Ігор СТОРЧОУС,
Зерно гороху містить до 54% вуглеводів, від 16 до 36% білка, 1,6% жиру, більше 3% зольних речовин. Білок гороху є повноцінним за амінокислотним складом і засвоюється в 1,5 разу краще, ніж білок пшениці. В ньому міститься 4,66% лізину, 11,4% аргініну, 1,17% триптофану (від сумарної кількості білка), тоді як у складі білка пшениці — тільки 2,32% лізину та 3,56% аргініну.
Горох добре розварюється і широко вживається в їжу у вигляді різноманітних продуктів харчування, які відзначаються приємним смаком і високою поживністю. Тваринам згодовують зелену масу, сіно, а також солому гороху, кормова поживність яких, завдяки підвищеному вмісту білка, значно вища, ніж злакових культур.
Таким чином, під час вирощування культури для збереження й отримання високого урожаю необхідно забезпечити якісний її захист від шкідливих організмів. З цією метою проводять агротехнічні та організаційні заходи, спрямовані на дотримання науково обґрунтованого розміщення посівів гороху в сівозміні, впровадження високоврожайних сортів, придатних для механізованого вирощування, застосування оптимальних норм добрив, високоякісний основний та передпосівний обробітки ґрунту, науково обґрунтоване використання пестицидів.
Враховуючи те, що шкідливість хвороб у посівах гороху в останні роки помітно підвищилася, зокрема розповсюдженими є такі, як аскохітоз, фузаріоз, іржа, сіра та біла гнилі, борошниста роса, пероноспороз, проведення вищезазначених заходів забезпечує захист культури, у тому числі і від ураження цими хворобами.
Для вирощування гороху у сівозміні кращими попередниками є удобрені просапні культури: кукурудза, картопля, цукрові буряки та озима пшениця, висіяна по удобреному зайнятому пару. На Поліссі горох сіють після льону. У Степу розміщують після озимих та ярих зернових, кукурудзи. У сівозміні горох можна висівати на тому самому місці не раніше, ніж через 5–6 років.
Горох не терпить монокультури. Найгіршим попередником для нього є соняшник, багаторічні бобові і злакові трави, зернобобові культури, однорічні трави з бобовим компонентом, які мають спільних з культурою шкідників і збудників хвороб. Під час планування сівозмін необхідно враховувати, що посіви гороху повинні бути на відстані від багаторічних бобових не менше як на 1000 м.
Горох є добрим попередником зернових, просапних і технічних культур. Стійкість його до хвороб підвищується після вапнування грунту і внесення фосфоро-калійних добрив, виходячи з грунтових умов і вмісту в них елементів живлення, а також мікроелементів — бору, молібдену, міді.
Основний обробіток залежить від попередника. Якості передпосівного обробітку ґрунту приділяють значну увагу, тому що від неї залежать енергія проростання насіння, польова схожість, дружність й одночасність росту рослин. Високу ефективність для зниження шкідливості грибних і бактеріальних захворювань мають глибока зяблева оранка і повна заробка рослинних решток як джерела інфекції. Такі заходи значно зменшують зараження гороху аскохітозом, пероноспорозом та іншими хворобами.
Зменшенню ураження рослин хворобами сприяє завчасне (зразу ж після обмолоту) очищення зерна і доведення його до високих посівних кондицій.
Горох — культура ранніх строків сівби. Висівати його необхідно за умов настання фізичної стиглості ґрунту, одночасно з ранніми ярими культурами. Запізнення із сівбою на 10 днів від установлених строків знижує урожайність культури на 0,5–0,8 т/га. Густота посіву повинна бути оптимальною, загущені посіви більше уражуються аскохітозом, кореневими та сірою гнилями, переноспорозом. Горох у період проростання насіння дуже вимогливий до вологості грунту, а тому коткування після його висіву забезпечує дружні сходи і захищає насіння від ураження деякими хворобами (пліснявіння).
Завчасна (за 5–6 місяців) обробка протруйниками можлива лише висококондиційного насіння з вологістю до 14%. Обробка насіння рекомендованими біопрепаратами та мікроелементами підвищує стійкість рослин до кореневої гнилі, аскохітозу, несправжньої борошнистої роси. Під час вегетації гороху для обмеження шкідливості хвороб рекомендується обробка посівів фунгіцидами.
Аскохітоз
Збудниками аскохітозу є незавершені гриби з роду Ascochyta, а саме A. pisi Libert., A. pinodes Jones, A. pinodella Jones. Захворювання розповсюджене в усіх районах вирощування гороху і проявляється впродовж усього періоду вегетації на всіх наземних органах рослин. В Україні є однією з найбільш шкідливих хвороб цієї культури. Шкідливість аскохітозу полягає у тому, що через нього знижується схожість ураженого насіння, загниває коренева шийка і корені, затримується розвиток рослин. Молоді, сильно уражені рослини відстають у рості і розвитку від здорових майже удвоє-троє, передчасно засихають, листя з них осипається.
За сприятливих погодних умов хвороба може поширюватися на значні площі посівів гороху. Кількість інфікованого аскохітозом насіння іноді може досягати до 90%, з нього приблизно 60% повністю втрачає свою схожість, а з останнього розвиваються слабкі рослини, які гинуть у перші тижні вегетації. Продуктивність уражених рослин знижується, недобір врожаю становить 0,24–0,34 т/га. Пізні посіви гороху аскохітозом уражуються сильніше.
Характерними симптомами ураження аскохітозом є плямистості на листі, черешках, стеблах, бобах і насінні. На листках і бобах гороху, інфікованого збудником блідоплямистого аскохітозу, з’являються круглі або овальні світло-бурі плями з темно-бурою облямівкою. На стеблах і черешках плями коричневого кольору, видовжені і дещо вдавлені. З часом плями можуть збільшуватися, окільцьовувати стебла, в результаті чого останні надламуються, і вся рослина або окремі пагони засихають.
Інфіковане насіння на вигляд зморшкувате, світло-жовтого кольору, втрачає схожість і є джерелом інфекції. У разі сильного ураження плями зливаються і можуть покривати всю поверхню бобу.
З часом у центрі плям формуються групи дрібних, ледь помітних темно-бурих, занурених у тканини крапок (пікнід), в яких утворюються численні спори (конідії) гриба.
Перші симптоми аскохітозу виявляються на листі у фазі сходів. Найбільшого розвитку хвороба досягає у фази наливу-дозрівання бобів гороху. Під час зараження рослин у кінці вегетації культури типові плями не виявляються, а на уражених ділянках добре помітні пікніди.
Темно-плямистий аскохітоз A. pinodes проявляється на листі у вигляді коричневих з темним центром і більш світлими краями плямами неправильної форми, які дещо опуклі, дрібні або великі, що можуть часто зливатися. На відміну від ураження блідоплямистим аскохітозом — плями без темної облямівки.
На стеблах і черешках виникають різного розміру видовжені плями або штрихи коричнево-бурого кольору. За сильного розвитку хвороби на рослинах відмічається суцільне побуріння, відмирання стебел і черешків у місцях ураження.
На бобах симптоми хвороби виявляються у вигляді дрібніших плям, опуклих, неправильної форми, у разі сильного ураження вони зливаються.
Симптоми інфікування рослин гороху темним аскохітозом A. pinodella на початкових етапах розвитку подібні до ознак ураження темно-плямистим аскохітозом. На сходах гороху часто відмічається почорніння і загнивання кореневої системи, що нерідко може бути причиною випадання рослин. Пізніше, у другій половині вегетації гороху, плями на листі збільшуються у діаметрі, часто зливаються, і на них формуються нечисленні слабко помітні пікніди. Характерними симптомами для цього виду аскохітозу є зональність на плямах зі світлими і темними колами відмерлої тканини. На бобах хвороба виявляється у вигляді дрібних, бурих або майже чорних плям, що часто зливаються та утворюють навскісні смуги.
Усі три види аскохітозу, у разі надмірного їх розвитку, мають здатність пронизувати стулки бобів й інфікувати насіння. На інфікованому насінні утворюються зеленувато-жовті, жовтувато-коричневі або бурі плями. Достигаючи, таке насіння зморщується. Залежно від ступеня інфікування, плями можуть бути поверхневими або вдавленими, дрібними і вкривати майже всю насінину. На слабко інфікованому сухому насінні симптоми хвороби не помітні.
Інфікування рослин спорами-конідіями, що формуються у плодових тілах — пікнідах, може відбуватися як навесні, під час проростання інфікованого насіння, так і впродовж вегетації культури. Під час дозрівання конідії виходять з пікнід через отвори у верхній частині у вигляді рожевуватої маси, розносяться вітром і комахами. Попадаючи на листя або інші органи рослин, вони спричиняють нове інфікування. Латентний період від інфікування до прояву на органах рослин симптомів хвороби становить від 2 до 8 днів.
Розвиток хвороби починається з нижнього листя, після чого вона розповсюджується вище, охоплюючи стебла і боби. Гриб проникає у біб через стулки й інфікує насіння.
Розвитку аскохітозу сприяють опади, висока вологість і підвищена температура повітря (20–25°C). Джерелами інфекції є насіння та рослинні рештки. Зокрема, на насінні збудники хвороби можуть зберігатися більше п’яти років. Розповсюдженню хвороби значною мірою сприяють пошкодження рослин бульбочковими довгоносиками і механічне травмування.
Агротехнічні заходи обмеження
шкідливості аскохітозу
Ефективними заходами з обмеження поширення хвороби є: сівба здоровим насіннєвим матеріалом, дотримання оптимальних строків сівби та оптимальної густоти посіву з метою не допущення загущеності, забезпечення просторової ізоляції та ретельне і своєчасне збирання врожаю насіння із невідкладним його просушуванням, знешкодження післяжнивних решток.
Після збирання врожаю поля рекомендують дискувати та провести глибоку оранку, що сприятиме обмеженню поширення збудників хвороб, у тому числі й аскохітозу.
Хімічні заходи обмеження
шкідливості аскохітозу
Зменшенню ураження хворобою сприяє завчасна обробка насіння протруйниками. Протруювання краще проводити за 2–3 тижні до посіву. Для протруювання насіння у кожній конкретній ситуації підбирають препарати з відповідним спектром дії згідно з рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Серед рекомендованих до застосування є протруйник на основі діючої речовини беноміл.
Під час вегетації культури для обмеження шкідливості аскохітозу посіви обприскують препаратами на основі таких діючих речовин: азоксістробіну, азоксістробіну у поєднанні з ципроконазолом, флутріафолу з карбендазимом.
Фузаріоз
Фузаріоз виявляється у формах кореневої гнилі і в’янення рослин, що може відбуватися одночасно. Збудником фузаріозу є гриби роду Fusarium Link. Найпоширеніші F. oxysporum Schlecht, F. culmorum (W. G. Sm.) Sacc., F. solani (Nart.) App. et Wr., F. avenaceum Sacc. Захворювання кореневої системи рослин супроводжується порушенням фізіологічних і біохімічних процесів рослинного організму, підвищенням інтенсивності дихання на 51–62%. За сильного ураження в інфікованих рослин удвічі знижується кількість хлорофілу, спостерігається якісна зміна у співвідношенні вуглеводів — знижується кількість цукрів на 43–71,5% і збільшується кількість моноцукрів. Горох уражується кореневими гнилями у фазі сходів від 13 до 45% і у фазі цвітіння від 33 до 80% майже щороку. За слабкого поширення хвороби інтенсивність дихання збільшується на 30%, сильного — на 62%. Маса насіння з однієї ураженої рослини знижується на 1,7–2,5 г, а 1000 насінин стає меншою на 66–104 г порівняно зі здоровою.
Захворювання широко розповсюджене у всіх районах вирощування гороху. Інфікує горох від появи сходів до повної стиглості. Шкідливість хвороби полягає у зрідженні посівів, що, своєю чергою, спричиняє загальне зниження урожаю культури. Інфіковані корені різко втрачають здатність до поглинання, а ураження судинної системи спричиняє загальну інтоксикацію рослин, через це уражені рослини можуть не утворювати бобів або формують щупле насіння.
Коренева гниль виявляється впродовж вегетаційного періоду. Особливу велику небезпеку становить для сходів, спричиняючи загнивання паростків, коренів і сім’ядолей. У молодих рослин спочатку буріє і потоншується підсім’ядольне коліно, а потім прикоренева частина стебла або головний (стрижневий) корінь. З часом місця ураження набувають темно-коричневого забарвлення, на них утворюються різної глибини виразки, тріщини. Пригнічені рослини часто засихають. У кормових бобів на стрижневому і бічних коренях буріє тканина. Листки в’януть, чорніють і відмирають. На більш дорослих рослинах культури темніє, і відмирає коріння або основа стебла.
В’янення виявляється під час фази сходів і в пізніші періоди розвитку рослин. Тканина кореневої шийки буріє і розтріскується, головний і бічний корені загнивають і відмирають. Листки, а потім і стебла жовтіють та засихають. Рослини легко вириваються з грунту.
Під час періоду бутонізації і цвітіння у рослин поникає верхівка, в’януть і скручуються, а іноді й обпадають листки. Боби формуються у невеликій кількості з дрібним недорозвиненим насінням.
В окремі роки, особливо з підвищеною вологістю у другій половині вегетації гороху, фузаріоз може уражувати також боби і насіння у них. На інфікованих органах виявляється як білий або рожевуватий наліт міцелію гриба. Інфіковане насіння, достигаючи, стає дрібним і зморшкуватим, його схожість та енергія проростання значно знижуються.
Розвиток фузаріозу відбувається за температури повітря від 5 до 35 °C.
Джерелами хвороби можуть бути рослинні рештки, грунт та інфіковане насіння.
Агротехнічні заходи обмеження
шкідливості фузаріозу
Найефективнішим заходом обмеження шкідливості фузаріозу є дотримання сівозміни, а також повторне висівання гороху на одному й тому ж полі не раніше ніж через 4–5 років. До ефективних заходів з обмеження шкідливості хвороби належать сівба в оптимальні строки здоровим насіннєвим матеріалом, вирощування стійких до хвороби сортів, внесення під зяблеву оранку Р40К40, руйнування грунтової кірки боронуванням, видалення і знищення рослинних решток, особливо інфікованої кореневої системи культури, яка є джерелом активного поширення фузаріозу, вапнування, у разі необхідності осушення грунтів. Також ефективними заходами контролю цієї хвороби є осіння глибока зяблева оранка, проведення весняного боронування зябу і передпосівна культивація у фазі сходів культури.
Обмеженню шкідливості хвороби сприяють такі заходи, як дотримання глибини загортання насіння і дотримання норми висіву, з метою недопущення загущення або зрідженості посівів.
Хімічні заходи обмеження
шкідливості фузаріозу
Одним із таких є протруювання насіння препаратами на основі діючих речовин: флутріафолу у поєднанні з тіабендазолом, карбоксину з тирамом та бенамілом. Для обмеження шкідливості фузаріозу посіви обприскують фунгіцидами на основі азоксістробіну у поєднанні з ципроконазолом, флутріафолу з карбендазимом.
Пероноспороз, або несправжня
борошниста роса
Збудником хвороби є гриб Peronospora pisi Syb. В Україні дуже поширена в районах з достатньою і надмірною вологістю. Уражені пероноспорозом рослини відстають у рості, часто мають карликовий вигляд, утворюють щупле зерно. У роки епіфітотій недобір урожаю гороху може становити 0,5–0,7 т/га.
Уражуються верхівки стебла, що відростають, а також листки і боби. Хвороба уражує рослини у вигляді місцевого і дифузного пошкоджень.
У випадку місцевого ураження на листках з’являються округлі хлоротичні плями, які з нижнього боку вкриваються сіро-фіолетовим нальотом; на стеблах і бобах плями розпливчасті. Під час достигання внутрішні стулки бобів і зовнішні оболонки насіння іноді набувають кремового або фіолетового відтінку. Насіння в інфікованих бобах недорозвинене, має низьку схожість.
За дифузного ураження хлоротичні плями охоплюють усі листки, окремі гілки або всю рослину. Згодом місця ураження з нижнього боку вкриваються сіро-фіолетовим нальотом.
Первинне ураження рослин спричиняється ооспорами навесні під час проростання насіння. Вторинне і розповсюдження інфекції під час вегетації відбувається за допомогою конідій, які проростають у крапельно-рідинній волозі. Поширенню хвороби сприяє висока вологість і температура повітря 19–20 °C. Збудник захворювання зберігається у рослинних рештках, грунті та насінні.
Агротехнічні заходи з обмеження шкідливості пероноспорозу аналогічні заходам з обмеження шкідливості аскохітозу.
Хімічні заходи обмеження
шкідливості переноспорозу
Під час вегетації культури для обмеження шкідливості пероноспорозу посіви обприскують фунгіцидами на основі таких діючих речовин: азоксістробіну, азоксістробіну у поєднанні з ципроконазолом.
Борошниста роса
Збудник — сумчастий гриб Erysiphe communis Grev. f. pisi Dietrich. В Україні хвороба зустрічається повсюдно. Збудник порушує фізіологічні функції рослин (посилюється транспірація, зменшується асиміляційна поверхня листя, порушуються процеси фотосинтезу). Надміру інфіковані листя, квітки і зав’язь передчасно відмирають та обпадають. Стулки бобів, інфіковані в ранній період, вкриваються виразками, буріють і передчасно засихають. Залежно від ступеня інфікування бобів, недобір урожаю в окремі роки становить 0,23–0,42 т/га. Також хвороба різко знижує якість овочевого гороху. Уражені борошнистою росою рослини гороху не придатні для кормових цілей через свою токсичність.
Інтенсивний розвиток борошнистої роси спостерігається у середині літа. Уражені листки, стебла, а також квітки і боби вкриваються білим борошнистим нальотом, який утворюють міцелій і конідії гриба. Конідії розносяться вітром, дощем і комахами, потрапляючи на здорові рослини, відразу ж проростають і утворюють нові осередки хвороби. За сприятливих умов для розвитку збудника хвороба дуже швидко розповсюджується у посівах гороху.
Оптимальними умовами для проростання спор борошнистої роси є вологість повітря 96–98% і температура повітря 20–25 °C.
Пізніше, під час дозрівання гороху, наліт на уражених органах ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, на ньому помітні дрібні чорні крапки — плодові тіла (клейстотеції) гриба, в яких утворюються сумки з сумкоспорами. Зимують клейстотеції у грунті або на рослинних рештках гороху. Сумкоспори у них дозрівають навесні, виходять із сумок і розносяться вітром на молоді рослини гороху.
Джерелами хвороби є післязбиральні рештки і багаторічні дикорослі бобові. Борошниста роса уражує культуру в умовах вологої прохолодної погоди; ступінь інфікування цим захворюванням залежить від густоти посівів гороху — чим вони густіші, тим сильніше відбувається розвиток хвороби. Горох пізніх строків посіву уражується значно сильніше, ніж оптимальних.
Агротехнічні заходи з обмеження шкідливості борошнистої роси повинні бути спрямовані на дотримання сівозміни, вирощування культури на тому ж самому місці не раніше ніж через 3–4 роки, невідкладне знищення пожнивних решток, глибоке їх заорювання, висів культури у ранні строки.
Хімічні заходи обмеження
шкідливості борошнистої роси
Для обмеження шкідливості борошнистої роси посіви обприскують препаратами на основі таких діючих речовин: азоксістробіну, азоксістробіну у поєднанні з ципроконазолом, флутріафолу з карбендазимом.
Іржа
Хворобу викликає гриб роду Uromyces pisi Schroet. В Україні вона поширена повсюдно. Надмірне інфікування культури іржею спричиняє зменшення фотосинтезуючої поверхні листя, яке передчасно жовтіє, засихає й обпадає, що ослаблює рослини і спричиняє дочасне їх відмирання. Насіння інфікованих рослин щупле, продуктивність його значно знижується. Найбільшої шкоди іржа завдає за умов ранньої її появи, у вологі роки і на горосі пізніх строків посіву. В роки епіфітотій хвороба спричиняє значний, майже 25%, недобір урожаю насіння гороху. Надлишок азоту в грунті сприяє збільшенню розвитку цієї хвороби.
Гриб U. рisi має стадії, що розвиваються на проміжних рослинах-живителях (різних видах молочаю), з яких спори збудника переносяться на посіви. На листках і стеблах гороху з’являються світло-коричневі, а пізніше темно-коричневі подушечки літніх і зимових спор збудника хвороби. Ураження гороху відбувається в фази бутонізації-початку цвітіння гороху. На стеблах і з нижнього боку листя утворюються оранжево-коричневі подушечки — уредопустули з уредоспорами. Уредоспори є джерелом розповсюдження хвороби. Впродовж літа розвивається декілька поколінь уредоспор. Проростають уредоспори за наявності крапельно-рідинної вологи і температури повітря 10–25 °C.
Під час дозрівання гороху на місці уредопустул утворюються подушечки темно-бурого кольору — телейтопустули з телейтоспорами. Телейтоспори буро-коричневого, майже чорного кольору, одноклітинні, кулясті, з короткою безбарвною ніжкою і вкриті товстою темною оболонкою. Збудник зимує у вигляді зимових спор або міцелію у кореневищах молочаю. Навесні (в кінці квітня-на початку травня) під час проростання телейтоспор, що перезимували, відбувається ураження молочаю та утворення на його листі жовто-бурих або оранжевих подушечок — ецидій із весняними спорами (ецидіоспорами). З молочаю ецидіоспори розносяться вітром на посіви і є джерелом первинного інфікування гороху іржею.
До агротехнічних заходів з обмеження шкідливості іржі належать: дотримання сівозміни, вирощування гороху на тому ж самому місці не раніше ніж через 3–4 роки, знищення бур’янів, особливо молочаю, глибоке заорювання рослинних решток. Ранні сорти гороху іржею інфікуються менше, ніж пізні.
Хімічні заходи обмеження
шкідливості іржі
Відповідно до «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» для обмеження шкідливості іржі посіви гороху овочевого рекомендовано обприскувати препаратом на основі азоксістробіну у поєднанні з ципроконазолом.
Біла гниль,
або склеротиніоз
Збудник білої гнилі — сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum (Lib.) de Bary. Останнім часом в Україні спостерігається значне поширення білої гнилі. Це пояснюється сприятливими погодними умовами для розвитку збудника і недотриманням науково обґрунтованої сівозміни, зокрема збільшенням посівних площ під соняшником, який є добрим накопичувачем інфекції білої гнилі.
Хвороба спричиняє руйнування тканин стебел і бобів, загнивання насіння, зниження його врожайності. Насіння уражених рослин повністю втрачає посівні та товарні якості. Головною причиною масового поширення хвороби є інфекція, яка накопичується у ґрунті після попередника
культури.
Спочатку на нижній частині стебла утворюються вологі плями, у межах яких пізніше часто розвивається білий пухкий міцелій гриба. Згодом на поверхні або всередині плям утворюються склероції у вигляді чорних грудочок. Паренхімна тканина руйнується. Стебла надламуються, і рослини гинуть. Стулки уражених бобів трухлявіють, насіння загниває. У вологу погоду такі боби у більшості обсипаються. Під час вегетації рослин збудник поширюється частинками підсохлого міцелію, що зимує на рослинних рештках, у грунті та насінні.
Заходи з обмеження шкідливості білої гнилі передбачають дотримання сівозміни, оптимальних строків посіву, ретельне очищення насіння від щуплих зерен і склероціїв, видалення з поля післязбиральних решток, внесення великих доз калійних і фосфорних мінеральних добрив.
Для обмеження шкідливості білої гнилі необхідно проводити передпосівне протруювання насіння препаратом на основі таких діючих речовин, як флутріафол у поєднанні з тіабендазолом.
Сіра гниль
Збудником сірої гнилі є недосконалий гриб Botrytis cinerea Pers. ex Fr. В Україні хвороба поширена значно і особливо шкідлива у роки з надмірною кількістю опадів упродовж вегетаційного періоду. Через те, що вона інфікує бутони і квітки, недобір урожаю культури може становити 0,5–0,8 т/га. Слабке ураження бобів супроводжується інфікуванням половини їх насіння. Енергія проростання останнього знижується на 20,5%. Сильне ураження бобів призводить до зменшення маси насіння на 52% і повної втрати його посівних якостей.
Хвороба виявляється переважно на стеблах, квітках і бобах, у вологу погоду уражуються і листки. Місця ураження набувають буро-зеленого забарвлення і загнивають. У посушливий період вони мають вигляд буруватих сухих виразок. Уражені органи рослин вкриваються сірим пушком — міцелієм, конідієносцями та конідіями гриба. Стебло часто надламується, листки відпадають. Під час цвітіння велика кількість квіток і зав’язей обпадає, на бобах, що утворилися, виникають виразки. Насіння утворюється недорозвинене, зі зниженою схожістю.
Розвитку сірої гнилі сприяють знижена температура повітря, атмосферні опади і підвищення відносної вологості повітря у період вегетації рослин. З підвищенням температури повітря та відсутності опадів подальше наростання хвороби припиняється.
Збудник зберігається у ґрунті у вигляді склероціїв передається з насінням. Ефективними заходами обмеження шкідливості хвороби та збереження урожаю культури є дотримання сівозміни, якісний догляд за посівами під час вегетації, ретельне очищення насіння від уражених зерен і склероціїв.
Перед сівбою насіння необхідно протруїти препаратами на основі таких діючих речовин: беномілу, флутріафолу у поєднанні з тіабендазолом.
