Мінімальна технологія обробітку ґрунту досі зберігає свою популярність в українських господарствах. Втім, щиро кажучи, її рівень зацікавленості нею серед вітчизняних аграріїв поступово спадає, аналогічно до технології нульового обробітку ґрунту. Поясненням цьому можуть слугувати не лише якісь очевидні недоліки міні-тіллу, скільки часте її неправильне втілення. Як би там не було, мінімальну технологію продовжують практикувати у багатьох невеликих і середніх господарствах, надто у степових регіонах України. Вона має власні переваги, хоча повторимося, її ефективність прямо залежить від якості її реалізації.
Що таке класичний міні-тілл?
Передусім це лущення стерні після збирання зернових за допомогою дискового агрегату на глибину від 3–4 включно до 15 см. Ця відома технологічна операція дає змогу подрібнити рослинні рештки та перемішати їх із ґрунтом. Таким чином, заразом провокуються сходи насіння бур’янів та падалиці, які проростають і знищуються наступним дискуванням з обов’язковим прикочуванням ґрунту. Навесні ж провадиться ж або відразу прямий висів, якщо в господарстві є відповідні сівалки, або ж передпосівна культивація.
Якщо ж іде мова про підготовку поля після таких культур, як кукурудза чи соняшник, то пізньої осені виконується дискування, а навесні — добротна передпосівна культивація. При цьому раз на три-чотири роки обов’язковим є здійснення глибокого щілювання поля за допомогою спеціальних агрегатів із довгими потужними лапами.
У чому полягають очевидні переваги мінімального обробітку ґрунту? Перше, що кидається у вічі, — істотне скорочення витрат пального. Глибока оранка — це принаймні 25, а то й усі 30 л «солярки» на 1 га. Ми усуваємо цю статтю витрат, заощаджуючи в кінцевому підсумку не менш аніж 500 грн/га. До того ж відмовляємося від придбання плугів, маємо змогу використовувати менш потужні трактори й економимо ресурс наявних.
Виробники агрегатів для мінімального обробітку ґрунту пропонують власне агротехнічне обґрунтування доцільності цієї технології. До слова, у Західній Європі міні-тілл є досить поширеним, хоча там є свої нюанси. Він гостро протиставляється оранці як енерговитратній операцій, котра призводить до неефективного використанням пожнивних решток. Останні в процесі оранки нібито заганяються «на той світ», тобто сантиметрів на 28–30 вглиб ґрунту, де і лежать мертвим вантажем, не отримуючи доступу до повітря та корисної біоти, яка мешкає у верхньому 5-сантиметровому шарі ґрунту. Натомість оранка нібито щороку нещадно знищує її, провокуючи заразом до проростання насіння бур’янів, що раніше лежало на глибині.
Тому ефективний міні-тілл має передбачати вибір якісних дискових агрегатів, котрі здатні провадити ідеальне з точки зору конкретних грунтово-кліматичних умов лущення стерні. Десь ця глибина, дійсно, може сягати 15 см, а десь становити символічні 3–4 см — залежно від вологості ґрунту та кількості опадів у конкретному регіоні. Таким способом провокуються сходи небажаної рослинності, яка нищиться наступним проходом агрегату. Тоді ж вносяться розсипним способом і добрива, що заробляються на глибину до 18 см.
Складніше із кукурудзою та соняшником, які за умови великої урожайності, обсягу маси і твердості пожнивних залишків, потребують після збирання часом не одного, а двох проходів потужного дискового агрегату.
Наскільки реальною є економічна ефективність міні-тілл? Знову ж таки це далеко неоднозначне питання. Адже досить часто цю технологію практикують фермери, котрі обробляють масиви землі площею до 300 га. У них може не бути можливості провадити якісну оранку (для цього потрібен нормальний трактор, плуг і час). При цьому економія декількох десятків тисяч гривень на пальному за відмови від оранки для таких господарств є відчутною.
Особливу касту прихильників міні-тіллу становлять також власники відносно невеликих господарств, що працюють у південних та східних регіонах. Питання із вологою у ґрунті там може бути настільки складним, що обробіток ґрунту глибше 5 см без можливості провести якісне щілювання виглядає справою надто ризикованою.
Тут ми підходимо до такої необхідної за мінімального обробітку ґрунту операції, як щілювання або ж глибоке рихлення. Технологія нагально вимагає його проведення не рідше, аніж раз на три роки. Надто у посушливих регіонах, де критично важливим є завдання накопичення зимових запасів у ґрунті. Розрихлений ґрунт вбирає її значно інтенсивніше у порівнянні з ущільненим, а тому альтернативи цій технологічній операції не існує. Як варіант — хіба регулярний висів сидератних сумішей, котрі постійно розрихлюють землю завдяки потужній розгалуженій кореневій системі. Однак ця технологія і до сьогодні, на жаль, є мало поширеною в Україні. Так чи інакше, але глибоке рихлення потребує не менше пального, ніж та сама оранка.
Ще одна особливість міні-тіллу — поступове накопичення напівперепрілих рослинних решток у верхньому шарі ґрунту. В ідеалі їх має оперативно перетрублювати грунтова біота, котра мешкає на глибині до 5 см. І надалі повинна підвищуватися родючість грунту, у якому зростатиме відсоток органічної речовини та залишатиметься велика кількість поживних речовин. Однак на ділі у більшості випадків ці процеси відбуваються не так швидко, як би того хотілося. Причиною є як нестача вологи, так і занизька активність біоти, а також банальна відсутність достатньої кількості азоту.
Умовний німецький чи англійський фермер часто має змогу вносити певну кількість органіки на поле, легкорозчинні азотні добрива у достатньому обсязі та дієві деструктори стерні. І це при удвічі-утричі вищій річній кількості опадів. Тому міні-тілл там у більшості випадків працює в автоматичному режимі. Натомість за наших умов нерідко утворюється так звана органічна подушка, коли ввесь верхній шар ґрунту виявляється забитий напівперепрілими рослинними рештками. Відповідно, схожість насіння і нормальний розвиток сходів виявляються під питанням.
Ясна річ, не все і не завжди виходить так зле, як про це можна подумати. Однак з кожним сезоном впровадження нових аграрних технологій на українських полях стає очевидним те, що не варто зациклюватися на якійсь одній системі обробітку, ігноруючи традиційні агротехнічні операції. Мінімальний обробіток ґрунту може і повинен застосовуватися, однак у комплексі, через певний період чергуючись із такими заходами, як оранка чи глибоке рихлення. Зокрема, такий підхід довелося спостерігати на полях провідного вітчизняного агрохолдингу, який обробляє поля у Київській та сусідніх областях. Там органічно поєднуються усі три види обробітку, залежно від культури-попередника та особливостей поля. Десь може два-три роки підряд провадитися лише дискування, однак надалі обов’язково буде проведена добротна оранка, а після того наступного року запустять глибокорозпушувач. Це дає змогу і заощадити певну кількість пального та ресурсу техніки, і водночас тримати ґрунт у належному стані, не знижуючи, а підвищуючи врожайність.
В такому разі глибокий обробіток ґрунту, зокрема оборотна оранка, необхідний і для того, аби нормально «зарядити» землю мінеральними добривами. Це, звичайно, можна здійснити і за глибокого рихлення, однак пару центнерів NPK під плуг завжди будуть доречними, хоча б і раз на декілька років.
Повертаючись до міні-тіллу, наприкінці наголосимо, що ця технологія є ефективною ще й за умови правильного вибору агрегатів. Головним чином це дискові борони та культиватори, які потрібно підбирати з огляду на їх специфіку. Це досить відповідальна справа, оскільки типів та варіацій дискових борін, а тим більш дисків існує не один десяток. Виконувати мінімальне лущення стерні — це одне, а от розправитися із товстою щільною подушкою пожнивних решток — зовсім інше. Втім, тут варто консультуватися із виробниками, в арсеналі яких зазвичай знайдуться відповідні агрегати.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
