Перше знайомство з Володимиром Олексійовичем у нас відбулось у полі, але, навдивовижу, не на кукурудзяному, а футбольному — на матчі його команди ФК «Базис». Сидячи пліч-о-пліч із нашим героєм на VIP-трибуні кочубіївського стадіону, ми відчували себе не гірше відвідувачів «Стад де Франс» і на власні очі побачили, як саме Кочубіївка стала футбольною Меккою Уманщини.
Також читайте: Володимир Осадчий: «Користь для здоров'я людей буде»
Душевність та щирість нашого героя просто не могла нас не підкупити. Побувавши з Володимиром Олексійовичем під палючим сонцем у кукурудзяній Рив’єрі, побігавши полями разом із журавлями, познайомившись із механіками та проконтролювавши обідній удій на тваринній фермі, мені вже захотілось провести тут свою літню відпустку. А пообідавши разом справжнім кочубіївським борщем в їдальні, яка обслуговує працівників його підприємства, я зрозуміла, що це буде одна з найбільш душевних бесід у моєму житті.
- Чому Ви вирішили займатись сільським господарством і працювати з землею?
Коли був молодим, хотів, щоб у селі було краще, вирішив залишитись. Для того щоб залишитись, вирішив вивчитись. Після закінчення сільськогосподарського інституту, направили в це господарство, де 3 роки пропрацював головою, а потім — керівником.
Керівник усе-таки має більше можливостей вплинути на ситуацію, яка є в тому чи іншому населеному пункті. Від нього багато чого залежить, наприклад, утримання соціальної сфери, настрою у колективі.
До 2000 року, поки не розвалили колгоспи, у нас був радгосп, коли роздержавили, стало КСПП. Через те на зборах, коли вирішували, як працювати далі, я запропонував своїм робітникам і пайовикам разом створити фермерське господарство, тобто зберегти господарство, не розваливши його. Майже всі залишились.
Сьогодні наше господарство обробляє 4036 га. Коли починали, було 1800 га.
Зараз близько 25% у нас в структурі — це кукурудза, 50% — озимі. Ще маємо гречку, овес та просо, які скоро занесуть у Червону книгу України. На що є попит — те й розвиваємо. Кукурудза в числі перших.
- Що саме Ви мріяли змінити, коли поїхали вчитись?
Коли був студентом, то читав гуморески — про баню, про голову колгоспу… Те, що писав Глазовий (ред. — український сатирик), я намагався реалізувати, коли прийшов сюди керувати. Спочатку побудували баню, проклали дороги, провели нормальне світло, і ми перші в районі газифіцирувались.
Клуб відремонтували для того, щоб його хтось відвідував. Самі іноді туди можемо завітати, щоб, наприклад, поспівати. Навіть частіше за молодь.
- А от чи повертається молодь знову до села, щоб працювати?
Хоча я й оптиміст за натурою, але мій оптимізм інколи закінчується після відвідування навчальних закладів, у яких готують спеціалістів для сільського господарства. Ці заклади не забезпечені якоюсь матеріальною базою, тобто тракторами та комбайнами. В них ще 90-ті роки — передової техніки для роботи в полях немає. Тому ми показуємо її студентам, влаштовуємо такий собі день відкритих дверей.
Треба виховувати кадрову політику самим. Ми їх повинні вивчити, щоб потім вони повернулись.
- Яким Ви бачите шлях розвитку фермерства саме в Вашому регіоні?
Побувавши в країнах Європи і порівнявши їх схему роботи в сільському господарстві з нашою, я зрозумів, що вона нам підходить тільки в виробничих відносинах. Сама структура повинна бути трохи видозмінена, бо в нас зовсім інша ситуація — населені пункти не такі маленькі, як там.
Інше питання — у нас прийнято, що фермером може бути кожен громадянин України, а краще було б так як у Данії — фермером має бути людина, в якої є практичні навики і яка отримала необхідну освіту. Космонавт — літати, вчитель — вчити, а агроном — вирощувати хліб.
- Ви майже 20 років керуєте успішним господарством, хоча в молодості мріяли стати футболістом. Як підтримуєте свій студентський запал?
Батько казав, коли я хотів поступати не в сільськогосподарський, а в фізкультурний: «Спорт тебе не прокормить, іди в агрономію».
Так вийшло, що було бажання бігати, а потім уже не самому, а з командою.
Зараз у нас є 3 команди і можливості залучати більше коштів для розвитку спорту в селі.
У нас є районна команда з жіночого футболу, яка грала в першій лізі, а також дівчата, які грають у міні-футбол і показують хороші результати. Три роки тому запросили перейти в вищу лігу. Поки що йдуть на третьому місці. В основному грають студенти Уманського педагогічного університету.
Рівень футболу росте, треба було лише створити певні умови, наприклад, зробити нормальне поле для гри. Головне, щоб нам ніхто не заважав.
Потім виникло питання — заявились на чемпіонат області і потрібно було десь ще грати, бо три команди на одному полі не помістилися б. Відповідно зараз проводимо реконструкцію стадіону в Кочубіївці, який значно зручніший. Паралельно будуємо міні-стадіон зі штучною травою, щоб мати ще одне поле на осінь.
Хочеться, щоб молодь більше тягнулася до спорту. В мене є можливість виділити кошти на благоустрій стадіону чи показати дітям щось нове, купити необхідне для школи. Це вже не проблема.
- Які проблеми розвитку аграрного сектора в Україні Ви можете виділити?
По-перше, нам казали колись: «Ви будуйте фундамент, а правила ми виробимо». До сих пір цих правил немає.
Протягом 15 років із колегами їздимо під Верховну Раду, аби сказати, щоб дали нам нормально працювати, не заважали, створили умови, щоб я знав, що буде у мого колективу, у господарства, якщо будемо вирощувати ту чи іншу продукцію.
По-друге, побувавши в Данії та Німеччині, я побачив, що елементи тих технологій у нас присутні, але тільки елементи. А хочеться мати все необхідне.
- Як Ви оцінюєте Вашу технічну забезпеченість?
Сьогодні ми забезпечені нормальною високопродуктивною технікою: комбайнами, тракторами, обприскувачами, сівалками. Жаль, що такої техніки українського виробництва майже немає — все імпортне.
Зараз зерновий комбайн — це предмет розкоші. Бо його можна виміняти на 5 мерседесів класу 600. Технології у нас нічим не гірші, чим в іноземних компаній.
- Чи є у Вас відчуття гордості за те, чим Ви займаєтесь і за те, як Ви змінюєте на краще місце, де живете?
Інколи бувають моменти, виїдеш у поле й думаєш — що далі? Навіщо оце все? У душі радієш, що не дарма працюєш, бо бачиш здобутки. Тішить, що в тебе все добре, але хочеться, щоб було ще краще.
І взагалі будь-які успіхи стимулюють людину працювати ще старанніше й завзятіше.
Володимир Олексійович Осадчий
«Базис», с. Кочубіївка, Уманський р-н Черкаська обл.
Початок співпраці із Syngenta — 2010 рік
