Світлана ТКАЧОВА,
У період вегетації ріпак пошкоджують ковалик посівний (Agriotes sputator), ковалик темний (Agriotes obscurus), ковалик смугастий (Agriotes lineatus), ковалик степовий (Agriotes gurgstanus), ріпаковий листоїд (Entomoscelis adonidis), весняна капустяна муха (Delia brassicae), ріпаковий пильщик (Athalia colibri), хрущ травневий (Melolontha melolontha), капустяна совка (Mamestra brassicae), озима совка (Scotia segetum), ріпаковий білан (Pieris rapae), капустяний білан (Pieris brassicae), ріпаковий барид (Baris chlorizans), капустяний барид (Baris carbonaria), чорна блішка (Phyllotreta atra), світлонога блішка (Phyllotreta nemorum), хвиляста блішка (Phyllotreta undulata), синя блішка (Phyllotreta nigripes), виїмчаста блішка (Phyllotreta vitata), ріпакова блішка (Psilliodes crysocephala), капустяна попелиця (Brevicoryne brassicae), стебловий капустяний прихованохоботник (Ceuthorhynchus guadridens), насіннєвий прихованохоботник (Ceuthorhynchus assimilis), ріпаковий квіткоїд (Meligethes aeneus), капустяний стручковий комарик (Dasyneura brassicae), капустяний листоїд (Phaedon cochleariae), бурякова нематода (Heterodera schachtii), а також слимаки.
Ріпакова блішка
Жуки вигризають у листках ріпаку, редьки, редиски, рідше капусти рідкісні невеликі овальні отвори і по суті не шкодять. Основну шкоду завдають личинки. Вони проробляють ходи в черешках листа і стеблах кормових рослин, внаслідок чого їх ріст сповільнюється; сильно пошкоджені стебла надломлюються. При сильному заселенні рослина повністю гине. У роки зі значною поширеністю ріпакової блішки одночасно буває і сильне ураження рослин некрозом кореневої шийки. Протягом року розвивається одне покоління.
Жуки виходять у червні. У розпал літа після короткочасного харчування вони йдуть на спокій і приступають до відкладання яєць лише в серпні. Яйця відкладають у ґрунт або в пазухи листя. Частина самок живе 1,5 року, відкладаючи яйця двічі: влітку-восени і потім наступної весни. Перед заляльковуванням личинки досягають 8 мм довжини.
Заходи захисту
Для боротьби використовуються добрива з метою прискорення розвитку сходів, знищення рослинних залишків на полях після збирання урожаю і зяблева оранка. Хімічна обробка полів проводиться при високій чисельності імаго. Обробки починають відразу ж із появою жуків. У разі потреби їх повторюють через 10 днів.
Ріпаковий квіткоїд
Одним із найнебезпечніших і розповсюджених шкідників генеративних органів рослин ріпаку є ріпаковий квіткоїд (Meligethes aeneus F.). Шкідник поширений на всій території України й щороку завдає посівам значної шкоди, знижуючи урожай насіння. Зимують жуки в ґрунті, під сухим листям та іншими рослинними рештками. З місць зимівлі виходять у другій половині квітня-на початку травня. Спочатку живляться рослинами, які рано цвітуть — мати-й-мачуха, кульбаба тощо, потім переходять на квітки ріпаку, заселяючи і пошкоджуючи їх. Самки відкладають усередину бутонів по 1–8 яєць, середня плодючість — 40–50 яєць. Ріпаковий квіткоїд знищує маленькі бутони повністю, а у великих вигризає тичинки і маточку, залишаючи в них відкриті отвори. Прогризені отвори різного розміру нерівномірно розміщені по площині бутонів. Пошкоджені бутони з часом сохнуть та осипаються, внаслідок чого не утворюються зав’язь та стручки.
Заходи захисту
Обробіток ґрунту в період масового заляльковування шкідника. Обприскування насінників у період бутонізації, при чисельності понад 5 жуків на рослину.
Ріпаковий насіннєвий
довгоносик
Це жук поширений в Україні повсюди. Зимують жуки у ґрунті й під рослинними рештками. Пробуджуються у квітні за середньодобової температури повітря 7…8 °C. Спочатку вони харчуються на сходах хрестоцвітих бур’янів (хрінниця, дика редька, суріпиця), згодом переселяються у посіви хрестоцвітих культур (ріпак, капуста, редька тощо).
Жуки вигризають на стеблах, квітконіжках, бутонах та інших органах невеликі виямки. У другій половині травня і до кінця червня самки відкладають по 1, рідше 2 яйця всередину молодих стручків хрестоцвітих культур через прогризені ними отвори. В один стручок можуть одночасно відкласти яйця декілька самок, тому часто в одному стручку зустрічається кілька личинок. Плодючість самок — 30–40 яєць. Личинки, які відродилися, за 30 днів свого розвитку з’їдають повністю або частково 3–7 насінин у стручку.
Наприкінці червня-на початку липня дорослі личинки, дохарчувавшись, прогризають отвори в стінках стручків і падають на землю. Там, на глибині 2–4 см, вони утворюють колисочку, де й заляльковуються. Відродження молодих жуків нового покоління відбувається до серпня. До настання холодів вони харчуються хрестоцвітими бур’янами. Впродовж вегетації розвивається одне покоління шкідника.
Личинки ріпакового насіннєвого довгоносика можуть сильно пошкоджувати насінники капустяних культур, зокрема ріпаку, гірчиці, капусти, редьки, редиски тощо, насамперед, за сухої теплої погоди вегетації, коли чисельність шкідника значно збільшується. Як наслідок, маса 1000 насінин може зменшитися на 16%, вміст олії — 2%, схожість насіння — 40%. Пошкоджені прихованохоботником стручки сильніше уражуються альтернаріозом. Вченими також відзначене явище компенсаторної реакції ріпаку, що проявляється у збільшенні кількості стручків за незначних пошкоджень прихованохоботника.
Заходи захисту
Дотримання просторової ізоляції при розміщенні насінників (від 500 м до 1 км). Знищення бур’янів із родини капустяних. Глибока зяблева оранка полів, які були зайняті насінниками. Розпушування ґрунту в період масового заляльковування личинок. При заселенні 10% рослин із чисельністю 2–3 жуки на одну рослину в період утворення бутонів рекомендується обробка рослин інсектицидами.
Стебловий капустяний
прихованохоботник
Найбільше шкодить у Лісостепу й на Поліссі. Пошкоджує капусту, ріпу, редис, брукву, ріпак ярий, гірчицю та інші капустяні.
Зимують статевонезрілі жуки під рослинними рештками на узліссях, у лісосмугах, парках, садах. Жуки пробуджуються у першій половині квітня, коли температура верхнього шару ґрунту прогрівається до 8–9 °C. Спочатку жуки додатково живляться на дикорослих, а пізніше на культурних (олійних, кормових і овочевих) капустяних рослинах у полі та на розсаді в парниках. Вони прогризають у черешках і товстих жилках епідерміс, а потім виїдають м’якуш у вигляді невеликих камер, навколо яких розростається тканина і утворюються здуття — «бородавки». Іноді прогризають отвори в листках і пошкоджують верхівки молодих стебел капустяної розсади та насінників.
На початку травня самки відкладають по 3–4 яйця в середню жилку листка, рідше в черешок і стебло. Плодючість — 40–60 яєць. Місця відкладання самками яєць здуваються і нагадують бородавки. Личинки, які вилуплюються через 4–7 діб, прогризають хід у черешок листка, а потім переміщуються у середині стебла донизу, іноді до кореневої шийки. На великих листках розвиток личинки завершується у черешку, без переходу в стебло. Ходи личинок добре помітні у вигляді коричневих смужок, які просвічуються. В одному листку може розвиватися 15–20 личинок.
Пошкоджені рослини відстають у рості й часто гинуть. На насінниках відмирають і обпадають листки, переламуються квітконосні пагони, насіння стає плоским. Розвиток личинок завершується за 20–30 діб, після чого вони зариваються у ґрунт, де заляльковуються у земляних колисках на глибині 2–3 см. Через 18–20 діб, у червні-липні виходять жуки, які після невеликого періоду живлення мігрують у місця зимівлі. Генерація однорічна.
Заходи захисту
Осіння глибока зяблева оранка. Знищення капустяних бур’янів. При заселенні 1–2 жуки на 40 рослин рекомендується проведення обприскування інсектицидом.
Великий ріпаковий
прихованохоботник
Поширений скрізь, де вирощують ріпак. Найбільш шкідливий серед прихованохоботників. З’являється навесні другим після хрестоцвітого прихованохоботника. Активно поширюється у регіонах масового вирощування ріпаку. Жуки зимують у ґрунті на полі після ріпаку. За температури повітря вище 6 °C починають з’являтися з місць зимівлі, масово вилітають за температури 9…12 °C. Рано навесні (часто у середині березня, ще до початку відновлення вегетації), коли впродовж 7–10 днів максимальна денна температура перевищує 9 °C тепла, самки великого ріпакового прихованохоботника відкладають яйця у верхівки молодих пагонів ріпаку (нижче на 1 см за верхівку пагона). У місцях проколів на стеблі видно темні плями. Личинки прогризають ходи всередині пагонів, спричинюючи розтріскування вздовж стебла і його зигзагоподібне вигинання у вигляді латинської літери «s».
Пошкоджений пагін хворобливо потовщується, стає сплющеним або розтріскується, ріпак нерівномірно цвіте й достигає. У м’якоті стебла вздовж переміщення личинок видно коричнюваті сліди їхньої життєдіяльності. Найбільшої шкоди рослина зазнає у разі відкладення яєць у фазі від початку росту пагона до 30 см його висоти. Личинки можуть пошкоджувати також кореневу шийку. У місця пошкодження проникає патогенна інфекція, спричинюючи ураження такими хворобами, як фомоз, склеротиніоз, біла гниль, сіра гниль.
Заходи захисту
Осіння глибока зяблева оранка. Знищення капустяних бур’янів. При заселенні 1–2 жуки на 40 рослин рекомендується проведення обприскування інсектицидом.
Чорний стебловий капустяний,
або хрестоцвітий прихованохоботник
Це жук, личинки якого живуть у стеблах ріпаку. Личинки виїдають ходи у листках і головному пагоні.
Ознаки пошкодження подібні до ознак, спричинених личинкою ріпакової блішки. Личинки хрестоцвітого прихованохоботника, як і личинки ріпакової блішки є причиною раннього (осіннього, весняного) вилягання рослин. Жуки з’являються вже за температури повітря 4…6 °C, першими серед прихованохоботників, навіть у березні, а іноді ще й у лютому. Яйця відкладають від вересня до березня у пазухи листків, у грубіші жилки листків, кореневу шийку. З яєць розвиваються личинки, які живляться у кореневій шийці, нижній частині стебла, листках.
Типовим пошкодженням посівів є руйнування головного стебла, вилягання стебел рослин на рівні поверхні ґрунту, особливо у разі сильних вітрів. Верхівка пагона рослини, пошкоджена восени, відмирає, а рослина вимерзає або формує бічні пагони (часто це явище діагностують як пошкодження від морозу). У рослин, що збереглися, в’януть та обпадають листки, ріст сповільнюється. Захисні обробки проти ріпакової блішки одночасно вирішують проблему захисту від хрестоцвітого прихованохоботника. Розвивається жук в одному поколінні. Сильніше пошкоджує озиму суріпицю.
Заходи захисту
Осіння глибока зяблева оранка. Знищення капустяних бур’янів. При заселенні 1–2 жуки на 40 рослин рекомендується проведення обприскування інсектицидом.
Капустяний галовий
прихованохоботник
Цей шкідник з’являється на посівах ріпаку наприкінці серпня-на початку вересня. Самка вигризає заглибини у кореневій шийці або головному корені й відкладає у них яйця. Внаслідок пошкодження тканин утворюється наріст (гали) у середньому завбільшки в 1 см. Якщо на одній рослині яйця відклали кілька самок, формується кілька наростів (галів). Це послаблює ріст рослин, знижує їхню зимостійкість, рослини можуть ламатися, вони менш стійкі проти ураження грибковими хворобами.
Капустяний стручковий
комарик, або галиця
Комаха зимує у ґрунті в стадії лялечки в коконі. Комарики вилітають, коли грунт прогріється до температури 12…15 °C. Літають увечері, особливо після дощу. Самки відкладають яйця в стручки через отвори, зокрема, зроблені насіннєвим прихованохоботником. Непошкоджені стручки недоступні комарику для зараження через слабкий яйцеклад, який морфологічно не пристосований для самостійного утворення отворів. Через 4–6 днів відроджуються личинки, які розвиваються 10–15 днів, висмоктуючи сік зі стінок молодих стручків, незрілого насіння ріпаку, капусти, редьки, гірчиці тощо.
Пошкоджені стручки деформуються, потовщуються і часто розтріскуються. В одному стручку може бути 15–25 личинок. Дохарчувавшись, личинки мігрують у ґрунт, де заляльковуються і зимують.
Заходи захисту
Дотримання сівозміни та знищення бур’янів. Обробка інсектицидами у фазі бутонізації.
Ріпаковий пильщик
Цей шкідник трапляється повсюдно, найчисленніший у Степовій зоні й Криму. Пошкоджує капусту, ріпак, брукву, редиску, ріпу, редьку, турнепс та інші капустяні рослини.
Зимують личинки-еонімфи, які завершили живлення, в коконі у ґрунті на глибині 7–15 см. У квітні заляльковуються. Через 8–15 діб вилітають дорослі пильщики і додатково живляться на квітках капустяних та зонтичних рослин. Після спаровування самка за допомогою пильчастого яйцекладу надпилює епідерміс із нижнього боку листка вздовж жилок і відкладає у середину надрізів по одному яйцю. Місця з відкладеними яйцями добре помітні за дрібним здуттям на пластинці листків. У теплу погоду через 6–11 діб вилуплюються личинки, які активно живляться.
Щільність і шкідливість комахи істотно збільшується, якщо під час льоту і відкладання яєць тепло й сонячно. За прохолодної і дощової погоди пильщики не літають, а в разі затяжної негоди можуть загинути, не відклавши яєць. Несправжні гусениці фітофага знищують листки повністю, залишаючи лише центральну жилку, внаслідок чого молоді рослини засихають.
Заходи захисту
Глибока зяблева оранка ґрунту. Знищення бур’янів. Обробка інсектицидами доцільна при заселенні 10% рослин із середньою чисельністю 3–5 несправжньогусениць на одну рослину.
Капустяний білан
Найбільше шкодить у Лісостеповій і Степовій зонах. Капустяний білан є синантропом: він поселяється поблизу житла людей. Зимує лялечка на стінах будівель, на заборах, стовбурі дерев. Після відродження — у квітні-травні метелики живляться нектаром квітів, а на 6–8 день відкладають яйця щільними купками по 20–150 штук в одній, переважно на нижню частину листка. Через 8–12 днів відроджуються гусениці, які до другого віку тримаються разом, а з ІІІ–ІV віків розповзаються і живуть поодинці. Через 15–30 днів гусениці заляльковуються на бур’янах поблизу кормових рослин. Через 10–17 днів вилітають метелики другої генерації. Оптимальна температура для розвитку капустяного білана — +20–26°C.
Гусениці грубо об’їдають листя, залишаючи лише товсті жилки.
Заходи захисту
Знищення капустяних бур’янів. Використання біологічних і хімічних препаратів виправдане в разі заселення шкідником 2 особин на 1 м2.
Білан ріпаковий
Пошкоджує рослини з родини капустяних. Ріпаковий білан зимує у стадії лялечки на рослинних рештках, стовбурах і гілках дерев, у різноманітних схованках. В умовах України виліт метеликів першої генерації відбувається у травні. Самка відкладає яйця по одному на нижній або верхній частині листка та суцвіття рослин із родини капустяних.
Озимому ріпаку шкоду можуть завдавати гусениці другої генерації, які з’являється у вересні. Вони ведуть поодинокий спосіб життя: спочатку живляться на лисках з нижнього боку, згодом переміщуються на верхній та об’їдають їх. Дорослі гусениці з’їдають листкову пластинку повністю, у тому числі й товсті жилки. Розвиваються у 2–3 генераціях.
Заходи захисту такі самі, як і проти капустяного білана.
Ріпаковий листоїд
Поширений повсюдно, проте більшої шкоди завдає у зонах Полісся та Лісостепу. Зимують переважно яйця на поверхні ґрунту або у верхніх його шарах. Личинки виходять із яйця у кінці квітня. Живляться спочатку листям капустяних бур’янів, потім переходять на ріпак та інші культурні рослини. Заляльковуються у ґрунті на глибині 5–8 см. В кінці травня-на початку червня з’являються молоді жуки. Літом, із настанням високих температур, жуки зариваються у ґрунт на глибину 15–18 см і до осені знаходяться там у стані діапаузи. Наприкінці серпня вони знову живляться капустяними культурами, потім відкладають яйця. Ріпаковий листоїд має одну генерацію у рік.
Шкодять переважно жуки, але при масовому розмноженні — личинки також. Жуки грубо обгризають листки, а личинки їх скелетують, об’їдають із країв або вигризають овальні дірочки.
Заходи захисту
Осінній обробіток ґрунту. Знищення бур’янів із родини капустяних. Розпушування ґрунту в міжряддях. У разі заселення шкідником 10% рослин і за середньої щільності 5–6 і більше особин на одну рослину проводять обприскування інсектицидами.
Капустяний листоїд
Зимують ці шкідники у ґрунті або під рослинними залишками. Весною залишають місця і живляться на капустяних бур’янах, потім переходять на культурні рослини, в тому числі і ріпак. Самки відкладають яйця у ямки, вигризені в м’якоті листка. Ембріональний розвиток триває 8–12 днів. Через 16–22 дні личинки заляльковуються у ґрунті на глибині 10–15 см, а через 8–12 днів з’являються жуки, які і залишаються на зимівлю. Розвивається в одній генерації.
Заходи захисту такі самі, як проти ріпакового листоїда.
Весняна
капустяна муха
Поширена в зоні достатнього зволоження, переважно на Поліссі, центральному і північному Лісостепу.
Зимують личинки у несправжніх коконах у ґрунті на ділянках, де розвивається шкідник, на глибині 10–15 мм. Виліт мух починається наприкінці квітня-на початку травня, коли ґрунт на глибині залягання пупаріїв прогрівається до 12°C.
Найбільш інтенсивний літ спостерігається у теплі сонячні дні з 10.00 до 15.00 годин. Через 2–3 дні після вильоту і живлення нектаром на квітучих рослинах мухи спаровуються, а ще через 8–15 днів самка починає відкладати яйця. Ця фаза розвитку шкідника збігається з цвітінням вишні і бузку. Самка відкладає 100–150 яєць поодиноко або невеликими купками до 2–3 штуки на поверхню ґрунту поблизу рослин біля кореневої шийки, під грудочки і в тріщини ґрунту. Яйця досить чутливі до погодних умов, за спекотної посушливої погоди переважна більшість їх (70–90%) висихає і гине.
Для розвитку яєць необхідна висока вологість ґрунту до коріння рослини. Розвиток личинок триває 20–30 днів. При цьому вони тричі линяють і поблизу кореневої системи пошкоджених рослин заляльковуються у ґрунті. Лялечка розвивається 15–20 днів.
Через 10–20 днів відроджуються мухи другої генерації, які після додаткового живлення на нектароносах відкладають яйця. Личинки закінчують розвиток у ґрунті, де згодом перетворюються у пупарії. У такому вигляді шкідник зимує. У межах свого ареалу весняна капустяна муха за рік розвивається у двох генераціях.
Найбільшої шкоди завдають личинки весняної мухи першої генерації, що розвиваються на молодих рослинах, малостійких до пошкоджень. Пошкодження личинками рослин викликає затримку росту, коріння їх загнивають. Листя приймають синюватий відтінок. Сильно пошкоджені рослини падають і гинуть.
Заходи захисту
Глибока зяблева оранка. Знищення бур’янів. Розведення і випуск імаго стафілін з роду алеохара. Використання інсектицидів у період льоту мух і відкладання яєць одним із дозволених інсектицидів.
Капустяна попелиця
Поширена повсюдно, проте найбільш шкідлива в зонах достатнього зволоження.
Зимує у стадії яйця на рослинних рештках капустяних. У квітні-першій декаді травня відроджуються личинки, у цей час середньодобова температура повітря становить +10°C. Вони відразу починають живитися. Перші дві-три генерації розвиваються на капустяних бур’янах, згодом — заселяють ярий ріпак.
Популяції капустяної попелиці досить плодючі. Весь цикл розвитку триває у середньому 14 днів. Самки починають відкладати яйця з другої декади вересня. Протягом року попелиця розвивається у 10–16 генераціях.
Шкідник поширений на посівах озимого та ярого ріпаку, особливо у вологі роки, і шкодить у різні фази онтогенезу рослин майже до збирання урожаю.
Попелиця живиться соком рослин, що призводить до скручування, передчасного в’янення і висихання листків, бутонів, квіток та стручків. На рослинах ріпаку, пошкоджених капустяною попелицею, стручки дуже дрібні з недорозвиненим щуплим насінням, посівні і товарні якості яких знижується.
Заходи захисту
Знищення післязбиральних решток (дворазове дискування) і бур’янів із родини капустяних. Глибока зяблева оранка полів з метою заорювання рослинних решток. У разі виявлення перших осередків шкідника і чисельності 150 особин на 10 рослин доцільно використовувати інсектициди. Однак перед проведенням хімічних обробок слід провести облік ентомофагів у колоніях шкідника.
Ріпаковий барид
Жуки ріпакового барида зимують у ґрунті та в рослинних рештках. Після виходу з місць зимівлі вони вигризають ямки на стеблах і черешках листків. Личинки проточують ходи в черешках і стеблах. Пошкоджені тканини жовкнуть, згодом на погризених місцях утворюються ниркоподібні нарости. Жуки пошкоджують і листки, в яких вигризають дуже багато дір, в результаті чого пластинка стає схожою на решето. Молоді рослини, пошкоджені баридами, відстають у рості, а при сильному пошкоджені всихають і гинуть.
У роки масового розмноження завдають великої шкоди насінникам ріпаку. Жуки пошкоджують молоді пагони, а личинки — внутрішні тканини, внаслідок чого велика кількість зав’язей обпадає, і урожай насіння значно знижується.
Заходи захисту
Глибока зяблева оранка і знищення бур’янів. Обприскування інсектицидами, дозволеними до використання.
Капустяна совка
Поширена повсюдно, проте найбільшої шкоди завдає у Лісостеповій і Степовій зонах.
Зимує у ґрунті на глибині 9–12 см. Метелики першої генерації літають у травні-червні, живляться нектарниками. Літають вночі, а вдень ховаються у траві та інших місцях.
Самки відкладають яйця купками в орний шар по 30–80, а інколи по 200 яєць на нижній бік листка. Яйцекладка припадає на червень-липень, інколи на серпень. Загальна плодючість самок досягає 550–2500 яєць. Через 7–14 днів відроджуються гусениці, які спочатку тримаються разом. Розвиток гусениць продовжується протягом 30–50 днів, залежно від температури і вологості повітря. По закінченню вони зариваються у ґрунт на глибину 9–12 см, де заляльковуються і залишаються на зимівлю.
Гусениці першого віку скелетують листя знизу, а другого та третього вигризають у листках наскрізь отвори неправильної форми. Гусениці старших віків з’їдають листки повністю. Живляться переважно вночі, а вдень ховаються при основі рослин.
Заходи захисту
Зяблева оранка. Культивація міжрядь у період масового заляльковування першої генерації. Знищення квітуючих бур’янів під час додаткового живлення метеликів. Два випуски трихограми по 40–50 тис. особин на гектар проти кожного покоління шкідника — на початку відкладання яєць і через 6–7 діб після першого випуску. Використання біопрепаратів або інсектицидів доцільне при заселенні совкою 5% рослин із середньою щільністю дві і більше гусениць на одну рослину.
Ковалики
Шкідниками ріпаку є види з групи злакових коваликів роду Agriotes: смугастий (A. lineatus L.) і темний (A. obscurus L.). Поширені повсюдно, проте найбільше шкодять їх личинки (дротяники) у зоні Лісостепу та Полісся. Личинки живуть у ґрунті чотири роки і живляться проростками насіння, коренями ріпаку. Навесні, при польовій стиглості ґрунту, дротяники піднімаються у верхній шар (1–8 см), живляться набубнявілим насінням, паростками рослин, корінцями та підземною частиною стебла озимих. Характерною особливістю дротяників є вертикальні і горизонтальні міграції, тісно пов’язані з гідротермічним режимом орного шару. До жовтня-початку листопада личинки перебувають переважно в шарі 3–20 см.
Найбільшої шкоди дротяники завдають посівам ріпаку, де попередником були багаторічні трави, кукурудза, а також забур’янені пирієм повзучим посіви.
Личинки і лялечки коваликів мають підвищену чутливість до змін вологи, концентрації ґрунтового розчину, кислотності ґрунту, які спричинюють помітні порушення в їхньому організмі і призводять навіть до їх загибелі. В зв’язку з цим нерідко в регуляції чисельності коваликів істотну роль відіграють едафічні умови.
Захисні заходи
Максимальне знищення пирію та інших злакових бур’янів, якими живляться дротяники. Допосівну обробку насіння ріпаку проводять, використовуючи один із дозволених пестицидів.
Мертвоїди
Найбільшої шкоди ріпаку завдають види: мертвоїд гладенький (матовий буряковий) Aclypaea opaca L. та мертвоїд голий Aclypaea undata Mill.
Перший вид більш поширений у західних областях. Крім ріпаку, пошкоджують цукрові буряки, сходи хлібних злаків, картоплю, соняшник, капусту, редис, цибулю, різні види бур’янів. Зимують жуки під рослинними рештками або грудочками ґрунту. Навесні самки відкладають яйця у ґрунт на глибину до 5 см, з яких через тиждень відроджуються чорні личинки зі світлими краями передніх сегментів. Вони об’їдають краї листків суцільно, по краях пошкодженої тканини залишаються темно-зелені виділення. Личинки розвиваються протягом 15–18 днів, потім заляльковуються у ґрунті. Повний цикл розвитку шкідника становить 33–45 днів.
Жуки мертвоїда голого поширені повсюди. Жуки і личинки пошкоджують багато видів зернових, технічних, бобових, овочевих та інших культур. У другій декаді червня личинки заляльковуються у ґрунті. Через 13–14 днів з’являються жуки нового покоління, які після живлення на рослинах залишаються на зимівлю.
Заходи захисту
Знищення бур’янів на полях, межах, перелогах прийомами агротехніки або гербіцидами. Хімічні обробки посівів ріпаку проводять проти жуків у фазі сходів одним із дозволених інсектицидів.
Підгризаючі совки
Озима совка (Scotia segetum Sehiff.) поширена у всіх зонах, де сіють ріпак. Гусениці пошкоджують озимі культури (зернові, ріпак), буряки, кукурудзу, соняшник, рицину, картоплю, капусту, моркву, цибулю, баштанні та інші культури, різні бур’яни — всього близько 150 видів рослин із 36 родин. Особливо розмножується і завдає істотної шкоди в останні роки у зв’язку з порушенням технології вирощування сільгоспкультур.
На більшій частині України озима совка розвивається у двох генераціях, а в північних і особливо в північно-західних областях — в одній. Для посівів ярого ріпаку більш шкідливою є перша генерація, для озимого — друга. Самки при відкладанні яєць відають перевагу низькорослим бур’янам (лобода біла, щириця, осоти, берізка польова) та рослинним решткам. Там вони відкладають від 470 до 2220 яєць, що залежить від умов живлення гусениць і метеликів.
Гусениці 1-го та 2-го віків живляться відкрито переважно бур’янами, а також молодими листочками ріпаку, вигризаючи у них невеликі дірочки. Починаючи з третього віку, вони живуть у ґрунті і підгризають рослини на рівні ґрунту.
Розмноження озимої совки значною мірою обмежують паразити, хижаки, хвороби. В яйцях, гусеницях і лялечках шкідника розвивається понад 120 видів ентомофагів, найбільше значення з яких мають іхневмоніди й трихограміди, а також вірусні хвороби.
Заходи захисту
Велике значення в обмеженні чисельності озимої совки має правильний обробіток ґрунту під озимі чистого і зайнятого парів, а також полів після непарових попередників; міжрядний обробіток ґрунту на просапних культурах; обробіток ґрунту після збирання просапних попередників озимих культур зумовлює загибель гусениць, пронімф і лялечок. З біологічних заходів — застосування дворазового випуску трихограми із розрахунку 50 тис. особин/га; з хімічних — обробка полів при наявності двох гусениць на 1 м2 дозволеними для використання інсектицидами.
Слимаки
Сітчастий (Deroceras reticulatum Mull) довжиною від 4 до 6 см, зовні від червоного до темно-коричневого відтінків із малюночком у вигляді сітки. Сірий польовий (Deroceras agreste L.) слимак дещо менший (3–5 см), від жовто-коричневого до жовтуватого відтінків зовні і без малюнка. Слимаки відкладають яйця пізньої осені та ранньою весною, максимальна кількість яких може бути 500 шт. За рік виходить два покоління слимаків.
Слимаки частіше всього заселяють посіви ріпаку в сиру погоду, яка сприяє розвитку їх популяцій. Особливу активність проявляють ввечері і вранці. На пошкоджених листках і на ґрунті залишаються характерні сліди у вигляді сріблястого слизу — за цією ознакою легше діагностувати наявність шкідника. Живуть у верхній частині ґрунту до 15 см в глибину. Однак слід враховувати, що «житло» дорослих особин може бути за багато метрів від місця пошкодження.
Слимаки з’їдають або ушкоджують молоді, багаті на воду листя рослин та стебла. Зазвичай дуже часто поїдають цілу рослину. Найбільшої шкоди можуть завдати в перші тижні після посіву на ранніх фазах росту ріпаку, починаючи від сходів. Причиною повної або часткової відсутності сходів може стати не тільки неякісне насіння і незадовільні умови для його зростання, але і пошкодження слимаками, які повністю з’їдають рослини. Протруювання насіння не запобігає з’їданню проростків ріпаку. Протягом доби один равлик з’їдає 1–4 рослини ріпаку у фазі 3–4 листків. Для добре розвинених рослин у фазі шести і більше листків равлики вже менш небезпечні. Максимальна активність слимаків проявляється при 15–20 °C тепла. Невеликі опади, роса, тепла погода підвищують активність равликів, їх рухливість та інтенсивність поїдання.
