Галузь тваринництва, незважаючи на окремі проблемні аспекти цінового та економічного характеру, продовжує відігравати важливе значення у розвитку вітчизняного аграрного сектору, зберігаючи вагому частку виробництва валової продукції сільського господарства. Також продукція галузі є сировиною для підприємств молокопереробної промисловості й експорту товарів з різною глибиною переробки, а отже, і вплив її на функціонування економіки є більш розгалуженим та забезпечує формування доданої вартості на кожному переділі.
Останніми роками у розвитку галузі тваринництва сільськогосподарських підприємств відбуваються досить складні процеси, які, з одного боку, пов’язані зі зростанням концентрації поголів’я худоби і птиці у великих господарствах та скороченням її у малих та середніх агроформуваннях.
Про це можна стверджувати, проаналізувавши важливий індикатор стану тваринництва в аграрних підприємствах — кількість наявного поголів’я худоби і птиці в різних їх групах.
Якщо аналізувати сучасний рівень концентрації у галузі тваринництва, то можна побачити, що 55,7% усього поголів’я великої рогатої худоби утримується в 13,9% підприємств від загального складу, де їх кількість у середньому перевищує 1000 голів. Водночас, лише 2,4% від усього поголів’я ВРХ утримується у 36,7% підприємств у групах до 50 і до 100 голів на середнє одне господарство. Фактично сьогодні найбільшою є група із 174 підприємств із концентрацією понад 1500 голів на одне господарство, де вирощують 40,1% від усього поголів’я великої рогатої худоби з його наявної чисельності в аграрних формуваннях країни. Також досить суттєвою є група підприємств із рівнем концентрації 500–999 голів, де утримується 24,1% від усього поголів’я великої рогатої худоби аграрних підприємств.
Водночас, із поголів’ям корів ситуація склалася дещо інша. Найбільшу питому вагу займає група підприємств із концентрацією 100–499 голів у середньому на одне господарство, де утримують загалом 44,2% усього поголів’я корів. При цьому найменша група господарств із концентрацією до 50 корів утримує лише 1,1% усього поголів’я тварин, а питома вага агроформувань становить 27,6% у загальній їх кількості.
Певний інтерес представляє аналіз сучасного рівня концентрації поголів’я тварин у свинарстві як галузі, що разом із птахівництвом останніми роками отримала швидкий розвиток у країні завдяки впровадженню інноваційних технологій та будівництву нових комплексів. Нині близько 62% усього поголів’я свиней утримують у групі із 74 підприємств, де рівень концентрації становить більше 10000 голів на одне господарство. Питома вага таких підприємств досягає 4,3% до всієї їх кількості і в них утримується близько 2,1 млн голів свиней.
Аналогічна ситуація склалася також у вівчарстві та козівництві, де 88 підприємств (12,8% до усієї кількості) утримує понад 500 голів із розрахунку на одне господарство, що сягає у підсумку 63,5% від їх загальної чисельності.
Проте один із найвищих рівнів концентрації кількості поголів’я тварин нині спостерігається у птахівництві. Майже 78,5% від усього наявного поголів’я птиці зосереджено в групі підприємств із рівнем концентрації більше 500000 голів. Таких підприємств налічується 37, а їх питома вага в загальній кількості становить 8,2%. Тоді як абсолютна більшість підприємств (66,8%) утримує до 50000 голів птиці, що дорівнює лише 2,2% від загальної їх кількості. У цій групі всього утримується 93,3 млн голів птиці.
Добре це чи погано для розвитку вітчизняного сільського господарства? Необхідно розуміти, що нинішня економічна й інституціональна система ведення сільського господарства, котра виникла в процесі реформування аграрного сектору, для забезпечення стійкого та збалансованого розвитку агросфери потребує діяльності як великих і середніх форм господарювання, так і малих.
Якщо дивитися на це питання передусім з точки зору стратегічного розвитку експортного потенціалу країни та дотримання продовольчої безпеки, то, з одного боку, маємо часткове вирішення проблеми забезпечення населення окремими видами продукції тваринництва. А з іншого — досить суттєвий і вагомий внесок, зокрема птахівництва, в диверсифікацію експорту аграрної продукції.
Варто звернути увагу на той момент, що по суті саме завдяки високій концентрації виробництва у тваринництві галузь спроможна сьогодні на рівних конкурувати не лише на внутрішньому продовольчому ринку, але й успішно просувається на зовнішніх ринках.
Однак поряд із цим виникають деякі проблеми, безпосередньо пов’язані з монополізацією виробниками окремих галузевих напрямів вітчизняного ринку продуктів тваринництва та відповідно зниженням конкуренції. Також досить висока концентрація поголів’я тварин на комплексах потребує вирішення екологічних проблем утилізації відходів від їх діяльності. Найбільш ефективно розв’язати ці проблеми можна за рахунок підтримки тваринництва на базі сімейних господарств фермерського типу, а на великих підприємствах –шляхом будівництва біогазових енергетичних установок.
Під час вирішення означених проблем слід враховувати також необхідність раціонального поєднання галузі рослинництва і тваринництва, що потребує збалансованого підходу до оцінки взаємозв’язку між наявним рівнем спеціалізації сільськогосподарських підприємств і їх концентрації на тих чи інших напрямах із точки зору оцінки та використання можливостей регіональних природно-кліматичних умов розвитку аграрного виробництва.
У підсумку необхідно окремо зазначити, що саме перевага ефекту масштабу в сільському господарстві є тим фактором, що зумовлює підвищення економічної ефективності і конкурентоспроможності виробництва продукції та за певних умов у разі дотримання соціальної відповідальності агробізнесу може відповідати моделі сталого його розвитку.
Юрій КЕРНАСЮК, канд. економ. наук, ІСГС НААН,
сільськогосподарський експерт-дорадник з аудиту,
економіки та управління підприємствами