І це що добре, якщо — так, бо щосезону принаймні десятки чи навіть сотні тисяч гектарів королеви полів лишають на зиму. Проморожене зерно в такому разі молотять у лютому-березні, а тоді вже беруться вирішувати, як підготувати поля до наступної культури.
От якраз у лісостепових областях України запізніле збирання кукурудзи може становити істотну проблему для належного обробітку поля під новий сезон. Адже стійкі морози можуть скувати землю вже в листопаді, а в грудні вже точно. Тоді навесні доведеться щось вигадувати, фактично імпровізувати.
Адже велика кількість твердих пожнивних решток цієї культури, залишена на полі, нікуди не подінеться й не сильно перепріє. Тому агроному доведеться водночас вирішувати низку робочих завдань: подрібнити ці рештки, пришвидшити їх розкладання, зробити так, щоб цей процес не пошкодив сходам наступної культури, розпушити ґрунт для оптимального розвитку насіння і ще й якомога повніше зберегти весняну вологу.
Звісно, якщо з останнім чинником — усе гаразд, то можна не перейматися й запустити в поле оборотні плуги, що закопають кукурудзиння на глибину 25–35 см і таким чином усунуть проблему. Так само, власне, як і восени. Та це не завжди можливо, бо головний обмежувальний чинник навесні в аграрія, як відомо, це — час. І плуг — далеко не найпродуктивніший ґрунтообробний агрегат. Доки ми ним заорюватимемо кукурудзу, а тоді ще й муситимемо проходити ці площі передпосівними агрегатами, то можемо втратити дорогоцінний час.
Зрозуміло, що ми завжди можемо запустити в поле, рясно вкрите твердими пожнивними рештками, якусь потужну дискову борону і пройтися нею в один, а краще, у два сліди. Так ми порозбиваємо кореневища та стебла кукурудзи, частково подрібнимо їх і перемішаємо з верхнім шаром ґрунту. Якщо це робити восени, то це досить ефективний підхід, бо за кілька вологих місяців стерня почне розкладатися. Та в тому то й справа, що навесні такий підхід може й не спрацювати. Адже з підвищенням температури ґрунту волога випаровуватиметься, до того ж у пожнивних решток банально не буде часу, щоб створити більш-менш однорідне середовище з ґрунтом.
Відповідно, ми просто «напхаємо» у посівний горизонт пожнивних решток, тим самим утруднивши сівбу та власне проростання насіння. Як відомо, для нормального стартового розвитку потрібно, щоб насінина з усіх боків була огорнута вологим ґрунтом. Якщо ж вона дотикатиметься до пожнивних решток культури-попередника, то все одно проросте, але про отримання дружних сходів не може бути й мови.
Ще одна супутня проблема за такого «розкладання» — ймовірний дефіцит азоту, який, як відомо, потрібен тим бактеріям, що розкладають органіку в ґрунті. Одна справа, якщо ми запустили процеси мінералізації з осені, ще й додатково розкидавши трохи карбаміду чи обробивши стерню деструкторами. Інша річ, якщо ми загорнемо у відносно прогрітий та вологий ґрунт велику кількість рослинних решток навесні. Процес мінералізації може стартувати так стрімко, що брак азоту доведеться компенсувати великими нормами азотних добрив. І ще не факт, що таким чином доведеться досягти потрібного балансу.
Звісно, що в здоровому ґрунті з високим умістом органічної речовини, активною біотою та на фоні хорошого забезпечення вологою може нормально спрацювати й дискування кукурудзиння із загортанням пожнивних решток у ґрунт. Однак може вийти й навпаки.
Також можна спробувати пройтися по стерні кукурудзи навесні спеціальним агрегатом для вертикального обробітку ґрунту. Залежно від виставленого кута атаки можна або подрібнити пожнивні рештки, приоравши їх частину в ґрунт, або ж розпушити ґрунт, лишивши подрібнену стерню на поверхні поля.
У першому випадку ми маємо змогу підготувати ґрунт під висів насіння і приорати у верхній його шар від 30 до 50% мілко подрібненого кукурудзиння. У поєднанні з додатковим унесенням азотних добрив це дасть змогу істотно знизити ті ризики, про які йшлося вище. Менший обсяг пожнивних решток мінералізуватиметься швидше та якісніше, не відбираючи багато вологи й азоту. До того ж вертикальний обробіток ґрунту сам по собі забезпечує мінімальні втрати вологи під час обробітку землі. Своєю чергою, менша кількість пожнивних решток, та ще і якісно подрібнених, не створюватиме особливих труднощів для проростання насіння й отримання дружних сходів.
Однак ми можемо взагалі відмовитися від загортання кукурудзиння навесні у ґрунт, запустивши агрегат для вертикального обробітку ґрунту в режимі залишання пожнивних решток на поверхні. В такому разі робочі органи агрегата розпушать ґрунт на задану глибину — в середньому 10 см і лишать поверхню поля, вкритою шаром якісно подрібнених пожнивних решток. Це дасть змогу підготувати хороше посівне ложе для насіння, зберегти вологу й азот, а також сприяти поступовій мінералізації пожнивних решток, незалежно від процесів, що відбуваються в ґрунті.
Імовірно перший підхід — передусім для тих господарств, що працюють у добре забезпечених вологою західних регіонах України. Там буде достатньо вологи для пришвидшеного розкладання частини подрібненої стерні кукурудзи. Другий підхід, на нашу думку, доцільніше практикувати тим господарствам, що вирощують кукурудзу та інші культури за умов певного дефіциту вологи. В такому разі не варто навесні загортати все те кукурудзиння в ґрунт, бо це може спричинити очевидні проблеми.
