Ольга ВЛАСОВА,
Метелик із розмахом крил 18–22 мм, передні крила бурувато-сірі з фіолетовим полиском, із численними поперечними хвилястими лініями. Яйце розміром 0,9–1 мм, округле, плескате, молочно-біле, напівпрозоре; на зеленому фоні листка або плода здається зеленуватим. Гусениця завдовжки 17–20 мм, зверху тілесно-рожева, з боків і знизу світло-жовта. Лялечка завдовжки 8–12 мм, світло-коричнева з золотистим відтінком; на кінець черевця має форму заокругленого конуса з вісьмома гачкоподібними щетинками.
Зимують гусениці, які завершили живлення, у павутинних коконах під відсталою корою, щілинах підпор, у пакувальній тарі, сортувальних приміщеннях, плодосховищах, муміфікованих плодах, рослинних рештках та інших місцях. У молодих садах з гладенькою корою на деревах значне число гусениць зимує у верхньому (до 3 см) шарі ґрунту, переважно біля кореневої шийки. Заляльковування починається за температури понад 10 °C (поріг розвитку) і триває 35–40 діб. Ця розтягнутість характерна і для наступних стадій розвитку. Навесні на розвиток лялечки потрібно 14–20, влітку — 12–16 днів.
Початок льоту відбувається при досягненні суми ефективних температур 100–130 °C і часто збігається із закінченням цвітіння яблуні. Інтенсивний літ метеликів починається з 19 год. і триває до 24-ї в тиху суху погоду за температури не нижче 15 °C. Метелики живляться краплинною вологою. Статеве дозрівання самок триває 2–3 доби, після чого вони починають виділяти феромони, які приваблюють самців. Через 2–3 доби після спарювання починається відкладання яєць. Яйця самки відкладають по одному на листя й плоди. Плодючість — 60–120 яєць. Ембріональний розвиток першої генерації триває 9–12, другої — 7–9 діб. Відродження гусениць починається при досягненні суми ефективних температур 230 °C з відхиленням в окремі роки від 190 до 280 °C. Гусениці деякий час тримаються на поверхні плода, потім вгризаються у м’якуш, заплітаючи вхідний отвір павутиною і недогризками. Живлячись під шкірочкою плода 2–3 доби, гусениця вигризає невелику камеру, в якій вперше линяє. Після цього прогризає звивистий хід, у якому линяє вдруге. Третє линяння відбувається у насіннєвій камері, де гусениця живилась насінням. У вологу погоду гусениці гинуть від грибних і бактеріальних хвороб.
Ознаки пошкодження: вхідний отвір і ходи гусениць заповнюються бурими сухими екскрементами. Насіння у насіннєвій камері знищене повністю.
Заходи захисту
Яблунева плодожерка — небезпечний шкідник сім’ячкових насаджень. При нехтуванні засобами захисту втрата врожайності сягає до 90%.
Після закінчення збирання плодів — збирання і знищення залишків пакувального матеріалу; очищення відмерлої кори зі штамбів і сучків на старих деревах; осіння оранка міжрядь і обробіток ґрунту в пристовбурних кругах; дезінсекція тари, сходів плодосховищ. Залежно від чисельності шкідника, проводять одне або два обприскування інсектицидами проти кожного покоління. Першу обробку здійснюють на початку відродження гусениць яблуневої плодожерки. Замість інсектицидів можна застосовувати інгібітори синтезу хітину та феромонні пастки.
Ефективним заходом є застосування феромонних пасток. Синтетичні статеві феромони (атрактанти) у промисловому садівництві використовують для обліку кількості плодожерок і уточнення строків хімічних обробок. У такому разі на гектар вивішують одну пастку. Але феромони можна застосовувати і для безпосередньої боротьби з цим шкідником, коли його порівняно небагато, шляхом масового виловлювання самців (метод самцевого вакууму). Самці першого покоління яблуневої плодожерки з’являються у природі трохи раніше самок — наприкінці цвітіння яблуні. Саме в цей час важливо виловити більшість їх.
Для виловлювання самців використовують картонні пастки, на дно яких наносять клей, що довго не висихає, і вміщують шматочок гумової трубки з феромоном, який приваблює самців певного виду плодожерки. Пастки вивішують наприкінці цвітіння яблуні, на периферійних гілках крони дерева на висоті 1,5–2 м: проти яблуневої плодожерки у середньому по одній пастці на 400 кв. м, проти східної — дві пастки на 100 кв. м саду.
Пастки вивішують всередині крони з південної сторони дерева так, щоб бокові їх частини були розміщені в напрямі панівних вітрів. Тоді більше ловитиметься самців. Дуже важливо феромони застосовувати одночасно на всіх ділянках садівницького товариства або в усіх садах населеного пункту. Феромон у пастці діє на відстань понад 50 м.
Попелиці
Побачити попелиці можна навіть неозброєним оком. Плодові, ягідні та квіткові культури ушкоджуються різними їх видами. Найнебезпечнішими є: зелена яблунева, червоноголова сіра яблунева, червоноголова смугаста яблунева. Найчастіше багато садівників не знають, як вилікувати вже захворілі рослини.
Попелиця — це комаха розміром від 0,5 до 2 мм. Тіло яйцеподібної форми, м’яке і легко роздавлюється, ніжки довгі, але пересуваються комахи повільно. Є безкрилі й крилаті особини. Попелиця належить до фітофагів. Ця особливість свідчить про те, що у комах є спеціальний хоботок, яким вони проколюють пагони або листя і всмоктують сік. У природі існує більше 30 видів цього шкідника.
Доросла попелиця — дрібна комаха зеленого або чорного кольору розміром від 1 до 5 мм. У середині літа у частини особин відростають крила. Таким чином, шкідники пересуваються на значні відстані, щоб відшукати нові джерела корму. Попелиця живе на бутонах, стеблах і нижньому боці листя, на верхівках молодих пагонів, віддаючи перевагу гілкам.
Шкода від неї полягає у тому, що вона висмоктує рослинний сік зі стебел і листя, бутонів і бруньок. В ураженої рослини листочки скручуються, бутони й пагони деформуються, ріст сповільнюється, плоди не визрівають. Уражена ослаблена рослина може не пережити зиму.
У місцях масових укусів тканини деформуються, а потім відмирають. Квіти на уражених квітконіжках не розвиваються, в’януть, тільки-но розкрившись. Сама квітконіжка швидко в’яне. Попелиці, як і інші рівнокрилі комахи (борошнисті червці, кореневі червці, білокрилки, цикадки, щитівки, несправжні щитівки), висмоктують з рослини набагато більше соку, ніж їм необхідно для підтримки життєвих сил. Надлишки вологи й вуглеводів виводяться з організму попелиці у вигляді цукристих виділень. Ця липка солодка рідина покриває рослину, ускладнюючи її дихання. На цукристих виділеннях попелиця переносить вірусні захворювання — чорний сажистий гриб (чорна сажиста роса). Сажисті грибки, наприклад, можуть покривати листя суцільним шаром, зменшуючи інтенсивність фотосинтезу, що гнітить і без того ослаблені рослини.
Попелиці живуть великими групами на нижньому боці листя, навколо крапок росту, на молодих пагонах, бутонах, квітконіжках, харчуючись соками рослин. Вони становлять небезпеку тим, що ослаблюють рослину, знижують її стійкість до хвороб, а також можуть бути переносниками вірусних захворювань.
Дуже важливим є збалансоване підживлення рослин, бо попелиця віддає перевагу перегодованим або слабким від нестачі поживних речовин рослинам.
Крім правильних підживлень, сильній здоровій рослині необхідний правильний вибір місця виростання, достатня кількість світла й води, гарна циркуляція повітря. Важливо рихлити ґрунт під рослинами, а краще мульчувати. Попелиця любить тінь і тепло, тому потрібно передусім прорідити гілки дерев.
Оскільки попелиця живе в симбіозі з мурахами, від останніх також необхідно позбутися. Один мураха може за літо перенести кілька сотень або навіть тисяч попелиць.
Крилаті особини здатні долати великі відстані й створювати нові колонії на нових місцях.
Ознаки пошкодження: личинки та імаго висмоктують сік із бруньок, листків, зелених пагонів, зав’язі. Пошкоджене листя скручується і відмирає. На сильно уражених деревах плоди дрібнішають, на них часто розтріскується шкірочка.
Захисні роботи
Вже на початку весни потрібно починати боротьбу проти личинок, які готуються розносити личинки по інших деревах. Можна ще до цвітіння провести обробку дерев, щоб запобігти появи личинок. Важливо знати, що не можна робити обробку яблуні під час цвітіння!
Головною рекомендацією є обприскування яблуні тричі — під час формування бутонів, після цвітіння та за три тижні до збирання врожаю.
У літній період, коли спостерігається висока температура, для боротьби з попелицею на яблуні використовують препарати Моспілан, ВП (0,15–0,2 кг/га) чи Каліпсо 480 KS, КС (0,25 л/га) і тільки в вечірню або нічну пору.
Слід не забувати про те, що у шкідників виробляється імунітет на препарати, тому час від часу необхідно міняти засоби захисту.
Яблуневий квіткоїд
Яблуневий квіткоїд поширений по всій Україні, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, в Лісостепу, особливо в садах, розташованих поблизу лісу, лісосмуг.
Жук розміром 3,5–5 мм, темно-бурий, вкритий тонкими сірими волосинками. Яйце довгасте, водянисто-біле. Личинка розміром 5–6 мм, вигнута, безнога, жовтувато-біла.
При +8–1 °С відбувається масове заселення дерев і активне живлення жуків, під час якого вони вигризають у бруньках заглибини, що нагадують уколи голкою. З таких ранок виступають крапельки соку. Шкідник характеризується високою ненажерливістю. Самиця вигризає у бутоні отвір і відкладає яйце, розміщуючи його між тичинками. Отвір закриває корочком з екскрементів. Плодючість — 50–100 яєць. Через 4–8 діб відроджуються личинки, які живляться тичинками і маточками, вигризають квітколоже, склеюють із середини пелюстки. Бутон не розпускається, буріє і всихає. Личинка розвивається 15–20 діб, проходячи три віки, і заляльковується всередині пошкодженого бутона. Через 8–10 днів молоді жуки прогризають отвір у ковпачку з висохлих пелюсток і виходять назовні. Впродовж 20–25 діб жуки вигризають дрібні виразки в плодах, скелетують листя. У середині літа, з настанням сухої і спекотної погоди, ховаються у тріщинах і щілинах кори, розгалуження гілок. Особливо шкідливий яблуневий квіткоїд холодною весною, коли фаза бутонізації яблуні триває понад 20 діб, і жуки встигають відкласти значну кількість яєць.
Ознаки пошкодження. Молоді жуки на початку літа скелетують листя або роблять дрібні ранки-уколи на плодах. Шкідливість фітофага полягає у знищенні брунькової маси рослин та зниженні врожайності (на 26–42%).
Засоби захисту
Обприскування насаджень фосфорорганічними сполуками (за температури повітря +17…25°С чи неонікотиноїдами впродовж світлого дня (від 1000 до 1600).
Глодовий кліщ
Глодовий кліщ пошкоджує майже усі дерева в саду, але віддає перевагу яблуні, груші, сливі, глоду, черешні, вишні.
Самиця довжиною 0,3 мм, червона, опукла, овальна. Личинка довжиною 0,2 мм, світло-зелена, з трьома парами ніг. Яйця круглі і прозорі.
Зимують самиці на деревах під корою, що відстала, та ґрунті під рослинними рештками.
За середньодобової температури повітря до 18–240С розвиток однієї генерації триває від 21 до 13 днів. За цей період закінчують розвиток личинки і німфи першого покоління та з’являються самиці другого покоління, які незабаром після відродження починають відкладати яйця. Наступні покоління (до 8 за вегетаційний період) накладаються одне на одне, тому на деревах одночасно можна побачити кліща у всіх стадіях розвитку. Особливо багато кліщів у другу половину літа. Глодовий кліщ виділяє багато павутиння, що вкриває листки, а іноді навіть гілки та штамби дерев. Колонії кліща розміщуються під шаром павутини. Пошкоджені листки втрачають хлорофіл, спочатку стають блідими, а потім буріють, засихають і обпадають. Плоди на деревах, заселених кліщами, недорозвинуті, дрібні, несмачні. На стовбурі часто можна бачити шар павутини, що виділяється кліщами, які йдуть з дерева через нестачу їжі.
Ознаки пошкодження: пошкоджене листя жовтіє, його краї скручуються і стягуються павутинням, під яким формуються колонії кліща.
Засоби захисту
Обприскування-промивання дерев 2% розчином препарату Олімікс 84, к. е. або 1,5% розчином Косайд 950, м. е., 3% розчином Препарату 30В, к. е. Якщо щільність шкідника перевищує ЕПШ, доцільно використовувати Санмайт, з. п. (0,5–0,9 кг/га) або Вертимек 018 ЕС, КЕ, чи Масай, р. п. (0,4–0,6 кг/га) проти всіх фаз розвитку шкідника (яйце — личинка — німфа — дорослий кліщ).
Звичайний
павутинний кліщ
Звичайний павутинний кліщ поширений по всій території України. Небезпечний шкідник плодових культур, але найбільше пошкоджує яблуню, кісточкові, суницю.
Доросла самиця має широкоовальну форму тіла, завдовжки близько 0,4 мм. Самиці літних поколінь сірувато-або жовтувато-зеленого кольору з темними плями по боках. Самці значно менші за самиць за розмірами, яйця дрібні 0,12 мм, зеленувато-жовті, кулястої форми. Зимують запліднені самиці невеликими колоніями під корою дерев, на бур’янах, під опалим листям. Рано навесні мігрують на бур’яни, де починають живитися, у червні заселяють плодові дерева. Кліщі живляться соком рослин, зосереджуючись під павутинною зісподу листків. Самиця відкладає 150–200 яєць на нижній бік листка. Для розвитку одного покоління необхідна сума ефективних температур 182° С. За вегетаційний період розвивається від 8 до 12 поколінь.
Ознаки пошкодження: першим симптомом пошкодження кліщем є поява окремих світлих плям на листках. У разі інтенсивного пошкодження листки набувають світло-мармурового кольору. Вони жовтіють, всихають і обпадають. Рослини пригнічуються, відстають у рості, що призводить до зниження врожаю.
Засоби захисту
Після цвітіння впродовж вегетації, якщо щільність шкідника ЕПШ, доцільно використовувати Санмайт, з. п. (0,5–0,9 кг/га) або Вертимек 018 ЕС, КЕ, чи Масай, р. п. (0,4–0,6 кг/га) проти всіх фаз розвитку шкідника (яйце — личинка — німфа — дорослий кліщ).
Парша яблуні
Парша яблуні в Україні значної шкоди завдає на Поліссі, в Лісостепу і Закарпатті, а в дощові роки — у Степу. Уражуються листки, плоди і пагони (останні переважно у груші). В дощові роки, особливо на весні, зазнають шкоди також квітки та зав’язь.
На листках парша проявляється у вигляді округлих плям, спочатку малопомітних, хлоротичних, а потім темно-сірих, із характерним оливково-оксамитовим нальотом. Діаметр їх від 1,5–2 до 10–15 мм, а нерідко й більше, залежно від віку листків, сприятливості сорту і погодних умов. У яблуні плями утворюються здебільшого на верхньому боці листка, у груші — на нижньому. У дощову погоду на молодих листках сприятливих сортів парша проявляється не окремими локальними плямами, у вигляді суцільного темно-сірого нальоту. Такий прояв хвороби називається дифузним. Дуже уражені листки жовтіють, засихають і обпадають.
На уражених квітках і зав’язі також утворюються темно-сірі плями, від чого вони масово обпадають. На плодах парша проявляється у вигляді темно-сірих округлих плям різного розміру — від малих, діаметром у декілька мм до великих, розпливчастих, діаметром до 1,5–2 см. Дуже часто місця ураження від здорових тканин відокремлюються світлою облямівкою із розірваної і дещо піднятої шкірочки плода. В м’ясцях ураження покривні тканини плода руйнуються, а ті, що знаходяться глибше, корковіють, завдяки чому обмежується проникнення збудника хвороби вглиб тканини. Окорковіння уражених тканин стримує рівномірне розростання плодів, вони деформуються, набувають виродливого вигляду, розтріскуються, загнивають і передчасно обпадають.
Передзбиральне ураження плодів за умов тривалої дощової погоди викликає «комірну паршу», що призводить до в’янення плодів та загнивання під час зберігання.
При ураженні пагонів на корі з’являються невеликі набряки, які з часом розриваються, оголюючи темно-сірі скупчення спороношення збудника хвороби. Кора розтріскується, лущиться, верхівки сильно уражених пагонів засихають. Таке проявлення хвороби характерне в основному для груші, але іноді воно трапляється і на яблуні, зокрема, в Закарпатті, і Північному Лісостепу і на Поліссі.
Шкідливість парші полягає в обмеженні асиміляційної поверхні внаслідок передчасного опадання уражених листків. Нерідко передчасний листопад, зумовлений паршею, спостерігається незабаром після цвітіння дерев, у період формування врожаю. Втрата листків при цьому може становити 50–80%, у зв’язку з чим різко знижується продуктивність рослин, зменшується приріст пагонів, погіршується зимостійкість дерев.
При значному ураженні квіток і зав’язі парша може повністю знищити врожай, а при сильному ураженні сформованих плодів втрата їх маси може становити 45–80%. Товарна якість плодів значно погіршується. Допустима межа розвитку хвороби на плодах не вище 5%.
Заходи захисту
Своєчасне і якісне застосування фунгіцидів. Перший раз дерева і ґрунт під ними обробляють у фазі набрякання бруньок ДНОКом, 40%-й р. п. (15 кг/га), другий — у фазі зеленого конуса на сильно уражених сортах 3%-ю, на менш уражених — 1%-ю бордоською рідиною, третій — у фазі рожевого бутона 1%-ю бордоською рідиною або хлороксилом міді, 90%-й з. п. (4–6 кг/га), купростатом, 34,5%-й к. е., полікарбацином 80%-й з. п., Рубіганом, 12%-й к. е. (0,6–0,8), Сапролем, 19% к. е. (1–1,5), Скором, 25%-й к. е. (0,15–0,2 л/га). У Південному Степу, а також у Лісостепу за жаркої посушливої погоди влітку кількість обробок після цвітіння можна зменшувати. При обприскуваннях потрібно чергувати або комбінувати препарати з різним механізмом дії.
