І. Л. МАРКОВ,
Основна небезпека фітофторозу — в зменшенні асиміляційної поверхні рослин
Хвороба поширена у всіх районах вирощування картоплі. Великої шкоди завдає на Поліссі, в північно-західних областях Лісостепу. Проявляється на листках, стеблах, бульбах, паростках, іноді на бутонах, квітках та ягодах. Перші ознаки хвороби спостерігаються у більшості випадків у кінці бутонізації-на початку цвітіння спочатку на листках нижнього ярусу куща картоплі, а пізніше — на листках середнього і верхнього ярусів.
На листках утворюються бурі розпливчасті плями, які облямовані по периферії світло-зеленою смугою. У вологу погоду вони швидко розростаються й охоплюють всю листкову пластинку. Листки загнивають, стають коричневими і зависають на стеблах.
У вологу погоду на межі ураженої і здорової тканини з’являється ніжний білий павутинний наліт, частіше з нижнього боку листка, який є нестатевим спороношенням збудника хвороби. На черешках листків і стебел виникають довгасті бурі плями, штрихи і смуги. У місцях ураження тканина загниває, утворюються перехвати, внаслідок чого черешки листків і стебла надламуються. Подібні плями утворюються також на квітконіжках, бутонах і ягодах картоплі.
На бульбах хвороба проявляється у вигляді трохи вдавлених твердих бурих або свинцево-сірих плям різної форми. На розрізі бульб у місцях ураження спостерігається забарвлення паренхіми в бурий або іржаво-коричневий колір. Ураження поширюється у серцевину бульби у вигляді розпливчастих конусоподібних штрихів та смуг.
Оптимальна температура для проростання зооспорангіїв гриба з утворенням зооспор є 10-15°С. Інтенсивне проростання зооспорангіїв ростковими гіфами відбувається за температури 22-25°С. Росткові гіфи, які утворюються під час проростання зооспорангіїв і зооспор, проникають у листки картоплі через продихи. Тривалість інкубаційного періоду, залежно від температури, триває від 3 до 16 днів.
За наявності в природних умовах гетероталічної грибниці двох типів спарювання гриб формує статевим шляхом ооспори. Поява нової форми патогена призвела до суттєвих змін у прояві захворювання, його шкідливості. Хвороба стала проявлятися на стеблах картоплі за 1-4 тижні раніше від звичайних строків, істотно збільшилася ураженість бульб. Ця форма проявуодержала назву «стеблова» або «нетипова форма» фітофторозу.
Зараження бульб під час вегетації рослин відбувається шляхом змивання дощовою водою зооспорангіїв гриба з уражених листків на ґрунт. Чим ближче до поверхні ґрунту формуються бульби, тим швидше і сильніше відбувається їх зараження. Другий шлях передавання інфекції від бадилля до бульб — при збиранні картоплі під час дотику свіжозібраних бульб з ураженим бадиллям.
Основним джерелом інфекції фітофторозу є уражені насіннєві бульби картоплі, в яких зберігається грибниця, купи відбракованих бульб біля картоплесховищ і уражене бадилля «стебловою формою», в якому містяться ооспори гриба.
Шкідливість фітофторозу полягає у значному зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що позначається на процесі утворення і нагромадження у них поживних речовин, особливо в період бульбоутворення. Хворі рослини утворюють недорозвинені і в незначній кількості бульби. Щорічний недобір бульб картоплі від фітофторозу в середньому становить 10% від валових зборів урожаю. У разі значного і раннього ураження бадилля фітофторозом недобір урожаю сягає 70% і більше. Зберігання картоплі з великою кількістю уражених бульб нерідко призводить до загнивання всієї партії.
Захисні заходи. Вирощування стійких сортів, використання здорового посадкового матеріалу, протруєння насіннєвих бульб, обов’язкове знищення весною вибракуваних уражених бульб біля картоплесховищ, дотримання сівозміни і просторової ізоляції між насіннєвими і товарними посівами картоплі, збалансоване живлення рослин, обприскування рослин фунгіцидами, передзбиральне знищення бадилля.
Також читайте: Зберегти урожай другого хліба
Рак картоплі та його форми
Захворювання належить до об’єктів внутрішнього карантину рослин. Зовнішніми ознаками хвороби є нарости різної форми і розмірів, що проявляються на бульбах, столонах, рідше на стеблах, черешках, бокових гілках. Поверхня наростів хвиляста, складчаста і вкрита дрібними жовто-коричневими крапками — сорусами зооспорангіїв. Молоді нарости білі, в міру старіння стають світло-коричневими, а потім темно-бурими. Нарости спочатку дрібні, а потім, розростаючись, часто перевищують розмір бульби, досягаючи в діаметрі 7-15 см, і нагадують суцвіття цвітної капусти. У разі дефіциту вологи і високої температури ґрунту хвороба проявляється у вигляді листковидної, парше- і кратероподібної та гофрованої форм.
Листкоподібна форма раку на бульбах проявляється у результаті розростання вічкових лусочок, що мають вигляд м’ясистих спотворених листочків, іноді з жилкуванням і нагадують розкриті соснові шишки. У разі паршеподібної (лишаєподібної) форми ураження переважно на апікальній частині бульби утворюються виразки з гіпертрофованих тканин рослини, подібні до ознак проявлення звичайної парші.
Кратероподібна форма на бульбах характеризується появою опуклих округлих утворень, подібних до кратера, діаметром біля основи 1,0-1,5 см з гострими нерівними краями на вершині і дещо заглибленою серединою. Гофрована форма на бульбах проявляється у вигляді хвилеподібних зморшкуватих наростів з напливами і впадинами. За таких (прихованих) форм прояву паразит міститься у бульбах у різних стадіях свого розвитку, що передують утворенню зооспорангіїв, і за сприятливих умов продовжує нормальний цикл розвитку. На столонах гриб уражує місця утворення бульб, формує ланцюжок з 4-5 наростів. На уражених столонах бульби, як правило, не формуються.
Захворювання на надземних органах рослин частіше проявляється на основних стеблах і бокових гілках. У пазухах листків утворюються зелені нарости розміром 2,0-2,5 см. Частки листка потовщуються і деформуються, а непарна частка верхівки листка часто перетворюється у наріст. Суцвіття гіпертрофується в суцільний наріст химерної форми.
Збудником раку картоплі є гриб Synchytrium endobioticum Perс., який, крім картоплі, уражує численні види рослин із родин Solanum, Hyoscyamus, Lycium, Nicotiana, Physalis і Datura. Польова популяція патогена на Україні представлена 7 патотипами (міжгірський, рахівський, синевірський, ясенівський, шешорський, соколівський і бистрецький), які вирізняються між собою вірулентністю стосовно окремих сортів картоплі. Гриб належить до внутрішньоклітинних паразитів. Він не має грибниці, а вегетативне тіло складається із клубочка голого протопласту.
Основним джерелом інфекції раку картоплі є цисти гриба в уражених бульбах і зараженому ґрунті, куди вони потрапляють під час гниття ракових наростів. Патоген може поширюватися також із коренеплодами, саджанцями плодово-ягідних культур і розсадою більшості рослин, які вирощувалися на заражених ділянках і несуть на поверхні коренів частки інфікованого ґрунту, а також частками ґрунту, що змиваються талими й дощовими водами. Гриб може поширюватися з органічними добривами у випадках, коли бульби картоплі, уражені раком, використовували на згодовування худобі. Зооспорангії збудника раку, що пройшли через травний тракт тварин, зберігають життєздатність.
Шкідливість раку картоплі проявляється у зниженні врожайності культури, залежно від сорту і патотипу патогена, недобір урожаю може сягати 40–90%, уражені бульби втрачають свої насіннєві та продовольчі якості і підлягають технічному переробленню або знищенню.
Захисні заходи. Суворе виконання карантинних заходів, дотримання сівозміни, вирощування у заражених осередках лише сортів картоплі, стійких до поширених у певному регіоні патотипів збудника хвороби, хімічне знезараження ґрунту, збалансоване живлення рослин.
Рання та пізня суха плямистість, або альтернаріоз
Ця хвороба поширена повсюди і проявляється у вигляді двох форм — ранньої та пізньої сухої плямистості.
Рання суха плямистість починає проявлятися на листках перед бутонізацією за 15-20 днів до цвітіння картоплі у вигляді чітко обмежених округлих темно-бурих, темно-сірих або коричневих плям, на яких добре помітні концентричні кола і слабкий чорний або темно-сірий наліт. Розмір плям варіює залежно від стійкості сорту картоплі й досягає кількох сантиметрів.
Тканина в місцях плям у суху спекотну погоду висихає, викришується і листок стає дірчастим. У дощову погоду уражена тканина не загниває.
Хвороба часто супроводжується поступовим загальним пожовтінням листків, передусім нижніх, що частіше спостерігається у ранніх сортів картоплі. На стеблах і черешках утворюються довгасті темно-бурі концентричні плями з чорним або темно-сірим нальотом. У місцях ураження утворюються виразки сухої консистенції. Під час сильного ураження рослини в’януть. На бульбах хвороба проявляється через 2-3 тижні після збирання врожаю у вигляді твердих, темно-сірих або темно-коричневих, трохи вдавлених на 2-3 мм у глиб тканини плям. Уражена тканина покривається темним або темно-сірим нальотом.
Пізня суха плямистість проявляється на картоплі в кінці цвітіння, як правило, на фізіологічно старих листках нижнього ярусу у вигляді дрібних округлих темно-бурих плям на частках листків з численним бархатним оливковим нальотом. Концентричні лінії у місцях ураження при цьому відсутні. Здорова тканина листків, що залишилася непошкодженою, жовтіє і відмирає. У разі сильного ураження у суху погоду хворі листки закручуються частками догори у вигляді човника. На стеблах і черешках листків з’являються суцільні чорні плями, але, на відміну від ранньої сухої плямистості, без концентричних ліній.
Хвороба інтенсивно розвивається у спекотну погоду, за рясних дощів і рос. Тривалість інкубаційного періоду залежить від температури, стійкості сорту і фази розвитку рослин. За температури 22-24°С він становить 2-3 дні, за 30-32°С його тривалість збільшується до 7-12 днів. Посилюється розвиток хвороби через дефіцит калію в ґрунті.
Зберігаються гриби на уражених рештках у формі конідій, хламідоспор, склероцієподібних скупчень гіф грибниці. Життєздатність патогенів у ґрунті зберігається більше трьох років. Шкідливість хвороби проявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що позначається на утворенні бульб, їх розмірі і крохмалистості. Залежно від ступеня розвитку хвороби недобір урожаю може становити 10-30%, а в роки епіфітотійного розвитку — 60%.
Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на картоплі проти фітофторозу, є ефективними і проти альтернаріозу.
Чорна парша, або ризоктоніоз
Хвороба поширена на картоплі у всіх ґрунтово-кліматичних зонах країни. Проявляється на бульбах, паростках, стеблах, столонах і рідше на коренях дорослих рослин. На поверхні бульб утворюються тверді чорні блискучі опуклі чорні склероції неправильної форми і різної величини (1-5 мм), що за зовнішнім виглядом нагадують невеличкі частки чорнозему, які прилипли до її поверхні, у зв’язку з чим хвороба отримала назву «чорна парша».
Ризоктоніоз може проявлятися також у вигляді чорних, трохи вдавлених плям навколо вічок, діаметром 0,3-1 см; у формі сітчастого некрозу поверхні бульб, якому передує появлення коричневих ризоктоніозних плям на столонах. У разі розростання інфікованої бульби уражена ділянка розтріскується, утворюючи сітку. На паростках бульб утворюються добре помітні, трохи вдавлені бурі або чорні плями та виразки, мокрі або сухі, діаметром до 1 см і більше. Інколи замість них з’являється бурувата штрихуватість. На стеблах хвороба проявляється у вигляді «білої ніжки». На нижній підземній частині стебла з’являється сірувато-білий повстяний або мохоподібний наліт — базидіальна стадія гриба.
На коренях хвороба проявляється у вигляді коричневої штрихуватої плямистості. У разі незначного ураження коренів спостерігається в’янення рослин в умовах підвищених температур вдень, протягом ночі такі рослини, як правило, поновлюють тургор, у разі сильного ураження тканина коренів загниває і рослини передчасно відмирають.
Шкідливість захворювання проявляється на всіх стадіях розвитку патогена. Найбільшої шкоди гриб завдає під час ураження паростків насіннєвих бульб, більшість з яких гине ще до появи на поверхні ґрунту. Насіннєві бульби, щільно вкриті великою кількістю склероціїв гриба, як правило, сходів не дають. У цьому випадку насадження картоплі сильно зріджуються. У разі значного покриття поверхні бульб склероціями гриба уражені ростки відстають у рості й розвитку, а деякі з них згодом в’януть і гинуть.
Збудник хвороби може уражувати паростки картоплі під час зберігання, але в більшості випадків бульби заражаються у період від садіння до появи сходів. І чим триваліший цей період, тим більшої шкоди завдає ризоктоніоз.
Найбільше шкодить ризоктоніоз на важких глинистих ґрунтах, що запливають, особливо у роки з холодними затяжними веснами, коли сходи картоплі зріджуються на 15-20%. Нерідко розвиток хвороби призводить до в’янення і передчасного відмирання рослин у результаті ураження кореневої системи. В уражених рослин порушується водопостачання, внаслідок розвитку грибниці в судинних пучках стебел, порушується відтік вуглеводів із листків у бульби, що призводить до утворення у пазухах листків дрібних повітряних бульб. На стеблах таких рослин, як правило, відсутні столони, а часто і бульби, або формуються спотвореної форми «сидячі» повітряні бульби безпосередньо на стеблах.
У результаті передчасного відмирання рослин спостерігається зниження урожаю, погіршується його товарність. У разі ураження столонів затримується розвиток бульб. Зниження врожаю картоплі від ризоктоніозу залежно від сорту сягає 40-60%.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, використання здорових насіннєвих бульб, їх протруювання, садіння бульб в оптимальні строки, вирощування стійких сортів.
Чотири форми звичайної парші
Хворобою уражуються бульби, рідше — столони і корені. На бульбах хвороба проявляється у вигляді неглибоких виразок округлої або неправильної форми діаметром від декількох міліметрів до кількох сантиметрів. Зливаючись, виразки часто утворюють на поверхні бульби суцільну рвану кірку. Розрізняють чотири форми звичайної парші: плоску, опуклу, глибоку і сітчасту.
Плоска парша трапляється переважно на молодих бульбах і уражує тільки шкірку або самий верхній шар перидерми. На бульбах утворюються іржаво-коричневі струпоподібні незначні виразки. Опукла парша має вигляд опуклих, невеликих за розміром бородавок на молодих бульбах. Глибока парша проявляється у вигляді вдавлених у м’якуш (до 0,5 см) різної форми коричневих виразок. Краї їх часто піднімаються над поверхнею бульби і оточені рваною кіркою. Цей тип парші у більшості випадків проявляється під час збирання картоплі. Сітчаста парша характеризується суцільною тріщинуватістю поверхні бульби у вигляді неглибоких рівчачків, які взаємно перетинаються у різних напрямах і нагадують сітку. Іноді виділяють п’яту форму звичайної парші — опукло-глибоку. Це комбінований прояв опуклої та глибокої парші на одній і тій самій бульбі.
Розвивається звичайна парша здебільшого на сочевичках бульб, які збільшуються, а шкірка розривається у різних напрямах, утворюючи виразки. Уражена перидерма бульби, як правило, відшаровується від здорової тканини смугою мертвих клітин. Уражуються бульби в основному в молодому віці.
Збудники хвороби розвиваються у ґрунті на різних органічних рештках. Більше уражують бульби на легких і суглинкових ґрунтах із слабо-лужною реакцією. У спекотні посушливі роки бульби сильніше уражуються звичайною паршею, ніж у прохолодні і вологі. Оптимальні умови для зараження бульб створюються за вологості ґрунту 50-70%.
Джерело інфекції — садивні бульби картоплі і ґрунт. У ґрунті патогенні види актиноміцетів можуть зберігатися декілька років. Вони дуже стійкі до посухи, життєздатні після дворічного перебування у висушеному стані. Спори актиноміцетів тривалий час можуть витримувати низькі температури близько мінус 30°С та обезводнення. Шкідливість хвороби полягає у тому, що уражені бульби мають непривабливий вигляд. Смакові й товарні якості їх знижуються, вони містять менше крохмалю і під час їх очищення утворюється більше відходів. Лежкість їх також знижується, тому під час зберігання вони значно швидше загнивають внаслідок поселення інших мікроорганізмів у місцях ураження. Дуже уражені бульби непридатні для садіння, оскільки мають низьку схожість і дають незадовільний урожай. Використання хворих бульб на насіннєві цілі знижує урожайність картоплі на 15-40%.
Захисні заходи. Вирощування стійких сортів, дотримання сівозміни, використання здорового насіннєвого матеріалу, протруєння бульб, збалансоване за макро- і мікроелементами живлення рослин.
Порошиста, срібляста та бугорчата парша
Ознаки порошистої парші проявляються на бульбах, столонах і особливо на коренях. На свіжозібраних бульбах хвороба проявляється виразками, які вкриті частками перидерми і кірки, що надає їм форму зірок. На дні виразок помітна бура спорова маса патогена.
Захворювання особливо інтенсивно розвивається в роки з надмірною вологістю, частими опадами і зниженою температурою. Значне ураження бульб спостерігають на торф’яниках і важких ґрунтах з рН 4,7-5,4. Оптимальними умовами для розвитку захворювання є вологість ґрунту в межах 70-75% і температура ґрунту в межах 12-18°С. У разі підвищеної вологості оболонка спори гриба ослизнюється й утворюється амебоїд, який самостійно рухається. З моменту зараження до перших ознак хвороби проходить 12, а до повного формування спор — 29 днів.
Шкідливість хвороби виявляється у зниженні товарних якостей бульб. Вони загнивають під час зберігання, тому що в місцях виразок не утворюється пробковий шар, а це спричиняє заселення й розвиток грибів і бактерій, які зумовлюють гнилі. Оскільки виразки утворюються здебільшого у вічках, то уражені бульби й мають понижену схожість.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни з поверненням картоплі на теж саме поле не раніше, ніж через 4-5 років, протруювання насіннєвого матеріалу перед садінням, вирощування відносно стійких сортів.
Срібляста парша поширена в північно-східних областях України. Проявляється на бульбах у вигляді темно-сірих плям діаметром від 1 до 6 мм. У місцях ураження свіжозібраних бульб виявляється легкий наліт — конідіальне спороношення збудника хвороби, що легко стирається. Пізніше шкірка бульб біля плями відшаровується, під неї проходить повітря, і місце ураження стає сріблястим, особливо за умов змочування поверхні водою. На бульбах, що зберігаються, під шкіркою міститься тонка біла грибниця, яка з часом утворює склероційні дрібні клубочки.
Хвороба частіше розвивається на легких ґрунтах за підвищеної температури в період бульбоутворення.
Джерелом інфекції є уражені насіннєві бульби картоплі і ґрунт, де гриб зберігається склероціями. Шкідливість захворювання залежить від ступеня ураження бульб. Інфіковані бульби під час зберігання, особливо за підвищеної температури, легко уражуються вторинною патогенною інфекцією. За сприятливих умов у сховищах продовжується розвиток хвороби, що призводить до значних втрат і погіршення якості цієї продукції. У разі сильного ураження бульби втрачають свої насіннєві якості, знижується енергія проростання вічок або їх повне відмирання, зменшується число пагонів, утворюються слабкі і ниткоподібні паростки. Це призводить до зрідженості і нерівномірності росту і розвитку рослин. Недобір урожаю картоплі від сріблястою парші може сягати 25% і більше.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, садіння картоплі здоровими протруєними бульбами, внесення у ґрунт добре перепрілого гною, збалансоване живлення рослин, заорювання сидеральних культур, правильне зберігання бульб в картоплесховищах і кагатах.
Бугорчаста парша (ооспороз) поширена в північних областях України. Під час зберігання бульб у сховищах вона, на відміну від інших видів, залишається непомітною, хоч первинне ураження відбувається ще в полі на початку періоду їх утворення. Проявляється лише через 4–5 місяців після закладання бульб картоплі на зберігання і до весни сильно прогресує. На шкірці уражених бульб з’являються бурі та чорні плоскі й опуклі пустули різних розмірів, вдавлені плями неправильної та округлої форми, округлі темні бугорки діаметром 3-4 мм. Навколо кожного бугорка є невелика вдавленість. Розміщуються бугорки на бульбах поодиноко або зливаються по 35 штук в одну. У разі одночасного розвитку бугорчатої та сріблястої парші поверхня бульби темніє, робиться нерівною і лущиться.
Джерелом інфекції є уражені бульби й ґрунт, в яких гриб зберігається у вигляді грибниці і склероціїв. У період зберігання картоплі конідії гриба на уражених бульбах проростають інфекційними гіфами і уражують здорові бульби. У разі садіння уражених бульб на їх поверхні в ґрунті розвивається спороношення гриба, хвороба поступово поширюється на корені, столони і основу стебел, заспорюються конідіями гриба бульби нового урожаю. Температурний оптимум для розвитку гриба порівняно низький (11-12°С). Краще гриб розвивається на слабо-кислих ґрунтах (рН 6,5). Під час зберігання бульб картоплі розвитку ооспорозу сприяє недостатня вентиляція і підвищена вологість в картоплесховищах.
Шкідливість хвороби виявляється в різкому зниженні або повній втраті схожості насіннєвих уражених бульб. Рослини з інфікованих бульб формують менше число стебел, розвиваються повільно, в результаті чого суттєво знижується їх продуктивність. У разі використання на насіннєві цілі хворих бульб схожість картоплі знижується на 30–45%.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, внесення добрив, які містять калій і магній, ретельне перебирання насіннєвого матеріалу, протруєння бульб картоплі.
Вертицильозне та фузаріозне в’янення проявляються під час цвітіння
Вертицильозне в’янення характеризується повільним в’яненням рослин. Проявляється воно в період цвітіння, спочатку — на частках листків нижнього ярусу куща. Листкові пластинки по краях жовтіють і поступово в’януть. Пізніше на них утворюються світло-коричневі плями. На межі між здоровою і ураженою тканинами добре помітна яскраво-жовта облямівка. В суху погоду листки засихають і обпадають, а в вологу звисають вниз по стеблах.
На стеблах захворювання проявляється у вигляді вдавлених довгастих шоколадно-коричневих плям або штрихів. Стебла поступово в’януть і відмирають. На поперечному зрізі біля кореневої шийки стебла добре помітні дрібні бурі ділянки тканини з ураженими судинними пучками. На бульбах хвороба проявляється у вигляді загнивання вічок.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Verticillium albo-atrum Rein. et Berth. Гриб — поліфаг, уражує багато видів рослин, в тому числі люпин, горох, квасолю, люцерну, помідори, баклажани, перець, хміль. Проникає у рослину, як правило, через механічні пошкодження кореневої системи. Грибниця патогена розвивається у провідній системі рослин. Причиною в’янення рослин, з одного боку, є порушення водопостачання у результаті закупорювання провідних пучків грибницею патогена, а з іншого — виділення грибом токсинів у тканину рослини.
Гриб зберігається у рослинних рештках, насіннєвих бульбах і ґрунті у формі хламідоспор, мікросклероціїв і грибниці. Хвороба завдає великої шкоди у разі незмінного вирощування картоплі в посушливих південно-східних районах України, знижуючи врожай до 30, а на легких піщаних ґрунтах — до 50% і більше.
Фузаріозне в’янення проявляється під час цвітіння. На відміну від вертицильозного, фузаріозне в’янення протікає швидко і поширюється з верхнього ярусу листків до нижнього. Листки уражених рослин втрачають пружність, стають блідо-зеленими. Верхівка стебла набуває антоціанового кольору і поникає. За нічний час тургор листків трохи відновлюється, але потім вони жовтіють, скручуються, і вся рослина засихає. Захворювання проявляється насамперед на рослинах, ослаблених несприятливими умовами навколишнього середовища.
Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Fusarium oxysporum Schl. f. solani Bilai, грибниця якого розвивається у провідній системі рослини, викликає закупорення судин. В циклі розвитку гриб утворює макро- і мікроконідії, хламідоспори. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35°С (оптимум 15-22°С) та вологості ґрунту понад 40%.
Основне джерело інфекції — заражений ґрунт, уражені бульби і рослинні рештки. Шкідливість хвороби дуже велика. Хворі рослини або зовсім не утворюють бульб, або утворюють 2-3 дрібні і зморшкуваті бульби, які непридатні ні для харчування, ні як садивний матеріал. Недобір урожаю картоплі від хвороби може сягати до 50%. Вміст крохмалю в уражених бульбах суттєво знижується. Бульби з рослин, уражених в’яненням, під час зберігання швидко загнивають.
Захисні заходи. Проти вертицильозного і фузаріозного в’янення ефективними заходами є вирощування стійких сортів, дотримання правильної сівозміни, протруєння бульб перед їх садінням, збалансоване живлення рослин, фітопатологічні прочищення насіннєвих ділянок картоплі.
Суха гниль проявляється під час зберігання
Суха (фузаріозна) гниль бульб проявляється найчастіше через 2-3 місяці після збирання. На їх поверхні утворюються сірувато-бурі або матові, трохи вдавлені плями різних контурів, під якими тканина стає бурою, трухлявою і сухою. Пізніше плями збільшуються, бульби зморщуються, і на їх ураженій поверхні з’являються невеликі опуклі сірувато-білі, рідше жовтуваті або рожеві подушечки. У сухому сховищі уражені бульби поступово висихають, їх шкірка зморщується.
Патогени можуть проникати в бульби, уражені фітофторозом, паршею звичайною і порошистою та пошкоджені комахами й нематодами. Оптимальні умови для розвитку хвороби створюються за температури 17–25°С, відносної вологості 70% і за вільного доступу повітря. Значно менше розвивається суха гниль на картоплі, що вирощується на полях, де вносять гній і мінеральні добрива. Спостерігається залежність ступеня розвитку сухої гнилі і від розміру бульб. Чим вони більші, тим сприятливіші умови для розвитку хвороби.
Шкідливість хвороби полягає у зрідженні насаджень картоплі в результаті втрати бульбами схожості. За нормальних умов зберігання втрати бульб від сухої гнилі становлять 5-15%, а за підвищеної температури і вологості — 30-50% і більше.
Захисні заходи. Перед закладанням бульб на зберігання ретельний фітопатологічний контроль, видалення з партій уражених хворобами і механічно пошкоджених бульб, озеленення насіннєвого матеріалу, вирощування стійких сортів.
Гудзикова гниль
Ознаки фомозу, або гудзикової гнилі проявляються на бульбах і стеблах. На бульбах утворюються темні тверді вдавлення до 2,5-5 см у діаметрі. Часто вони подібні до відбитка великого пальця або гудзика, звідки і пішла назва хвороби. Інколи на поверхні бульб утворюються некротичні розпливчасті плями, вкриті численними чорними крапками-пікнідами гриба. Уражена тканина загниває, у ній утворюється велика кількість порожнин, поверхня яких вистелена пухкою повстяною грибницею патогена, забарвлення якої сильно варіює.
На стеблах хвороба виявляється у фазі цвітіння культури. Біля основи черешків листків, згодом по всій поверхні стебла з’являються видовжені розпливчасті плями, на яких утворюються численні пікніди.
Збудником захворювання є мітоспоровий гриб Phoma exigua Desm. var foveata Boerema. У вологу погоду пікніди на стеблах розриваються, і пікноспори за допомогою дощу, комах і вітру поширюються у навколишньому середовищі та уражують нові рослини картоплі. Разом з краплинами дощу вони потрапляють у ґрунт і спричиняють зараження молодих бульб. Гриб проникає у бульби через сочевички, вічка і механічні пошкодження.
Протягом вегетації збудник хвороби формує кілька генерацій пікнідіального спороношення. Оптимальна температура для росту гриба 18-22°С. Частина інфекції дощовою водою змивається з уражених стебел і досягає поверхні молодих бульб картоплі. Більшість бульб заражається фомозом у період збирання врожаю за умов дотику до них ураженого бадилля. Зараження молодих бульб у період вегетації рослин може відбуватися також дифузним способом, проникненням грибниці патогена з ураженого стебла через столон у бульбу.
У картоплесховищах захворювання проявляється зазвичай через кілька тижнів після закладання бульб на зберігання. В умовах високої вологості некрозна форма захворювання переходить у типову виразкову форму хвороби. До весни більша частина уражених бульб згниває. Повторні перезараження бульб під час зберігання відбуваються рідко.
Основним джерелом інфекції є уражені посадкові бульби картоплі. Додатковим джерелом є уражене бадилля, на якому зберігаються пікніди, а також ґрунт, де вирощували заражену картоплю торік. Інфекція у ґрунті зберігається до трьох років і більше. У разі садіння уражених бульб картоплі інфекція виноситься також ураженими паростками на поверхню ґрунту, звідки поширюється на стебла молодих рослин, викликаючи первинне їх зараження. З пікнід уражених стебел пікноспори пізніше спричиняють вторинне зараження рослин. Шкідливість хвороби виявляються у значному зниженні врожаю в результаті передчасного відмирання ураженого бадилля, та у збільшенні втрат бульб під час зберігання. Хворі бульби під час зберігання легко інфікуються збудниками сухої гнилі. Втрати бульб від фомозної гнилі й змішаних інфекцій нерідко сягають 30% і більше.
Захисні заходи. Дотримання сівозміни, використання здорового посадкового матеріалу, протруєння бульб, збалансоване живлення, обприскування рослин фунгіцидами, обов’язкове передзбиральне знищення бадилля.
