Особливості та історія
«Таврійський пасічник» розташований у Голопристанському районі Херсонської області, де утримується близько 200 бджолиних сімей.
Розповідає, як важко зберегти породу бджіл. Бо зараз спробуй домовитися з приватником, щоб не ставив пасіку ближче, ніж кілометрів за сім-десять – закон про зону дії племінної пасіки є, але з його виконанням проблеми виникають. «Українська степова – сіра, ти й за батьківською лінією дивишся, а вона починає червити і бджолу народжує й сіру, і з забарвленням. Значить, вона спарилася десь у польоті», – ділиться. Це місце відоме своєю особливою увагою до розвитку української степової породи бджіл, яка є основою для виробництва високоякісного меду та бджолопакетів. Однак, мед не є основним напрямком бізнесу пасіки. В основному господарство займається розведенням бджолопакетів і продажем племінного матеріалу, що є основним джерелом доходу.
Юрій Лавриненко, який має 35-річний досвід у бджолярстві, пояснює, що одна з головних проблем у цій галузі – це збереження чистоти породи бджіл. Для цього необхідно контролювати розташування інших пасік на території, адже бджоли можуть спаровуватися з іншими породами, що знижує якість меду та продуктивність.
«Таврійський пасічник» вирощує племінний матеріал для формування пасік – на території Херсонської й сусідніх областей», – пояснює начальник управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини ГУ Держпродспоживслужби в області Віталій Боярський.
Серед великих труднощів у роботі – погодні умови. Усі пасічники знають, як посуха або аномально тепла зима можуть зашкодити бджолам. Юрій Лавриненко розповідає, що через недостатню кількість дощів у 2024 році його пасіка не змогла зібрати великої кількості меду. Однак, попри це, він залишає половину меду в вуликах, щоб забезпечити бджіл необхідним кормом на зиму.
«У цьому році всі пасічники скаржаться на поганий медозбір, який пов’язують з відсутністю опадів», – коментує начальник управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини ГУ Держпродспоживслужби в області Віталій Боярський.
Унікальність меду та процес виробництва
Мед – це не лише результат важкої праці бджіл, але й інструмент для розвитку нових продуктів. Пасіка «Таврійський пасічник» забезпечує не лише традиційний мед, але й бере участь у виробництві меду-суфле, унікального продукту, що набуває популярності. Виготовлення меду у цьому господарстві – це завжди індивідуальний підхід до кожного етапу виробництва.
Пасічники радять купувати мед лише у знайомих, оскільки на ринку є багато фальсифікацій. Вибір меду має бути обґрунтованим: у «Таврійському пасічнику» особливу увагу приділяють соняшниковому меду, який має високу діастазу, що вказує на його антибактеріальні властивості. Однак Лавриненко зазначає, що рапсовий мед не має такої популярності в Україні, як в інших країнах, зокрема в Європі.
Процес виробництва меду в «Таврійському пасічнику» ретельно контролюється: від вибору місць для пасік до збору меду. Це дозволяє створювати продукт високої якості, який є конкурентоспроможним на внутрішньому і міжнародному ринках.
Мед-суфле: Інновації та розвиток нового продукту
Ідея створення меду-суфле прийшла до пасічників після того, як Світлана Лавриненко, донька Юрія, натрапила на рецепт меду-суфле в Instagram. Оскільки крем-мед був винайдений ще в 1928 році в Канаді, Світлана вирішила адаптувати цю технологію під українські реалії.
Вона вивчила патент 1928 року та сучасні рецептури, які вона вдосконалила для використання в Україні. На основі меду з різнотрав’я, що містить дрібні кристали, вони почали виготовляти мед-суфле з додаванням натуральних фруктових соків у вигляді порошку. У результаті з’явилось вісім різних смаків меду-суфле, серед яких шоколад, банан, смородина, ківі та інші.
Мед-суфле не тільки смачний, але й має великий попит серед споживачів, що дає можливість продавати його через інтернет-магазини. Проте Юрій Лавриненко визнає, що цей продукт дорожчий за звичайний мед, і зараз їхня мета — привчити українців до смаку цього інноваційного продукту.
Розширення виробництва та перспективи
Попри успіх меду-суфле, господарство не зупиняється на досягнутому. Вони активно працюють над розширенням виробництва та пошуком нових ринків збуту. Поки що основна проблема — це високі витрати на виробництво меду-суфле та його ціна для кінцевого споживача. Тим не менше, у планах – збільшення асортименту та пошук нових клієнтів, у тому числі за кордоном.
Ще однією перспективною ідеєю є розвиток туристичної галузі: пасіка «Таврійський пасічник» вже працює над тим, щоб залучити туристів для знайомства з процесом виробництва меду та меду-суфле.
Експорт меду та його конкуренція на міжнародному ринку
З часом «Таврійський пасічник» розглядає можливості для експорту меду. Це вимагає виконання вимог міжнародних стандартів, тому підприємство активно працює над сертифікацією свого меду для продажу на ринках Європи та США. Паралельно з розвитком крафтового виробництва меду-суфле, інші підприємства, такі як «Програма Мед», вже експортують мед до країн Європи та Америки.
Олександр Ніконов, начальник виробництва «Програма Мед», розповідає, як важливо дотримуватися строгих вимог законодавства при виробництві та експорті меду. Погані погодні умови можуть суттєво вплинути на обсяги виробництва, однак попит на український мед на зовнішніх ринках лишається високим.
Крафтове виробництво, як у «Таврійському пасічнику», є важливою складовою частиною розвитку сільського господарства в Україні. Історії таких фермерських господарств, які не тільки зберігають традиції, але й успішно адаптують їх до сучасних умов, є прикладом для інших підприємців. Завдяки своєму інноваційному підходу і турботі про якість продукту, «Таврійський пасічник» зберігає важливу роль не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку.
Збереження та розвиток таких ініціатив, попри всі труднощі війни та кліматичних змін, дозволяє Україні зберігати свою унікальність на міжнародній арені та створювати нові можливості для економічного зростання.
Крафтове виробництво в Україні: стійкість, якість та унікальність
Крафтове виробництво – це невеликі підприємства, які створюють унікальну продукцію з використанням традиційних та авторських методів. В Україні цей сектор набирає популярності завдяки зростанню попиту на якісні, екологічно чисті товари. Крафтові підприємства не тільки сприяють розвитку місцевої економіки, а й підтримують традиції регіонів, у яких працюють. В умовах війни ці бізнеси опинилися перед серйозними викликами – від логістичних труднощів до фізичних загроз для виробничих потужностей. Проте вони продовжують працювати, адаптуючись до нових реалій. У цій статті ми розглянемо чотири українські крафтові виробництва, які працюють в умовах війни, їхню унікальність, труднощі та способи реалізації продукції.
Дмитро Тимощук, студентка 3-го курсу групи ЖР-22-1-фмб_ifmc
кафедри журналістики, видавничої справи, поліграфії
та редагування Фахового коледжу «Освіта»
Відкритого міжнародного університету розвитку людини «УКРАЇНА»
