Олександр ЦИЛЮРИК,
Закриття вологи важкими або пружинними боронами (БП-8, БП-24, СТ-15, FlexiCoil, Magnum) проводять по діагоналі до зяблевого обробітку, розпочинають перш за все на полях брилуватого зябу. Запізнення із боронуванням, особливо в степових районах, призводить до втрати великої кількості води, яка може досягати 30–60 т/га щоденно.
На вирівняних полях після стерньових попередників, оброблених восени важкими дисковими боронами або безполицевими знаряддями, здійснювати ранньовесняне боронування недоцільно. Якщо зяб не вирівняний, необхідно одночасно з підготовкою ґрунту під сою провести першу культивацію на глибину 10–12 см, а другу — після масового проростання бур’янів, перед самою його сівбою культиваторами, обладнаними стрілчастими лапами, на глибину 6–8 см. До культиватора також приєднують борони БЗСС-1,0 для вирівнювання і подрібнення ґрунту.
Боротьба за споживання вологи
У зв’язку з тим, що соя на початку вегетації розвивається відносно повільно, а бур’яни успішно конкурують з нею за споживання вологи, поживних речовин, використання світла, пригнічуючи при цьому рослини зернобобової культури до передпосівного обробітку ґрунту при її вирощуванні, особливо за широкорядного посіву 45, 70 см та no-till, слід підійти особливо ретельно. Ця біологічна особливість рослин сої зумовлює низьку конкурентоспроможність щодо бур’янів, що в кінцевому результаті призводить до втрат врожаю від 30 до 50%. З метою запобігання втрат врожаю за умови, коли на полі до посіву проростають у значній кількості коренепаросткові (осот рожевий) та кореневищні (пирій повзучий) бур’яни, особливо за нульової технології, доцільно вносити загальновинищувальні гербіциди на основі гліфосату (Раундап тощо) — 2,5–3,0 л/га. Окрім цього, слід зазначити, що гліфосат є невід’ємною частиною у технології вирощування трансгенної сої, стійкої до вищезазначеного агрохімікату.
Передпосівні роботи та сівба
Передпосівну культивацію та посів сої розпочинають, коли грунт прогріється до 10–14ºС на глибині загортання насіння (4–5 см). Запізнення із проведенням передпосівної культивації, за відсутності опадів, затримує сівбу сої і тим самим знижує її урожайність. Надмірно глибокий обробіток ґрунту навесні, особливо в Степовій зоні, збільшує шпаруватість, що посилює його висушування, особливо за жаркої вітряної погоди. Тому глибина передпосівної культивації в усіх випадках повинна відповідати глибині посіву на 4–5 см. У зв’язку з тим, що соя виносить сім’ядолі на поверхню ґрунту, вона досить чутлива до глибини загортання насіння, тому на важких за механічним складом, запливаючих ґрунтах із достатнім зволоженням глибину посіву можна зменшувати до 3–4 см, а за умови недостатнього зволоження навпаки збільшувати до 5–6 см. Для передпосівного обробітку найбільш досконалими є культиватори зі стрілчастими лапами на S-подібних пружинних стояках (наприклад, КБМ-10,8ПС, КБМ-9,6ПС-4Д, КБМ-14,4ПС-Д та інші).
Економічно доцільним заходом у технології вирощування сої на попередньо необроблених з осені ґрунтах є суміщення операції з основного та передпосівного обробітку ґрунту із застосуванням комбінованих агрегатів (типу Atlas 6.0, Viking 5.3) або грунтообробно-посівних комплексів (типу Amazone тощо).
Дослідження впливу способів
обробітку ґрунту на врожайність сої
Різні способи основного обробітку ґрунту і їх глибина, а також місце розміщення сої у сівозміні, попередники та добрива неоднаково впливають на ріст і розвиток рослин бобової культури, а як результат, деяка відмінність у величині урожайності зерна. Для прикладу розглянемо урожайність сої в умовах Степової зони України, що наведена в таблиці.
Вплив місця розміщення у сівозміні, обробітку ґрунту та удобрення
на урожайність зерна сої в середньому за 2011–2014 рр., (т/га)
За результатами наших досліджень, урожай сої був практично рівноцінним незалежно від попередників (кукурудза, ячмінь ярий) та способу основного обробітку ґрунту (полицева оранка, чизелювання), адже незначна перевага того чи іншого способу обробітку ґрунту в окремих випадках перебувала в межах помилки досліду, що підтверджується показниками найменшої істотної різниці (НІР0,05) для фактора А — 0,09 т/га, С — 0,07 т/га.
Урожайність за полицевої оранки становила 1,97–2,54 т/га, а за чизелювання — 1,80–2,62 т/га, залежно від рівня удобреності ґрунту. Внесені восени мінеральні добрива під основний обробіток ґрунту давали суттєві надбавки зерна порівняно з неудобреним фоном. Так, на варіантах із рекомендованою дозою мінеральних добрив (N40Р60) прибавка зерна сої у короткоротаційних сівозмінах становила по полицевій оранці 0,17–0,27 т/га (7,9–12,0%), а за чизелювання — 0,13–0,37 т/га (6,3–17,0%). Застосування підвищених норм добрив по діагностиці ґрунту (N30Р60К20) сприяло зростанню надбавки зерна порівняно з неудобреним фоном за полицевої оранки на 0,32–0,50 т/га (13,1–20,2%), чизелювання — 0,44–0,55 т/га (16,8–21,2%).
На основі викладеного матеріалу можна зробити висновок, що основний та передпосівний обробітки ґрунту під сою перш за все повинні бути своєчасними і зорієнтованими на накопичення та збереження ґрунтової вологи, особливо в посушливих умовах Степової зони, а також забезпечувати оптимальні агрофізичні властивості ґрунту за якісної його підготовки і ретельного вирівнювання поля, максимально заощаджувати матеріальні й енергетичні ресурси шляхом запровадження мінімальної кількості технологічних операцій комбінованими ґрунтообробними агрегатами чи грунтообробно-посівними комплексами.
