Зерно гороху містить від 16 до 36% білка, до 54% вуглеводів, 1,6% жиру, понад 3% зольних речовин. Білок гороху є повноцінним за амінокислотним складом і засвоюється в 1,5 разу краще, ніж білок пшениці. В ньому міститься 4,66% лізину, 11,4% аргініну, 1,17% триптофану (від сумарної кількості білка), тоді як у складі білка пшениці — тільки 2,32% лізину та 3,56% аргініну.
Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування, які відзначаються приємним смаком і високою поживністю.
Зелене недозріле насіння гороху («зелений горошок»), а також недозрілі плоди овочевих сортів «зелені лопатки» мають промислово-сировинне значення. Їх, зокрема, широко використовують у консервній промисловості. Насіння зеленого гороху містить значну кількість вітамінів А, В1, В2, С, мінеральних речовин і є цінним дієтичним продуктом харчування.
Борошно і дерть із зерна гороху використовують як важливий концентрований корм, в 1 кг якого міститься 1,17 корм. од. і 180-240 г перетравного протеїну.
Сільськогосподарським тваринам згодовують зелену масу, сіно, силос, а також солому гороху, кормова поживність яких завдяки підвищеному вмісту білка значно вища, ніж злакових культур.
Біологічні особливості гороху
В Україні горох вирощують у всіх зонах, найбільше — в Лісостепу (55% від загальної площі), Степу (25%), решту — на Поліссі. Одержання сталих урожаїв — свідчення великих можливостей господарств країни в подальшому зростанні середньої урожайності цієї культури.
Горох (Pisum L.) має кілька видів, з яких найпоширеніші: поліморфний (збірний) і культурний посівний. Підвидами останнього є горох звичайний посівний — ssp. sativum, горох польовий (пелюшка) — ssp. arvense та ін.
У гороху посівного квітки білі, листки зелені, насіння кулясте, гладеньке, інколи зморшкувате, однотонного забарвлення (біле, зелене, рожеве) та світлий (рідко темний) рубчик. Маса 1000 насінин становить 150-300 г. Цей підвид найпоширеніший у культурі.
У гороху польового, або пелюшки квітки червоно-фіолетові, листки зелені, прилистки з фіолетовими (антоціановими) плямами. Насіння кулясто-кутасте з невеликими вм’ятинами, коричневим або чорним рубчиком. Оболонка сіро-зелена, бура або чорна, часто з крапчастим малюнком. Горох польовий менш вибагливий до ґрунтів. Росте в західних і північних областях, особливо на піщаних і торф’яних ґрунтах. Його вирощують для кормових потреб і на зелене добриво.
Горох невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати, коли ґрунт прогріється всього до +1…+2°С, а сходи добре витримують короткочасні заморозки до -6…-7°С. Найсприятливішою температурою для гороху в період вегетації є +15…+18°С. Проте в період наливу і дозрівання насіння для гороху потрібна дещо вища температура (близько +25°С).
Головне — вдосталь вологи
До вологи горох вибагливий, починаючи з проростання: насіння бубнявіє при поглинанні до 115% води від сухої маси. Найвищі врожаї формує у районах з річною кількістю опадів 450-600 мм і вологістю ґрунту 70-80% НВ. У посушливі роки (особливо коли в період від сходів до кінця цвітіння запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту становлять менше 25 мм) різко знижує урожай — опадають квітки, зменшуються озерненість бобів, маса 1000 насінин. Негативно впливає на врожайність гороху і надмірна волога — розвивається велика вегетативна маса, на що витрачається багато поживних речовин; рослини сильно уражуються хворобами. На Півдні горох добре реагує на зрошення.
Також читайте: Переваги вирощування гороху на зрошенні
До ґрунтів у гороху підвищені вимоги
Найкращими для гороху є середні за механічним складом суглинкові й супіщані родючі чорноземні ґрунти, багаті на фосфор, калій та кальцій, з нейтральною або слабкокислою реакцією ґрунтового розчину (рН 6-7). Формує досить високий рівень урожаю на осушених некислих торфовищах. На щільних глинистих, перезволожених, кислих ґрунтах, а також ґрунтах з неглибоким заляганням ґрунтових вод горох росте погано. Тут він пригнічується діяльністю грибів і бактерій, рослини жовтіють і припиняють ріст. Тому такі ґрунти треба обов’язково вапнувати. Малопридатними для гороху є також бідні на поживні речовини легкі піщані, солонцюваті й солончакові ґрунти.
За тривалістю вегетаційного періоду горох належить до скоростиглих культур — визріває за 75-115 діб. Тому його часто вирощують як парозаймаючу культуру.
Це самозапильна рослина, проте в жарку погоду спостерігається також його перехресне запилення.
У рослин гороху розрізняють 4 основні фази (проростання насіння, поява сходів, бутонізація-цвітіння, достигання) і ХІІ етапів органогенезу, які поділяють на 3 періоди онтогенезу: 1-й (І-ІІ етапи) — формування та ріст вегетативних органів, коренів, стебел, листків; 2-й (ІІІ-VIII етапи) — закладання, ріст генеративних органів (суцвіть, квіток); 3-й ( ІХ-ХІІ етапи) — формування, ріст і достигання репродуктивних органів — бобів і насіння.
Також читайте: Раціональний підхід до обробітку грунту
Сучасні інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур передбачають використання нових сортів, які виділяються удосконаленою архітектонікою рослини, коли вегетативна частина стебла суттєво зменшена, а репродуктивна — збільшена, що позитивно впливає на продуктивність фотосинтезу, підвищення адаптивної спроможності в умовах стресових ситуацій (низьких температур, повітряних посух під час цвітіння, спалахів різноманітних захворювань тощо).
Агротехніка повинна відповідати сортам
Саме тому сортоспецифічна оптимізація агротехнічних заходів вирощування дозволяє сільськогосподарським культурам проявити свій потенціал адаптивності до ґрунтово- кліматичних умов конкретної зони. А основним завданням селекції і насінництва є підвищення адаптивності сортів до умов зовнішнього середовища, особливо для регіонів зі стресовими гідро-термічними умовами.
Думку про існування фізіологічних механізмів, що підтримують стабільність рослинного організму в умовах певного середовища, в другій половині XIX ст. висловив К. Бернард. Для характеристики стійкості рослинного організму до стресів У. Кеннон запропонував термін гомеостаз. На думку О. О. Жученка, гомеостаз є універсальною системою життєвої забезпеченості організму, що підтримує оптимальні умови росту й розвитку і виконує еволюційну роль у стабілізації норми адаптивності.
Також читайте: Як селекція впливає на популярність гороху
Один з перших агроекологів Дж. Ацці вважав, що врожай є похідною двох компонентів: продуктивності й стійкості. Він акумулює дію всіх факторів, що впливають на рослину під час росту й розвитку.
Тому екологічне випробування сортів зернобобових культур за різних погодних умов вирощування дозволяє прогнозувати генетично обумовлений ступінь стабільності врожайності. Так, інтенсивним прийнято вважати сорт, який за оптимальних умов вирощування кожного року за врожайністю посідає перше місце серед тих, що досліджуються; пластичним — сорт, який посідає перше місце за середнім урожаєм з урахуванням усіх років випробування; стабільним — сорт із найменшою різницею між максимальним і мінімальним урожаєм, залежно від років вирощування.
Інтенсивна технологія вирощування зернобобових культур полягає у проведенні системи агротехнічних та організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв зерна. Вона передбачає дотримання науково обґрунтованого розміщення культур у сівозміні, впровадження високоврожайних сортів, придатних для механізованого вирощування, застосування оптимальних норм добрив, високоякісний основний і передпосівний обробіток ґрунту, науково обґрунтоване використання засобів захисту рослин або механічного догляду та комплексу високопродуктивних машин, прогресивну організацію праці.
