Зберегти кормову цінність конюшини

Збудником хвороби є гриби з роду Fusarium spp., частіше виділяється з ураженої тканини мітоспоровий гриб F. oxysporum Schl. f. trifolii Raillo. Основне джерело інфекції — уражені рештки, на яких гриб зберігається у вигляді хламідоспор, мікросклероціїв і грибниці. Додатковим джерелом є заражене насіння, у якому зберігається грибниця. Збудники хвороби, розвиваючись на рослинних рештках, можуть зберігати життєздатність у ґрунті протягом 3–4 років. Вони поширені у ґрунтах усіх типів, але уражують переважно ослаблені рослини, які вирощуються за несприятливих умов — низького рівня агротехніки, посухи, сильних морозів.

 

Фузаріоз часто є головною причиною випадання конюшини. Шкідливість хвороби зростає на загущених посівах, у разі ущільнення снігу під час його випадання восени на слабомерзлий ґрунт, різких коливань температури в період відновлення вегетації, пошкодження кореневої системи рослин ґрунтовими шкідниками. Заражене насіння характеризується низькою схожістю.

 

Захисні заходи. Посів конюшини з покривом ярих зернових культур, оптимальні норми висіву, навесні боронування посівів, позакореневі підживлення рослин макро- і мікроелементами.

 

Антракноз. Ознаки хвороби проявляються на всіх органах рослин. На проростках, сім’ядолях і стеблах з’являються штрихи і темні плями, які розростаються, рослини в’януть і відмирають. На стеблах дорослих рослин хвороба проявляється у вигляді бурих смуг, які пізніше перетворюються у бурі виразки з чорною облямівкою. У місцях уражень стебла ламаються. На листках з’являються спочатку дрібні світло-коричневі плями вздовж жилок, які згодом розростаються, зливаються і утворюють великі бурі плями. У вологу погоду уражена тканина покривається брудно-білими подушечками — конідіальним спороношенням гриба у вигляді ложа. Насіння у хворих рослин щупле, часто не дає сходів.

 

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Colletotrichum trifolii Bаin et Essary, який у період вегетації конюшини поширюється конідіями. Спричиняють поширення інфекції і розвиток хвороби прохолодна погода та висока вологість повітря (80–100%). Інкубаційний період розвитку захворювання, залежно від температури, триває 5–14 днів.

 

Основне джерело інфекції — уражені рослини, рослинні рештки і насіння, у яких патоген зберігається грибницею. Шкідливість хвороби виявляється у зрідженні посівів, зменшенні асиміляційної поверхні рослин, зниженні кормових якостей зеленої маси і сіна. У разі інтенсивного розвитку хвороби недобір зеленої маси може сягати 50%, а насіння — 60% і більше.

 

Захисні заходи. Дотримання сівозміни і просторової ізоляції між насіннєвими і фуражними посівами конюшини, протруєння насіння, підживлення рослин молібденом, навесні боронування посівів конюшини, обприскування насінників фунгіцидами.

 

Аскохітоз. Зовнішні ознаки хвороби проявляються на листках у вигляді жовто-бурих округлих концентричних плям. На стеблах вони видовжені, охоплюють частину або все стебло. У місцях уражень формуються темні крапки — пікніди гриба, які часто розміщуються у вигляді концентричних кілець. Уражені листки передчасно відмирають і обпадають. Особливо інтенсивно поширюється хвороба на посівах другого та третього років за підвищеної вологості влітку.

 

Збудником хвороби є мітоспоровий гриб Ascochyta boltshauseri Sacc. Під час вегетації конюшини він поширюється пікноспорами.

 

Джерело інфекції — уражені рослини, рештки і насіння, у яких гриб зберігається грибницею та пікнідами. Шкідливість хвороби виявляється у зменшенні асиміляційної поверхні рослин, що значно знижує урожай зеленої маси і погіршує її якість. Особливо інтенсивно уражуються рослини хворобою на посівах другого та третього років за високої вологості повітря у літній період. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби недобір урожаю зеленої маси і насіння становить 10–30%.

 

Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на конюшині проти антракнозу, є ефективними і проти аскохітозу.

 

Бура плямистість поширена повсюди, де вирощують конюшину. Особливо інтенсивно уражуються рослини за умов вологої і теплої погоди. Симптоми її проявляються на листках у вигляді жовто-бурих або бурих округлих дрібних плям діаметром 2–3 мм. Краї плям нерівні, зубчасті або китицеподібні, спочатку розпливчасті чи трохи відмежовані від здорової тканини, пізніше стають виразними. У центрі плями з верхнього і нижнього боків листка формуються 1–3 бурі або сірувато-чорні блюдцеподібні плодові тіла — апотеції у вигляді горбиків 1–1,5 мм.

 

Збудником хвороби є сумчастий гриб Pseudopeziza trifolii Fckl., який поширюється протягом вегетації рослин сумкоспорами. Зберігається він на уражених рослинах, рештках, інколи — на насінні грибницею і апотеціями.

 

Шкідливість хвороби виявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин в результаті передчасного відмирання уражених листків, зменшенні урожаю зеленої маси і насіння конюшини.

 

Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на конюшині проти антракнозу, є ефективними і проти бурої плямистості.

 

Іржа проявляється протягом вегетації рослин на всіх надземних органах, за винятком суцвіть, у вигляді бурих подушечок — уредіній гриба, які порошать. Наприкінці вегетації з’являються темно-коричневі телії, що зливаються і часто утворюють суцільні плями. Уражені листки, квіткові головки, окремі пагони і навіть цілі рослини в’януть і засихають.

 

Збудником хвороби є іржастий гриб Uromyces fallens Kern., який поширюється уредініоспорами, формує за сезон декілька генерацій уредініостадії.

 

Джерело інфекції — уражені рослини, на яких гриб зберігається уредініогрибницею, і уражені післяжнивні рештки, на яких зберігаються теліоспори. Шкідливість хвороби виявляється у зниженні зимо- і посухостійкості уражених рослин. До 30–35% уражених рослин гинуть, спричиняючи зрідження посівів, зменшується у посівах до 60% формування квіткових головок, знижується у зеленій масі вміст протеїну, каротинів, глюкози, збільшується вміст клітковини. Насіння з уражених рослин щупле, легеньке, з низькою схожістю.

 

Захисні заходи. Вирощування стійких сортів, забезпечення збалансованого живлення рослин, навесні — боронування посівів, у разі прогнозу інтенсивного розвитку хвороби — скошування зеленої маси на низькому зрізі і вивезення її з поля, обприскування насінників фунгіцидами.

 

Борошниста роса. Ознаки хвороби проявляються на листках і стеблах у вигляді білого борошнистого нальоту, який пізніше ущільнюється, темніє, набуває брудно-сірого забарвлення у результаті формування чорних крапок — плодових тіл клейстотеціїв. Уражені листки робляться крихкими і відмирають.

 

Збудником хвороби є гриб Erysiphe trifolii Grev, який уражує всі зернобобові культури. Під час вегетації гриб поширюється конідіями, а зберігається грибницею на уражених рослинах і клейстотеціями — на рештках.

 

Шкідливість хвороби виявляється у зниженні асиміляційної поверхні рослин, інтенсивному відмиранні листків. В уражених рослинах на 20–30% знижується вміст хлорофілу. Недобір урожаю сіна становить 15–35%.

 

Захисні заходи. Всі заходи, які проводяться на конюшині проти іржі, є ефективними і проти борошнистої роси.

 

Рак проявляється навесні на конюшині першого і другого років окремими осередками. В уражених рослин спостерігається побуріння окремих листків, нижньої частини стебла, черешків листків і коренів. Уражена тканина розм’якшується, перетворюються у мокру гниль і покриваються білим нальотом. Хворі рослини пізніше відмирають. У місцях уражень як на поверхні, так і в середині стебла і коренів формуються чорні горбкуваті, часто плоскі склероції.

 

Збудником хвороби є гриб Sclerotinia trifoliorum Eriks., який, крім конюшини, уражує люцерну, різні види бур’янів. Склероції проростають у плодові тіла — апотеції із сумкоспорами. Ураження рослин першого року відбувається від сумкоспор восени, але симптоми хвороби стають добре помітними лише навесні, під час відростання конюшини. Рак конюшини частіше виявляють на глинистих і кислих ґрунтах, у місяцях із підвищеною вологістю, у низинних і ділянках з високим рівнем ґрунтових вод.

 

Джерело інфекції — уражені рослини, на яких гриб зберігається грибницею, і ґрунт, де зимують склероції гриба. Часто останні можуть перебувати на насінні. Їх життєздатність зберігається у ґрунті до шести років. Грибниця розвивається за умов підвищеної вологості за температури від 2–270С і легко витримує морози до мінус 120С. Шкідливість хвороби виявляється у випаданні уражених рослин, часто у вигляді великих за розміром осередків. Залежно від інтенсивності розвитку хвороби, недобір урожаю зеленої маси і насіння може сягати 50% і більше.

 

Захисні заходи. Вирощування конюшини на сприятливих для її розвитку ґрунтах, своєчасні підживлення на посівах другого і третього років життя конюшини, навесні — боронування посівів конюшини, у разі інтенсивного розвитку хвороби скошування зеленої маси на низькому зрізі і вивезення її з поля, обприскування насінників фунгіцидами.

 

Прижилкова мозаїка проявляється на листках у вигляді жилкового хлорозу, утворенням хлоротичних плям між жилками. Прижилковий хлороз характерний для молодих листків конюшини. Уражені рослини відстають у рості й розвитку, кількість квітконосів у них в 3–4 рази менша, ніж у здорових рослин.

 

Збудником хвороби є вірус Red clover mottle virus (RCMV), який поширюється попелицями і може передаватися інокуляцією соком. Вірус — поліфаг, уражує багато видів бобових культур. Зберігається у соку уражених зимуючих рослин і в насінні.

 

Захисні заходи. Збір насіння зі здорових посівів конюшини, своєчасне знищення бур’янів — резерваторів вірусної інфекції, знищення попелиць, цикад та інших шкідників — переносників вірусів, вирощування стійких сортів.

 

Повитиця. Конюшина, як і люцерна, рідше еспарцет, уражується рослинами — паразитами повитицями Cuscuta spp. Крім багаторічних бобових трав, залежно від виду, вони паразитують на буряках, картоплі, моркві, гарбузових, тютюні, махорці, хмелю, сої, горосі, багатьох видах бур’янів.

 

Насіння повитиць може поширюватися зрошувальними водами, знаряддями обробітку ґрунту тощо. У травному тракті тварин воно не перетравлюється, тому поширюється з органічними добривами. Повитиці можуть поширюватися також шматочками стебел.

 

Шкідливість їхня виявляється у тому, що уражені рослини пригнічуються, відстають у рості й розвитку, погано плодоносять, а часто і зовсім гинуть, що призводить до зниження кількості та якості врожаю насіння та вегетативної маси конюшини. Вони можуть бути причиною отруєння і навіть смерті тварин. Отруйні властивості повитиць проявляються під час їх цвітіння й утворення насіння. Сіно з домішками повитиці швидко пліснявіє.

 

Вони є переносниками вірусних хвороб рослин. Внаслідок великої шкідливості всі види повитиць належать до об’єктів внутрішнього карантину.

 

Захисні заходи. Уражені осередки рослин конюшини повитицею скошують до початку цвітіння паразита. Стерню із повитицею знищують перекопуванням, або застосовують гербіциди.

 

Добір і впровадження у виробництво стійких сортів. Серед районованих сортів конюшини підвищеною стійкістю до більшості поширених захворювань характеризуються сорти: Атлантіс, Красуня, Миронівська 5, Мільвус, Полянка, Спарта, Уна, Фалкон та ін.

 

Дотримання науково обґрунтованої сівозміни, відповідно до якої посіви конюшини повертають на те саме поле не раніше, як через 3–4 роки. За розміщення конюшини в полях сівозміни дотримуватися просторової ізоляції (1,0–1,5 км) насінників від фуражних, а також посівів першого року від другого і третього, що суттєво стримує перенесення аерогенної інфекції. Місце конюшини в сівозміні визначається видом покривної культури. Кращими покривними культурами конюшини вважаються ярий ячмінь і вико-вівсяна суміш. Під покривом основної культури ураженість рослин конюшини фузаріозом, антракнозом, бурою плямистістю та іншими хворобами у перший рік вегетації у 3–4 рази нижча порівняно з чистими посівами конюшини.

 

Найкращий ріст і розвиток конюшини лучної і незначна ураженість рослин інфекційними хворобами спостерігається у разі її вирощування на звичайних і деградованих чорноземах, дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах зі слабокислою або нейтральною реакцією (рН 5,5–7,0). За більш високої кислотності необхідно вапнувати ґрунти, що суттєво покращить розвиток рослин і зменшить ураженість рослин фузаріозом, раком.

 

У разі вчасного і доброякісного основного і передпосівного обробітку рослини конюшини першого року життя формують добре розвинену кореневу систему, витримують значне зниження температури взимку, як правило, вони не вимерзають, менше уражуються фузаріозом, раком. Внесення збалансованих оптимальних доз органічних і мінеральних добрив на основі результатів агрохімічного аналізу ґрунту створює умови для максимального росту й розвитку рослин, формування потужної кореневої системи, що забезпечує високу зимостійкість рослин першого року вегетації, здоровий фітосанітарний стан посівів у літньо-осінній і також у весняний період наступного року.

 

Для сівби використовують здорове кондиційне насіння. Проти насіннєвої інфекції обов’язкове його зволожене протруєння препаратом на основі діючої речовини: беномілу, з. п. (Фундазол, 3,0 кг/т) або біо­препаратом: Біополіцид (БСП), гель (100 мл/на гектарну норму висіву насіння). З метою підвищення урожайності і стійкості рослин до хвороб при протруєнні насіння в робочий розчин чи суспензію добавляють один із регуляторів росту рослин: Агростимулін, в. с. р. (15 мл/т); Біолан, в. с. р. (15 мл/т); Біосил, в. с. р. (15 мл/т); Радостим, в. с. р. (250 мл//т). Для кращого зв’язування рослинами атмосферного азоту насіння конюшини обробляють перед сівбою біопрепаратом Нітрофікс (нітрагін), р. (200 мл/гектарна норма насіння).

 

Конюшину лучну висівають у суміші з покривною культурою в оптимальні строки ранніх ярих культур. На полях пізніх строків сівби зростає ураженість рослин борошнистою росою, аскохітозом, іржею, бурою плямистістю. У загущених посівах конюшини зростає ураженість рослин антракнозом, раком, у зріджених — ураженість вірусними хворобами. Глибина загортання насіння 3–4 см. У разі глибокого загортання насіння зростає ураженість рослин кореневими гнилями, фузаріозом.

 

Вирощувати конюшину на сіно слід зі злаковими травами, що у 3–4 рази зменшує ураженість рослин антракнозом, септоріозом, бурою плямистістю, іржею та іншими хворобами.

 

Під час збирання покривної культури висота стерні повинна бути не менше ніж 13–15 см, що суттєво покращує снігозатримання, захищає рослини від вимерзання та ураження рослин раком. Після збирання покривної культури конюшину підживлюють фосфорно-калійними добривами та молібденом, що підвищує стійкість рослин до інфекційних хвороб.

 

Навесні, після танення снігу, за необхідності роблять відвідні канавки для стікання води з низьких місць, блюдців. Цей захід спрямований проти кореневих гнилей, раку конюшини та інших хвороб. Для покращення розвитку рослин, особливо на зріджених посівах, проводять боронування з обов’язковим знищенням на узбіччях полів усіх виволочок, що зменшує джерело інфекції багатьох патогенів.

 

Для підвищення урожайності, якості зеленої маси і насіння посіви конюшини обприскують одним із дозволених регуляторів росту рослин: Біолан, в. с. р. (100 мл/ 1000 л води/га); Біосил, в. с. р. (10 мл/300 л води/га); Радостим, в. с. р. (50 мл/га).

 

У разі інтенсивного розвитку антракнозу, аскохітозу, іржі, борошнистої роси, бурої плямистості необхідно проводити перший укіс на сіно у фазі бутонізації рослин або на початку цвітіння. На насінники у таких випадках залишають другий укіс. Своєчасний вивіз скошеної зеленої маси конюшини з поля унеможливлює перезараження фітопатогенами напіввідрослих рослин.

 

На насіннєвих посівах конюшини систематично знищують бур’яни і шкідників, що є резерваторами і переносниками збудників бактеріальних і вірусних хвороб.

 

У разі виявлення у посівах конюшини розвитку повитиць уражені осередки рослин скошують до початку цвітіння паразита з охопленням 1,5-метрової смуги навколо осередка. Скошену траву збирають, виносять за межі поля і спалюють. Залишену стерню з повитицею знищують перекопуванням або обприскуванням зараженої ділянки одним із гербіцидів на основі діючої речовини калійной солі гліфосату: раундап та аналогами (0,6–0,9 л/га). Насінники, на яких виявлено повитицю, вибраковують.

 

Для прискорення достигання насіння, зменшення ураження рослин і насіння різними хворобами застосовують десикацію посівів. Насіннєві посіви конюшини червоної обприскують при побурінні 75–80% голівок рослин одним із десикантів: Реглон Супер 150 SL, рк. (3,0–4,0 л/га), Реглон Спектрум 150 SL, рк. (3,0–4,0 л/га), Ретро 150 SL, рк. (3,0–4,0 л/га).

 

Своєчасне збирання врожаю, ретельне очищення, просушування свіжозібраного насіння, доведення його вологості до 13–14%. Насіння конюшини, у якому виявлено склероції збудника раку і насіння повитиць, вибраковують.

 

Якість вирощеної продукції повинна відповідати чинним стандартам ДСТУ 7160:2010; ДСТУ 4138–2002; CODEX STAN193–2009; CAC/ GL 40–2003.