Низький урожай збирають на ґрунтах із рН < 5,5. У разі коли рН > 6,5, знижується ушкодження ріпаку капустяною килою, але рослини страждають від нестачі мікроелементів. Ріпак формує потужну кореневу систему, проте негативно реагує на ущільнений ґрунт. На створення 1 т насіння з відповідною масою соломи він використовує 50-60 кг N, 20-25 — Р2О5, 40-50 кг К2О, що значно більше, ніж виносять пшениця, ячмінь чи інші культури. Однак після збирання ріпаку на 1 га в ґрунті залишається 4-7 т післяжнивних і кореневих решток, що значно більше, ніж після зернових культур. Індекс його врожаю (співвідношення між поверхневою біологічною масою і масою насіння) становить лише 25-30 %.
Органічні добрива
Ріпак добре реагує на післядію органічних добрив, внесених під попередник. Повну норму фосфорних і калійних добрив найліпше вносити після збирання попередника під основний обробіток ґрунту. На ґрунтах із середнім рівнем забезпеченості рослин рухомими формами основних елементів живлення оптимальною нормою мінеральних добрив є N80−120P60−90K60−90. Наприклад, у Німеччині норму азотних добрив установлюють із розрахунку 60 кг азоту на 1 т насіння. Ефективність азотних добрив знижується за недостатнього внесення фосфорних і калійних добрив.
Фосфор
Ріпак вимогливіший до фосфорного живлення, ніж зернові культури. Найінтенсивніше він поглинає його в період між стеблуванням і цвітінням (2-3 кг/га Р2О5 за добу). Фосфорні добрива сприяють формуванню добре розвиненої кореневої системи й оптимальної розетки ріпаку, кращому засвоєнню азоту з ґрунту і добрив, підвищують стійкість рослин до морозів, зменшують ризик вилягання посівів, пришвидшують достигання, підвищують насіннєву продуктивність. Слід також зазначити, що коренева система ріпаку здатна мобілізувати фосфор із важкорозчинних сполук ґрунту. Під нього можна застосовувати всі форми фосфорних добрив.
Калій
Засвоєння ріпаком калію набагато випереджає процес утворення сухої речовини в рослинах, яке відбувається в основному лише наступного року. З усієї кількості калію, який потрібен ріпаку озимому, майже 30 % засвоюється вже восени, причому найбільше — в перші 1-1,5 місяців після сходів. Калійні добрива сприяють синтезу й акумуляції вуглеводів у тканинах ріпаку, що підвищує їх стійкість до низьких температур у зимовий період. Під впливом вуглеводів також зростає осмотичний тиск у клітинах його кореневої системи, а отже, ліпше засвоюється вода й елементи живлення. Калій підвищує стійкість до вилягання, ураження хворобами, збільшує кількість насінин на рослині і масу 1000 насінин. Ріпак належить до рослин-калієфілів.
Магній
Потреба ріпаку в магнію становить 40-50 кг/га МgО. Він входить до складу хлорофілу, впливає на фотосинтез, фосфатний та азотний обміни. Восени сприяє транспортуванню цукрів із листків до коренів, унаслідок чого формується добре розвинена коренева система. Часто нестача магнію пов’язана з низьким вмістом фосфору в рослині. Ознаки нестачі його дефіциту в ріпаку характеризуються жилкуватим хлорозом (мармуровістю) листків. Старіші листки між жилками стають жовтими, у деяких сортів — червоними. На краях листків з’являються коричневі або фіолетові плями. Найчастіше дефіцит магнію виявляється на піщаних і кислих ґрунтах, за високого вмісту в ґрунті рухомих сполук калію і низького вмісту фосфору в рослині, холодної й вологої погоди. За низького вмісту його рухомих сполук у ґрунті внесення магнієвих добрив підвищує урожай насіння на 3-5 ц/га, за середнього — на 2-2,5 ц/га. В насінні також зростає вміст олії.
Ушкоджені взимку рослини ріпаку швидко відростають після підживлення 3-5%-м розчином сульфату магнію. Магній дуже швидко проникає у клітини навіть за низької температури. Він не токсичний для рослин, сприяє засвоєнню ними інших елементів живлення. Одночасно поліпшується живлення ріпаку сіркою.
Сірка
Ріпак належить до найвибагливіших культур до сірки, потреба в якій становить 10-15 кг/т зерна, що в 2,5 разу вище, ніж зернових. Засвоюють рослини сірку паралельно з азотом. За її нестачі білок не утворюється, ріст рослин сповільнюється, зменшується кількість стручків і насіння в них, погіршується якість насіння через зниження вмісту олії. Найбільша потреба ріпаку в сірці — від початку формування стебла до початку зав’язування стручків.
Ознаки дефіциту сірки подібні до ознак нестачі азоту, особливо виявляються на молодих листках у формі хлорозу (світло-зелені, світло-жовті, червоні) та закручування листків у формі ложки. Старі листки стають білими із малиновим забарвленням центральної жилки та країв, а квітки — блідо-жовтими, потім білими. Рослини відстають у рості, стручки деформуються, кількість насінин у них зменшується. Найчастіше брак сірки виявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу, з низьким вмістом гумусу й за слабко розвиненої кореневої системи рослин.
Сірчані добрива найліпше вносити під основний обробіток ґрунту в дозі 30-80 кг/га д. р. Потрібно враховувати, що за високих норм сірки може підвищуватись вміст глюкозиналатів у насінні. На практиці слід орієнтуватися на норму внесення сірки, що становить ¼ норми азотних добрив. Зазвичай це 30-40 кг/га сірки, а на фоні органічних добрив норму її знижують до 20 кг/га.
Внесення сірки в ґрунт ефективніше, ніж позакореневі підживлення. Під ріпак, як і під інші капустяні культури, ефективно застосовувати сульфат амонію, що пояснюється позитивною дією сірки.
Позакореневі підживлення проводять лише за гострої нестачі сірки. Останній ефективний строк їх проведення — початок цвітіння рослин. Зазвичай при цьому вносять 6-8 кг/га сірки у вигляді сульфату амонію чи колоїдної сірки. Повторно підживлюють ріпак лише після виявлення значного дефіциту сірки дозою 10-30 кг/га сульфату магнію чи сульфату амонію.
Азот
Найбільше ця культура реагує на азотні добрива. Під ріпак ярий їх, як правило, вносять під час передпосівної культивації в дозі 80-120 кг/га д. р. У районах достатнього зволоження на ґрунтах легкого гранулометричного складу з метою оптимізації азотного живлення рослин азотні добрива доцільно вносити у два прийоми: до початку сівби (50-60 кг/га д. р.) та як підживлення у фазі 4-6 листків.
Осінній період вегетації ріпаку озимого важливий для формування стійкості до низьких температур, загартування та формування майбутньої високої продуктивності, що обумовлено його біологічними особливостями. Ріпак озимий з усієї кількості засвоюваного азоту восени використовує 25 %, на початку відновлення вегетації — 35, на початку цвітіння — 30 %, наприкінці цвітіння — 10 %. Добре розвинені посіви за осінній період засвоюють 60-70 кг/га азоту, пшениця озима — 20 кг/га, тоді як за цей час у ґрунті може утворитися 30-40 кг/га азоту мінеральних сполук. Виходячи з цього, під передпосівний обробіток ґрунту вносять азотні добрива в дозі 30-40 кг/га д. р. Це важливо, бо до зими на рослині має бути 6-8 листків, стебло ≤ 2 см з діаметром кореневої шийки 8-10 мм, добре розвинений стрижневий корінь завдовжки не менш як 20 см. Вважають, що вже перед входом у зиму можна приблизно передбачити максимально можливий рівень урожайності за формулою, ц/га:
У = 0,1 (Кількість листків на рослині + 1) х Кількість рослин на 1 м² поля.
Надмірне азотне живлення у цей період погіршує перезимівлю рослин. Підживлення ріпаку озимого азотними добривами пізніше від розвитку 4-5-го листка збільшує кількість води в тканинах, заважає нормальному процесу загартування рослин. Якщо у вересні-жовтні рослини ріпаку слаборозвинені, їх листки світло-зелені, попередником були зернові культури з приораною соломою, восени необхідно внести азотні добрива. Візуальною ознакою потреби в підживленні є наявність почервонілих чи жовтих листків на рослинах. У цьому разі не пізніше ніж у першу декаду жовтня вносять аміачну селітру (20-30 кг/га азоту) або проводять позакореневе підживлення 8-10%-м розчином карбаміду.
Вважають, що майже 70 % урожаю ріпаку озимого залежить від розвитку та стану рослин до настання зимового спокою (5 діб за температури 2 °С З осені ріпак має засвоїти 25 % азоту, 30 — калію (80 кг/га К2О у перші 4-5 тижнів після сходів), 25 — сірки, 15 — магнію, 25 % бору від загальної потреби. Достатнє забезпечення макро- і мікроелементами в осінній період росту сприяє формуванню кореневої шийки оптимального розміру, тоді як однобічне азотне живлення призводить до її витягування. Підвищується концентрація клітинного соку, з міжклітинного простору тканин відтягується вода, що є важливою умовою для зменшення ризику вимерзання рослин.
У ріпаку сильно виражена внутрішньорослинна конкуренція між вегетативними і генеративними органами. Так, уже через два тижні після цвітіння фотосинтетична поверхня стручків сягає 1 м²/м² поля, а через два місяці — 3 м²/м². Тому на врожай впливає не листкова маса, а площа стручків, які забезпечують насіння асимілянтами. Цим і пояснюється необхідність оптимізації насамперед азотного живлення з метою гальмування утворення надмірної листкової маси.
До 80 % азоту, засвоюваного ріпаком озимим навесні, припадає на період від початку відновлення весняної вегетації до цвітіння. Під час формування стручків ріпак використовує азот із кореневої і стеблової мас, оскільки у цей час він може засвоїти з ґрунту незначну кількість азоту. Тому важливим заходом для догляду за ріпаком озимим є своєчасне і достатнє підживлення азотними добривами на початку відновлення весняної вегетації.
Азотні добрива напровесні потрібно внести якомога раніше, щоб після зими на рослинах швидко утворилися нові листки, бо з втраченими в зимовий період листками у рослинах різко знижується кількість накопиченого азоту.
В районах із недостатнім зволоженням роздрібне (у 2 строки) внесення азотних добрив найефективніше. Ріпак озимий вже за температури 2-3 °С відновлює вегетацію, що значно раніше, ніж пшениця озима. Приріст маси ріпаку та його ріст у висоту розпочинається навесні дуже рано, тому дуже важливо в цей час забезпечити рослини азотом. Нестача азоту напровесні призводить до швидкого росту головного пагона, зменшення гілкування, раннього цвітіння, скорочення його тривалості, кількості стручків і зниження продуктивності рослин. Тому, з урахуванням попередників, рівня родючості ґрунту і запланованої урожайності за першого ранньовесняного підживлення вносять 80-120 кг/га азоту, зазвичай 100 кг/га.
При цьому необхідно зважити на стан посівів, які перезимували. Якщо зима була м’яка, і посіви добре перезимували, то дозу першого підживлення потрібно зменшити, щоб не було надмірного живлення азотом, яке може призвести до збільшення площі листкової поверхні, а не до гілкування.
Якщо посіви слабкі, дозу азотних добрив збільшують. Зазвичай дозу їх внесення розраховують за принципом 50 кг азоту на 1 т врожаю. Під час другого підживлення, яке проводять через 2-3 тижні після першого, як правило, на початку росту стебла, але не пізніше ніж на початку цвітіння, вносять 40-80 кг/га азоту. Другу дозу визначають за різницею між розрахованою нормою азотних добрив і величиною першої дози. За умов недостатнього або нестійкого зволоження перенесення частини азоту добрив у друге підживлення є неефективним. За умов достатнього зволоження проводять і третє підживлення — від початку до середини цвітіння аміачною селітрою дозою 30-40 кг/га д. р. Азот цього підживлення сприяє росту стручків і збільшує масу насіння ріпаку. Одночасно з внесенням пестицидів ріпак можна обробляти кілька разів 8-12%-м розчином карбаміду (300 л/га) до фази цвітіння.
За врожайності 30 ц/га ріпак виносить із ґрунту 300-400 г бору, 1000-1800 г марганцю, 10-15 г молібдену. В залізі, цинку й міді його потреби не підвищені.
Для ріпаку озимого можна виділити три основні критичні етапи, коли його потреба в поживних речовинах, особливо в мікроелементах, найбільша:
І — формування листкової розетки (позакореневе підживлення дає змогу підготувати рослини до зими);
ІІ — формування стебла (забезпечує активізацію морфофізіологічних процесів);
ІІІ — зав’язування і розвиток бруньок, а також кінець цвітіння (поліпшує процеси цвітіння, формування і розвиток насіння). Ці етапи враховують під час планування позакореневих підживлень.
З усіх мікроелементів вирішальне значення має лише бор. Підживлення бором рослини потребують у період активного росту стебел і пагонів, а також на початку цвітіння, що значно зменшує обпадання квіток. Таке обприскування можна поєднувати з обробкою інсектицидами. Доза внесення борних добрив — 200-400 г/га д. р.
Бор
Бор має важливе значення для проростання пилку, запліднення квіток, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки під час морозів і сильного росту. Це зменшує ушкоджуваність рослин хворобами (некроз кореневої шийки, вертициліоз та ін.). Крім того, бор впливає на розвиток кореневої системи, що сприяє ліпшому відновленню вегетації. Восени ріпак засвоює 25 % загальної кількості потрібного йому бору, решту — у фазі диференціації бруньок.
За нестачі бору в рослин запізнюється вихід із фази розетки («сидіння» ріпаку), молоді листки мають світле забарвлення, їх краї скручені, зморшкуваті. На старіших листках утворюються плями червонуватого й червоно-фіолетового забарвлення. Можуть дуже рано обпадати бутони і квітки. Зовні рослини подібні на пошкоджені квіткоїдом. Розтріскуються їх стебла, погіршуються цвітіння та формування стручків, зменшується кількість насіння у стручку, воно достигає нерівномірно. Нестача бору спостерігається насамперед на легких за гранулометричним складом, кислих і провапнованих ґрунтах, за високої забезпеченості рослин азотом, а також під час посухи, холодної та вологої погоди.
Борні добрива вносять у ґрунт із макродобривами, за гострої нестачі — як позакореневе підживлення зазвичай із пестицидами або рідкими добривами. Підживлення проводять у фази розетки і бутонізації, ріпак озимий, крім цього, підживлюють ще й восени перед переходом у стан спокою. На слабко забезпечених бором ґрунтах (менш як 0,3 мг/кг) його внесення підвищує урожай на 2-7 ц/га. При цьому не рекомендується вносити понад 3 кг/га бору, оскільки це може негативно вплинути на ріст наступної у сівозміні культури.
Марганець
Марганець бере участь у відновленні нітратів, процесі фотосинтезу, синтезі білків. За його нестачі на повністю сформованих листках з’являються жовтуваті некротичні плями, сповільнюється ріст і розвиток рослин, виповнення стручків. Дефіцит марганцю в живленні ріпаку зазвичай спостерігається на ґрунтах з високим умістом гумусу, за рН > 6,0, холодної та вологої погоди. Його ліквідують позакореневим підживленням у фазі крупного бутона.
Молібден
Брак молібдену фіксують на кислих ґрунтах (рНвод < 5,5), особливо після внесення високих норм нітратних добрив, за вмісту в ґрунті менш як 0,15 мг/кг Мо. При цьому на нижніх, старіших листках утворюються некротичні плями, далі настає некроз країв листкових пластинок, вони в’януть, краї листків закручуються, набувають ложкоподібної форми, квітконоси і черешки листків можуть розділятися або витягуватися, квіток утворюється менше. За потреби насіння ріпаку обробляють молібдатом амонію, а за гострої його нестачі — проводять позакореневе підживлення 0,1%-м розчином молібдату амонію (100 г/га Мо).
Мідь
Нестача в живленні рослин міді спостерігається лише на ґрунтах легкого гранулометричного складу і після вапнування.
Цинк
Дефіцит цинку може проявлятися на ґрунтах, близьких до нейтральних, і під час посухи. За потреби найліпше провести позакореневе підживлення 0,2-0,4 кг/га цинку у вигляді хелатної сполуки в комбінації з пестицидами.
Потребу ріпаку в поживних речовинах можна частково задовольнити внесенням рідкого гною, який важливо рівномірно розподілити по площі й негайно заробити в ґрунт. Восени потребу ріпаку озимого в азоті забезпечують внесенням 30 м³/га рідкого гною великої рогатої худоби або 20 м³/га гною свиней. Вищі норми призводять до переростання рослин і зниження їх зимостійкості.
На полях, де зароблено солому попередника, необхідність додаткового внесення азотних добрив можна компенсувати застосуванням рідкого гною. Потрібно також враховувати, що дія азоту рідкого гною, внесеного влітку до сівби ріпаку, навесні буде незначною.
Внесення рідкого гною на посівах ріпаку восени дещо ризиковане. Лише у фазі 4-6 листків можна внести 15 м³/га гною за умови рівномірного його розподілу по полю. Навесні рідким гноєм (до 20 м³/га) можна провести друге підживлення ріпаку до початку його бутонізації, найефективніше це здійснити перед дощем.
