У попередні періоди розвитку промислового садівництва більше вирощували дерева сильнорослі, що давали великий урожай, але догляд за ними був дуже ускладнений саме через розміри. Схеми садіння дерев становили 10х10,7х7 м, а висота, приміром, яблуні й груші сягала 12–14 м. Дійсно, окремі дерева сорту яблуні Мантуанське за схеми садіння 10 х 10 і висоті 10–12 м давали по1000 кг плодів, тобто 100 ц/ га. Але, окрім складності обприскування та догляду за кроною дерев, вони періодичні в плодоношенні і дають перший урожай на 7-й, а інколи й на 12-й рік після садіння. Звісно, жоден із сучасних сільгоспвиробників, а надто фермер так довго очікувати перших плодів не буде.
Зменшення непродуктивного періоду, періодичності в урожайності, а також полегшення догляду за деревом і збором плодів напряму залежить від підбору підщеп.
Класифікація підщеп
Сучасне садівництво знає багато підщеп для кожної плодової породи, які можуть контролювати — силу росту, продуктивність насаджень і їх вступ у плодоношення. Відомо, що чим менша висота дерева, то раніше воно дасть перший промисловий урожай, і тим легшим буде догляд за самим деревом.
Зазвичай для всіх плодових дерев використовують дві системи класифікації підщеп: за способом розмноження і силою росту.
За способом розмноження підщепи поділяють на: сіянцеві — це такі, що отримують за насіннєвого розмноження, і клонові — ті, що розмножуються вегетативно (живцями, відсадками або з використанням сучасних методів зеленого живцювання і мікроклонального розмноження).
Класифікація підщеп за способом розмноження
Сіянцеві підщепи легкодоступні для садівників, адже отримати їх можна в умовах саду, просто виділяючи насіння з плодів свого саду. Однак у більшості випадків вони є сильнорослими і мають усі вищезазначені вади — пізній вступ насаджень у плодоношення, за умов низької агротехніки дерева можуть переходити до періодичності плодоношення. Дерева, вирощені на сіянцевих підщепах, можуть відрізнятись один від одного, адже за насіннєвого розмноження сила росту й основні технологічні властивості навіть кореневої системи (що і важливо для підщеп) сильно варіюють. За такими деревами важко доглядати, і, що найважливіше, досить проблематично отримати плоди високої якості. Але сіянцеві підщепи досить широко використовуються і понині, зокрема, для кісточкових. Це пов’язано з високою адаптивністю таких підщеп до несприятливих умов вирощування. Дерева на сіянцевих підщепах не вимагають частого зрошення. Їх глибоко проникна коренева система дає змогу брати для дерева стільки ґрунтової вологи, скільки потрібно. Також дерева не потребують опори і дуже стійкі в будь-якому ґрунті. Зменшення капітальних витрат на закладення насаджень за рахунок відмови від опори та зниження потреби в садивному матеріалі може бути привабливим для фермерів, які мають великі площі, але дуже обмежені в матеріальних ресурсах.
Інші, клонові підщепи мають досить широкий спектр використання і згодом повністю замінять сіянці у сучасному садівництві. Саме клонові підщепні форми дають змогу підібрати, виходячи з конкретних умов, конструкцію насаджень і забезпечать дружний вступ дерев у плодоношення. Вегетативне розмноження підщеп дозволяє дуже чітко контролювати силу росту дерева, пристосованість рослини до кліматичних умов, а для окремих форм навіть і забезпечувати стійкість до хвороб і окремих шкідників.
Наведена вище класифікація більш потрібна для тих, хто займається вирощуванням садивного матеріалу. Проте інша класифікація — за силою росту дерев напряму стосується виробників плодової продукції.
Підщепи за силою росту
За цією класифікацією підщепи діляться на: сильнорослі й умовно сильнорослі, середньорослі, напівкарликові та карликові. Окремо можна виділити і дуже карликові підщепи. Типи підщеп за силою росту наведені в таблиці 1.
Особливості закладки
насаджень
Насадження на сильнорослих підщепах закладають зі щільністю 400–300 дерев на гектар. Вік насаджень (окрім персика) може сягати 40, а окремі насадження 60 років. Дерева не потребують опори, а деякі породи (персик, черешня, слива) можуть обходитися навіть у південних районах країни без постійного зрошення. Це знижує суму капітальних вкладень на створення насаджень. Однак, як уже зазначалося, насадження пізно вступають у промислове плодоношення. Великі дерева під час догляду за ними в період великих врожаїв потребують спеціальних підпор (чатал) для окремих обвислих гілок, перевантажених плодами, їх важко обрізувати, і тому інколи дерева залишаються дуже загущеними. Затінення гілок всередині крони може призводити до переходу плодоношення на периферію крони, що, своєю чергою, вимагає збільшення габаритів крони. Збирати врожай з великих дерев без ушкоджень вкрай важко. Окремі плоди з обвислих гілок завжди струшуються і стають непридатними для реалізації.
Середньорослі підщепи мають габарити крони дерева близько 80% від росту сильнорослих підщеп. Це дає змогу ущільнити насадження до 670 дерев на гектарі. Збільшення кількості дерев відбувається за незначного зниження продуктивності окремого дерева, але врожай з одиниці площі збільшується на 15, а інколи й на 25%. Середньорослі дерева вступають до промислового плодоношення вже на 5–6 рік від закладання саду. Вік насаджень становить близько 25 років. Вони не потребують опори і досить посухостійкі. Глибоко проникна коренева система дає змогу застосовувати великі норми поливу, відтак, дерева тривалий час використовують цю вологу. Водночас насадження за низької агротехніки можуть переходити до періодичного плодоношення, а за неправильно обраної системи обрізки стають сильнорослими.
Напівкарликові підщепи знижують ріст дерева на 70–60% від сильнорослого дерева. За вирощування таких садів потрібно використовувати або плоскі форми крон (пальмети, шпинделі), або малогабаритні округлі крони. Щільність насаджень може становити 1225 дерев на гектар. Коренева система таких підщеп проникає в грунт уже не так глибоко (до 60 см), і тому насадження можуть потребувати опори. Глибина залягання коренів лімітує і необхідність зрошення насаджень середніми за кількістю нормами через часті проміжки часу (два-три тижні). Окрім яблуні, інтенсивні насадження на напівкарликових клонових підщепах найбільш поширені в світі. Це пов’язано з тим, що для більшості плодових порід карликові підщепи лише почали вводити. Дерева в насадженнях вступають у промислове плодоношення на 3–4 рік і за умов високої агротехніки дають стабільні високі врожаї. Вік насаджень становить близько 20 років.
Карликові підщепи найчастіше використовуються при закладенні насаджень яблуні, а для інших плодових порід наразі триває підбір і відпрацювання технологій щодо широкого використання їх у виробництві. Дерева на карликових підщепах, за умови використання високоякісного садивного матеріалу, можуть давати промисловий врожай вже в рік закладення насаджень. Врожайність таких насаджень, залежно від конструкції насаджень і породно-сортового складу, може коливатись від 35 до 70 тонн з гектара. Однак є і недоліки. Насадження на карликових підщепах мають бути щільністю від 1250 до 3000, а інколи й до 10–12 тисяч рослин на гектар. Однак за такого щільного садіння термін промислової експлуатації саду невеликий (15 років), що значно збільшує амортизаційні відрахування в собівартості плодів. Коренева система таких рослин неглибока, а в більшості підщеп до того ж і крихка. Тому насадження обов’язково потребують опори. Також необхідно враховувати, що неглибока коренева система не зможе забезпечити рослину вологою, що знаходиться нижче орного шару. Потрібні часті зрошення невеликим дозами, отже, встановлення системи краплинного зрошення, що значно підвищує капітальні витрати на створення насаджень.
Для кожного саду —
своя підщепа
Закордонні й вітчизняні розсадники нині можуть запропонувати цілу низку підщеп для садівника, чи вже готові саджанці на найбільш поширених підщепах. Але фермеру слід знати, на якій саме підщепі можна на його території вирощувати сади.
Передусім потрібно виходити з того, що ґрунт є агресивним для рослини біологічним середовищем, і хибний вибір підщепи може призвести до передчасної втрати насаджень, тобто до збитків. Необхідно враховувати такі параметри ґрунту, як: глибина залягання ґрунтових вод, реакція ґрунтового середовища, глибина гумусового горизонту, вміст мікро- і макроелементів. Для південного садівництва найважливішим є кількість карбонатів у ґрунті, а для приморських районів ще і вміст хлоридів у ґрунтовому розчині. Водночас потрібно знати глибину проникнення кореневої системи підщепи та опір несприятливим умовам для окремих підщеп у різних ґрунтово-кліматичних зонах.
Так, практично всі підщепи для груші айвових форм непридатні для ґрунтів з високим вмістом вапна або карбонатів. Більшість сильнорослих підщеп не переносять важких ґрунтів, а також близького залягання ґрунтових вод. У північних районах необхідно враховувати критично низькі температури взимку, що може призводити до ушкодження коріння підщеп, а на півдні — стійкість підщеп до спеки і посухи влітку.
Не менш важливим також є і підбір підщеп з огляду на біологічні умови вирощування рослини. Так, окремі підщепи не можна вирощувати в зоні, де розповсюджені такі захворювання, як фітофтора, кореневий рак тощо, а також шкідники типу нематод, грунтових попелиць (червона кров’яна попелиця) та хрущів. Однак можливо правильно дібрати такі підщепи, що може й не дадуть надвисоких врожаїв, проте забезпечать надійний опір рослин таким несприятливим умовам.
Важливим питанням біологічних умов вирощування насаджень на окремих підщепах є сумісність сортів, які садівник вирішив використовувати в насадженнях з підщепами. Так, з обережністю і знанням справи варто підходити до вибору підщеп айвових форм для сортів груші, підщеп для черешні, й навіть нових клонових підщеп для сливи, персика та абрикоса. Інколи може статися, що невивчені у певній грунтово-кліматичній зоні підщепи можуть мати приховану несумісність із сортами, яка проявляється в період промислового плодоношення. Насадження за такого хибного вибору доведеться розкорчовувати, що призведе до великих збитків.
Отже, знання особливостей підщеп, на яких садівник вирощуватиме насадження, є вкрай важливими, а правильний їх добір дасть змогу забезпечити високу і стабільну продуктивність садів.
