Р.І. РУДИК,
Перспективи ріпаку озимого в сучасних умовах господарювання
Ріпак озимий в Україні є культурою, орієнтованою на експорт, де отримана олія використовується для виробництва біопалива. Ринок ріпаку приваблює своєю прибутковістю, формує експортний потенціал агропромислового комплексу. Гектар ріпаку в Європі дає близько 1100 кг олії, яка є основою дизельного пального. Завдяки постійному попиту та стабільним цінам це дозволяє мінімізувати фінансові ризики.
Минулорічні ціни на ріпак були у межах 3100-3750 грн/т. Прибутковість цієї культури постійно підвищується, тому що його цінова динаміка на українському ринку сильно корелюється зі світовою. Урожайність ріпаку в Україні становить 13-15 ц/га (в Європі — 24-26 ц/га), у передових господарствах вдається збирати до 40 ц/га.
В агрономічному плані ріпак на відміну від соняшнику має незаперечні переваги в тому, що не знижує родючість ґрунту, а навпаки — покращує його фізико-хімічні властивості, є добрим фітосанітаром проти кореневих гнилей зернових культур, збільшує запаси органічних речовин і розчинних форм фосфору, поліпшує повітряні й агрохімічні властивості грунту.
При вирощуванні ріпаку присутні певні ризики зниження урожайності як через вибагливість цієї культури щодо погодних умов, так і за порушення окремих елементів технології, що призводить до зрідження посівів, а в окремих випадках, і до повної їх загибелі. Вимерзання посівів ріпаку озимого останнім часом примушує багатьох сільгоспвиробників робити вибір, чи варто вирощувати цю культуру, яка потребує істотних витрат на технологію. Але присутність попиту на продукцію та стабільної ціни переконливо свідчить про економічну доцільність його вирощування. При цьому виробники повинні постійно підвищувати свій рівень знань щодо технології вирощування культури, вміло підібрати сорти та гібриди, створювати оптимальні умови для росту і розвитку рослин в осінній період, використовувати сучасні стимулятори росту та пестициди для захисту від шкідників, хвороб і бур’янів. Лише за комплексного підходу й оптимізації всіх факторів, необхідних для росту і розвитку рослин, дозволить мати реальні прибутки від вирощування ріпаку озимого.
Оптимізація посівних площ ріпаку озимого
з урахуванням кон’юктури ринку
Озимий ріпак — культура вимоглива до родючості ґрунтів. Високі врожаї (до 30-35 ц/га) можна одержати лише на добре окультурених ґрунтах з достатніми запасами поживних речовин.
Попередниками озимого ріпаку можуть бути всі сільськогосподарські культури, які своєчасно звільняють поле, сприяють зниженню забур’яненості, створюють добру структуру грунту. Важливо, щоб збирання попередників було завершене не пізніше, ніж за 3-4 тижні до початку сівби. Найкращими попередниками під ріпак є горох, зернові колосові культури, однорічні та багаторічні трави, рання картопля. Проте слід зазначити, що ці попередники є рекомендованими для пшениці озимої і перевагу слід віддавати їй, а ріпак розміщувати після добрих і задовільних попередників.
Високі врожаї озимий ріпак забезпечує по занятих парах, дещо нижчі після зернобобових, багаторічних трав і зернових колосових. Овес і яра пшениця дещо гірші попередники для озимого ріпаку. Не можна його сіяти після цукрових буряків, оскільки виникає небезпека поширення нематоди, яка є небезпечним шкідником ріпаку. Небажано його розміщувати також після соняшнику, проса. Не рекомендується висівати ріпак після культур із родини капустяних. У сівозміні озимий ріпак розміщують з таким розрахунком, щоб він повертався на те саме місце не раніше, як через 4 роки, а краще — 5-6.
За останні роки у зоні Полісся і Лісостепу в кілька разів збільшились площі посіву ріпаку озимого, який у структурі посівних площ займає 5%, а іноді 10%. Збільшення посівних площ цієї культури до 10% посилить нестабільність сільгоспвиробництва через неможливість щорічно отримувати своєчасні сходи ріпаку озимого, оптимальні терміни сівби якого настають у другій половині серпня. Існує можливість отримувати високі валові збори насіння ріпаку в спеціалізованих сівозмінах. Частка ріпаку у таких сівозмінах сягає 20-25%.
У світовому землеробстві ріпаково-зерновий тандем вважається найбільш економічно ефективною ланкою у сучасних сівозмінах. У зв’язку з цим пропонуються спеціалізовані зерно-ріпакові сівозміни з насиченням ріпаку в структурі до 25% і 50% насиченням озимини зернових і в яких використовуються заняті пари, що дозволяє одержувати порівняно непогані врожаї. Необхідно пам’ятати, що вирощування ріпаку в одній сівозміні з зерновими культурами значно поліпшує фітосанітарний стан грунту, зводить до мінімуму їх зараження кореневими гнилями.
Враховуючи низьку зимостійкість цієї культури, подальше збільшення її посівів (більш як 10%) недоцільне. З наукової точки зору, потрібно не нарощувати частку посівів ріпаку озимого в структурі посівних площ, а при цьому збільшувати валовий збір культури, що можливо за умови підвищення її урожайності.
Перезимівля та весняний догляд за посівами озимого ріпаку
На перезимівлю ріпаку головним чином впливають погодні умови. Так, насіння ріпаку озимого проростає за температури 1°С і продовжує вегетацію при 5-6°С.
У зимовий період, за відсутності снігового покрову, рослини здатні витримувати морози на рівні кореневої шийки 14-15ОС, при наявності снігового покриву — до -25-30 °С.
Рослини ріпаку, які не сформували розетку, мають слаборозвинену кореневу систему, відтак, можуть загинути за температури повітря -10 °С.
Рослини ріпаку з недорозвиненою розеткою 4-5 листків (мінімально можливий розвиток), кореневою системою, яка сягає менш ніж 90 см (головний стрижень 7-9 см), можуть загинути за температури повітря -8-12°С.
Ріпак озимий, що сформував розетку з 6-ти листків, переносить мінусові температури на рівні кореневої шийки до -16-17 °С (близько 33,8 %).
З відновленням весняної вегетації ушкоджені під час зимівлі рослини регенерують і швидко відновлюють надземну частину, які сформували в осінній період розетку 6-8 листків.
Успіх перезимівлі залежить не тільки від сприятливих погодних умов, але й від стану посівів у осінній період, тобто розвитку рослин.
Разом з тим, на ступінь розвитку посівів впливають передусім терміни сівби та погодні умови серпня-вересня.
Важливим є формування в осінній період потужних, проте не перерослих рослин.
Оптимальні параметри рослини при переході температур через 0°С такі:
- сформовано 6-8 листків;
- діаметр кореневої шийки 8-12 мм;
- точка росту розташована не вище 2 см над рівнем ґрунту;
- відсутні захворювання, бур'яни, ознаки дефіциту елементів живлення.
Щоб зменшити шкоду від вимерзання, слід використовувати для вирощування найбільш морозо- і зимостійкі сорти та гібриди ріпаку озимого.
Значне пошкодження і загибель рослин у зимовий та ранньовесняний періоди відбувається за наявності наступних факторів:
- неповний розвиток (2-3 листки) і надмірний ріст рослин (8-12 листків) в осінній період;
- високе розташування точки росту над ґрунтом (вище
- 2,5 см);
- втрата рослинами тургору;
- пошкодження хворобами та шкідниками;
- дефіцит елементів живлення;
- каскадне підвищення і пониження температур у період вимушеного спокою.
На висоту розташування точки росту впливають:
- генетичні особливості сорту, гібриду;
- щільність посівів (норма висіву);
- глибина заробки насіння;
- затінення культури бур'янами;
- незадовільна заробка рослинних залишків («солом'яні гнізда»).
Дефіцит елементів живлення призводить до уповільнення росту, недостатнього накопичення необхідних для перезимівлі пластичних речовин (вуглеводів). Невиконання будь-якого елементу технології призводить до погіршення зимостійкості рослин і збільшує ризик їх вимерзання взимку.
Найбільш поширеними помилками технології вирощування ріпаку в осінній період є перевищення норми висіву насіння, надмірне азотне живлення та відмова від використання ретардантів.
Строки сівби і норма висіву
Оптимальні строки сівби ріпаку озимого — 10-20 серпня. Важливим є щільність посіву, яка забезпечується оптимальною нормою висіву. Практика свідчить, що для сучасних гібридів озимого ріпаку оптимальною нормою висіву є 45-50 насінин/м², яка в несприятливих умовах може бути збільшена на 10%.
При використанні гібридів густота рослин перед входом у зиму має становити 45-50 шт./м². Глибина розміщення насіння не повинна бути більшою 2 см. Ширина міжрядь — 15 або 35 см.
У посівах з оптимальною щільністю до кінця осінньої вегетації рядки рослин не змикаються, що забезпечує найкращі умови для їх розвитку (формування листя, накопичення цукрів і оптимальне залягання точки росту).
У посівах, де рядки рано зімкнулися, рослини внаслідок конкуренції між собою витягуються вгору. Це призводить до надмірного росту стебла, втрати поживних речовин і, що найнебезпечніше, до «витягування» точки росту над поверхнею ґрунту.
Один із простих методів профілактики загущення — посів з міжряддями 30-35 см (звичайними зерновими сівалками — через ряд). Це дозволяє не тільки забезпечити більш точний посів, але також сприяє швидкому розвитку рослин при пізніх строках сівби за рахунок кращого прогрівання ґрунту.
Застосування ретардантів
Переростання рослин можливе на ранніх посівах при відмові від застосування ретардантів в осінній період. Щоб зміцнити кореневу систему під час перезимівлі, необхідно застосовувати регулятори росту. Досить часто навесні спостерігається масова загибель рослин/гібридів, що сформували 10 і більше листків та товсту кореневу шийку в кінці осінньої вегетації. Разом з тим, невеличкі рослини, які розвинулися практично в листопаді й увійшли в зиму у фазі 5-7 листків, перезимовують в основному без ушкоджень. Це явище можна пояснити зниженням фізіологічної стійкості перерослих рослин до дії низьких температур.
Концентрація цукрів у клітинному соку перерослих рослин занадто низька, щоб перешкодити їхньому заморожуванню. Тому при сівбі у ранні строки за сприятливих для росту рослин умов, а також при винесенні значної кількості азотних добрив, застосування регуляторів росту ретардантної дії є необхідним. Ретарданти не тільки стримують ріст надземної частини рослин, призупиняють переростання культури, але додатково стимулюють розвиток кореневої системи, накопичення цукрів та ущільнення тканин рослини. Діаметр кореневої системи та кореневої шийки збільшується удвічі порівняно з контролем. Це дає змогу рослинам покращити доступ до ґрунтової вологи та поживних речовин, а отже, забезпечити необхідний рівень цукрів, пентозанів, амінокислот та інших корисних речовин.
Застосування ретардантів виправдане не тільки на перерослих посівах. У минулі роки деякі господарства, які отримали сходи озимого ріпаку відносно пізно, в кінці вересня-на початку жовтня, утрималися від застосування регуляторів росту, мотивуючи це побоюванням стримати розвиток рослин. Огляд полів навесні показав, що обробка слабких посівів препаратом Ретардин (0,3-0,5 кг/га) в середині листопада, тобто за два тижні до закінчення осінньої вегетації, позитивно впливає на кількість рослин, що перезимували. Тому, незалежно від терміну посіву, при досягненні рослинами 4-х листків необхідно провести обробку ретардантами, навіть якщо ця обробка відбуватиметься у кінці жовтня-середині листопада.
На зниження рівня зимостійкості ріпаку впливає розвиток хвороб. Збільшення площ ріпаку та соняшнику у структурі посівних площ призводить до масового розвитку таких хвороб, як фомоз та альтернаріоз. Період обробки фунгіцидом збігається із внесенням ретарданту. В осінній період рекомендовано застосовувати в фазі 4-6 листків.
Застосування гербіцидів
Для того щоб створити рослинам ріпаку найбільш сприятливі умови для підготовки до зими, необхідно усунути конкуренцію з боку бур’янів. Одна з причин витягування точки росту озимого ріпаку — конкуренція (затінення) з боку бур'янів і падалиці стерньового попередника. На озимому ріпаку доцільно застосовувати восени: грамініцид Шквал (0,6-1,2 л/га) проти однорічних і багаторічних злакових бур'янів та препарат Легіон (0,12-0,2 кг/га) проти дводольних бур'янів, у тому числі багаторічних коренепаросткових.
Якщо в осінній період вказані вище заходи були виконані якісно та своєчасно, то шанси рослин пережити несприятливі умови зими значно підвищуються.
Обстеження посівів озимого ріпаку під час перезимівлі
Наприкінці зимового періоду актуальним питанням для значної частини сільгосптоваровиробників є оцінка стану посівів ріпаку озимого. Обстеження посівів дозволяє заздалегідь визначити заходи з догляду за ними у весняний період та своєчасно прийняти рішення про пересів. Навесні в полі під час відновлення вегетації зелені рослини викопують із землі з глибини 12-15 см.
Оцінка життєздатності рослин ріпаку в ранньовесняний період:
- якщо головний корінь не пошкоджений (навіть при пошкодженні бічних коренів), рослини вважають «живими» і продовжують спостереження протягом 7-10 днів;
- якщо головний корінь легко розмочалюється, рослини вважають загиблими;
- якщо розмочалюється тільки найтонша частина кореня (його кінчик), а при розрізанні кореня поперек соковиті тканини мають біле забарвлення, то такі рослини вважають живими.
Після перезимівлі стан озимого ріпаку визначається за параметрами густоти стояння. Якщо виходити з оптимальної густоти стояння рослин (45-50 шт./м²), то питання про пересівання може виникати тільки за густоти, яка визначається за наступними параметрами:
- понад 40 рослин на м² — добрий стан;
- від 20 до 40 рослин на м² при рівномірному розподілі — задовільний;
- менше 15 рослин на м² — посіви доцільно пересіяти (з урахуванням внесення гербіцидів під озимий ріпак).
У деяких випадках від морозів повністю гине листкова поверхня, а навесні з кореневої шийки починається відростання зеленої маси. Тому з пересівом ріпаку не слід поспішати. Навіть якщо в середньому при доброму розподілі на 1 м² залишилося всього 20 рослин, то при грамотному внесенні добрив і догляді за посівами можливе отримання врожаю понад 30 ц/га.
Весняний догляд
Ріпак має гарну компенсаторну здатність. При незначних пошкодженнях кінчика кореня або точки зростання, якщо відразу після відновлення вегетації (при появі білих тонких ниток на коренях) провести підживлення азотними добривами ослаблених посівів, то рослини озимого ріпаку можуть швидко компенсувати ці ушкодження додатковим боковим розгалуженням коренів або закладкою нової точки росту в сплячій бічній бруньці на кореневій шийці.
Стратегія удобрення озимого ріпаку навесні
На формування 1 ц насіння ріпаку потрібно 6 кг азоту, 2,4 кг фосфору, 4,2 кг калію.
Фосфорні і калійні добрива вносять під оранку або культивацію. Загальна доза азотних добрив під озимий ріпак становить 150-180 кг/га д. р., які вносяться поетапно: 20% — перед сівбою після зернових попередників, 50% — на початку весняної вегетації, 30% — через 20-30 днів після цього.
Перше весняне підживлення азотними добривами посівів озимого ріпаку проводиться по можливості в ранні терміни, після оцінки перезимівлі рослин. Оптимальна доза азоту у перше підживлення становить 100-120 кг/га д. р., однак не менше 70 кг N (2 ц аміачної селітри). Мета цієї підгодівлі полягає у посиленні листо- і пагоноутворення рослин.
Вегетативна маса ріпаку озимого інтенсивно збільшується впродовж 2-3 тижнів після відновлення вегетації, тому саме в цей період потрібно найбільше азоту. У цей період закладаються довжина центральної і бічних гілок та кількість майбутніх квіток. Підживлення бажано провести після оцінки перезимівлі ріпаку в максимально стислі терміни — не пізніше, ніж за 5-7 днів, тому що при запізненні з її проведенням формується менше бічних пагонів і квіток на рослині. На слабких посівах або при сильних пошкодженнях листя від морозів слід по можливості раніше вносити добрива для стимулювання появи нових листя і розгалуження.
Якщо весна холодна і затяжна, рекомендується роздрібне внесення азоту (через 2,0-2,5 тижні) у фазі стеблування з розрахунку на плановану врожайність, або по 50 кг/га д. р. Мета другого підживлення — посилення розгалуження рослин та формування гілок 2-го і наступних порядків. Дефіцит живлення у цей період призводить до зниження кількості стручків на рослині та насіння в них.
При ранньому початку вегетації кількість добрив можна дещо знизити, а при пізньому — кількість добрив підвищується.
Азот ріпаку необхідний також під час росту генеративних органів і формування зерна. Тому важливим є підживлення у фазі цвітіння, яке сприяє росту стручків і маси насіння. При застосуванні КАС необхідно враховувати ймовірність опіків ріпаку. По можливості слід застосовувати для підгодівлі тверді форми азотних добрив. Якщо роботи проводяться за температури вище 10°С, то обов'язкове розведення КАС 1:2 або 1:3. Використання робочого розчину у вечірні години. При внесенні КАС штанговими обприскувачами необхідно користуватися дефлекторними розпилювачами, які забезпечують внесення добрива більшими краплями, що знижує можливість опіку. Сульфат амонію для запобігання зростанню вмісту глюкозинолатів (ерукової кислоти) в насінні не слід вносити в друге підживлення.
Ріпак добре реагує на внесення мікроелементів, особливо бору та сірки. Тому у фазі бутонізації рекомендується внести борні добрива (мінімум 150 г бору д.р/га ) і знову Ретардин. Бор необхідний у фазі бутонізації, щоб зміцнити стебло і всю рослину, підготувати його до можливих ранніх заморозків. А вже у фазі цвітіння доцільне застосування фунгіциду Форсаж (карбендазим) — 1 л/га.
Застосування засобів захисту рослин
та регуляторів росту
Важливим є те, щоб шкідники й хвороби не пошкодили листову поверхню ріпаку. При весняному наростанні температур ґрунту вище +7°С необхідно звернути увагу на присутність шкідників ріпаку — чорного стеблового прихованохоботника (Ceutorhynchus picitarsis), великого ріпакового прихованохоботника (Ceutorhynchus nарі) та ріпакового листоїда.
Для обліку цих шкідників потрібно на полях розставити пастки — жовті посудини, заповнені мильною водою. При щоденному огляді посудин можна своєчасно виявити шкідників і вжити заходів щодо внесення інсектицидів.
При наявності 3-4 жуків ріпакового листоїда на 1 рослині при заселенні 10% рослин посіви необхідно обов'язково обробити одним з інсектицидів: Ріфос, Альтекс, Акцент (у чистому вигляді або в баковій суміші з Альтекс), Дестрой, Ін Сет. За сприятливих для розвитку шкідників умов через 10-12 днів після обробки інсектицидом необхідно провести повторне обстеження і при перевищенні порогу шкодочинності шкідників вдруге обробити інсектицидами.
У пізніші терміни — фазу бутонізації і початок цвітіння з'являється капустяний стебловий прихованохоботник (Ceutorhynchus quadridens) та ріпаковий квіткоїд.
Виправдовує себе планове застосування фунгіциду Ретардин у дозі 0,5 л/гa у фазі стеблування ріпаку. Фунгіцид з групи триазолу не тільки захищає рослини від фомозу, альтернаріозу і склеротініозу, але й сприяє зміцненню стебла, що попереджає вилягання рослин.
Вкрай небажано, щоб ріпак зацвів до того, як почнуть розвиватися бічні стебла, особливо в суху весну. Ретардин призупиняє розвиток основного стебла і дає можливість розвинутися боковим.
