Додатково, на високий вміст олії впливають мікроелементи. Достатнє забезпечення потреби мікроелементами вимагає системного підходу до удобрення відповідно до ґрунтово-кліматичних умов та сівозміни.
Ріпак добре росте на будь-яких ґрунтах, крім важких глинястих і піщаних, а також кислих і заболочених. Він має цінні біологічні властивості, будучи фітосанітарною культурою.
Як правило, озимий ріпак витримує морози до -15°С без снігового покриву, однак у холодні зими зазнає вимерзання. По-перше, при перезимівлі відбувається загибель, тобто механічне руйнування тканин за температури нижче -20°С (за нормального та доброго розвитку рослин), або нижче -25°С (за добре розвинених рослин із низько розташованими верхівками головних пагонів).
Небезпека загибелі висока у рослин, які ослаблені хворобами, шкідниками, або за раптового настання холодів. Друга причина вимерзання — висушування рослин від неостаточного осідання грунту внаслідок неякісного його обробітку. Випрівання посівів також призводить до загибелі ріпаку за високого снігового покриву. Якщо при цьому верхній шар підтане, а потім температура опуститься нижче 0°С, й утворюється крижана кірка, то сповільнюється повітрообмін, і ослаблені рослини уражуються сніговою пліснявою. Весняні холоди сприяють появі розривів і тріщин, які порушують цілісну систему рослини.
За підрахунками фахівців встановлено, у разі якщо 10 % орних земель держави засіяти ріпаком, то весь АПК України забезпечить себе екологічно чистим і відносно дешевим біопаливом.
Директор ПСП «Маяк» Ширяївського району, що на Одещині, Микола Захар’єв, який досі дотримується десятипільної сівозміни, стверджує: якщо ріпаком не зловживати, а сіяти раз на 6-7 років, то й він може бути непоганим попередником. Зокрема, навіть у посушливий сезон висіяна після ріпаку озима пшениця забезпечила 44 ц/га. Звичайно, все робилось із дотриманням технологій: сівба в оптимальні терміни, підживлення прикореневе, листкове, обробка від шкідників та хвороб, одночасне внесення стимуляторів росту. Інакше високого врожаю після будь-яких попередників отримати не реально.
Важливою є узагальнена думка науковців країни, які зазначають, що з урахуванням позитивних властивостей ріпаку для грунту (та й попередник з нього добрий), то постає питання: чи не сіяти його частіше. Виявляється ні, бо розширення площі посіву ріпаку може спричинити відмову від дотримання сівозміни. Однак це порушить не лише відношення попередник-основна культура, але й природне різноманіття, яке необхідне для ефективного функціонування агробіоценозу. Збільшення посівної площі ріпаку у структурі сівозміни — більше насичення грунту збудниками різноманітних хвороб, з цієї причини на високі врожаї розраховувати не можна.
Попри те ріпак має свої особливості щодо вирощування, доволі чутливий до хвороб, шкідників і бур’янів. Якщо рослини культури ростуть здоровими (поле не уражене, наприклад, килою капусти!), то й шкідники, і бур’яни будуть пригнічені. Багаторічні наукові дослідження, виробнича практика та опрацювання наукової літератури свідчать, що у технології вирощування ріпаку необхідно особливо враховувати:
- Частий і детальний моніторинг полів, особливо, які можуть бути потенційно уражені хворобами. Фіксування тих місць, на яких появляється загроза ураження і уникнення вирощування рослин родини капустових.
- На ураженому хворобами полі дотримуватись тривалої перерви у вирощуванні ріпаку та інших культур родини капустових. Якщо поле уражене килою капусти, то ця перерва повинна тривати не менше 7-9 років, а вирощувати інші культури, які не є носіями і переносниками хвороб капусти: зернові, бобові, картоплю, буряки.
- Слідом за збиранням ріпаку необхідно ретельно приорати післяжнивні рештки, знищити падалицю ріпаку і бур’яни.
- Після збирання зернових культур у післяжнивних посівах проміжного вирощування не висівати культури родини капустових (ріпак озимий і ярий, гірчиця, ріпа-стернянка).
- Знищення бур’янів, особливо родини капустових та ін. у посівах наступних культур, на узбіччях доріг, на межах і невгіддях.
- Регулювання відповідного рН (6,5-7,2), вапнування грунту після перерви у вирощуванні ріпаку чи інших капустових. Важливо внести добрива з мікроелементами (бор, цинк, марганець, молібден, магній).
- Поліпшення структури грунту і регулювання його водного режиму. Необхідно запобігати утворенню кірки, ущільненню, збільшенню липкості, запливання.
- Висівання ріпаку в оптимальні (не ранні) терміни, що сприяє доброму укоріненню і розвиткові рослин, а відтак, зменшення ризику ураження хворобами.
- На площах із високим ризиком хвороб необхідно мінімізувати обробіток грунту для уникнення поширення інфекції на полі. Заходи обробітку грунту повинні забезпечувати оптимальний повітряний і водний режими. Польові роботи на такому полі доцільно виконувати в останню чергу.
- Очищення тракторів, машин, знарядь обробітку від залишків грунту з метою унеможливлення перенесення збудників хвороб на незаражені поля.
Екологічні аспекти
Вирощування ріпаку не суперечить вимогам охорони природи, якщо дотримуватись принципів адаптивно-ландшафтного землеробства і інтегрованого захисту рослин.
Окрім економічної вигоди, ріпак позитивно впливає і на екологічний стан навколишнього середовища. Зокрема, встановлено, що 1 га посівів культури виділяє майже 10600000 л кисню. За цим показником культура посідає друге місце після цукрових буряків — 15 млн л. До речі, 1 га лісових насаджень виділяє всього 4 млн л кисню.
ЄС фактично вже прийняв екологічну ідеологію, яка знайшла своє втілення у реформах САП та в Енергетичних стратегіях розвитку. Країни-члени ЄС усіма способами стимулюють виробництво та споживання біоенергії, усвідомлюючи при цьому, що нова тенденція розвитку біоенергетики має найбільший шанс на виживання за умов глобалізації світової економіки. Головний аргумент «за» — зростання цін на мінеральні ресурси та їх вичерпність, а також економічна вигода та екологічна безпека процесу виробництва та споживання біоенергопродукції.
Вирощування ріпаку призводить до зменшення вмісту азоту в грунті, що залишається після збирання попередників, унаслідок поглинання його потужною кореневою системою рослин. Це певною мірою зменшує ризик вимивання нітратів і забруднення ними підземних і поверхневих вод. Крім того, швидким суцільним укриттям грунту ріпак запобігає поширенню водної та вітрової ерозій. Під час вирощування ріпаку дуже сприятливе співвідношення між споживанням і виробництвом енергії — 1:2,25, а у пшениці воно становить 1:1,14.
Ріпакова олія — висококалорійний продукт, що широко використовують у натуральному вигляді для харчування, для приготування маргаринів і майонезів, у консервному і косметичному виробництві як аналог оливкової олії.
З точки зору фізіології харчування людини, ріпакова олія має переваги перед іншими рослинними оліями, тому що містить всі фізіологічно важливі кислоти в оптимальному співвідношенні.
Завдяки своєму складу ріпакова олія дуже корисна. Вживання її сприяє поліпшенню обміну речовин в організмі людини, зменшує можливість тромбоутворення, протидіє розвитку серцево-судинних захворювань, знижує і регулює вміст холестерину в крові.
Ріпак — прекрасний медонос. Цвітіння поля триває 25-30 днів, кожний гектар дає до 100 кг меду. Крім виділеного нектару, ріпак дає повноцінний пилок. На посівах ріпаку встановлюють бджолині вулики з розрахунку 2 шт./га.
За харчовою і кормовою цінністю ріпак переважає багато інших сільськогосподарських культур. У його насінні міститься 40-48% жиру і 21-33% білка. За концентрацією обмінної енергії він перевершує злакові культури (овес, ячмінь) в 1,7-2,0 разів, бобові (горох, соя) — в 1,3-1,7 разів. За вмістом жиру, сумою жиру і білка в насінні ріпак значно перевершує сою, але трохи поступається соняшнику. Вихід макухи внаслідок переробки насіння становить 62-66%, шроту — 55-58%, в них міститься до 38-45% білка, що не поступається за кількістю незамінних амінокислот соєвому. Тонна ріпакової макухи дозволяє збалансувати за білком 7-8 т зернофуражу.
Ініціативи ЄС, що передбачають збільшення обсягів використання біодизелю, формують величезний додатковий попит на ріпакову олію — і це є одним з основних чинників значного зростання виробництва ріпаку в країнах СНД, особливо в Україні. Світове споживання рослинних олій зростає, що також суттєво впливає на збільшення площ, відведених під олійний ріпак.
Місце ріпаку в сівозміні має важливе екологічне значення для отримання високого врожаю. За загальним правилом, повернення ріпаку в сівозміну рекомендується не частіше ніж раз на чотири роки. В іншому випадку підвищується ризик ураження рослин захворюваннями, що провокуються нераціональною сівозміною. Насамперед йдеться про грибкові захворювання рослин (склеротиніоз тощо), а також збільшення кількості шкідників, що спричинює необхідність додаткового застосування хімічних препаратів.
Ризик виникнення хвороб підвищується, якщо порушується чергування у сівозміні таких культур, як цукрові буряки і соняшник. Між висіванням ріпаку й цукрових буряків має минути не менше, ніж два роки. Крім того, звичайні сорти ріпаку не варто висівати на полях, засмічених гірчицею польовою. За дотримання вищевказаних правил ріпак можна вирощувати практично в будь-якій стандартній сівозміні сільськогосподарських культур. Водночас сівозміну за участі зернових культур визнано найкращою, тому що падалиця ріпаку знищується стандартними гербіцидами для зернових.
Плануючи посіви ріпаку, варто взяти до уваги дані про ступінь засмічення поля у попередні роки, а також про гербіциди, які застосовували для боротьби з бур’янами. Більшість сортів ріпаку надзвичайно чутливі до залишків у ґрунті гербіцидів, що містять сульфонілсечовини першого покоління. Перш ніж сіяти ріпак, потрібно точно знати, які саме гербіциди використовували на полі попередника. Запровадження ріпаку до сівозміни позитивно впливає на врожайність зернових культур, а, отже, збільшує продуктивність сівозміни загалом. Найчастіше попередником для ярого ріпаку буває зернова культура, однак слід пам’ятати, що ріпак до сівозміни потрібно запроваджувати так, щоб він розривав її зернові ланки.
Узагальнення результатів дослідження уможливлюють викласти основні заходи щодо збільшення продуктивності та ефективності вирощування ріпаку:
1. Науково обґрунтоване розміщення полів сівозмін та посівів у них;
2. Забезпечення господарств досконалою сільськогосподарською технікою;
3. Розроблення та вдосконалення технологічних прийомів, що підвищують зимостійкість і продуктивність культури;
4. Своєчасна і якісна підготовка грунту до сівби та сівба;
5. Внесення рекомендованих доз фосфорних і калійних добрив, мікродобрив;
6. Обов'язкове протруювання або інкрустація насіння з додаванням мікроелементів (бор, молібден, марганець);
7. Висівання районованих зимостійких сортів і гібридів;
8. Суворе дотримання строків сівби та норм висіву насіння, коткування грунту до і після сівби;
9. Своєчасна боротьба зі шкідниками та хворобами в осінній період;
10. Визначення оптимальних умов для початку збирання ріпаку є найважливішим заходом мінімізації втрат;
11. Важливо не тільки виростити і своєчасно зібрати урожай, а й забезпечити його зберігання.
За безсистемного науково обґрунтованого вирощування ріпаку втрачається, причому безповоротно, родючість сільськогосподарських земель. Через 15-20 років країна ризикує залишитися без родючих грунтів.
Ріпак, кукурудза, соняшник, а також інші олійні й «енергетичні» культури відносять до «важких», оскільки вони сильно виснажують грунт. Якщо на 1 га не внести 150 кг азоту, 60 кг фосфору, 120-130 кг калію, то земля виснажиться. Штучне підживлення і збільшення урожайності вимагає застосування пестицидів і комплексу добрив, які забруднюють ґрунт і ґрунтові води, негативно впливаючи на довкілля.
У сівозміні рекомендовано 12-15% таких рослин (за умови правильного їх чергування). Частка їх у сівозміні, за підсумками минулого сезону, становила близько 20%, причому лише 15-20% українських виробників ріпаку в обов'язковому порядку дотримувалися сівозміни. В основному це потужні агрохолдинги, які можуть залишати під паром великі площі. В інших господарствах така можливість є не завжди.
Законодавчо закріплено, що припустимі нормативи періодичності вирощування культур на одному полі становлять: для ріпаку — не менше, ніж через 3 роки (а треба — 5); для соняшнику — не раніше, ніж через 7 років.
На превеликий жаль, є відомості й про те, що в господарствах практикують 4-5 років поспіль вирощувати соняшник. Коментарі тут зайві!
Посіви ріпаку все частіше стали піддаватися агресії з боку низки захворювань і природних споживачів. При цьому хвороби, які стали масово поширюватися на ріпак, раніше на території України не зареєстровано. Поява захворювань потребує інтенсивного застосування отрутохімікатів, що призводить як до негативних екологічних наслідків, так і до зростання собівартості вирощування культури.
Основною сировиною для виробництва біодизелю є різні рослинні олії, в основному технічні: ріпак, бавовна, соя, олійна пальма та ін.
