Хімічний контроль —
високий результат
В осінній період найбільшої шкоди посівам пшениці озимої завдають бур’яни різних біологічних груп бур’янів, до яких належать коренепаросткові (осот рожевий (Cirsium arvense L.), осот жовтий (Sonchus arvensis L.)) і зимуючі бур’яни (жовтозілля весняне (Senecio vernalis Waldst.& Kit), латук дикий (Lactuca serriola (L.) Torn.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), сухоребрик Льозеліїв (Sisymbrium loeselii L.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), ромашка непахуча (Tripleurospermum inodorum (L.) Sch. Bip.), сокирки польові (Consolida arvensis L.), жовтушник розчепірений (Erysimum repandumL.), кривоцвіт польовий (Lycopsis arvensis L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.)), сходи яких проростають вже восени. Розвиток їх збігається з етапами органогенезу культурних рослин. Восени бур’яни формують розетки з прилеглими до землі листками і добре розвинену кореневу систему, що забезпечує їм сприятливу перезимівлю.
Процеси забур’янення посівів пшениці озимої вищезазначеними групами бур’янів мають свою зональну і часову специфіку. Появу сходів бур’янів можна розділити на три періоди: осінній, весняний і літній.
Разом з тим, необхідно виокремити як важливу складову системи догляду за посівами, передумову успішної перезимівлі та формування потенціалу продуктивності культури — хімічний захист озимини восени.
Тому посіви пшениці озимої з осені доцільно обстежити на засміченість сегетальною рослинністю. У разі необхідності восени застосувати гербіциди на основі композицій діючих речовин триасульфурону, 41 г/кг у поєднанні з дикамбою, 659 г/кг або амідосульфурону, 100 г/л з йодсульфурон-метилом натрію, 25 г/л та антидотом мефенпірдиетилом, 250 г/л.
Комбінований гербіцид, що містить дві діючі речовини: дикамбу (гербіцид класу регуляторів росту) і триасульфон (гербіцид класу сульфонілсечовин) швидко поглинається як листям, так і кореневою системою рослин, що призводить до інгібування росту чутливих бур’янів відразу після застосування, чим забезпечуються оптимальні умови для росту культури. Через 10 днів після обробки спостерігаються такі симптоми, як знебарвлення та хлороз. Повна загибель бур’янів відбувається через 2–4 тижні (залежно від погодних умов). Найкращий результат досягається для контролю підмаренника чіпкого у фазі 2–5 кілець, осоту польового — у фазі розетки. Обробку доцільно починати за температури повітря +10 °C і до + 25 °C. У разі прогнозу очікуваних морозів обробку проводити не рекомендовано.
Препарат на основі діючих речовин амідосульфурону, 100 г/л у поєднанні йодсульфурон-метилом натрію, 25 г/л та антидотом мефенпірдиетилом, 250 г/л швидко поглинається листками і частково кореневою системою бур’янів, здатний вільно пересуватися всією системою рослини з низхідним і висхідним рухом поживних речовин. Завдяки флоемно-ксилемній дії препарат проникає в усі частини бур’яну і накопичується у точках росту, в тому числі у «сплячих» бруньках. На біохімічному рівні гербіцид впливає на фермент ацетолактат-синтазу, яка бере участь в ланцюгу біосинтезу амінокислот і порушує процеси синтезу білків, що викликає припинення поділу клітин у меристемних тканинах. Ріст бур’янів і конкуренція їх з культурою припиняється впродовж декількох годин після обробки. У перші 5–7 днів на листях уражених бур’янів утворюються хлорозні плями і відмирають точки росту, а загибель відбувається протягом 2–4 тижнів після обприскування, залежно від погодних умов.
Має подвійну дію на бур’яни — через листя та грунт. Під час застосування восени (середина-кінець жовтня) препарат ефективно контролює вегетуючі бур’яни, а також потрапляє на поверхню ґрунту. Він розкладається у ґрунті під дією мікроорганізмів, тобто мікробіологічним шляхом. За умов низьких температур, які настають у цей період, активність мікроорганізмів різко знижується і наступає «період спокою», коли препарат, не розкладаючись, зберігається впродовж зими у верхніх шарах ґрунту. Навесні, коли температура підвищується, він починає проявляти свою дію на проростаючі бур’яни. Таким чином, з самого початку весняного відростання пшениці озимої, а також у посівах усіх озимих зернових колосових культур бур’яни знищуються за допомогою гербіциду і не конкурують з культурними рослинами. Осіннє застосування гербіциду на основі цих діючих речовин доцільне у разі наявності вже восени на полях значної кількості шкідливих малорічних бур’янів. Норма для осіннього застосування становить не менше 0,1 л/га. Термін осінньої обробки таким гербіцидом: за 1–2 тижні до припинення вегетації культури.
За результатами досліджень співробітників Інституту захисту рослин НААН, осіннє застосування препаратів на основі вищезазначених діючих речовин забезпечувало ефективність контролю на рівні 85–88%. При цьому гербіцид ефективно обмежував чисельність таких видів бур’янів, як підмаренник чіпкий, ромашка непахуча, осоти рожевий та жовтий, талабан польовий. Застосування таких гербіцидів восени забезпечувало не тільки знищення рослин багаторічних бур’янів, загибель сходів зимуючих, а й перешкоджав появі сходів бур’янів рано весною. В результаті застосування гербіцидів основі цих діючих речовин збережено врожай культури на рівні 0,5–0,53 т/га.
Вітчизняні дослідники відмічають, що в умовах теплої, вологої й тривалої осені, якщо складаються сприятливі умови для проростання бур’янів, осіння обробка гербіцидами посівів пшениці озимої не поступається за ефективністю весняній.
Агротехніка —
основа чистого поля
Сівозміна — це основний профілактичний захід, що дає змогу суттєво обмежити шкідливість або й повністю нейтралізувати численну групу потенційних, переважно спеціалізованих шкідників, хвороб і бур’янів. Її провідним принципом є розмежування у часі й просторі біологічно споріднених культур шляхом поєднання в ланках рослин різних родин, а тому нехтувати її значимістю, зокрема й в обмеженні чисельності сегетальної рослинності, не далекоглядно.
Встановлено, що задовільні фітосанітарні умови у посівах озимих восени, взимку та навесні зберігаються тоді, коли частка зернових колосових культур у структурі їх попередників не перевищує 15%. Натомість насичення сівозміни колосовими до 60–70% різко погіршує фітосанітарний стан посівів і викликає необхідність інтенсивного застосування пестицидів. Разом з тим, у системі сівозмін рідко застосовують один метод контролю бур’янів.
Найбільш ефективним є правильне поєднання механічних, біологічних і хімічних заходів. Так, за даними Г. С. Груздєва і А. М. Тулікова, у посівах озимих практично повністю можна знищити осот польовий і зменшити на 90–97% загальну кількість бур’янів порівняно з контролем за умов застосування такого комплексу заходів контролю бур’янів у ланці сівозміни ярі зернові — пар зайнятий — озимі зернові: внесення 2,4-Д під час фази кущення ячменю + післязбиральне лущення стерні + зяблева оранка на 30 см + біологічне пригнічення посівом виковівса + 2,4-Д по стерні виковівса + обробіток грунту до сівби озимих + біологічне пригнічення бур’янів посівом озимих.
Системи способів контролю та їх поєднання мають зональні особливості і в кожному конкретному випадку залежать від того, на знищення яких біологічних груп бур’янів вони спрямовані.
На сьогодні більшість господарств спрощує або зводить до мінімуму заходи з обробітку грунту. В результаті неефективного обробітку грунту збільшується забур’яненість посівів культур. Водночас ефективний обробіток грунту повинен становити основу та бути базовим заходом серед агротехнічних заходів контролю бур’янів у посівах сільськогосподарських культур.
Основний обробіток ґрунту для вирощування озимих зернових колосових культур на забур’янених малорічними бур’янами полях рекомендовано проводити за схемою напівпарового обробітку. Технічна ефективність останнього щодо зниження забур’яненості посівів становить 60–70%. В умовах багаторічних типів забур’яненості ефективними є варіанти поліпшеного (пошарового) зяблевого обробітку ґрунту. Залежно від переважаючих біологічних груп багаторічних бур’янів поліпшений варіант зяблевого обробітку доцільно орієнтувати на механізм їх «удушення» або виснаження.За кореневищного типу забур’яненості полів доцільно використовувати обидва методи. У разі використання способу «удушення» кореневищ пирію повзучого після збирання раннього попередника ґрунт дискують важкими дисковими боронами на глибину 12–14 см у двох напрямах — вздовж і впоперек поля. В умовах посухи, якщо ґрунт сухий і щільний, перед дискуванням проводять лемішне лущення. Кореневища бур’янів, що розміщуються на цій глибині, при цьому подрібнюються на відрізки завдовжки 10–12 см, кожен з яких може мати 3–4 бруньки. Через 10–15 днів спровоковані таким чином до проростання бруньки будуть утворювати сходи. Після цього здійснюють оранку плугом із передплужником або ярусну оранку на глибину 20–22 см. За таких умов верхній (12–14 см) шар ґрунту з кореневищами і сходами бур’янів переміщуватиметься на дно борозни і відповідно накриватиметься зверху шаром ґрунту завтовшки 10–12 см, зумовлюючи таким чином «удушення», тобто в результаті цього заходу 90–95% сходів буде знищено.
У разі надання переваги безполицевому варіанту (плоскорізне розпушування або чизелювання) обробітку ґрунту як основному заходу, то для знищення кореневищних бур’янів проводять цілеспрямовані заходи з виснаження їх кореневищ. Технологія зяблевого обробітку ґрунту повинна об’єднувати такі заходи: після збирання раннього попередника ґрунт дискують у двох напрямах на глибину 12–14 см важкими дисковими боронами, а потім проводять 3–4 культивації культиваторами-плоскорізами (наприклад типу КПШ-6, КПШ-9) на глибину 12–14 см, визначаючи кожного разу час чергової появи сходів бур’янів після попередньої культивації. Після останньої культивації, за відсутності сходів бур’янів у результаті виснаження їх вегетативних зачатків, здійснюють основний захід плоскорізом або чизелем на визначену глибину.
Обробіток грунту повинен диференціюватися залежно від грунтово-кліматичної зони, попередників, типу забур’янення, вологозабезпеченості, строків збирання попередника. Підготовку грунту доцільно починати без розриву в часі після збирання попередника.
Недотримання норм висіву стає однією із причин зниження урожаю озимих зернових колосових культур, формуючи зріджені посіви, а отже, і недостатню кількість продуктивних стебел на одиницю площі. Внаслідок цього в ослаблених і зріджених посівах з’являється місце для проростання максимально можливої кількості однорічних і багаторічних бур’янів. Такий стан призводить до збільшення засміченості верхнього шару грунту насінням бур’янів і, як наслідок, — зростає поширення сегетальної рослинності.
Також визначальним фактором, від якого насамперед залежить забур’яненість посівів сільськогосподарських культур під час вегетації, є освітленість поверхні грунту на полі. Остання залежить від норми висіву, способу сівби, а також від особливостей морфології рослин культури, їх розвитку.
Експериментально доведено, що в добре розкущених (600–800 продуктивних стебел/м²) посівах озимих зернових колосових культур з енергоємністю освітленості нижнього ярусу стеблостою 0,2–0,25 калорії на 1 см² у фазах виходу в трубку, колосіння для більшості малорічних, a також регенеруючих із відрізків коренів багаторічних бур’янів відсутні умови, за яких вони можуть рости й розвиватися та утворювати квіткові генеративні органи. Ці бур’яни мало розвинуті, пригнічені і, як наслідок, не формують життєздатного насіння до збирання врожаю культури, тому такі посіви не потребують хімічного контролю бур’янів. Менш розвинені та зріджені посіви озимих зернових колосових культур (250–350 продуктивних стебел/м²) з енергоємністю освітленості 0,3–0,35 кал/см² не так ефективно конкурують з бур’янами. За таких умов доцільно вносити гербіциди, використовуючи для цього препарати останнього покоління, наприклад інгібітори ферменту ацетолактатсинтази (АЛС), або бакові суміші амінної солі 2,4-Д у поєднанні з аміачною селітрою. Енергомісткість освітленості нижнього ярусу їх стеблостою впродовж критичних етапів органогенезу розвитку культур (фази виходу в трубку, колосіння) не перевищує 0,2–0,25 кал/см² (0,84–1,05 Дж/см²). У таких посівах більшість однорічних ярих бур’янів (амброзія полинолиста, гірчиця польова, лобода біла, чорнощир звичайний тощо) не можуть пройти світлової стадії розвитку і сформувати велику біомасу й життєздатне насіння. Засмічені цими та іншими бур’янами посіви озимих зернових колосових культур з оптимальною густотою практично не потребують хімічного контролю. 3 огляду на це можна констатувати, що створення ценотично стійких щодо бур’янів агрофітоценозів озимих зернових колосових культур — найбільш перспективний шлях збільшення виробництва зерна, а також охорони довкілля.
