Ефективність чистих парів у технології вирощування пшениці озимої

Мета досліджень полягала у вивченні впливу способів основного обробітку чистого пару на агрофізичні властивості, поживний режим, вологість ґрунту, забур’яненість, економічну ефективність та формування урожаю зерна пшениці озимої, а також розробці оптимальних технологічних рішень з обробітку ґрунту в пару. Експериментальна частина роботи здійснювалась протягом 2005–2015 років у стаціонарних польових дослідах Державної установи Інститут сільського господарства степової зони НААН України (Дніпропетровська обл.) в трьох короткоротаційних сівозмінах: чистий пар — пшениця озима — ячмінь ярий, чистий пар — пшениця озима — соняшник та чистий пар — пшениця озима — соняшник — ячмінь ярий — кукурудза.

 

Основний обробіток ґрунту і загортання усієї листостеблової маси ячменю, соняшнику та кукурудзи проводили в чорному пару восени полицевим плугом ПО-3–35 (25–27 см), дисково-чизельним культиватором Conser Till Plow (14–16 см) і важкими дисковими боронами БГР-4,2 «Солоха» (10–12 см), в ранньому пару весною — комбінованим агрегатом АКШ-5,6 «Резидент» (12–14 см). Сорт пшениці озимої — Красуня одеська (2005–2010 рр.) та Литанівка (2011–2015 рр.). Інші елементи агротехніки — загальноприйняті для Степу. Всі експериментальні польові дослідження виконували у відповідності до загальноприйнятих методик. Дані урожайності культур оброблялись методом дисперсійного аналізу за Б. А. Доспєховим (1979) на комп’ютері.

 

 

Грунт дослідної ділянки — чорнозем звичайний важко суглинковий із вмістом гумусу в шарі 0–30 см 4,2%, рухомих сполук фосфору і калію (за Чириковим) відповідно 145 і 115 мг/кг. Роки досліджень були сприятливими для вирощування пшениці озимої, однак характеризувались нерівномірним розподілом елементів погоди в часі.

 

Щільність ґрунту в паровому полі різнилась залежно від виду пару, строків визначення, агротехнічних прийомів. Характерною ознакою будови чорнозему звичайного весною була наявність ущільненого прошарку 10–20 см на дисковому (мульчувальному) обробітку, а також підвищення об’ємної маси ґрунту в нижній частині орного шару (20–30 см) в середньому до 1,25–1,30 г/см³ на варіантах чизелювання та раннього пару.

 

На час сівби пшениці озимої зареєстровані певні зміни в щільності ґрунту порівняно з весняним періодом, зокрема зниження її у верхньому (0–10 см) шарі та збільшення у прошарках 10–20 та 20–30 см (пар після соняшнику та кукурудзи). По стерньовому попереднику означене явище чітко простежувалось лише в 2002 і 2005 роках.

 

Твердість ґрунту в орному шарі на стерньовому пару весною варіювала від 5,4 кг/см² по оранці до 10,1 кг/см² по дисковому (мульчувальному) обробітку. Максимальні величини опору зареєстровані на глибині від 15 до 25 см. На час сівби озимини спостерігалось зниження твердості ґрунту у верхньому (0–10 см) шарі і збільшення в нижче розташованих шарах, при цьому розбіжності в показниках по варіантах досліду виявились аналогічними весняному періоду.

 

 

Структурний аналіз ґрунту методом «сухого» просіювання на ситах показав, що в орному шарі чорнозему звичайного весною на чистих парах містилось досить багато (83–91%) грудочок розміром 10–0,25 мм, що є одним із ва­жливих показників його родючості. Найбільш суттєво способи обробітку та утримання пару впливали на кількість пилуватих фракцій, особливо в шарі 0–10 см, який безпосередньо підлягає техногенному навантаженню і ерозійним процесам. З досліджуваних варіантів більш розпорошеним він був на чизелюванні, де вміст часток менше 0,25 мм становив 2,5–3,1%. В більшості випадків менше пилу в верхньому шарі ґрунту зареєстровано на ділянках раннього пару (до основного обробітку).

З досліджуваних обробітків чорного пару в накопиченні вологи проявлялась перевага чизелювання над оранкою (на 5,8–8,0 мм) в роки із сніжною зимою, коли завдяки хвилястому нанорельєфу і наявності пожнивних решток на гребенях помітно зростала меліоративна ефективність фону.

 

Найбільш сприятливі умови для нагромадження вологи в холодну пору року створювались на ділянках раннього пару по стерньовому фоні, де грунт з осені не оброблявся, а на час стійкого похолодання формувався щільний захисний екран, утворений стоячою стернею, подрібненою соломою та відмерлою рослинністю. У поєднанні з високою буферною і утримуючою здатністю раннього пару це обумовило менші втрати на випаровування, вимерзання та видування, збільшення коефіцієнту засвоєння опадів і додаткове накопичення вологи в коренеактивному шарі ґрунту (0–150 см), порівняно з оранкою та чизелюванням, у середньому на 52–71 м³/га.

 

Важливо, що парове поле забезпечує значне збереження ґрунтової вологи, накопиченої за зиму. При цьому кількість води, втраченої за період парування, більшою мірою визначається погодними умовами і меншою — агротехнічними заходами. Так, у посушливому 2005 році втрати продуктивної вологи із 1,5-метрового шару ґрунту становили 13,1–37,3 мм (6,2–15,8%) від весняних (вихідних) запасів, у дощовому 2004-му цей показник не перевищував 6,7 мм (2,9%).

 

Основна кількість нітратного азоту в усіх варіантах обробітку ґрунту утворювалась в перші 63–80 днів парування. По оранці вміст нітратів сягав 31,6 мг/кг, що на 3–5% вище, ніж в інших варіантах обробітку ґрунту.

 

Вміст рухомих форм фосфору для шару 0–30 см по всіх варіантах обробітку ґрунту, строках відбору зразків та попередниках пару був високим (152–172 мг/кг). Вміст рухомого калію у шарах ґрунту 0–10 і 10–20 см був високим та дуже високим і знаходився в інтервалі 143–179 мг/кг.

 

Чистий пар відіграє провідну роль у системі захисту рослин від бур’янів. За ефективністю прямої дії і тривалості післядії він рівнозначний сумі очисних заходів, що здійснюються в інших полях сівозміни.

 

Згідно з узагальненими даними, найменша кількість бур’янів, знищених за чотири культивації у паровому полі, характерна для оранки — 380 шт./м², а найвища для раннього пару — 1079 шт./м². Так, у ранньому пару за мульчувального обробітку щільний захисний екран з відмерлих рослин попередника затінює поверхню ґрунту і створює несприятливі умови для проростання насіння, росту й розвитку однорічних бур’янів.

 

Оранка чорного пару, порівняно з іншими варіантами досліду, сприяла більш інтенсивному проростанню пізніх ярих злакових та зимуючих бур’янів (талабан польовий), що пояснюється, головним чином, кращим прогріванням тут верхнього (0–10 см) шару ґрунту і зменшенням фізіологічної токсичності пожнивних решток за рахунок повнішого «розведення» їх у ґрунтовому середовищі.

 

 

Звертає на себе увагу збільшення на мілкому зяблевому обробітку (в окремі роки) і необроблених з осені ділянках (щорічно) кількості осоту рожевого, що пояснюється властивістю багаторічника підвищувати регенеративну здатність на задискованих фонах, а також позитивною реакцією його на підвищену щільність ґрунту. Стосовно берізки польової, з варіантів чорного пару найбільш забур’яненими виявились ділянки чизелюванння (1,6–2,1 шт./м²), що обумовлено слабким знищенням пагонів у межах гребеневих елементів рельєфу. Досить висока засміченість берізкою була характерна і для раннього пару. Полицевий обробіток стримував відростання багаторічних коренепаросткових бур’янів у весняний період.

 

На час проведення наступних культивацій пару з однорічників на дослідних ділянках переважали злакові, щириця та лобода, із багаторічників — берізка польова. Спостерігалось зниження забур’яненості різними видами осотів у другу половину парування.

 

Виключення з технології підготовки чистого пару по стерньовому попереднику системи зяблевого обробітку ґрунту призводить до обнасінення бур’янів, скорочення часових проміжків між культиваціями і зростання засміченості посівів пшениці озимої.

 

У стаціонарних дослідах формування продуктивності рослин пшениці озимої визначалось сукупним впливом факторів погоди і досліджуваних агроприйомів (вид пару, удобрення, способи обробітку ґрунту).

 

Так, у першому стаціонарному досліді (2005–2010 роки) опади допосівного періоду, помірно теплі зими, майже повне відновлення запасів продуктивної вологи в ґрунті на час весняного кущення рослин (87–94% від граничної польової вологоємності) та рясні дощі, які співпадали з критичним періодом водоспоживання пшениці озимої, створили добрі передумови для одержання високого урожаю зерна в 2008, 2009 та 2010 роках (відповідно 8,00–8,57, 6,78–7,13, та 6,27–6,93 т/га). Менш сприятлива метеоситуація була в 2005 та 2006 роках, коли урожайність пшениці озимої коливалась у межах 5,19–6,52 т/га (табл. 1).

 

Таблиця 1. Урожайність пшениці озимої по чистому пару залежно

від різних способів обробітку ґрунту та удобрення, т/га

 

 

Характерною ознакою весняно-літньої вегетації пшениці озимої у 2007 році був тривалий проміжок часу (18 березня-22 червня) з відсутністю господарчо-корисних опадів. Створилась загроза суттєвого зниження продуктивності посівів навіть на парових полях. Уникнути згубної дії посухи за цих умов дали змогу такі чинники, як наявність значних запасів продуктивної вологи в 1,5-метровому шарі ґрунту (понад 200 мм) і суцільне мульчування міжрядь відмерлими взимку рослинами, що істотно зменшило непродуктивне випаровування води. Урожайність зерна пшениці озимої хоча і виявилась найнижчою за усі роки досліджень, однак вона не опускалась по варіантах за позначку 4,5 т/га.

 

З точки зору впливу на продуктивність агрофітоценозу пшениці озимої, перевага того чи іншого виду пару залежала передусім від мінливостей погоди, зволоженості ґрунту, кількості та якості рослинних субстратів, які по-різному впливали на поживний режим, мікробіологічну та ферментативну активність чорнозему. Так, за рівнем урожайності зерна пар після соняшнику переважав пар після ячменю ярого за сприятливих умов для швидкого розкладу післяжнивних решток олійної культури, які характеризуються підвищеним вмістом макроелементів і мають порівняно невисоке співвідношення С: N (2005, 2006, 2010 роки). В окремих випадках (2008 р.) перевага пару після соняшнику проявилась виключно на удобреному фоні, що пояснюється покращенням тут фосфатного режиму ґрунту і меншим ступенем ураженості рослин кореневими гнилями.

 

У 2007 році, на відміну від попередніх, більш урожайною виявилось пшениця по пару після ячменю. Це обумовлено перш за все різницею в запасах продуктивної вологи у посівному (3,6 мм, або 27,7% на користь останнього) та коренеактивному (0–150 см) шарах ґрунту восени 2006 року, що позитивно впливало на густоту і дружність появи сходів, зменшувало відмирання рослин взимку і випадання весною. Аналогічна тенденція відстежувалась і у 2009 році.

 

За середніми даними (2005–2010 рр.) різні види чорного пару виявились рівноцінними між собою, розбіжність в урожайності зерна тут не перевищувала 0,09 т/га. Водночас ранній пар після ячменю поступався ранньому пару після соняшнику на 0,25–0,27 т/га.

Результати ґрунтової діагностики, проведеної у фазі весняного кущення рослин, характеризують рівень забезпеченості пшениці озимої нітратним азотом у 2007, 2008 і 2010 рр. як низький, у 2005, 2006 і 2009 рр. як середній, що відповідає рекомендованим дозам застосування азоту добрив 45–60 і 30 кг/га діючої речовини. Збільшення норми азоту з N₃₀ до N₄₅ у 2009 році обумовлено пізнім відновленням вегетації озимини (30.03), гальмуванням мікробіологічних процесів у ґрунті у зв’язку з прохолодною погодою у березні-квітні, а також міграцією нітратів у нижню частину коренеактивного шару (80–120 см).

 

Подальші спостереження засвідчили деяку надмірність нормативної дози N₆₀ (2010 рік) та N₄₅ (2008, 2009 роки), унесеної для підживлення посівів. За сприятливих гідротермічних умов на цьому фоні зареєстроване полягання рослин, яке негативно впливало на формування урожайності озимини, суттєво зменшувало приріст зерна від мінеральних добрив, а в окремих випадках (2008 рік, пар після ячменю ярого) навіть призводило до істотного (0,42–0,49 т/га) зниження продуктивності агрофітоценозу пшениці у порівнянні з неудобреним фоном.

 

 

Помічено, що ступінь полягання рослин зростала за глибокої оранки і чизелювання, зменшувалась за мілкого, особливо весняного обробітку ґрунту (ранній пар). Низькі надбавки основної продукції за підживлення посівів у 2007 році пояснюються відсутністю агрономічно цінних дощів у фазі «вихід у трубку-колосіння», які б сприяли вертикальному переміщенню нітратів по профілю ґрунту і ефективному їх засвоєнню рослинами. В середньому за 2004–2009 роки від внесення аміачної селітри на пару після ячменю ярого отримано додатково 0,20–0,28, на пару після соняшнику — 0,29–0,36 т/га.

 

Різні способи основного обробітку чорного пару (дисковий, чизельний, полицевий) забезпечили в дослідах практично однакову продуктивність пшениці озимої. При цьому слід відзначити суттєве зниження урожайності зерна по ранньому пару після ячменю, порівнюючи з чорним, у 2005, 2006 та 2009 роках на фоні без добрив.

 

З можливих причин цього явища не можна виключати фактор «азотне живлення рослин», оскільки запаси N-NO₃ в орному шарі під озиминою у фазі весняного кущення тут були на 6,4–11,1% меншими по відношенню до варіантів зяблевого обробітку ґрунту. Означена закономірність більшою мірою проявлялась на неудобреному фоні, тому підживлення посівів, які вирощуються по ранньому пару після стерньових культур, має бути обов’язковим агроприйомом, який знижує ризики, пов’язані з можливим закріпленням азотних сполук мікробним комплексом, що здійснює розклад органічних решток і створює передумови для гальмування процесів нітрифікації, особливо за прохолодної погоди на початку весни.

 

Не підтвердилось припущення щодо негативного впливу на продуктивність пшениці озимої по ранньому пару після ячменю ярого кореневих гнилей, шкодочинність яких зростає, як відомо, на незайманих (нульових) фонах і за мульчувального обробітку ґрунту, зокрема в сівозмінах із високим насиченням зерновими колосовими культурами. Інтенсивність ураження рослин збудниками цієї хвороби тут була не більшою, ніж на ділянках з дискуванням та чизелюванням і в середньому за роки досліджень не перевищувала 11–12%.

 

 

Імовірною залишається вірогідність інтоксикації ґрунту і пригнічення рослин речовинами, які вивільняються під час розкладу (феноли) в обмеженому середовищі (шар 0–10 см) післяжнивних решток попередника, однак підтвердження чи спростування цієї тези вимагає додаткових досліджень.

В другому стаціонарному досліді, де попередником пшениці озимої був пар після кукурудзи, отримано практично ж такі результати, як у пару після ячменю ярого (табл. 2). Так, опади допосівного періоду, помірно теплі зими, майже повне відновлення запасів продуктивної вологи на час весняного кущення рослин (80–95% від граничної польової вологоємності) та рясні дощі, які співпали в часі з критичним періодом водоспоживання пшениці озимої, створили добрі передумови для одержання високого урожаю зерна в 2013, 2014 та 2015 рр. (відповідно 6,05–6,95, 5,83–7,19 та 5,67–6,93 т/га). Менш сприятливою метеоситуація була в 2011 р., коли урожайність озимини коливалась у межах 4,85–5,59 т/га.

 

Таблиця 2. Урожайність пшениці озимої по чистому пару після кукурудзи

залежно від обробітку ґрунту та удобрення, т/га

 

 

Характерною ознакою весняно-літньої вегетації озимої пшениці у 2012 р. була надзвичайно посушлива погода у третій декаді квітня, першій і другій декадах травня, коли відхилення від середніх багаторічних величин досягало плюс 6,7–7,9 °C, а відносна вологість повітря в окремі години знижувалась до 18–21%. Аномально жарким видалися червень та липень. Ці явища негативно впливали на пилкоутворення і запліднення рослин, формування репродуктивних органів. Тому урожайність зерна була найнижчою за всі роки досліджень (2,22–2,69 т/га).

 

Відмінності гідротермічних умов, факторів родючості (структура, твердість і щільність ґрунту, запаси продуктивної вологи, мікробіологічна активність і поживний режим чорнозему), а також фітосанітарного стану посівів в кінцевому рахунку визначали урожай пшениці на ділянках із різним обробітком ґрунту та удобренням.

 

За результатами досліджень середня урожайність пшениці озимої по чистому пару після кукуруди, залежно від фону живлення, у варіанті оранки дорівнювала 5,24–5,50 т/га, дискування — 5,17–5,60, плоскорізного спушення ріллі — 5,04–5,52 т/га. Слід відмітити зниження продуктивності рослин за полицевого обробітку (порівняно з дисковим і плоскорізним) у 2013 і 2014 рр., що пояснюється насамперед поляганням посівів у фазі молочної та воскової стиглості зерна. Тому за певних умов у відносно сприятливі для озимини роки на фоні полицевої оранки у чистому пару доза азотних добрив у підживлення весною повинна бути мінімальною з огляду на можливі втрати основної продукції.

 

Слід підкреслити, що означена тенденція не є сталою у часі. Наприклад, у 2015 році за порівняно високої продуктивності посівів полягання рослин у досліді не спостерігали. Тобто вирішальну роль щодо розвитку цього явища, очевидно, відіграє ступінь, характер та поєднання факторів, безпосередньо пов’язаних із процесами живлення рослин, темпами накопичення вегетативної маси і формуванням соломини з різними морфо-біологічними та фізико-хімічними властивостями (товщина і ламкість стебла, довжина міжвузля, співвідношення макро- та мікроелементів у побічній продукції тощо). Виляганню посівів у Степу сприяють також аномальні явища природи, зокрема потужні буревії, інтенсивні зливи, градобій.

У 2011, 2012 і 2015 рр. за урожайністю зерна мульчувальний обробіток поступався оранці на зяб, що зумовлено, ймовірно, дещо гіршим фітосанітарним станом агроценозу, гальмуванням мікробіологічних процесів за наявності великої кількості соломи у верхньому шарі ґрунту та іншими, не до кінця з’ясованими чинниками різної природи.

 

В середньому за період досліджень глибокий полицевий обробіток не мав переваг у порівнянні з мілким дисковим обробітком чорного пару, на відміну від весняного плоскорізного розпушування ґрунту, де в межах окремих варіантів удобрення (без мінеральних добрив, N₃₀P₃₀K₃₀) отримано нижчі показники. Водночас застосування N₆₀ навесні в поєднанні з P₃₀K₃₀ під передпосівну культивацію забезпечило тут урожай зерна на рівні контролю (оранка — 5,50, ранній пар — 5,52 т/га).

 

За полицевого обробітку (25–27 см) внесення N₃₀P₃₀K₃₀ сприяло отриманню додатково 0,28 т/га, за дискового — 0,38, плоскорізного — 0,33 т/га зерна, від внесення N₆₀P₃₀K₃₀ відповідно 0,26; 0,43 і 0,48 т/га. Низький приріст урожаю від мінеральних добрив, зокрема азотних, у 2011 і 2012 рр. пояснюється недобором опадів під час формування репродуктивних органів рослин.

 

 

Результати економічного аналізу за 2005–2010 рр., проведені в першому стаціонарному досліді, показали, що диференціація способів обробітку ґрунту під пшеницю озиму впливає на формування вартісних показників ефективності, що дозволяє зробити висновок про наявність резервів економії виробничих витрат та підвищення прибутковості зерновиробництва. При цьому встановлено, що більш високий потенціал продуктивності та прибутковості гектару землі формувався на ділянках, де додатково вносили азотні добрива.

 

Згідно з розрахунками, збільшення виробничих витрат за глибокої оранки не завжди окупається належним зростанням рівня врожайності, що негативно позначається на показниках собівартості та рентабельності виробництва продукції. У той же час, при вирощуванні пшениці озимої по чистому пару після стерньового попередника найбільш ефективним виявилося застосування дискового (мульчувального) обробітку, де було отримано найдешевше зерно та найвищий рівень рентабельності (38,7–77,8%). Порівняно з полицевою оранкою ця система обробітку ґрунту при використанні менш енергоємної та більш продуктивної техніки забезпечила економію виробничих витрат у розрахунку на 1 га: на неудобреному фоні — 7,6%, на удобреному — 7,0%. При цьому собівартість виробництва одиниці продукції була відповідно менша на 7,5 і 6,6%, а рівень рентабельності виробництва зерна пшениці перевищував відповідні показники на варіантах із полицевим обробітком ґрунту на 6,5–8,1 процентних пунктів (п.п).

 

Попри незначні відхилення у показниках урожайності, система дискового (мульчувального) обробітку ґрунту завдяки економії витрат у розрахунку на одиницю продукції забезпечила формування найвищого рівня прибутковості одного гектару посівної площі.

 

Серед решти варіантів суттєві економічні переваги має плоскорізний обробіток ґрунту (ранній пар), який найбільшою мірою дозволяє економити кошти в розрахунку на один гектар. Саме цей фактор і стає ключовим у формуванні порівняно низького рівня виробничої собівартості. При цьому є реальним отримати з одного гектару 77,5–81,3% рентабельності. У той же час, застосування плоскорізного обробітку в ранньому пару з паралельним внесенням Раундап, з економічної точки зору, був найменш ефективним. Додаткові витрати на внесення гербіциду перед першим механічним обробітком пару не забезпечили достатнього приросту врожайності, що, своєю чергою, призвело до підвищення собівартості виробництва зерна, зниження прибутковості гектару земельної площі та падіння рівня рентабельності до 32,3 і 67,0%.

 

Чизельний обробіток ґрунту забезпечує добрі умови для росту і розвитку рослин пшениці та формування порівняно високого (на пару після ячменю — 6,27–6,51 т/га, на пару після соняшнику — 6,30–6,60 т/ га) рівня урожайності. Як показали результати економічної оцінки, консервуюча (чизельна) технологія обробітку ґрунту є доброю альтернативою традиційній оранці, оскільки забезпечує зниження собівартості 1 т зерна по пару після ячменю на 7,6–9,4%, по пару після соняшнику — на 13,8%.

 

 

При здійсненні чизельного обробітку за схемою малоопераційної технології (розпушування слідом за збиранням урожаю попередника, включаючи лущення та дискування ґрунту при заробленні пожнивних решток) економія становить більш як 7 л/га пального, понад 96 грн/га грошово-матеріальних витрат та майже 600 МДж./га енерговитрат. При цьому на чизелювання 1 га ріллі потрібно витратити часу в 1,7–1,8 разів менше, ніж на полицеву оранку.

 

У цілому рівень рентабельності виробництва зерна пшениці при використанні чизелювання перевищує відповідні показники по варіантах із традиційним полицевим обробітком по пару після ячменю на 1,5–2,3, по пару після соняшнику — на 2,7–3,4%

 

Внесення азотних добрив (N_30–60) на початку трубкування рослин сприяло підвищенню урожайності та якості зерна пшениці, що забезпечило збільшення прибутковості 1 га посівів, порівняно з неудобреним фоном, рівня рентабельності на 38–42%.

 

В другому стаціонарному досліді застосування менш енергоємної та більш продуктивної ґрунтообробної техніки і скорочення механічного втручання при підготовці пару в осінній період на фоні дискування і плоскорізного обробітку навесні обумовило зменшення виробничих витрат. На цих варіантах порівняно з оранкою зменшились також витрати пального на 21,9 і 28,6 л/га і збільшився рівень рентабельності на 19–31% (фон N₆₀P₃₀K₃₀).

 

Застосування мінеральних добрив у посівах пшениці озимої призвело до збільшення урожайності зерна по всіх варіантах обробітку. Але висока їх вартість негативно вплинула на собівартість продукції, внаслідок чого рівень рентабельності виробництва пшениці понизився зі 140–156 до 92–137%. При цьому добрива зменшили прибутковість 1 га посівів і окупність 1 грн витрат.

 

 

1. У зимовий період найбільш сприятливі умови для накопичення вологи створювались на ділянках стерньового раннього пару (на 52–71 м³/ га більше порівняно з чорним), де грунт з осені не оброблявся і формувався мульчуючий екран, утворений стоячою стернею, подрібненою соломою та відмерлою рослинністю.

 

2. Використання раннього пару після соняшнику при вирощуванні пшениці озимої забезпечує урожай на рівні з полицевим, чизельним та дисковим обробітками, тобто різні пари та способи їх обробітку рівноцінні. Водночас запровадження раннього пару після стерньового попередника (ячмінь ярий) та кукурудзи при залученні у кругообіг усієї побічної продукції вирощуваних культур призводить до часткової іммобілізації азотних сполук ґрунту під озиминою у весняний період і зниження її продуктивності на 0,10–0,25; 0,13–0,20 т/га у порівнянні з іншими варіантами досліду, особливо на неудобрених варіантах.

 

3. При вирощуванні пшениці озимої найвищу економічну ефективність забезпечили технології, що включали дисковий (мульчувальний) на 10–12 см та чизельний на 14–16 см обробіток парового поля з осені, або мілке (12–14 см) безполицеве розпушення ґрунту весною (ранній пар), де отримано найдешевше зерно і рентабельність на рівні 78%.