, високий вміст діючої речовини підвищує продуктивність праці при проведені операції, фізичні властивості добрива забезпечують рівномірність його розсіву. Проте в разі необхідності можливе застосування сульфату амонію. Добрива, що вміщують азот у нітратній формі, на посівах рису в жодному разі не застосовують.
