Догляд за посівами основних сільгоспкультур

В умовах України у посівах ріпаку найбільш шкідливими є такі бур’яни: однорічні ярі — редька дика (Raphanusraphanistrum L.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), жабрій звичайний (Galeopsistetrahit L.), гірчак березкоподібний (Polygonum convolvulus L.), гірчак шорсткий (Polygonum scabrum Moench), щириця біла (Amaranthus albus L.) і звичайна (Amaranthus retroflexus L.), мак дикий (Papaver rhoeas L.), плоскуха звичайна (Echinochloa crus-galli L.), мишій сизий (Setaria glauca L.) і зелений (Setaria viridisL.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), глуха кропива стеблообгортаюча (Lamium amplexicaule L.) і пурпурова (Lamium purpureum L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.); однорічні зимуючі — підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), суріпиця звичайна (Barbarea vulgaris R. Br.), талабан польовий (Thlaspi arvense L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris (L.) Medic.), триреберник непахучий (Tripleurospermum inodorum (L.) Sch. Bip.), празелень звичайна (Lapsana communis L.), волошка синя (Centaurea cyanus L.); багаторічні — пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould), хвощ польовий (Equisetum arvense L.), осот рожевий (Cirsium arvense L.), березка польова (Convolvulus arvensis L.), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale Wigg.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), полин звичайний (Artemisia vulgaris L.); ефемери — зірочник середній (Stellariamedia L.).

 

Від комплексу бур’янів, шкідливість яких проявляється у посівах ріпаку озимого на ранніх фазах вегетації, зниження врожаю насіння може становити 20–25%, а через надмірне забур’янення і більше.

 

Гербокритичний період конкурентного взаємовпливу і шкідливості бур’янів у посівах ріпаку ярого настає на 35–40 і закінчується на 40–50 день. Для того щоб звести негативний вплив бур’янів на культуру до мінімуму, необхідним є забезпечення чистоти посівів ріпаку ярого впродовж перших сорока днів його вегетації. Знищення бур’янів у пізніші строки вже не компенсує втрат, заподіяних ними культурі.

 

На посівах ріпаку озимого навесні після просихання грунту проводять 1–2 культивації міжрядь.

 

Встановлено, що під час проведення безплужного передпосівного обробітку грунту засміченість однодольними бур’янами збільшується, тому необхідність хімічного захисту зростає. Його застосування слід обов’язково проводити для контролю бур’янів у посівах ріпаку ярого.

 

Догляд за посівами в період вегетації включає досходове знищення ґрунтової поверхневої кірки боронами або ротаційними мотиками, підживлення рослин азотними добривами і мікроелементами, проведення системи захисту посівів від шкідливих організмів.

 

Під час вегетації на широкорядних посівах рекомендовано 3–4 культивації через 12–14 днів: перша на ріпаку ярому за появи першої пари справжніх листків, на озимому — весною на початку відновлення вегетації разом із підживленням азотними добривами. Рядкові посіви ріпаку у фазі 4–5 листків боронують упоперек рядків.

 

Залежно від видового складу, густоти забур’янення, тривалості конкурентних взаємовідносин культури з бур’янами врожайність зерна кукурудзи знижується на 20–70%. У посівах кукурудзи досить шкідливими є багаторічні коренепаросткові бур’яни. За сильної забур’яненості посівів кукурудзи осотами рожевим і жовтим, берізкою польовою, гірчаком степовим звичайним урожайність знижується на 50–55%, за середньої — на 35–40% і слабкої — на 20–30%.

 

Домінантними в посівах кукурудзи є однорічні злакові (просо куряче, мишії), які поширені в усіх регіонах вирощування культури.

 

У Поліській зоні з однорічних найбільш злісних бур’янів переважають просо куряче (Echinochloa crus-galli L.), редька дика (Raphanus raphanistrum L.), гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), капуста польова (Brassica campestris L.), лобода біла (Chenopodium album L.), а з багаторічних — пирій повзучий (Elymus repens (L.) Gould), хвощ польовий (Equisetum arvense L.).

 

У Лісостепу домінуючими є осоти, берізка польова (Convolvulus arvensis L.), молочай верболистий (Euphorbia stricta L.), дескуренія Софії (Descurainia sophia(L.) Webb ex Prantl), мишій сизий (Setaria glauca L.) та зелений (Setaria viridis L.), просо куряче, лобода біла, гірчиця польова, редька дика, щириця біла (Amaranthus albus L.), звичайна (Amaranthus retroflexus L.) та жминдоподібна (Amarantchus blitum L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.).

 

У Степовому регіоні та на зрошуваних землях найбільш шкідливими є осоти —  рожевий (Cirsium arvense L.) та жовтий (Sonchus asper L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.), хрінниця круповидна (Cardaria draba (L.) Desv.), гречка татарська (Polygonum tataricum L.) просо куряче, лобода біла, щириця звичайна і біла, пасльон чорний (Solanum nigrum L.), дурман звичайний (Datuta stramonium L.), амброзія полинолиста та ін.

 

Серед бур’янів найбільше шкоди у посівах кукурудзи завдають амброзія полинолиста, будяк польовий (осот рожевий) та жовтий, берізка польова, гірчиця польова, лобода біла, щириця біла і звичайна, пирій повзучий, які знижують її врожайність на 30–50%.

 

Основним завданням передпосівного обробітку грунту є збереження вологи в грунті, знищення бур’янів, створення сприятливих умов для проростання насіння і одержання своєчасних сходів.

Рекомендовано досходове боронування проводити за 3–4 дні до появи сходів кукурудзи, коли молоді паростки ще добре прикриті грунтом. У цей період масово проростає насіння ранніх (редька дика, гречка татарська, гірчиця польова) і частково пізніх (лобода біла, мишій сизий і зелений, щириця звичайна) ярих бур’янів. Їхні проростки і сходи, які не укоренилися, ефективно знищуються боронами. На рихлих грунтах кращі результати забезпечуються застосуванням легких або сіт­частих борін, на ущільнених — середніх і тяжких.

 

У випадку, коли у післяпосівний період внаслідок похолодання сходи кукурудзи затримуються, бур’яни проростають та утворюється ґрунтова кірка, досходове боронування проводять двічі: через 7–10 днів після сівби і за 3–4 дні до появи сходів.

 

Швидкість руху агрегату залежить від типу використаних борін: із легкими боронами — до 6,5 км/год.; середніми — 7,5, тяжкими і сітчастими — до 9 км/ год.

 

Під час проведення 2–3 досходових боронувань можна знищити 70–80% проростків бур’янів. Післясходове здійснюють у фазах 2–3-х і 4–5 листків у кукурудзи. Швидкість руху агрегату становить 4,5–5,5 км/год.

 

На основі проведених досліджень вітчизняними науковцями встановлено, що після одноразового боронування посівів за 3–5 днів до появи сходів культури знищувалося 52% бур’янів, оскільки основна частина насіння пожнивних однорічних бур’янів (мишій сизий і зелений, куряче просо, щириця) до того часу ще не проростає. Боронування у фазі 2–3 листків знищує 70% (частина сходів укоріняється), а триразове (за 3–5 днів до появи сходів кукурудзи у фазі 2–3-х і 4–5 листків) забезпечує загибель 95% бур’янів.

 

Проведення інтенсивного боронування — 3–4 рази на чистих, малозабур’янених посівах дає можливість у системі контролю бур’янів обійтись без застосування гербіцидів.

 

Посіви соняшнику засмічуються переважно злаковими та двосім’ядольними бур’янами. Найбільшої шкоди вони завдають культурі в перший період розвитку, коли культурні рослини ростуть порівняно повільно.

 

Серед сегетальної рослинності найпоширенішими бур’янами у посівах соняшнику є: із двосім’ядольних малорічних бур’янів — лобода біла (Chenopodiumalbum L.), види щириці (Amaranthus spp.), курай звичайний (Salsola tragus L.), амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.); із багаторічних — осоти рожевий (Cirsium arvense L.) та жовтий (Sonchus asper L.), види молочаю (Euforbia spp.), берізка польова (Convolvulus arvensis L.). Односім’ядольні однорічні представлені плоскухою звичайною (Echinochloa crus-galli L.), мишієм сизим (Setaria glauca L.) і зеленим (Setaria viridis L.), а багаторічні — пирієм повзучим (Elymus repens (L.) Gould), гумаєм, соргом алепським (Sorghum halepense (L.) Pers.).

 

За розміщення соняшнику після зернових догляд за посівами значно ускладнюють однорічні бур’яни, які за біологічними групами діляться на ранні ярі (гірчиця польова, гречка витка та інші), що проростають за порівняно низької температури (6–8 °C), і середньоранні ярі (амброзія полинолиста, лобода біла та інші), котрі проростають під час прогрівання грунту до 10–12 °C.

Інша група бур’янів — пізні ярі (курай, просо півняче, щириця, нетреба, мишії тощо), що проростають за температури 14–16 °C і вище, найнебезпечніші, оскільки їх масові сходи з’являються у посівах переважно після закінчення обробітку грунту в міжряддях. Для знищення пізніх бур’янів застосовують переважно грунтові гербіциди. Внесення препаратів здійснюється на поверхню грунту. Останній повинен бути досить теплим, вологим, дрібногрудкуватим. Великі тверді грудки збільшують площу поглинання і знижують ефективність дії гербіцидів. Оптимальні умови застосування препаратів грунтової дії — випадання дощу або зрошення після обприскування на рівні 10–15 мм. Проте треба мати на увазі, що в посушливих умовах застосування грунтових препаратів не завжди призводить до бажаних результатів. Виходячи з цього, значно зростає роль системи основного обробітку в знищенні пізніх бур’янів.

 

Гербіциди інгібітори ацетил-КоА-карбоксилази (АКК) утворюють групу так званих грамініцидів, оскільки діють виключно на рослини з родини тонконогових (злакових). Грамініциди є найбільш ефективним сучасним засобом контролю злакових бур’янів. Їх рекомендовано застосовувати тільки у випадку сильного забур’янення посівів із домінуванням серед бур’янів злакових видів (плоскуха звичайна, види мишіїв). За умов змішаного типу забур’яненості застосування граміницидів не дають бажаного економічного ефекту.

 

За умов безгербіцидної технології вирощування у фазі 2–3 пар справжніх листків потрібно провести післясходове боронування посівів упоперек рядків на малій швидкості агрегату (4–5 км/год.) у денні години, коли спаде тургор рослин. Бур’яни, які знаходяться у фазі проростків чи білих ниточок, знищуються зубами борін у фазі появи двох справжніх листків на 81–87% і чотирьох листків — на 61–68%. За вологості верхнього шару грунту до 18% краще застосовувати легкі борони, а при більшій вологості — середні.

 

Для створення кращих умов для доступу повітря до кореневої системи рослин та нагромадження вологи і поживних речовин у грунті, а також знищення бур’янів необхідно провести своєчасно і якісно розпушення міжрядь. Першу міжрядну культивацію застосовують культиваторами типу КРП-4,2 або КРН-5,6 із використанням прополювальних борінок КРН-38 чи ротаційних дисків КРН-28. На сильно засмічених багаторічними бур’янами полях через два тижні після першого розпушення доцільно провести другий міжрядний обробіток. Для присипання бур’янів у рядку культиватори обладнують загортачами КРН-52, КРН-53. На полях, де різні бур’яни систематично знищуються восени в системі поліпшеного зябу, досить одного розпушування міжрядь.

 

Глибину культивації встановлюють залежно від погодних умов і механічного складу грунту — від 6 до 10 см. За умов недостатньої кількості опадів глибину розпушування рекомендовано зменшити до 5–6 см. В умовах Степу доцільно застосовувати в міжряддях відносно мілке (6–8 см) розпушування грунту.

 

Горох посівний є чутливою культурою до надмірної забур’яненості посівів, його продуктивність через шкідливість бур’янів може знижуватися до 30–50% і більше. Гербокритичний період у гороху становить близько 28–35 днів і триває від етапу розвитку культури три листки до етапу початок цвітіння. Рівень втрати врожаю залежить від кількості, видового складу бур’янів і тривалості їх конкурентних відносин.

 

Оскільки бур’яни є конкурентами культурних рослин за використання елементів живлення, обмеження їх шкідливості було і залишається однією із головних проблем у землеробстві.

 

У порівнянні з ранніми зерновими культурами, посіви гороху мають більшу забур’яненість і певні відмінності видового складу бур’янів. Це насамперед переважання в агрофітоценозі частки злакових однорічних та ярих дводольних видів бур’янів з родини капустяних. Останніми роками, у зв’язку з появою сучасних інтенсивних сортів гороху, стійких до вилягання і придатних для прямого комбайнування, проблема захисту цієї культури від бур’янів значно загострилася.

 

У посівах гороху залежно від грунтово-кліматичної зони вирощування найбільш поширеними бур’янами із малорічних є такі: лобода біла (Chenopodium albumL.), щириця звичайна (Amaranthus retrofleocxus L.), редька дика (Raphanus raphanistrum L.), вівсюг звичайний (Avena fatua L.), мишій зелений (Setaria viridis (L.) Pal. Beauv.), мишій сизий (Setaria glauca (L.) Pal. Beauv.), просо куряче (Echinochloa crus-galli (L.)Pal. Beauv.). Із багаторічних коренепаросткових: осот жовтий (шорсткий) (Sonchus asper (L.) Hill), осот жовтий польовий (Sonchus arvensis L.), осот рожевий (Cirsium arvense (L.) Scop.), пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski), берізка польова (Convolvulus arvensis L.), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon (L.) Pers.).

 

Окрім цих видів, у посівах гороху проблемними бур’янами можуть бути: гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.), жабрій звичайний (Galeopsis tetrahit L.), рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), курячі очка польові (Anagallis arvensis L.), гірчак розлогий (Polygonum lapathifolium L.).

 

В умовах Центрального Лісостепу поширеними видами сегетальної рослинності у посівах гороху є такі: гірчиця польова (Sinapis arvensis L.), щириця звичайна (Amaranthus retroflexus L.), фіалка польова (Viola arvensis Murr.), паслін чорний (Solanum nigrum L.), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), рутка лікарська (Fumaria officinalis L.), лобода біла (Chenopodium album L.), грицики звичайні (Capsella bursa-pastoris Medik.), кропива глуха стеблoобгортаюча (Lamiumamplexicaule L.), гірчак почечуйний (Polygonum persicaria L.), гірчак березковидний (Polygonum convolvulus L.), куколиця біла (Silene alba (Mill.) E. H. L. Krause), зірочник середній (Stellaria media (L.) Vill.), ромашка лікарська (Matricaria chamomilla L. pp), осот рожевий (Cirsium arvense (L.) Scop.), осот городній жовтий (Sonchus oleraceus L.), галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora Cav.), просо куряче (Echinochloa crus-galli (L.) Pal. Beauv.), пирій повзучий (Elytrigia repens (L.) Nevski), талабан польовий (Thlaspi arvense L.).

 

Сучасні технології вирощування гороху повинні включати ефективні заходи захисту культури від шкідливості бур’янів, такі як агротехнічні та хімічні.

 

Система контролю сегетальної рослинності у посівах культури повинна здійснюватися послідовно з проведенням цілеспрямованих заходів. Це створює відповідний рівень обмеження чисельності бур’янів. Кращими попередниками гороху є культури, після яких на полях практично відсутні бур’яни, та які забезпечують грунт достатньою кількістю поживних речовин і вологи (наприклад озимі, картопля, коренеплоди, кукурудза та інші).

 

За недостатнього догляду за посівами гороху бур’яни пригнічують посіви культури, виснажують та висушують ґрунт, ускладнюють його обробіток та збір урожаю, сприяють розмноженню шкідників та хвороб, знижують ефективність добрив.

 

Горох на початку вегетації швидко набирає вегетативну масу та затінює бур’яни, але в наступні періоди зростання сповільнюється, а під час дозрівання рослини часто вилягають, що сприяє інтенсивному забур’яненню посівів. Пізньостиглі сорти характеризуються сповільненим утворенням біомаси у початковий період росту, що призводить до забур’яненості на ранніх етапах.

 

Проблема зменшення бур’янів у посівах гороху є актуальною і потребує комплексного підходу до її вирішення.

 

Першим заходом догляду за горохом в умовах посушливої весни і на пізніх посівах є післяпосівне коткування ґрунту гладкими котками. Це сприяє кращому контакту насіння з ґрунтом, підтягує воду до посівного шару ґрунту, підвищує схожість як гороху, так і бур’янів. Бажано одночасно з коткуванням провести боронування посівними боронами, завдяки якому утвориться неглибокий мульчуючий шар ґрунту, котрий запобігатиме випаровуванню води й утворенню кірки.

 

Догляд за посівами починають із боронування їх до появи сходів упоперек напрямку рядків для знищення бур’янів та ґрунтової кірки. З метою знищення бур’янів у посівах гороху доцільно проводити декілька боронувань у фазі трьох-п’яти листків культури, а за високого рівня забур’яненості їх слід поєднувати з внесенням гербіцидів. Важливо за допомогою агротехнічних заходів створити умови, що дозволять максимально знизити рівень забур’яненості посівів. Якщо післясходових боронувань два, то перше проводять у фазі 2–3 листків, коли рослини мають висоту 4–5 см. Вдруге посіви боронують у фазі 3–5 листків при висоті рослин 7–10 см.

 

Щоб запобігти обламуванню рослин, боронують вдень не раніше 11–12 год., в суху погоду, коли рослини втрачають тургор і менше пошкоджуються зубцями борін, а знищені бур’яни швидше підсихають. Використовують середні борони, які мають порівняно високі зуби і менше пошкоджують рослини. Кількість пошкоджених рослин не повинна перевищувати 10–12%. Для цього боронування проводять впоперек до напрямку сівби зі швидкістю не більше 4–5 км/год. Горох добре переносить незначне присипання землею. Через 2–3 дні рослини самі звільняються від грунту і потім добре вегетують.

 

За умов дощової погоди чи через інші організаційно-господарські причини не завжди є можливість провести боронування. Для знищення бур’янів у цій ситуації рекомендоване застосування гербіцидів.

 

Найефективніше проти бур’янів є поєднання агротехнічних і хімічних засобів контролю.

 

Неглибоке проникнення коренів, низька висота рослин, слабке затінення поверхні грунту і повільний ріст на початку вегетації зумовлюють високу чутливість сої до бур’янів на етапах розвитку від сходів до гілкування (40–50 днів). Критичним періодом для контролю бур’янів є етап із 1 по 3 справжній листок культури. Саме у цей період необхідно приділяти особливу увагу їх контролю у посівах. Окрім того, одним із важливих елементів у системі отримання високих урожаїв насіння є забезпечення обмеження шкідливості бур’янів до змикання міжрядь культури.

 

Через сповільнений ріст на початкових етапах розвитку бур’яни сильно пригнічують рослини сої. Це обумовлює її низьку конкурентоспроможність у порівнянні з бур’янами. Втрати врожаю від шкідливості бур’янів можуть становити від 30 до 50%. Зокрема американські дослідники констатують, що втрати врожаю сої, за умов нехтування заходами контролю такого бур’яну, як злинка канадська у посівах, можуть становити майже 83%. Окрім того, бур’ян є осередком для зосередження фітофагів, які призводять до поширення різних інфекційних хвороб. Наприклад, культура може уражуватися вірусом жовтої мозаїки.

 

У Лісостепу в посівах cої домінують осоти рожевий та жовтий, лобода біла, гірчиця польова, щириця звичайна, щириця жминдовидна, редька дика, ромашка непахуча, талабан польовий, берізка польова. Однодольні представлені у посівах просом курячим, мишієм сизим.

 

В зоні Степу та на зрошуваних землях найбільш злісними є осоти, гірчак бepeзкoвидний, хрінниця крупковидна, лобода біла, щириці звичайна і біла, пасльон чорний, дурман звичайний, амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia L.), просо куряче та ін.

 

Якщо гербіциди не вносили, або з якихось причин ефективність їх невисока (гербіциди грунтової дії здатні впливати на проростки рослин бур’янів лише за наявності достатньої кількості вологи у верхньому шарі ґрунту), то необхідно насамперед провести 1–3 досходових боронувань. Перше рекомендується здійснити вже через 3–4 дні після сівби, коли насіння сої лише наклюнулося, а бур’яни знаходяться у фазі білої ниточки, друге — через 8–10, третє — через 12–14 днів. Соя переносить боронування легко. Лише фаза вигнутого коліна, яка настає за 2–3 дні до появи сходів, є критичною для боронування. На посівах сої, залежно від забур’яненості, як правило, проводять 1–2 післясходові боронування, при цьому перше післясходове боронування здійснюється тоді, коли рослини вже добре укоренилися і мають висоту 10–12 см. Досходове боронування знижує забур’яненість сої на 40–50%, післясходове — на 50–60% а досходове + післясходове — на 65–75%. При боронуванні до сходів швидкість руху агрегату не повинна перевищувати 5–6 км/год., по сходах — 4–5 км/год. Строки проведення міжрядних обробок і їх кількість залежать від появи бур’янів. За вегетацію проводять, як правило, 2–4 рази.

 

Як тільки позначаться рядки, здійснюють неглибокий міжрядний обробіток — шарування. Обробіток міжрядь проводять із появою бур’янів, а також у разі запливання грунту після поливань. Крім знищення бур’янів, цей захід сприяє створенню кращого повітряного й водного режимів рослин, зниженню ступеня поширення та ураженості рослин хворобами. Післясходове боронування можна проводити у фазі першого справжнього листка. Пізніше міжряддя розпушують 2–3 рази до змикання рядків. Глибина першого розпушування — 6–8 см, другого (через 8–10 днів після першого) — 8–10 см, третього — 6–8 см. Не можна боронувати сою у фазі проростків (у період, коли вони вже більші за набубнявіле насіння, до утворення першого справжнього листка), тому що борони легко ламають і пошкоджують проростки та сім’ядольні листочки. Останній обробіток проводять не пізніше фази бутонізації. Як правило, боронують у суху погоду і в другій половині дня, коли у рослин спадає тургор.

 

Квасоля — культура пізніх строків сівби. Пізній строк сівби і мілке загортання насіння зумовлюють необхідність прикотковування ґрунту, що поліпшує умови проростання й сприяє появі дружніх сходів. Ґрунтову кірку на посівах квасолі руйнують легкими боронами. Боронують посіви по діагоналі через 3–4 дні після сівби. Потрібно стежити, щоб не пошкоджувалися молоді, дуже ламкі рослини квасолі, і боронувати посіви у жарку погоду, коли зменшується тургор у рослин.

 

Подальший догляд полягає у розпушуванні міжрядь і знищенні бур’янів. З появою першої пари справжніх листочків починають обробляти грунт у міжряддях культиваторами. Розпушують 2–3 рази. Перший обробіток міжрядь проводять орієнтовно через 10–12 днів після появи сходів на глибину 3–6 см. У міру ущільнення міжрядь і появи сходів бур’янів вдруге культивують на 7–8 см. Перед змиканням рядків на таку ж глибину міжряддя розпушують втретє. Одночасно з останнім розпушуванням здійснюють підгортання для знищення бур’янів у зоні рядка та підвищення стійкості стебла до вітровалів. Міжрядні обробітки закінчують до цвітіння рослин.

 

На забур’янених полях агротехнічні заходи часто бувають недостатньо ефективні. Для знищення бур’янів застосовують рекомендовані гербіциди.

 

Таким чином, періодичні культивації парових полів і міжрядний обробіток грунту просапних культур весною і протягом першої половини літа є ефективним засобом контролю за бур’янами. Одночасно він дає змогу значно обмежити кількість хлібних жуків, підгризаючих совок, дротяників, полівок та ін.

 

Землі, на яких не проводяться агротехнічні заходи (узбіччя доріг і зрошувальних каналів, пустирі, полезахисні лісосмуги, яри, балки, біля високовольтних ліній електропередач та ін.), є розсадниками бур’янів. Тут їх треба постійно знищувати підкошуванням до цвітіння, а також застосуванням хімічних засобів контролю. Зібрані кореневища і скошені до цвітіння бур’яни складають у купи і спалюють.