Обробіток ґрунту
Одразу після збирання попередньої культури проводиться лущення стерні дисковими лущильниками у два сліди на глибину 6–8 см. Якщо на полі багато коренепаросткових бур’янів, після масового їх відростання у фазі розеток (5–6 листочків) вносяться гербіциди групи 2,4-Д з розрахунку 2,0–2,5 кг діючої речовини на 1 га, або Лонтрел 0,3–0,5 л/га. Через 10–15 днів проводиться оранка або глибоке розпушування чизелями на глибину 25–27 см. До настання морозів для вирівнювання ґрунту і боротьби з бур’янами культивують на глибину 8–10 см.
Весною при достиганні ґрунту виконується боронування важкими боронами, а вслід — вирівнювання ґрунту спеціальними вирівнювачами типу ВП-8. Передпосівна культивація проводиться на глибину загортання насіння. Для сівби необхідно використовувати добре вирівняне і виповнене насіння з високою енергією проростання та схожістю не нижче 85%.
Глибокий безполицевий обробіток ґрунту не призводить до зниження урожайності соняшнику. Погіршення умов росту та урожайності цієї культури зафіксоване лише за зниження глибини обробітку та в окремих випадках за високої забур’яненості коренепаростковими бур’янами.
За даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН, найбільш ефективним для вирощування соняшнику є чизельний обробіток на глибину 25–27 см, який покращує умови накопичення та збереження вологи і не утворює при цьому «плужної підошви» під орним шаром. Чизельний обробіток сприяє покращенню фізичних властивостей ґрунту (структурності, щільності, вологоємкості), більш активному розпушенню орного шару й підвищенню мікробіологічної активності ґрунту у порівнянні з іншими безполицевими обробітками. При цьому на поверхні ґрунту залишається 40–60% післяжнивних решток, що запобігає розвитку ерозійних процесів. Застосування чизельного обробітку в порівнянні з оранкою дозволяє скоротити витрати пального на 37% при отриманні однакової урожайності, а в окремі роки підвищити її на 0,1–0,15 т/га.
Попередники
Соняшник належить до культур, які мають специфічні біологічні особливості. Рослини соняшнику уражуються багатьма грибковими хворобами (несправжньою борошнистою росою, білою, сірою та сухою гнилями, фомопсисом) та іншими патогенами, а також вовчком. Тому щоб уникнути масового ураження посівів хворобами, повертати соняшник на попереднє місце в сівозміні можна не раніше ніж через 7–9 років.
Коренева система соняшнику проникає на велику глибину (більш ніж 3 м), тому він сильно висушує ґрунт. У зв’язку з цим розміщувати соняшник необхідно перш за все після культур, які не висушують ґрунт на значну глибину. До таких культур відносяться озимі і ярі колосові зернові. Задовільним попередником є кукурудза на силос.
Соя, горох, мак, ріпак, овочеві і баштанні, гречка, льон, конопля накопичують збудників білої і сірої гнилей, які уражують соняшник і тому не можуть бути добрими попередниками. Треба мати на увазі, що в сівозмінах із короткою ротацією, які бувають у фермерських господарствах, соняшником можна займати половину поля. А якщо його розміщують на всьому полі, то в такому випадку його вводять у сівозміну через одну ротацію.
У Степу найефективніші ланки сівозміни, де соняшник висівають після кукурудзи чи озимої пшениці, в Лісостепу — де опадів буває більше, і в сівозміні вносять достатньо добрив. Високі врожаї одержують за розміщення соняшнику не тільки після озимої пшениці, а й після ячменю. Недоцільно висівати соняшник після суданської трави, цукрових буряків, а в Степу також після ячменю і вівса.
В кожному господарстві доцільно висівати 2–3 гібриди різних груп стиглості, які б відзначалися підвищеною стійкістю до вовчка та інших хвороб. У зоні Північного Степу гібриди ранньої стиглості повинні займати 25–35%, середньоранні — 50–60%, середньостиглі — 10–15%, в Лісостепу, відповідно, — 60–70% і 30–40%.
Сівба
Сівбу соняшнику розпочинають, коли верхній 10-сантиметровий шар ґрунту прогріється до 10–12 °C. За достатньої забезпеченості посівного шару ґрунту вологою глибина загортання насіння повинна становити 5–6 см. За результатами досліджень Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН, оптимальна густота рослин соняшнику перед збиранням врожаю для гібридів скоростиглої групи має становити 60–65 тис. рослин на гектар, ранньостиглих — 50–55 тис./га, середньоранніх — 40–45 тис./га.
Для отримання необхідної густоти на час збирання норму висіву встановлюють на 25–27% вищою від оптимальної густоти насадження рослин.
Догляд за посівами
Для знищення бур’янів проводять до- та післясходове боронування. Перше — через 3–4 дні після сівби, друге — за утворення у рослин 1–2 пар справжніх листків. На полях із великою кількістю післяжнивних решток боронування по сходах не проводиться.
Розпушення міжрядь соняшнику виконують за потреби. За слабкої забур’яненості посівів можна задовольнятись проведенням одного міжрядного обробітку, а за сильного — двома або трьома. Для розпушення міжрядь і захисних зон рядків посівів застосовують культиватори КРН-4,2А, КРН-5,6 і КРН-8,4 та ін. При цьому необхідно, щоб ширина захвату культиваторів відповідала ширині захвату посівного агрегату.
Для прискорення дозрівання соняшнику, а також запобігання масовому розвитку сірої і білої гнилей застосовують десикацію. Проводять цей агроприйом за допомогою авіації, коли середня вологість насіння становить 30%. В роки масового ураження посівів хворобами допускається обробка їх за вологості насіння 35–45%.
Удобрення
Соняшник дуже вибагливий до поживного режиму ґрунтів порівняно з іншими польовими культурами. Особливо багато він виносить із ґрунту калію.
Для формування 1 ц врожаю насіння соняшник виносить із ґрунту 6,5 кг азоту, 2,7 фосфору і 15,5 калію. Проте попри високий винос калію із ґрунту він на чорноземних ґрунтах більшою мірою потребує азотних і фосфорних добрив.
У Південному Степу найбільший ефект дає внесення фосфорних добрив разом з азотними (N30–45; P60), які забезпечують приріст урожаю насіння до 6 ц/га. У східних районах північного Степу внесення фосфорних добрив під соняшник високоефективне лише за поєднання з азотними чи азотно-калійними добривами (N60–90; P60–90; K60).
Органічні добрива вносять під попередню культуру, а мінеральні — під основний обробіток. На полях, де восени не вносили повних норм основного добрива, мінеральне добриво вносять локально — стрічковим способом одночасно із сівбою на відстані 6–10 см від рядка і на глибину 10–12 см.
Важливою умовою підвищення ефективності внесення добрив під гібридний соняшник є рівномірний розподіл їх по площі. Недотримання цієї вимоги призводить до великого недобору врожаю. Нерівномірність розподілу добрив по площі не повинно перевищувати 20%.
Сучасним напрямом підвищення урожайності і якості сільськогосподарських культур, зокрема й соняшнику, є впровадження у виробництво енергозберігальних технологій із застосуванням нових ефективних та екологічно безпечних регуляторів росту і розвитку рослин, мікроелементів та мікробіологічних препаратів, які здатні регулювати процеси життєдіяльності рослин, мобілізувати потенційні можливості, закладені у геномі природою і селекцією. На сучасному етапі завдяки біологічним препаратам відбувається інтенсифікація сільськогосподарського виробництва з одночасним скороченням енергетичних та інших витрат на застосування агрохімікатів, а продукція рослинництва стає високорентабельною та конкурентоспроможною.
Невід’ємною складовою у сучасних технологіях вирощування соняшнику є застосування мікроелементів, мікробіологічних препаратів та регуляторів росту нового покоління, які забезпечують отримання високоякісної продукції незалежно від змін клімату. Роль мікроелементів у живленні рослин соняшнику багатогранна, їх неможливо замінити іншими речовинами. Вони беруть участь у фізіологічних і біохімічних процесах, що відбуваються у рослинах, а також входять до складу ферментів, вітамінів та ростових речовин. Безпосередньо мідь, марганець, молібден, кобальт, цинк, бор та інші підвищують активність ферментативних систем у рослинному організмі, входять до складу багатьох біологічно активних речовин, покращують використання рослинами поживних речовин із ґрунту та добрив, підвищують імунітет рослин. Наприклад, мідь бере участь у фотосинтезі, підвищує стійкість хлорофілу, впливає на засвоєння рослинами азоту, на обмін азоту і вуглеводів, синтез цукрів, жирів і вітамінів, а також підвищує стійкість рослин до захворювань та позитивно впливає на кількість і якість сім’янок у кошику. Марганець активізує ферменти, що беруть участь в азотному обміні, молібден входить до складу ферментів, що беруть участь у перетворенні азоту в рослині. Встановлено, що для рослин мікроелементи найбільш ефективні у формі комплексонатів (хелатів) металів.
Головними чинниками, які сьогодні спонукають вітчизняних аграріїв застосовувати мікродобрива, є низький вміст доступних рослинам мікроелементів через відсутність внесення органічних добрив та недостатнє використання сидератів.
Крім застосування мікродобрив, з’явився новий напрям у рослинництві — внесення регуляторів росту рослин. Цьому сприяло створення стимулюючих препаратів нового покоління, що відрізняються вищою ефективністю та екологічною безпечністю.
Потрапляючи в рослини, регулятори включаються в обмін речовин, активізують біохімічні процеси, підвищують рівень життєздатності. У результаті прискорюється ріст і розвиток рослин, підвищується їх стійкість до несприятливих погодних умов (нестача вологи в ґрунті, підвищення або зниження температури), їх продуктивність та поліпшується якість продукції.
Регулятори впливають на систему гормональної регуляції, що визначає характер найважливіших фізіологічних процесів, зокрема, прискорює утворення нових органів рослин та початок цвітіння і достигання.
Їх використовують методом обробки насіння або обприскування рослин. Ауксини, гібериліни, цитокініни, етилен, абсцизова кислота не знайшли широкого застосування у сільськогосподарському виробництві через високу собівартість. Використання регуляторів росту в рослинництві стало можливим лише після створення препаратів на основі аналогів природних речовин, норми внесення яких під основні культури становлять десятки грамів чи міліграмів на тонну насіння або гектар посівів.
Сучасний ринок мікродобрив та регуляторів росту пропонує безліч препаратів, проте увагу слід звертати лише на перевірені часом речовини.
З тих препаратів, що вивчалися в Інституті рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН, найбільшу ефективність показали ті, до складу яких входила витяжка з плаценти тварин, а також деякі хелатні мікродобрива.
Захист посівів
В сучасних умовах ведення сільського господарства щорічні втрати врожаю від бур’янів у середньому становлять 15–20%.
Шкодочинність бур’янів у посівах соняшнику полягає у тому, що вони:
- конкурують з культурними рослинами за вологу, поживні речовини, світло й простір;
- виявляють по відношенню до культури негативний алелопатичний вплив;
- перешкоджають проведенню обробітку ґрунту й збиранню врожаю;
- погіршують якість продукції;
- часто є проміжними господарями, резерваторами шкідників і фітопатогенів соняшнику.
У середньому 1 ц сухої маси бур’янів виносить із ґрунту 2,3 кг азоту, 0,7 кг фосфору і 2,8 кг калію.
Агротехнічні заходи боротьби з бур’янами можна розділити на фітоценотичні й механічні. Під фітоценотичними розуміють створення засобами агротехніки умов, за яких культурні рослини якнайкраще пригнічують бур’яни. Це передусім правильно побудована сівозміна, в якій бажано чергувати культури з різною біологією. Насичення сівозміни однотипними культурами призводить до накопичення певних груп бур’янів. Крім того, погіршення фітосанітарного стану посіву знижує конкурентоспроможність культурних рослин по відношенню до бур’янів.
Успішному протистоянню бур’янам сприяє сівба культури в кращі строки оптимальною нормою висіву кондиційним насінням із високою енергією проростання. Важливу роль відіграє підбір кращих сортів і гібридів.
Механічні заходи боротьби з бур’янами полягають у безпосередньому їх знищенні під час проведення обробітку ґрунту або збирання врожаю попередньої культури. Диференційована система основного обробітку ґрунту в сівозміні передбачає оптимальне використання оранки, безполицевого й поверхневого розпушення. Наприклад, на полях, значною мірою забур’янених багаторічними видами, не слід допускати мілкого обробітку ґрунту. В системі основного обробітку після стерньових попередників у боротьбі з післяжнивними бур’янами, які є найбільш шкодочинними в наших умовах, виняткове значення має негайне, слідом за збиранням врожаю, лущення стерні.
Науково обґрунтована система захисту посівів від бур’янів базується на урахуванні економічних порогів доцільності виконання окремих її елементів. Розрахунки критеріїв для прийняття економічно й екологічно обґрунтованого рішення у боротьбі з бур’янами проводяться на підставі інформації, яку дає гербологічний моніторинг усіх орних земель.
Розповсюдженість і шкодочинність шкідників та особливо хвороб цієї культури значною мірою залежать від терміну повернення її на те ж саме поле сівозміни. У фітосанітарному відношенні найбільш безпечне повернення через 7–8 років. Це значно обмежує розвиток білої та сірої гнилей, несправжньої борошнистої роси, фомозу, сірої плямистості стебла (фомопсису), вовчка соняшникового та інших шкідливих організмів. При розвитку епіфітотій посів цієї культури у тому ж полі сівозміни через 3–4 роки зменшує урожайність на 50%, через 1–2 роки часто спричиняє повну загибель посівів. Оптимально ранній висів на глибину 5–6 см у вологий ґрунт, коли він на глибині 10 см прогріється до 10–12 °С, забезпечує появу дружніх сходів та їх стійкість до пліснявіння насіння, пошкоджень дротянками та іншими ґрунтовими шкідниками.
Сергій АВРАМЕНКО, канд. с.-г. наук, докторант,
провідний науковий співробітник
Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва НААН
