Сергій АВРАМЕНКО,
Чому заплямовано репутацію ріпаку
як доброго попередника?
На українських полях ріпак є досить молодою культурою. Його масове вирощування почалося у 2000-х роках, коли європейські країни стали великими обсягами впроваджувати технологію використання ріпакової олії в якості біопалива. Відтоді Україна стрімко нарощувала площі під цією культурою, яка нарівні з соняшником посіла одне з перших місць за показниками прибутковості й рентабельності. На сьогодні в Україні понад 1,5 млн га засівається ріпаком. Основними регіонами вирощування ріпаку стали західні, північні та центральні області. У східних та південних областях вирощування ріпаку має поодинокий характер внаслідок дефіциту вологи у посівний період. Так, лише за оптимальної кількості вологи в посівний період (а це буває не щороку) ріпак входить у структуру посівних площ у цих регіонах. Утім у посушливих регіонах впроваджують технологію вирощування ярого ріпаку.
Хоча, як це часто буває, те, що вигідно фермеру, починає бути невигідним тим, хто за рахунок них збагачується. Оскільки ріпак є експортною культурою з високою закупівельною ціною, фермери почали зменшувати посівні площі традиційних культур на користь ріпаку, що призвело до певного дисбалансу рослинницької продукції на ринку. Ті, хто за безцінь скуповував під час жнив у господарствах зерно ячменю, кукурудзи, проса та інших культур і мав надприбутки за рахунок трейдерства цієї продукції, почав істотно втрачати свої позиції. Почалася інформаційна кампанія, власне — війна проти вирощування ріпаку. Так, ширилася інформація про нібито шкідливість вирощування ріпаку в Україні. Внаслідок такої псевдонаукової пропаганди створилася думка, що ріпак чи не найбільше виснажує ґрунт на поживні речовини та висушує його, через що погіршується його структура, що призводить до зниження продуктивності культур, які вирощуватимуться після нього.
Отже, репутація ріпаку як доброго попередника для послідуючих культур була істотно заплямованою, і дехто з фермерів і справді почали зменшувати площі цієї культури.
Утім, чи насправді ріпак як попередник призводить до зниження врожайності наступних культур, дають відповідь дані щодо виносу поживних речовин з ґрунту кореневою системою цих рослин.
Так, для формування 1 т насіння з відповідною кількістю побічної продукції ріпак виносить з ґрунту 50-60 кг азоту, 20-25 кг фосфору та 40-50 кг калію. Для порівняння: винос поживних речовин соєю становить 75-100 кг азоту, 17-25 кг фосфору та 30-45 кг калію, соняшником — відповідно 40-65 кг, 15-30 кг, 100-160 кг, кукурудзою — 24-32 кг, 10-14 кг, 25-37 кг.
Дослідження впливу ріпаку та кукурудзи
як попередників для озимих зернових
На користь використання ріпаку як попередника для зернових культур свідчить те, що його коренева система поліпшує структуру ґрунту, залишаючи значну частину кореневих решток, які згубно діють на кореневі гнилі. На відміну від інших культур, ріпак рано звільняє поле та має достатньо часу для мінералізації рослинних решток. Отже, з цих позицій він є непоганим, а, може, й одним із найкращих попередників озимої пшениці та інших зернових культур.
В Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН протягом останніх років проводили дослідження щодо впливу ріпаку та кукурудзи як попередників для озимих зернових культур, залежно від норми мінерального удобрення.
Отже, після ріпаку формування урожайності пшениці озимої, залежно від системи мінерального удобрення, мало відмінності порівняно з іншим попередником — кукурудзою. Так, максимальну врожайність, яка у 2012 р., 2013 р. та 2014 р. становила відповідно 3,25 т/га, 4,15 т/га та 6,81 т/га, одержано за основного внесення N30P30K30. Поєднання основного внесення добрив з припосівним та підживленням порівняно з попереднім варіантом ефекту не дало. Застосування припосівного удобрення N15P15K15 та прикореневого підживлення N30 було достовірно ефективним лише в одному (2013 р.) з трьох років досліджень, де прибавка врожайності порівняно з контролем становила відповідно 0,79 т/га (28 %) (табл. 1).
Таблиця 1. Урожайність пшениці озимої, залежно від норми мінеральних добрив
після ріпаку, т/га, 2012-2014 рр.
Отже, з агрономічної та економічної позицій після попередника ріпак з досліджуваних варіантів удобрення пшениці озимої найбільш доцільним було застосування основного внесення комплексного добрива в дозі N30P30K30.
Після кукурудзи на зерно ефективність способів та норм удобрення суттєво залежала від умов року вирощування. Так, у 2012 р. найбільшу прибавку врожайності порівняно з контролем (1,39 т/га, або 45 %) одержано за основного внесення комплексного добрива в дозі N30P30K30, у 2013 р. та 2014 р. — за внесення на фоні основного удобрення N30P30K30 припосівного N15P15K15 та прикореневого підживлення N30, де прибавки врожайності становили відповідно 1,22 т/га (40 %) та 1,69 т/га (36 %) (табл. 2).
Таблиця 2. Урожайність пшениці озимої, залежно від норми мінеральних добрив
після кукурудзи на зерно, т/га, 2012-2014 рр.
У досліджуваний період після ріпаку було підтверджено ефективність основного удобрення тритикале озимого. Так, за основного внесення N30P30K30 прибавки врожайності у 2012 р., 2013 р. та 2014 р. становили відповідно 0,43 т/га (11 %), 1,57 т/га (50 %) та 1,47 т/га (23 %) до контролю. За поєднання основного внесення N30P30K30, припосівного N15P15K15 та прикореневого підживлення N30 прибавки врожайності за роками зростали відповідно до 0,80 т/га (21 %) та 1,71 т/га (55 %) у 2012 р. та 2013 р., а у 2014 р. прибавка становила 0,57 т/га (9 %) порівняно з контролем. За цього варіанту удобрення формування урожайності культури було найбільш стабільним за роками вирощування (мах-міn становив 2,35 т/га) (табл. 3).
Таблиця 3. Урожайність тритикале озимого, залежно від норми мінеральних добрив після
ріпаку, т/га, 2012-2014 рр.
Таким чином, після попередника ріпак найбільш ефективними варіантами удобрення тритикале озимого були ті, які включали основне внесення комплексних мінеральних добрив.
Після кукурудзи на зерно тритикале озиме відгукувалося істотними прибавками врожайності на різні норми мінеральних добрив, при цьому найбільшими вони були у варіантах з основним удобренням. Так, за основного внесення N30P30K30 прибавки врожайності у 2012 р., 2013 р. та 2014 р. становили відповідно 1,37 т/га (38 %), 1,49 т/га (40 %) та 1,23 т/га (24 %) порівняно з контролем. За цього варіанту удобрення формування врожайності тритикале відбувалося найбільш стабільно за роками вирощування (мах-міn становив 1,45 т/га). За поєднання основного внесення N30P30K30, припосівного N15P15K15 та прикореневого підживлення N30 прибавки врожайності тритикале озимого становили за роками відповідно 1,43 т/га (40 %), 1,81 т/га (48 %) та 2,11 т/га (41 %) до контролю (табл. 4).
Таблиця 4. Урожайність тритикале озимого, залежно від норми мінеральних добрив після
кукурудзи на зерно, т/га, 2012-2014 рр.
Після попередника ріпак усі способи та норми мінерального удобрення жита озимого були ефективними, але прибавки врожайності значною мірою залежали від умов року вирощування. Найбільшу врожайність (4,08-6,72 т/га) було одержано за максимальної у досліді норми удобрення, що включала поєднання основного внесення N30P30K30, припосівного удобрення N15P15K15 та прикореневого підживлення N30. За цього варіанту удобрення підвищення врожайності жита озимого порівняно з контролем становило від 0,68 т/га (11 %) у 2014 р. до 2,33 т/га (83 %) у 2013 р. За варіанту основного удобрення N30P30K30 прибавки врожайності жита озимого коливалися від 0,31 т/га (5 %) у 2014 р. до 1,91 т/га (68 %) у 2013 р. (табл. 5).
Таблиця 5. Урожайність жита озимого, залежно від норми мінеральних добрив після
ріпаку, т/га, 2012-2014 рр.
Отже, після попередника ріпак найбільш ефективним (як за стабільністю, так і за величиною урожайності) способом удобрення жита озимого було основне удобрення комплексними добривами у дозі N30P30K30.
Після кукурудзи на зерно в усі роки досліджень відбувалося пропорційне підвищення врожайності жита в міру збільшення норми мінерального удобрення. Зокрема, поєднання припосівного удобрення N15P15K15 та прикореневого підживлення N30 сприяло підвищенню врожайності жита озимого порівняно з контролем у роки досліджень від 0,24 т/га (7 %) у 2012 р. до 0,89 т/га (25 %) у 2013 р. Основне внесення N30P30K30 сприяло зростанню врожайності від 1,06 т/га (20 %) у 2014 р. до 1,75 т/га (49 %) у 2013 р. Тобто застосування цього варіанту удобрення сприяло найбільш стабільному за роками вирощування формуванню прибавок урожайності. Найбільше підвищення врожайності (від 1,39 т/га (26 %) у 2014 р. до 2,37 т/га (66 %) у 2013 р.) порівняно з контролем було одержано за поєднання основного внесення N30P30K30, припосівного удобрення N15P15K15 та прикореневого підживлення N30 (табл. 6).
Таблиця 6. Урожайність жита озимого, залежно від норми мінеральних добрив після
кукурудзи на зерно, т/га, 2012-2014 рр.
Таким чином, після ріпаку урожайність пшениці озимої зростала пропорційно дозі внесення добрив. З агрономічної та економічної позицій після цього попередника найбільш доцільним із досліджуваних варіантів удобрення пшениці озимої було застосування основного внесення комплексного добрива в дозі N30P30K30, за якого одержано найбільшу прибавку врожайності до контролю.
Найбільш ефективними варіантами удобрення тритикале озимого після ріпаку були ті, які включали основне внесення комплексних мінеральних добрив (N30P30K30 та N60P60K60).
Найбільш ефективним (як за стабільністю, так і за величиною урожайності) способом удобрення жита озимого після ріпаку було основне внесення N30P30K30.
Після попередника кукурудза на зерно за дози N30P30K30 одержано найбільшу прибавку врожайності порівняно з контролем. Ефективність способів та норм удобрення пшениці озимої після кукурудзи на зерно суттєво залежала від умов року вирощування.
Тритикале озиме після кукурудзи відгукувалося істотними прибавками врожайності на різні норми мінеральних добрив, при цьому найбільшими вони були у варіантах з основним удобренням.
Підвищення урожайності жита озимого після кукурудзи відбувалося в міру збільшення норми мінерального удобрення.
Отже, виходячи з цих даних, використання ріпаку в якості попередника для озимих зернових культур сприяє підвищенню їх урожайності порівняно з окремими традиційними попередниками. Оптимізація системи удобрення при цьому істотно збільшує ефективність цього попередника.
