Технологія ведення сучасного насінництва

Польовий контроль за дотриманням 

методики вирощування насіння

Ретельність і своєчасність виконання передбачених технологією і методикою насінництва агрозаходів та прийомів, а також рівень типовості контролюють шляхом проведення польових обстежень та апробації. Типовість, наявність домішок, ураження хворобами та пошкодження шкідниками соняшнику визначають під час огляду рослин «на пні». При цьому виділяють такі групи: рослини основного типу, нетипові (домішки), рослини інших культур, ушкоджені шкідниками та уражені хворобами, карантинні об’єкти, недорозвинені рослини основної групи.

Типовість посіву визначають відношенням кількості рослин та сім’янок основного типу до числа проаналізованих, панцирність — кількості панцирних до числа типових сім’янок.

Граничні норми типовості різних категорій посівів становлять для добазового насіння 99,9%, базового — 99,5%, панцирність — відповідно 99,0%, 98,0%. Відхилення при цьому допустимі лише на рівні 0,1%.

При засміченні посівів карантинними об’єктами та бур’янами, насіння яких важко відокремлюється, в акті польових обстежень чи апробації про це роблять помітку і вживають заходів до ретельного прополювання посівів, а також залучають до обстежень та апробації представників карантинних інспекцій.

Польові обстеження. Головне завдання польових обстежень полягає в оцінці своєчасності і ретельності видалення фертильних рослин у материнській лінії, а також нетипових рослин для обох батьківських компонентів з метою недопущення небажаного перезапилення. Польовому обстеженню підлягають ділянки розмноження стерильних аналогів материнських ліній.

Від початку і до повного квітування стерильних форм державний інспектор проводить 3 польових обстеження:

• перше — коли квітують 10–15% рослин стерильного аналога;

• друге — коли квітують приблизно 50% рослин;

• третє — коли квітують 90–100% рослин.

Між обстеженнями має бути інтервал у 3–4 дні, здійснюють його без попередження керівників та спеціалістів насіннєвих господарств.

Порядок обстеження ділянок розмноження насіння такий: інспектор спочатку проходить по діагоналі і обстежує рядки рослин стерильної форми. При цьому враховують кількість залишених при проведенні останньої прочистки та таких, що з’явились знову, фертильних рослин. Неперевернуті до землі квітками фертильні суцвіття, зірвані при прополках, також враховують як фертильні.

Одночасно з фертильними рослинами в стерильних формах враховують рослини, уражені хворобами та вовчком.

У такому ж порядку при проходженні по діагоналі у зворотному напрямку обстежують рядки рослин фертильного аналога (закріплювача стерильності) на ділянках розмноження насіння лінії чи стерильного материнського гібрида або лінії відновника фертильності пилку на ділянці розмноження. При цьому враховують рослини, уражені хворобами та вовчком.

Апробація посівів та лабораторний контроль насіння. При польовій апробації визначають придатність вирощеного насіння ліній для використання на насіннєві цілі. Результати апробації батьківських ліній на ділянках розмноження заносять в акт апробації на ділянках розмноження стерильних материнських форм (форма акту № 196), а ліній відновників фертильності пилку та закріплювачів стерильності — № 197.

До апробації посівів приступають на початку повної стиглості.

Комісія (апробатор), проходячи поле по діагоналі, зупиняється через рівні проміжки і в кожному з 50 пунктів відбирає з 10 рослин поспіль по дві нормально розвинені сім’янки, відступаючи приблизно на 1/3 від краю кошика, і складає їх у мішечки з тканини або цупкого паперу. Одночасно з відбором сім’янок комісія (апробатор) оглядає ці ж рослини для визначення ураження їх вовчком і хворобами, типовості за морфотипом та записує результати огляду в журнал.

Відібрані сім’янки в кількості 1000 штук ретельно перемішують і ділять на дві рівні частини, одну з них аналізують, а іншу зберігають на випадок перевірки. Аналіз зразка починають з визначення типовості сім’янок, яку встановлюють за розміром, формою, смугастістю і забарвленням окремих сім’янок. У результаті цього аналізу всі сім’янки кожного зразка розділяють на 2 групи: типові для цієї форми і нетипові.

У зареєстрованих формах соняшнику сім’янки за забарвленням слід розбити на такі групи, для яких типовими є: темно-смугасте, тобто чорне з сірими смужками; сіро-смугасте, тобто сіре з білими смужками; чорновугільне; буре. Нетиповими є гризові фуксинки (чорно-фіолетові), білі та сріблясті.

Після закінчення аналізу підраховують кількість типових і нетипових для ліній сім’янок і записують в журнал та акт.

Після виділення типових сім’янок визначають їх панцирність (для ліній відновників фертильності пилку панцирність не визначають).

Панцирність форм із сіро-смугастим забарвленням визначають шляхом зшкрябування лезом ножа епідермісу і пробкової тканини з ребра кожної сім’янки або ошпарюванням окропом. При останньому способі всю групу типових сім’янок кладуть у скляний, емальований або алюмінієвий посуд, заливають окропом і витримують в ньому 10 хвилин. Потім воду зливають, і кожну сім’янку оглядають. Не панцирні з них після ошпарювання набувають більш світлого, сіруватого забарвлення, тоді як у більшості панцирних форм сім’янки мають темніший колір (чорний).

Панцирність форм із чорним і бурим забарвленням сім’янок визначають хімічним способом у лабораторіях. Поміщені в скляний посуд типові сім’янки заливають сумішшю, яка складається із 85 частин (за об’ємом) 13%-го розчину двохромовокислого калію і 15 частин концентрованої сірчаної кислоти. Цим реактивом сім’янки обробляють при кімнатній температурі протягом 30 хвилин. Під дією реактиву епідерміс і пробковидна тканина сім’янок знебарвлюються, і на них виявляється чорний пігмент панцирного шару, який відсутній у безпанцирних сім’янок.

Типовість і панцирність визначають у відсотках по відношенню до проаналізованих.

При встановленні типовості слід виходити з числа сім’янок, типових для цієї форми, незалежно від їх панцирності. Відсоток панцирності слід визначати відношенням тільки за кількістю панцирних сім’янок з числа типових для відповідної форми.

Приклад. Із 500 сім’янок до типових віднесено 478, до нетипових — 22. Отже, типовість становить 95,6%. Із 478 сім’янок до панцирних віднесено 465, до безпанцирних — 13. Отже, панцирність — 97,3%.

Хвороби соняшнику — суху і сіру гнилі, склеротиніоз, фомопсис, несправжню борошнисту росу та інші — визначають у відсотках до кількості оглянутих рослин. Відсоток уражених вовчком установлюють від загальної кількості оглянутих рослин. Ступінь ураження визначають шляхом поділу всіх квітконосів вовчка на кількість уражених рослин із оглянутих.

Типовість за морфологічними ознаками у відсотках визначають відношенням типових рослин до кількості оглянутих.

Особливості збирання 

урожаю насіння

Збирання урожаю насіння з ділянок розмноження має деякі особливості. На ділянках розмноження базового насіння, що займають невелику площу, урожай краще збирати в два етапи. У фазі пожовтіння 90–95% кошиків їх зрізують вручну і нанизують на укорочене стебло сім’янками донизу і витримують у полі до тих пір, поки вологість насіння зменшиться до 10–11%. Підсушене таким чином насіння обмолочують комбайном чи молотаркою. При наявності малогабаритних селекційних комбайнів збирають в одну фазу при повній стиглості насіння. Урожай на ділянках розмноження базового насіння збирають прямим комбайнуванням, але в 2 етапи — спочатку викошують рядки лінії-запилювача (на корм чи на зерно), а потім, упевнившись, що не залишилось жодної рослини цих ліній, приступають до збирання стерильної форми.

На ділянках розмноження при необхідності проводять десикацію. При цьому спостерігають за динамікою зниження вологості насіння з тим, щоб вона в момент десикації не перевищувала 30–32%, але не пізніше ніж за 7–10 днів до збирання урожаю.

У роки з епіфітотійним розвитком білої і сірої гнилей десикацію проводять при пожовтінні тильного боку кошиків і появі на них перших плям хвороби, але не раніше, ніж при 40–42%-ї вологості. Рішення про здійснення такої обробки ухвалює комісія у складі керівників і спеціалістів господарства, представників сільгоспорганів і наукових установ.

Для штучного досушування рослин і насіння використовують препарати, рекомендовані в Україні.

Збирають урожай насінницьких посівів комбайнами зі спеціальними пристроями. При цьому, щоб уникнути забивання маси і травмування насіння, для пристрою ПСП-1,5 проводять «обкатку» протягом 3–4 годин. Особливу увагу при цьому звертають на правильність натягу ланцюгів і транспортерів, а також на добір зірочок приводу транспортерів стебел. Швидкість транспортерів повинна бути такою, щоб кошики зрізувались зі стеблом довжиною 15–40 см. Коли в жатку попадають довші стебла, швидкість транспортерів слід зменшити.

Кількість зубчиків зірочок на валу приводу транспортерів при швидкості агрегату 6–7 км за годину і висоті рослин 1,4–1,7 м повинна становити 20, а при швидкості 8–9 км — 14.

Частоту обертів молотильного барабана знижують до 300–350 за хвилину. Число обертів залежить від ряду чинників міцності лушпиння, вологості насіння тощо.

Залежно від вологості насіння встановлюють таку частоту обертів барабана молотарки комбайна: при вологості 13–14% — 350 обертів; 10–12% — 300 і 8–9% — 250–280.

Для зниження кількості обертів шківи барабана і контрприводу знімають, а на їх місце ставлять зірочки відповідно Z=49 і Z=19 із втулково-роликовим ланцюгом кроком 25,4 мм. Деку опускають так, щоб зазори між билами барабана і планками деки були на вході 35–40 мм, на виході — 20 25 мм. Ретельно регулюють потік повітря з тим, щоб не допустити видування насіння.

Особливості очищення 

насіння

Насіння з-під комбайна може надходити на тік для попереднього очищення і подальшого доведення його до посівних кондицій чи на сертифіковані заводи з обробки насіння. При необхідності насіння досушують за допомогою сушарок «м’якого» режиму чи бункерів активного вентилювання з температурою теплоносія не вище 35–38 °C. Спеціалісти насіннєгоспів стежать у випадках, коли немає можливості потокової очистки, щоб вологість насіннєвого вороху не перевищувала 11–12%. На цей випадок насіння з-під комбайна одразу ж пропускають через машини попередньої очистки, що дозволяє відвіяти легкі домішки, зелені частки листя соняшнику та бур’янів і водночас знизити вологість.

Слід пам’ятати, що пересушування «на корені» рослин соняшнику («перестій») може призвести до осипання насіння і подрібнення листкових черешків та жилок на окремі частки, які за формою та питомою масою можуть не відрізнятись від сім’янок, і тому їх важко відділяти з вороху насіння, особливо за відсутності пневмостолів. Та якщо вже допущено попадання у насіння таких домішок, їх слід видалити через трієрні блоки з відповідними вічками, розміром 11 мм, 14 мм чи 16 мм, а також зменшенням довжини шляху проходження вороху через верхні решета очисних машин. В цьому випадку залишають замість двох одне верхнє (перше за ходом) решето, а на місце другого ставлять «глухе» або з малими отворами.

Мінімальна ширина продовгуватих отворів нижніх решіт має бути 2,2 мм для насіння Р, та 2,0 мм для насіння материнських форм і 1,5 мм для багатокошикових відновників фертильності пилку. Якщо виникає потреба в менших отворах, то це слід робити з дозволу Мінагропроду України.

Як під час збирання насіння ліній, особливо олеїнового типу, так і при очищенні стежать, щоб не було механічного змішування.

Очищене, прокаліброване та проінкрустоване насіння пакують у джутову чи паперову мішкотару, бажано з однаковою масою, зашивають їх з внутрішньою та зовнішньою етикетками.

Насіння після очищення підлягає ґрунтовому контролю та оцінці посівних якостей.

Ґрунтовий контроль

вирощеного насіння

Ґрунтовий контроль визначає рівень генетичної чистоти і типовості за показниками «Закріплення стерильності та морфологічна однорідність вирощеного насіння».

Ґрунтовому контролю підлягає насіння стерильних материнських форм таких категорій:

• добазове;

• базове;

• сертифіковане, в тому числі прості стерильні гібриди (F₁), що використовуються як материнська форма трилінійних і більш складних гібридів.

Проби масою 1 кг відбирають представники районних державних насіннєвих інспекцій за участі спеціалістів селекційно-дослідної установи після очищення відповідної партії насіння, але не пізніше 20 жовтня, і надсилають на адресу науково-дослідної установи, якій доручено проведення ґрунтового контролю. Зразок супроводжується актом відбору проби та етикетками. Із середньої проби відбирають дві масою 100 г. З кожної проби беруть по 130 сім’янок і висівають у ґрунт теплиці в 2-х повтореннях по одній сім’янці в гніздо, щоб після випадання рослин до часу обліку було не менше 100 рослин у кожному повторенні.

Висівають з міжряддям 50 см і відстанню 15 см у рядку. Проривку посівів не проводять. Відповідно до теорії ймовірностей, при вибірці в 100 рослин насіння першої категорії (при ймовірності помилки 5%) може мати відхилення мінливості ознаки фертильності від 0 до 7, другої категорії — від 2 до 11%.

Оцінку ступеню закріплення стерильності проводять по мірі розкривання трубчастих квіток на квітколожі кожної конкретної рослини, фертильні рослини позначають мітками. Після закінчення цвітіння визначають загальну кількість стерильних рослин і їх відсоток відносно загальної кількості підрахованих рослин відповідної форми.

Паралельно з обліком повноти стерильності визначають і помічають рослини, які помітно відрізняються за зовнішніми ознаками від основної форми. Відсоток таких рослин відносно загальної кількості облікових рослин покаже рівень типовості.

Результати ґрунтового контролю оформляють «Актом реєстрації ґрунтового контролю за показниками закріплення стерильності материнської форми гібрида соняшнику» (форма № 219а).

Насіння, яке пройшло ґрунтконтроль за ступенем стерильності, має відповідати вимогам ДСТУ:

• Добазове — 99% стерильних рослин (не менше)

• Базове — 98% (не менше);

• Сертифіковане — 95% .