Останні роки у зв’язку зі змінами структури посівних площ, які полягають у збільшенні посівів олійних культур, скороченні або повному виключенні з неї традиційних попередників пшениці озимої, таких як чорний та зайнятий пари, зернобобові, багаторічні бобові трави, озимину почали розміщувати по недостатньо вивчених попередниках: соняшнику та ріпаку озимому, не маючи науково обґрунтованих рекомендацій із вирощування.
Залежно від року, посівні площі ріпаку озимого в Україні коливаються від 500 до 1200 тис. га, з них близько половини розміщуються у Степу. Таке суттєве коливання перш за все пояснюється умовами зволоження передпосівного періоду того чи іншого року. Тобто за посушливого передпосівного періоду та недостатньої кількості продуктивної вологи в посівному шарі ґрунту сільгоспвиробники не ризикують та суттєво зменшують посіви ріпаку і навпаки — збільшують за достатнього зволоження.
Ставлення до ріпаку озимого як до попередника пшениці озимої серед науковців та виробників досить неоднозначне. Багато хто вважає, що ріпак на рівні з соняшником є найгіршими попередниками для пшениці озимої. Вони стверджують, що ріпак чи не найбільше виснажує ґрунт на поживні речовини та висушує його, через що погіршується його структура, що призводить до зниження продуктивності культур, які вирощуватимуться після нього.
З іншого боку, українські дослідники В. Лихочвор та С. Авраменко вважають, що коренева система ріпаку озимого поліпшує структуру ґрунту, залишаючи значну частину кореневих решток, які згубно діють на кореневі гнилі. Після її мінералізації у ґрунт надходить 60–65 кг/га азоту, 30–35 кг/га фосфору і 55–60 кг/га калію. За даними німецьких дослідників Б. Хонермаєра та М. Гаудхау, спостерігається дуже позитивний вплив ріпаку як попередника пшениці озимої. Вирощування ріпаку сприяє покращенню балансу гумусу в сівозміні з більшою часткою зернових. Як попередник ріпак дає змогу зменшити витрати на обробіток ґрунту, азотні добрива і засоби захисту рослин.
Тому, на нашу думку, обґрунтування оптимальних строків сівби та норми висіву насіння пшениці озимої, розміщеної після нетрадиційного попередника, яким є ріпак озимий, є досить актуальними.
В ДУ Інститут зернових культур НААН України з 2012 року проводяться дослідження з визначення нових та вдосконалення наявних технологічних елементів вирощування пшениці озимої після ріпаку озимого.
За роки досліджень погодні умови значно різнилися, їх спільною ознакою можливо відзначити лише підвищені, порівняно з середніми багаторічними, показники температури повітря. Так, у 2012–2013 вегетаційному році середньорічна температура повітря перевищила на 2,3 °C середню багаторічну норму, а у 2013–2014 та 2014–2015 рр. — на 1,5 та 1,2 °C відповідно. На відміну від температурного режиму, режим зволоження, залежно від року, був досить контрастним. Так, сума опадів у 2013–2014 та 2014–2015 вегетаційних роках перевищувала середньобагаторічну норми на 30,9 та 20,2% відповідно, а у 2012–2013 р. навпаки був відмічений недобір опадів на 9,3% в порівнянні з середніми багаторічними показниками.
Результати наших досліджень свідчать, що формування елементів структури врожаю пшениці озимої визначалося не лише погодними умовами року, але й агротехнічними прийомами вирощування (табл. 1).
Таблиця 1. Елементи структури врожаю пшениці озимої, залежно
від строків сівби та норми висіву насіння (середнє за 2013–2015 рр.)
Аналіз результатів наших досліджень показав, що максимальна густота рослин пшениці озимої на час збирання врожаю була за сівби 20 вересня і в середньому за роки досліджень становила 245–360 шт./ м2. Сівба як у більш ранні, так і в пізніші строки з різних причин призводила до зменшення кількості рослин на одиниці площі, і найменшою вона була за сівби в ранній строк (10 вересня) — 236–348 шт./м2. Значний вплив на густоту рослин мали норми висіву насіння. Так, за сівби 20 вересня збільшення норми висіву з 4 до 6 млн шт./га призводило до підвищення кількості рослин перед збиранням на 115 шт./м2, або на 31,9%.
Одним із важливих структурних елементів, що суттєво впливає на урожайність пшениці озимої, є продуктивність колоса, яка визначається кількістю та масою зерен з одного колоса. Разом з тим, їх кількість та величина обумовлюються сприятливими умовами для росту і розвитку рослин пшениці озимої на початку ІІІ етапу органогенезу, який характеризується диференціацією конуса наростання, тобто утворенням майбутнього колоса. Чим кращими для пшениці озимої будуть умови вирощування у цей період, і чим триваліший час рослини будуть знаходитися на цьому етапі розвитку, тим більше формується сегментів з більшою кількістю колосків у колосі. Також велика роль в озерненості колоса належить кількості квіток у колоску. Утворення квіткових горбиків та їх редукція проходять у період виходу рослин у трубку. А тому період від відновлення весняної вегетації до фази виходу рослин пшениці озимої в трубку є досить важливим у формуванні озерненості колоса як одного з важливих елементів структури врожаю.
Отримані експериментальні дані свідчать, що строки сівби та норми висіву насіння у наших дослідах суттєво впливали на озерненість колоса. Так, найбільша кількість зерен у колосі (30,1 шт.) налічувалася за сівби 20 вересня із нормою висіву насіння 4 млн шт./га. Сівба як у ранній строк (10 вересня), так і пізніше (30 вересня) призводила до зменшення кількості зерен з колоса на 1,7 та 1,3 шт., відповідно. Збільшення норми висіву насіння із 4 до 6 млн шт./га, а відповідно і густоти стояння рослин провокувало скорочення кількості зерен у колосі від 1 до 3 шт.
Закономірності у формуванні маси зерна з колоса та маси 1000 зерен, під впливом факторів, що вивчали, в наших дослідженнях були майже однаковими. Так, найвищими ці показники були за сівби 20 вересня з нормою висіву насіння 4 млн шт./га і становили 1,19 та 39,5 г. Зміщення сівби як в сторону раннього, так і в сторону пізніх строків призводило до зменшення цих показників. Загущення посівів пшениці озимої негативно впливало на формування цих показників. Так, збільшення норми висіву насіння із 4 до 6 млн шт./га знижувало масу зерна з колоса та масу 1000 зерен на 14,4 та 2,9%, відповідно.
На основі отриманих даних такі показники, як кількість рослин на одиниці площі, їх продуктивна кущистість, маса зерна з колоса, кількість зерен у колосі найкраще поєднувалися за оптимального строку сівби, яким у наших дослідах виявився 20 вересня. Затримка з сівбою до 30 вересня, а тим більше до 10 жовтня негативно позначалася перш за все на густоті стояння рослин, їх продуктивній кущистості, озерненості колоса, масі зерна з колоса та масі 1000 зерен.
Урожай пшениці озимої формується в результаті складної взаємодії рослин із комплексом умов зовнішнього середовища. В самій рослині закладені великі потенційні можливості самовідтворення, але вони можуть бути реалізовані лише за оптимальних умов вегетації, які забезпечуються не тільки гідротермічним режимом, але і комплексом основних технологічних заходів при вирощуванні.
Найвища врожайність та якість зерна пшениці озимої формується під впливом складного комплексу як природних ресурсів, так і агротехнічних заходів. Забезпечуючи оптимальні умови росту рослин — водний, поживний, світловий та інші, необхідні для життєдіяльності рослин фактори, а також змінюючи час їх дії, можливо формувати кількісні та якісні показники продуктивності пшениці озимої за рахунок оптимізації параметрів різних елементів структури врожаю.
Всебічний аналіз впливу на рослини пшениці озимої факторів, що вивчаються, дозволив визначити певні залежності у процесі формування культурою врожаю, залежно від строків сівби та норм висіву насіння (табл. 2).
Таблиця 2. Урожайність пшениці озимої (т/га), залежно від строків сівби
та норми висіву насіння (середнє за 2013–2015 рр.)
В середньому за роки проведення досліджень найбільша урожайність пшениці озимої була отримана на варіантах, де сівбу проводили 20 вересня з нормою висіву насіння 5 та 6 млн шт./га, яка становила 5,23 т/га. Сівба як у більш ранній строк (10 вересня), так і пізніше (30 вересня) призводила до зниження урожайності на 0,41 та 0,49 т/га.
Що стосується впливу норм висіву насіння на величину врожайності пшениці озимої, то слід відмітити, що застосування підвищеної норми висіву (6 млн шт./га) не забезпечувало отримання суттєвої прибавки врожаю. Так, в ранній (10 вересня) та оптимальний (20 вересня) строки сівби підвищення норми висіву насіння із 5 до 6 млн шт./ га взагалі провокувало скорочення урожайності, а пізня сівба (30 вересня та 10 жовтня) — незначне збільшення і лише на 0,06 т/га, що не забезпечувало окупність додатково витраченого насіння.
Отже, строкам сівби та нормам висіву насіння належить одне із провідних місць у технології вирощування пшениці озимої після ріпаку озимого, оскільки вони визначають не тільки умови зимівлі, ріст та розвиток рослин, але й величину врожайності.
